Хвилинка слави: луцьке творче об'єднання Scuff’Under. ФОТО

17 Квітня 2019

Фото: Лідія КОЖЕВНІКОВА

Текст: Оксана ФЕДОРУК

Четверо молодих та талановитих хлопців, яких об’єднує любов до репу та музики загалом, – це про творче об’єднання з Луцька Scuff’Under. Знайомтесь: Ігор «Мисливець», Діма «Айгаред», Діма «Магуйя» і Ваня, який має нік «Мрачний». Ще один учасник об'єднання – Юрій Репірей – незабаром має повернутися з армії.

Іван і Ігор – з одного під'їзду, з іншими з одного двора, з кимось познайомилися через спільних знайомих або на майстер-класі із бітбоксу.

«Ми з Дімою познайомилися на майстер-класі з бітбоксу, обмінялися контактами. І якось о другій годині ночі він із Львівської приїхав на роликах до мене на Дубнівську», – розповідає про знайомство Ігор.

Хоча насправді у всіх дуже різні інтереси, але поєднують відкритість, ріст над собою, вдосконалення і, звичайно, реп!

– Розкажіть, з чого почалося ваше захоплення музикою?

Ігор: Вірші я писав з класу четвертого, мабуть. У 9 класі, пам'ятаю, у мене був зошит на 68 аркушів, я списав його віршами повністю. Сидів на уроках, які мене не цікавили, і писав.

Були періоди, коли я закидав музику, але потім постійно повертався. Тому вирішив, що не буду від цього відходити, бо це моє. Взагалі у все, що я роблю, стараюсь вкладати хоч краплю творчості.

Ваня: У мене дві вищі освіти - психологічна і економічна. Але музикою захопився років десять назад, почав читати реп, писати сам якісь начерки.

Діма Айгаред: Я вивчаю туризм. Але без музики не уявляю свого життя. Мені також цікаво, як робити відео, фото, як створюється музика. Як передати свої емоції за допомогою цього всього.

Діма: у мене стандартна історія: розійшовся з дівчиною, написав перший трек, щоб виразити свої почуття. А потім закрутилося, почав писати не лише на любовні теми, захопився репом. Десь три роки займався бітбоксом. Потім почав сам писати музику.

Хлопців зустрів на бітбокс-сходці, ми обмінялися контактами.

– У тебе такий цікавий нікнейм – «Магуйя»...

Ми пішли записувати мій перший трек на студії, у мене був інший нікнейм, але в Луцьку вже був такий, тому вирішили його змінити. У приспіві пісні, яку я читав, були рядки: "Могу я, проложу свой путь", і цю фразу я вирізав і взяв собі за нікнейм - Могуйя.

– А чому така назва – Scuff’Under?

Ігор: У нас є такі рядки: "Ти майже зміг мене переконати, та я обожнюю свій скафандр". Мені сподобалося. Цікаво звучить і має ідею: це костюм, який захищає від зовнішнього середовища, у ньому приємно, там є свій світ.

Діма: Насправді тут дуже багато метафор, кожен вкладає у назву свій зміст.

– Ви нещодавно випустили LP (Long Play)?

Ігор: У нас нещодавно вийшов лонг плей - це друга частина першого альбому, який має назву "Так мало світла".

Це розповіді про стан і емоції, коли ви дивитеся навколо і не бачите світла в кінці, коли хочеться побачити той промінь десь далеко і йти до нього. Ця концепція об'єднує два релізи.

– Про що ваші пісні?

Ігор: У кожній є щось своє. Є трек "Розпіздяй" – про те, що ми всі щось робимо, але у кожного бувають так моменти, коли хочеться трохи полінуватися. Є композиція "Деперсоніфікація" - про процес, коли людина не може ідентифікувати себе, вона ніби виходить за рамки і дивиться на себе зі сторони.

Є про любов. "Мейбі" - досить відверта пісня, про дівчину, з якою ми спілкуємося, але маємо доволі натягнуті стосунки. Вона з іншої країни, це реальна історія.

– Як ви пишете свої пісні?

Ваня: Кожен пише свій куплет, у кожного свої чернетки.

Коли збираємося разом, мінус на всю хату рубає, а ми один одного перекрикуємо, підправляємо: "А давай тут це", "А тут це", "А якщо так спробувати?". Це творчий процес.

Ігор: Думки можуть прийти в будь-який момент. Одного разу я сів писати і тільки через вісім годин встав. Це вимагає концентрації.

– Якими мовами пишете?

Діма: Зазвичай українською, але є і англійською.

Ігор: Можемо і болгарською (сміється).

В академії після першого курсу я поїхав на практику в Болгарію, в готель. І їздив туди ще чотири рази. Я працював із болгарами і вивчив трохи мову. Болгарська цікава тим, що схожа до російської, літери кирилиці, але значення зовсім інше. Наприклад, булка - у них це наречена.

– Є така думка, що російськомовний реп сильніший, ніж україномовний. Ви погоджуєтеся?

Ваня: Треба вміти шукати якісний реп. У Росії реп - це поп-музика, він виведений у ранг найбільш популярної. Та музика, яку ти не шукаєш спеціально, а просто приходить тобі у вуха - це попса. Людина, яка має смак і шукає щось інше, - вона знайде.

Ігор: Насправді є дуже багато крутих україномовних реп-команд - це "Ціна ритму", "Глава 94", Malavita Gang, Ennyday, Дядя Вова, Марул. Є багато інших, просто треба вміти шукати.

Минулого року в Харкові зробили першу українську реп-премію Jagermeister Rap ua Awards, якою нагороджують найкращих українських реперів.

Ваня: Зараз дуже популярна Альона Альона, а ми її знаємо ще як Альону Al.kaida, років шість назад.

– Як гадаєте, чому вона «вистрелила»?

Ігор: У неї дуже хороші тексти, вона вміє писати і робити музику. І має епатаж.

Ваня: Є проект «Мамаріка», в який вкладено набагато більше грошей, але вона не така популярна. А Альона має талант, її помітили. Так само є ще одна класна україномовна виконавиця - Аліна Паш.

– На вашу думку, важливіший талант чи працелюбність?

Ігор: Важливіше «вкалування». Теорія 10 тисяч годин це все підтверджує. В одному дослідженні брали різних музикантів, ті, які займалися більше 8 год, мали найкращі результати, ті, які менше - відповідно були слабші. Є завдатки, це десь 1%, все інше - просто пашеш.

Ваня: Моя думка, що і те, і те важливо. Наприклад, у нас є два альбоми, але популярності поки не маємо.

Діма: Головне практика. Чим більше - тим якісніше виходитиме. Якщо людина талановита не буде практикуватися - вона втратить навіть те, що має.

Або у поп-музиці є багато бездарів, які мають гроші, але вони на довго не затримуються.

– В Росії дуже популярні реп-батли - версус. А чому в Україні вони не стали популярними?

Ігор: У Росії все розвинулося з форумів, де були батли. І їх музика якраз пішла з форумів, батлове спрямування було з самого початку. І ось підросло те покоління, яке сиділо на тих форумах. Тому це стало таким популярним.

Ваня: У нас теж є батли, наприклад, "Король Заходу" у Львові. Є "Підбіт" - офлайн-батл. Просто вони не настільки розкручені.

У нас взагалі розвивався хіп-хоп не так, тому порівнювати нема сенсу.

– Яка у Луцьку зараз ситуація з репом?

Ігор: Відомий у Луцьку Дядя Вова. Є Ten, який зараз зводить і мастерить. Лін, Льова МС, Стріт. Є багато нових, про яких ми самі дізнаємося десь з новин на «Таблоїді» (сміється).

– Часто у Луцьку відбуваються реп-вечірки?

Ваня: Не часто, але бувають. Вони можуть відбутися у будь-якому пабі, де є сцена. Може бути в закритому закладі, афте-паті проходять на закритих заводах. Як в американському кіно.

Місце для афте-паті тримають в секреті, туди потрапляють тільки "свої".

Ігор: Але не тільки ті, хто цікавиться репом. Просто люди з різними смаками приходять, щоб весело разом провести час.

– Чого в Луцьку не вистачає для розвитку реп-культури?

Ігор: Для створення репу потрібен ноутбук, це все.

Будь-яка субкультура формується через взаємодію учасників. Після того формується індустрія. Взаємодія виконавців у нас ніби є, але хотілося б, щоб вона була кращою. І щоб було більше людей, які хочуть слухати саме реп українською.

Ваня: Коштів не вистачає для популяризації. Якби, наприклад, у нас був би кліп, то більше людей вже про нас дізналися. Ми зараз шукаємо для цього режисерів-дебютантів, можливо для них це так само був би цікавий досвід.

Ігор: Кошти – це, безумовно, ресурс, який допомагає. Але сьогодні інтернет, соцмережі - це теж ресурс. Наприклад, співачці Біллі Айліш - 17 років, а вона вже суперпопулярна, у неї вже вийшов альбом.

Тобто у наш час, якщо тобі подобається те, чим ти займаєшся, - є всі шанси добитися успіху. Головне - працювати. Є така картинка, де один чоловік копає землю і за трошки до скарбу розвертається, а інший - працює далі. Так само і тут треба довбати і довбати.

Діма: Яким би не був кінцевий результат, головне, те що ми робимо - це для душі. Станемо ми популярними чи не станемо, нам це просто приносить моральне задоволення.

Ігор: Я взагалі музикою живу. Мені подобається її слухати, подобається створювати. Відчуваю всі ці емоції, переживання. Тому головна ціль - займатися, тому що вона приносить задоволення.

Ваня: Ми живемо для того, щоб творити. І творимо, щоб жити.

– Які плани на майбутнє?

Діма: Повноцінний альбом і кліп.

Ваня: Ми хочемо розширити своє творче об’єднання. Ми відкриті до співпраці. У мене ідея привести до нас ще дівчину, щоб був у треках жіночий вокал.

Діма: Ми не зациклені на одному жанрі, інші напрямки музики нам теж цікаві. Тому ми не реп-група, а творче об'єднання.

Ігор: «Скафандр» - це творче об'єднання. Ми просто зібрали людей, які роблять щось творче і у певному середовищі можуть взаємодіяти. Ми самі слухаємо різну музику, але нас об'єднують певні ідеї і спільне бачення світу. І ми хочемо це нести людям. І якраз це можемо зробити за допомогою своєї музики.

Інколи нам пишуть люди і з-за кордону. Слова їм не зрозумілі, але подобається музика. Музика - це мова, яка не потребує перекладу, бо звертається до душі.

Ознайомитись з творчістю хлопців можна на ресурсі Саундклауд.








***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

2

Читати ще

Коментарі

Мішаня

Ігора з Дімою фотками попутали)

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter