_{Текст і фото: Софія ГУДИЧ}

Ніколи не здогадаєшся, наскільки цікавими є люди, які щохвилини зустрічаються тобі на вулицях, сидять поруч у маршрутках, смакують каву за сусіднім столиком в кафе. А в кожному з них – особиста історія, яка заслуговує бути почутою.
 
У рубриці «Хвилинка слави», героєм або героїнею абсолютно несподівано може стати будь-який житель міста. Cловом, якщо побачите наших журналістів, то не соромтеся і ловіть свою хвилинку слави!
***
Вона народилася в Луцьку, закінчила тут школу, але вирішила збирати валізу та шукати нових перспектив. З Людою Корнієвич ми зустрілися на Літній школі медіаграмотності в Карпатах. Колеги, однолітки. Виявилося, нас об’єднує ще й він, Луцьк. Люда навчається в КНУ імені Тараса Шевченка, працює на Hromadske International. Монтує відео та чудово володіє англійською. Саме від її команди залежить, що про Україну говоритиме світ.  

[img data=wat]03_08_2017_247132898/20616361_1904405513216436_716599722_o.jpg[/img]

– Давай знайомитись. Розкажи про себе. Чим живеш?
– Насправді я рада, що просто живу у широкому сенсі цього слова. Я працюю на чудовій роботі, де мені постійно потрібно розвиватися. В мене є невелике коло найкращих друзів, яким я можу розповісти всю жесть і всі жахливі таємниці, які ніколи не розкажеш дітям. Є й хороші приятелі, котрим телефонуєш о першій ночі і кличеш потусити, і які на це згоджуються. Бувають часом моменти, коли все здається безбарвним, і коли ти переоцінюєш певні речі, але ж це навпаки добре, адже ти робиш зупинку по дорозі до якоїсь мети, і поки п’єш каву,  переконуєшся, чи у правильному напрямку йдеш! Я не дуже люблю говорити про себе, мені більше подобається слухати і аналізувати.

[img data=wat]03_08_2017_247132898/20629073_1904405569883097_250905813_o.jpg[/img]

– Що необхідне тобі для відчуття отого людського щастя?
– Для щастя мені треба хороші люди поруч – ті, які будуть мене мотивувати, додавати життю цікавинки, з якими можна у вогонь, у воду, у Вінницю (це місто, в якому живе моя дуже хороша подруга, і в якому я завжди втрапляю в якусь біду). І я вважаю, що всі люди прекрасні, і в кожного є свої причини на ті чи інші дії. А що брати від людей – це вибір кожного. Я намагаюся брати тільки хороше. Гарну музику, наприклад .
– Ти лучанка, але мешкаєш у столиці. Скажи, чи думаєш повертатися колись до Луцька?
– Люблю Луцьк за його спокій і розміреність. Це як тиха гавань, яку можна час від часу відвідати і побути в атмосфері шкільних років. Але Луцьк ніколи не був МОЇМ містом. Київ – це ритм, постійний рух, різноманіття, події, тусовки, робота, можливості. Комусь не подобається, бо в час пік у метро можна задуматися про самогубство. Але я це ціную, бо це місто штовхає мою дуже ліниву персону піднімати одну точку з ліжка і рухатися. Хочу лишилися у Києві, буду все для цього робити. І не тому, що Луцьк не люблю, а тому що тут я змінилася і хочу змінюватися далі.

[img data=wat]03_08_2017_247132898/20623513_1904405583216429_1956984583_o.jpg[/img]

– Які місця у Луцьку улюблені?
– Люблю свій район, 33-й. Там я жила від самого дитинства. Ходила до школи – власне, до двох шкіл, навчилася там пити, з людьми різними спілкуватися. І там живуть мої друзі. Любила недобудови, коли ще була в 11 класі, будувалися будинки недалеко від тамтешнього Сільпо. Там було тихо, самотньо, а що ще треба 16-річній дівчині-підлітку, яка страждає вигаданим коханням? Центр якось не дуже люблю. Не моє місце – він невеликий, і правило в мене було таке: йдеш у центр, вдягнися пристойно. А тоді мені було зручно у якомусь шматті, тож і гуляла я здебільшого по своєму району. Місця – це територія 10 і 19 школи, ці дивні вулиці біля художньої школи, часто свого часу бувала на «ямі» поблизу «Золотого дракону» (хто знає, той зрозуміє).

– Розкажи, який випадок із свого життя/роботи/навчання ніколи не забудеш?
– Таких випадків чимало. Багато факапів на роботі, наприклад. Але от веселий приклад зі шкільного часу: якось ми з моєю подругою-активісткою прогулювали уроки. Прямо в актовій залі, під час репетицій якогось концерту – та всі так робили, я думаю. В хорі я уже не співала, голос у мене жахливий  (але були часи, заради вигоди просто розтуляла рот). І ось нас піймала завучка. Сказала йти на уроки, але потім довірила нам партійне завдання: піти знайти іншого учня, який у хорі співав. Ми пішли, знайшли, і до кінця уроку лишалося 15 хвилин. Звісно, ніхто й не збирався туди йти. Ми стоїмо з подружкою в холі,  і тут чуємо голос директора – він людина добра, дуже хороша, тому соромно було засвітитися. Ми кинулися в інший коридор, думали піднятися сходами, але яке западло – звідти якраз спускалася завучка, яка відправила нас на урок. Єдиний вихід був лізти під сходи. І ми, дві відмінниці, активістки, ніби дорослі й серйозні 16-річні люди, полізли під сходи. А завучка й директор ще й стали над нами балакати. Страшно було, але ще більше – смішно.

[img data=wat]03_08_2017_247132898/20623640_1904405459883108_680300616_o.jpg[/img]

– Ми зараз на медіашколі. Як враження?
– Будь-які додаткові тренінги – це просто супер. А для наших молодих журналістів – то просто must. Справа в тім, що в університетах навчають по підручниках, часто-густо доісторичних. А сьогодні журналістика така динамічна, те, що ти знав вчора, це вже фігня сьогодні. Тому я дуже задоволена, бо тут усе, що треба – цікаві вмотивовані люди, прекрасні спікери, які люблять свою справу й хочуть ще чомусь навчити інших, неймовірна природа і улюблені теми. Тільки узвар з чорносливом – як щоденна плата за гріхи.

– Ти читаєш медіа, які функціонують у Луцьку. Як думаєш, волинські журналісти – медіаграмотні?
– Це питання з підвохом. Не всі. Узагальнювати дуже просто, але тоді втрачаються певні деталі, які впливають  на загальну картину. Наше місцеве і регіональне  телебачення я, на жаль, не дивлюся. Просто коли вмикаю чи коли читаю наші видання, багато матеріалів пахне заказухою. Або якісь стандарти порушені. Шкода, що як приклад беруть не дуже якісні й об’єктивні медіа, намагаються зробити сенсацію, апелювати до емоцій, часом маніпулювати. Це не лише волинські журналісти так роблять. І з одного боку я розумію – адже коли тобі кажуть робити заказуху, а ти відмовляєш – куди ти підеш? Особливо вибору нема. Однак є якісь моральні принципи і певна відповідальність перед суспільством. Я, на щастя, в таких ситуаціях не була, тому якось оцінювати чи ж не дай Господи засуджувати не беруся. Але побажала б нашим журналістам дивитися більш глобально на професію, стандарти, етику.

[img data=wat]03_08_2017_247132898/20628990_1904405486549772_143577091_o.jpg[/img]

– З чим асоціюєш Луцьк?
– З деревами! Може, десь їх більше, ніж у Луцьку, але тут я завжди на них звертаю увагу. Так багато дерев усюди, маленькі парки, де люди собі затишно сидять і відпочивають. Парк 900-річчя Луцька люблю. В дитинстві ходила туди на гірки, (і попри те, що вони такі маленькі і низенькі були, це все одно для мене був адреналін). Та куди не глянь – всюди зелено. Луцьк – така маленька улюблена зелена пляма на карті мого життя.

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}