Майже 200 людей зібралися у луцькому центральному парку, щоб вшанувати пам’ять полеглого захисника Михайла Трофимука з позивним «Край».

Благодійний забіг 25 квітня організувала івент-агенція IVENCIA спільно зі старшим братом військового. На події побувала кореспондентка Район.Луцьк Анна Корець.

Метою заходу було зібрати кошти на потреби 20 бригади «Любарт» та видання книги про воїна. Загалом зібрали 64 600 гривень.

Учасники змогли обрати дистанцію: для аматорів – 1-1,5 кілометра парковими алеями, для більш досвідчених бігунів – 5-6 кілометрів маршрутом, що пролягав центральними вулицями міста.

Михайло вступив до лав ЗСУ, коли йому був 21 рік, був розвідником 3 розвідувального взводу 1 механізованого батальйону. Загинув 1 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання неподалік села Новоєгорівка Луганської області. 20 квітня цього року йому виповнилося б 23 роки, тож подія приурочена до дня народження воїна.

Старший брат Михайла – Іван, хоче, аби його запам’ятали як яскраву особистість, яка, на жаль, прийняла долю справжнього воїна й загинула в бою.

«Він ще з дитинства обожнював гратися з комахами і тваринами, ніколи й нікому не хотів зробити боляче. Я хочу, щоб його пам’ятали як автентичну, спокійну та світлу людину», – ділиться Іван.

Старший брат Іван Трофимук

Через книгу він прагне зігріти серця батьків, друзів чи коханих, чиї близькі причетні до війни або, на жаль, загинули.

«Хочу показати через що проходять люди, які приймають рішення піти на війну. Він вступив до лав ЗСУ, коли йому був 21 рік, не через страх чи вказівки інших, а тому, що він мав власні цілі та життєві виклики», – додає він.

Найзворушливіші слова про любов, втрату та зв’язок у цей день сказали рідні Михайла – мати Любов та брат Іван. 

«Для мене це можливість пережити цей біль. Я старший брат, я пам’ятаю його з дитинства. Але уявіть, як просто зникає з твого життя людина, яка була в ньому завжди. Коли ти був дитиною, підлітком, дорослішав, коли в житті виникали проблеми – ти міг поговорити з братом», – сказав Іван Трофимук.

Також він додав, що ставши військовим, брат хотів аби його запам’ятали сильним і мужнім. Водночас для родини важливо зберегти й інші спогади про нього, тому на події були дитячі фото воїна, адже за словами Івана – всі ми родом із дитинства і все, що ми робимо, робимо для наших дитячих версій.

«Михайлику, я пишаюся тобою, дуже сумую і безмежно тебе люблю. І навіть ця клята війна не має такої сили, щоб вбити цю любов до тебе. Ти завжди був і навіки будеш для мене Героєм», – мовила зі сцени Любов Трофимук.

Мама Любов Трофимук

Мати Михайла розповіла про його останнє голосове повідомлення – тоді він сказав, що вже «на нулі» і зв’язок скоро зникне, але з часом відновиться знову.

«Звісно, в той момент я знала, що це інтернетний зв'язок. Але коли все це жахіття сталося з нами, ці слова для мене набувають іншого значення. Я бачу цей зв'язок, коли йду на кладовище, я шукаю його. Навіть зараз сонечко виходить – для мене це також зв'язок з моїм сином. І той болючий шум прапорів, коли я приходжу, іноді він затихає, для мене це також зв'язок», – розповіла жінка.

Також вона пригадала, як їй повідомили трагічну звістку про сина.

«Я ніколи не забуду, як мені повідомили, що мій син зник безвісти. В голові був туман, у душі – страх і така несамовита тиша. Він не відписував, не телефонував. Я пам’ятаю ту ніч і ті слова, що тіло мого сина евакуюють. Це склало мене в позу ембріона – я не реагувала, майже нічого не відчувала, не вірила, що це відбувається зі мною. А потім морг, центральний собор і військовий сектор», – промовила пані Любов.

Після подолання дистанцій на учасників чекали благодійна лотерея та концертна програма. Перед лучанами виступили вихованці спортивного клубу козацьких бойових мистецтв «Герць». 

Не оминули забіг й однокласники Михайла, одна з них – Ангеліна Шевчук, яка в старших класах сиділа з ним за однією партою.

Ангеліна Шевчук

«Ми з Мішкою навчалися в одному класі з шести років. На жаль, поза школою ми спілкувалися не так часто, але для мене він назавжди залишиться людиною, у якої не було поганого настрою – і яка завжди вміла підняти його іншим. В 11 класі, коли наш клас став особливо дружнім, я сиділа поруч із Мішкою. І коли на уроці ставало надто шумно, всі знали, що причина цьому наша «гальорка». Саме там вирувало життя: жарти, сміх, нескінченні розмови й ті моменти, які робили шкільні будні особливими. Поруч із Мішкою ніколи не було нудно – він умів створити настрій, розсмішити й перетворити навіть звичайний урок на спогад, що й досі викликає усмішку», – пригадує Ангеліна.

Дівчина згадує, що Михайло був неймовірним – завжди веселим, а якщо й засмучувався, то ненадовго.

Ангеліна та Михайло. Фото з архіву дівчини

«Саме він навчив мене оптимізму – бачити радість там, де, здається, її немає. Його особистість і подвиг назавжди залишаться для мене прикладом», – каже вона.

Із словами вдячності до учасників забігу звернулася секретарка Луцької міської ради Катерина Шкльода, наголосивши на важливості пам’яті про Михайла «Края» та всіх захисників.

«Наше завдання сьогодні – пам’ятати тих, хто віддав своє життя за наші мирні дні та за Україну, і дякувати тим, хто нині на передовій захищає суверенітет і незалежність нашої держави. Дякую кожному і кожній за захист, за пам’ять і за незламність. Попри все ми продовжуємо стояти, боротися і, найголовніше, пам’ятати. Давайте цінувати, дякувати Силам оборони України та разом робити нашу країну міцнішою», – зазначила Катерина Шкльода.

Катерина Шкльода

Спогадами про юного Мішу поділилася його перша вчителька Ірина Схаб. Каже, що пам'ятає його як хорошого й старанного учня.

«Він був хорошим, старанним учнем – спокійний, вихований, товариський і ввічливий хлопчик. Завжди охайний, мама гарно його одягала – біла сорочка й брюки. Він дуже любив природу, часто розповідав про тварин, ділився інформацією котру дізнався. Був доброю, щирою й порядною дитиною. Справжній Герой. Прожив коротке життя – клята війна його забрала. Царство небесне й вічна пам’ять», – відповідає перша вчителька Михайла.

Пані Ірина поділилася фотографіями з юним Мішею, які зберігає у своєму класі.

Теплими словами Михайла пригадує його класна керівниця Оксана Трофімчук, яка навчала його в старших класах. Пам’ятає, що у нього була дуже світла, по-дитячому чиста душа, яка щиро вірила в добро і ніби завжди чекала на диво. Саме ця щирість і робила його особливим серед інших.

Однокласник та товариш Михайла Владислав Лісний згадує його як відкриту та щиру людину. Каже, що з гордістю пригадує його, він був справжнім другом і таким залишиться назавжди.

«Ще з самого дитинства Міша вирізнявся запалом і креативністю. У садочку він брав ініціативу, вигадував нові розваги, був справедливим і рішучим. У нашому дворі саме він знайомив усіх між собою, об’єднував нас у щось більше, ніж просто компанію для ігор. У школі, хоч навчання давалося не завжди легко, він залишався щирим і людяним. Міг знайти спільну мову з кожним – пам’ятаю наші жарти, перерви, шкільні витівки. З часом, як це часто буває, ми трохи розійшлися, але не було жодного разу, щоб ми не зупинилися поговорити при зустрічі. Це завжди були теплі й щирі розмови. І хоч життя несправедливе, я з гордістю можу сказати – він був справжнім другом дитинства. І таким залишиться назавжди», – розповів Владислав.