Хвилинка слави: як колишній поліцейський захопився міфами та приручив ворона. ФОТО, ВІДЕО

03 Грудня 2021

Текст: Аліна ХОЛБАН

Напевно, у Ковелі та його околицях ця парочка давно стала знаменитою. Адже колоритний татуйований «вікінг» та ворон на його руці неабияк виділяються на фоні буденності.

Як колишній працівник поліції Сергій Рабенко змінив статут на книги з історії та завів пернатого друга Дарка – читайте у черговому випуску рубрики «Хвилинка слави».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ХВИЛИНКА СЛАВИ: ВОЛИНЯНКА, ЯКА ПЕРЕВТІЛЮЄТЬСЯ У ДЕМОНІВ ТА ЕЛЬФІВ. ФОТО

«На службі тебе багато що стримує. А от коли настає пенсія та криза середнього віку – починаєш займатися тим, чим раніше не міг. Не для того, щоб комусь щось довести, а просто для себе», – ділиться Сергій. Його зачіска навіяна серіалом «Вікінги», тіло прикрашають численні тату, а білі кросівки він залюбки проміняє на пару зручних берців.

Все почалося з металопошуку. Цікаві знахідки спонукали ковельчанина захопитися Середньовіччям, релігієзнавством та історією свого краю.

«Якось під Ковелем викопав декілька сокир. Історики визначили, що це – Велика Моравія, 7-8 століття. Тобто, ще до появи вікінгів на наших землях», – розповідає герой.


Сергій каже, що у його захопленнях велику роль відіграє коло спілкування. Попри юридичну освіту, чоловік товаришує з астроархеологами, рідновірами, народними майстрами… Але найближчим другом Сергія є його ворон.

«Така мрія виникла, коли зацікавився скандинавською і слов’янською міфологіями.

У скандинавського бога Одіна було два ворони – Хугін і Мунін. Хугін – це думка, Мунін – пам’ять. Щоранку вони облітали світ, а в обід поверталися, сідали на Одинові плечі й розповідали, що робиться у світі. Тобто вони – збирачі інформації, посередники між світами, які уособлюють мудрість і силу. Тільки пізніше християни почали вважати воронів передвісниками біди», – каже Сергій.

Знайти пташеня, якого можна було б приручити, виявилося завданням не з простих.

«Поки розбирався, як це зробити, майже став орнітологом, – жартує чоловік. – Виявилося, що вони не розмножуються у неволі, тому їх виймають з дикої природи. Ворони мешкають далеко від людей, високо на деревах».

Якби момент знайомства Сергія Рабенка і Дарка був би сценою з фільму, ця стрічка, напевно, претендувала б на «Оскара».

«Одного разу знайомий єгер знайшов на сосні гніздо, де якраз відбувалася вилупка. Воно було на рівні восьмого-дев’ятого поверху, тож довелося використовувати спеціальне обладнання. Я заліз туди, глянув на пташенят. Одне з них одразу до мене каркнуло. Я кажу: "Ну, ти – значить ти. Будемо з тобою дружити, не пошкодуєш". Взяв його, спустився та попросив, аби не рубали того дерева, щоб інші пташенята благополучно вилетіли.

Не те щоб я викрав його з дикої природи. Їх дуже багато гине у перший рік життя», – згадує Сергій.

Не дивно, що у скандинавів ворон уособлює мудрість, адже ці пернаті й справді дуже розумні. Наприклад, Дарк, який ще не досягнув зрілості, вже знає своє ім’я та намагається відтворювати голоси голубів і собак. За словами господаря, з часом ворон навчиться копіювати й людську мову.

«Йому все треба досліджувати: що як відкривається, в який бік крутиться, як дістати оту річ. Він такий собі злодій-щипач, любить "багатоходовочки". Наприклад, якщо хоче дістати сигарети з кишені, відвертає твою увагу, а тим часом вже поглядає, як ту пачку витягти. І якщо він її роздобув і відлетів – його вже не доженеш. Він одразу її розшматує. Напевно, йому просто цікаво, як та пачка рветься», – каже господар пернатого і додає, що за інтелектом дорослий ворон досягає рівня п’ятирічної дитини.

Хоча з вигляду ворони – привабливі птахи, контактувати з ними треба вкрай обережно. Адже за характером вони не надто ласкаві та визнають лише одного хазяїна.

«Вони дуже ревниві у стосунках з господарем, а інших взагалі не бояться. Ворон відчуває чужий страх, а якщо бачить, що його не бояться – втрачає цікавість, – зауважує Сергій. – Люди часто просять погладити Дарка. Але в чому прикол гладити ворона? Йому неприємно, коли по чистому пір’ю водять рукою. Він дуже охайний».

Оскільки Дарк – хижак, господар вигулює його в опутенках – спеціальних шкіряних ремінцях. Також на птаха іноді надягають шапочку, що закриває очі – вона його заспокоює.

Виховувати ворона треба з любов’ю, але суворо – щоб той дотримувався субординації.

«Він як собака: може напасти й на хазяїна, якщо той проявить слабкість. З ним треба як з пацаном: без сюсюкання, щоб відчував, хто головний», – каже Сергій.

Раціон у воронів насичений і дещо екзотичний. Окрім м’яса, гречки та моркви, Дарк їсть заморожених хом’яків і мишей, фазанові яйця зі зрілими зародками, добових курчат.

«Йому потрібно споживати неперетравлювані рештки – пір’я, шерсть. Так він чистить стравохід, – пояснює господар. – Спочатку він їв дуже багато, як завод з перероблювання їжі. Зараз став поміркованішим: відкладає корм у схованки. Іноді приносить у дзьобі шматок м’яса і дає мені, ніби кажучи: "Ну шо, будеш?". У дикій природі він би дав собі раду», – впевнений Сергій.

Втім, до дикої природи справа не доходить. Час від часу Дарк надовго зникає у своїх воронячих справах, чим змушує хвилюватися господаря. Але згодом завжди повертається.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].

0

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter