Художниця Марічка Островська: «Дехто думає, що мене легко розвести на секс». ФОТО 18+

25 Лютого 2020

Текст: Ольга МАГАС

Фото: Макс ТАРКІВСЬКИЙ, Вадим ЗІБРОВ, Віктор ГОЛІКОВ, Маргарита ПАЛАМАРЧУК

Настрій: ПАБ ЛучеSк (м. Луцьк, вул. Крилова, 1)

Марічку Островську в Луцьку знають не лише як талановиту художницю. Вона – перша з митців, хто не просто відверто заговорив про почуття та інтимне, а й вивів цілий своєрідний напрям у мистецтві. Свого часу презентація її розмальовки-антистресу для дорослих викликала шквал найрізноманітніших емоцій.

Мініатюрна, по-дитячому закутана в шалик, усміхнена – відразу і не скажеш, що в цій жінці приховано море енергії, свободи та сміливості. Вона – вільна у своїх роздумах і в своїй творчості. Вона оголює тіло і оголює душу. І ті, хто вміє бачити глибше, може роздивитися в ній багато неземного, цікавого, душевного…

Про те, що надихає і що приземляє Марічку Островську, про те, яке незвичайне татуювання оздоблює її тіло, що насправді думають про неї люди, і що ховається за оголеним тілом, ми поговорили у «кавовій розмові» з епатажною художницею.

Традиційно, перше запитання: кава чи чай?

– Кава. А краще капучіно з однією ложечкою цукру. Каву варю сама. У мене є і турка, і така невеличка кавоварка. Обожнюю пригощати кавою друзів.

Нещодавно ти запустила власне мінішоу. Ми вже бачили перший випуск. Це ти вдома знімала?

– Ні, через ряд певних особистих причин це було знято в моїх друзів. Це не зовсім шоу, а, швидше, просто те, що мене цікавить. Це ж нормально, що коли тебе щось цікавить, ти це робиш. А якщо комусь не подобається, то будь ласка не дивіться, дивіться щось інше. Наразі був один випуск. Я запрошувала Сергія Ткаченка, луцького психотерапевта. Ми говорили про оргазм, про секс – це моя улюблена тема (сміється, – авт.). Та й про любов, взагалі…

Любов і секс для тебе розрізняються?

– Взагалі ні, вони мають іти в гармонії. Одне без другого не може бути. Якщо повноцінний секс, то для мене це обов'язково має бути любов, кохана людина.

– Що для тебе любов?

– Взаєморозуміння. Взаємоповага. І, ясне діло, що це має бути якийсь фонтан емоцій: від раю до пекла і навпаки, без того ніяк. І, водночас, спокій – то і є любов.

Ти любила?

– Так, я любила двічі, якщо це про чоловіків. І зараз люблю.

А в чому ці почуття відрізнялися?

– Вони були різні. Це був мій перший чоловік і моя друга, так би мовити, таємна любов, яка такими напливами то випадає з мого життя, то з'являється. Але друга любов усвідомлена повністю, абсолютно теж зі всіма витікаючими обставинами. Бо різні ситуації були, які, відповідно, дали мені дуже багато натхнення, пізнання себе у вищій жіночій ролі. Це і «Безгрішні», зокрема. Я певний період не малювала, була в такому застої, і коли ми зустрілися знову, щось перевернулось. Перед новим роком я знову почала малювати, ну і, слава Богу, вже знайшла ось цю точку балансу в собі і зараз можу спокійно творити далі. Тобто тепер мені не потрібно якогось емоційного допінгу. Напевно, як кажуть психологи, я закрила якийсь свій гештальд, самовдосконалилась, стала вільною в своїх емоціях і тепер знаю: щоб мені творити далі, мені не потрібен поштовх. Все знаходиться, насправді, всередині нас.

Я – фаталістка, то вважаю, що все у Світі існує «по розкладу». Любов для мене – все. Заради цього відчуття даровано згоряти, потопати, вмирати у всіх сенсах цього слова і воскресати – як результат правильного вибору. Коли ми йдемо з чужими – нам завжди чогось чи когось бракує, і ми все одно втікаємо від того, нам боляче і не комфортно, Ми губимося в днях. Наявність тіла біля нас не завжди свідчить про присутність душі – і це найстрашніше. Хоча в більшості пар так і буває, що обов’язки, статуси з’їдають нас, справжніх, залишаючи нам просто дискомфортну звичку і страх її втратити.

Любов заслуговує на справжність у всіх проявах як для мене.

«Безгрішні» – це ж перша в Україні чи навіть у світі розмальовка-антистрес. Знаю, що дуже багато було неоднозначних відгуків, тому що люди не завжди можуть зрозуміти суть і мету. Було таке, що засуджували цей проект?

– Звісно (сміється, – авт.)! Було і «фу-фу-фу», і «хі-хі-хі», і «ха-ха-ха»… По-різному було, але з прожитого власного досвіду, зі зроблених саме правильних висновків прожитого шляху я зараз можу сказати, що як на це реагувати – вибір кожного. І ці думки мають право на життя. Оскільки я художниця – я вільна людина і тим більше маю розуміти, що це нормально. А те, що я роблю щось, що стоїть комусь поперек горла, ну то це проблеми чийогось горла (сміється, – авт.). Це вже не мої нюанси.

Зараз твої «Безгрішні» перероджуються в таро. Це будуть справжні карти?

– Так. Ще минулого року в мене просто запитали в інтернеті, чи могла б я зробити таро. Але справа в тому, що вони мені не йшли чомусь. От буває таке. І якийсь занепад був трошки в моїх особистих відносинах. Я взагалі робила лише комерційні замовлення: комусь машинки, комусь мотоцикли, комусь літачки… Отакі штуки я могла робити, а творчо працювати не вдавалось. Але перед новим роком знову відкрився мій «ріг достатку» (сміється, – авт.). Я почала малювати, і воно мені дуже сильно зайшло. Це можна сказати трохи автобіографічний проєкт. Бо всі прожиті ситуації я порівнюю на паруванні таро. Навіть не знаю, чи це таро комусь зайде, бо то мені замовили окремо тарошечки, а я їх почала компонувати в пари. Є різні пари. Хтось вибирає гроші, хтось вибирає моментні «покатушки», хтось вибирає Любов у чистому вигляді, хтось секс, хтось брехню... Є дуже різні варіації відносин. Я вирішила просто поєднати їх.

Мені деякі тарологи пишуть, що це не може поєднатися, а я запитую: «В житті от такі пари можуть бути?». Можуть. То хто сказав, що вони не поєднувані? Я тільки з сексом відійшла від обливання лайном, а тепер виходить, що почала робити таро, і мені починають дорікати символікою. Може загучно сказано, але я себе вважаю трохи таким першопрохідцем у чомусь, бо такого поєднання таро немає в світі ніде, це сто відсотків.

Ти сама віриш у містику?

– Я вірю в життя і вірю в любов. Тобто любов – це вже сама магія. І коли вона є, то є все. А те, що там хтось говорить про якісь «замолоти», то це все маячня. Якщо є любов і якщо ми в балансі, хоча я розумію, що важко тримати той баланс, то все добре. І ще – це вищий рівень думок і сприйняття себе справжньою. Головне – наявність душі в тілі і розуміння того, що ти живеш тут своїм життям, а не використовуєш чиїсь правила, норми, обов’язки. Коли ти починаєш себе чути і любити, то відкривається ще більше магії навкруги!

Як ти наважилась обстригти волосся?

– Я, на жаль, не можу розповісти про причини. Свого часу була короткострижена і чорна. І рудою була. В студентські роки була різною-різною.

Татуювання ти недавно почала робити?

– Ні. Насправді «татушки» в мене пішли ще з 2000-го року.

А скільки їх є?

– Справа в тому, що я деякі собі поперекривала, попереробляла, але думаю, що треба бити щось своє, бо якщо своє наб’ю, то вже точно не змінюватиму. У мене все парне йде. На спині – пара, але там двоє займаються коханням і в результаті у них дитина з’являється. Є пара ластівок. На руці свої «тарошки» набила – чаші, це повна любов, повна взаємодія. Коротше, я себе заліплюю як тільки можу, це такий мій якийсь фетиш своєрідний.

Кажуть, що після першої вже не можна зупинитись…

– У мене була довга перерва, насправді, між татуюваннями, але потім я вирішила, що треба себе гармонізувати з тим, що в мене є. І почала забивати те, що мене «пре». Ходжу до різних татуювальників. У нас в Луцьку насправді класні майстри.

Музику любиш?

– Так, люблю.

– Що грає у твоєму плейлисті?

– Зараз я підсіла на Avishai Cohen, джаз. Дуже люблю наших. Та різна, насправді, музика, від класики до «попси»…

– Художник це творча професія. І побутує думка, що художники завжди голодні. Чим вони заробляють на життя?

– Так, бувають дуже різні моменти, і дійсно трапляється так, що художник голодний просто капєц (сміється, – авт.). Знаєш, хто хоче вигадати відмазку, завжди собі її вигадає. У мене є багато моментів, є багато нюансів і тому подібне, але найголовніше – що ти йдеш, заробляєш і знаєш, що якщо не зараз, то пізніше зможеш це все перекрити. Та головного ніхто не може купити – любові, здоров’я, щастя. Люди зараз у натовпі є одинокими, в коханні одинокими, не розуміючи себе, не маючи себе в першу чергу. А цього не купиш.

Насправді, гріх мені жалітися, бо з самого дитинства я – вилюблена, викохана, вицілувана, в достатку, в добрі, в теплі. І те, що я зараз не спроможна купити собі якийсь шматок хліба чи ще щось, то це суто фізичні чи матеріальні моменти. Все в наших руках. Що ми хочемо, те ми маємо. Або те, що ми заслуговуємо, те ми маємо, Може це більш так фатально зазвучить, але, насправді, ми те, що сіємо, те й жнемо.

Я багата своїм сприйняттям сьогодення, і це впливає на все: на кожен крок, на кожен погляд.

Щастя складається з дрібничок. От що може принести тобі радість?

– Спілкування, усмішки, нові люди. Коли мама дзвонить. Коли я знаю, що вона ще може до мене подзвонити. Дуже кльово, що в нас є такі люди, бо це від них ми маємо таку чисту любов. Це – єдині люди які нас люблять без ніяких причин.

До кого ти йдеш за порадою, якщо щось не так в житті?

– Знаєш, на кожному етапі життя різні люди зустрічаються. Звичайно, до мами. Ну і до подруг. Зараз є кілька людей, які мені дуже сильно допомагають.

Мама, до речі, за татуювання не сварила?

– Ні, ти що! В мене мама знає абсолютно про все. Реально, це моя подруга. Навіть іноді дивуються: «Як? Ти з мамою про таке говориш?». У мене ж абсолютно всі події обговорюються з мамою.

А як мама каже на тебе?

– Маруся. Я пройшла повну трансформацію свого імені. Коли навчалася в училищі, на мене говорили «Маша». Мені це так незвично. Тато ще «Маня» на мене може казати. Бабця теж так каже. Взагалі всі родичі по маминій лінії так звертаються.

А тобі яке звертання найбільше подобається?

– Маруся, Маня – це так по-домашньому, таке рідне.

Якби забрати мистецтво, ким би ти могла стати?

– Я нещодавно почала брати уроки гри на фортепіано (сміється, – авт.). Буквально кілька уроків було, але в мене класний вчитель, і, сподіваюся, що все вийде. У мене, виявляється, безіменні пальці криві, вони задавлюють ноти, І я так ці пальці розробляю, граю. Я була б або музикантом, або вчителькою. З дітьми б працювала, та й з дорослими.

А що б викладала?

– Ну, якщо не малювання, то, може, б історію або географію, або біологію. Ми б ходили на береги різні, щось би досліджували... Мені подобається з дітьми, тому що коли ти їм щось розказуєш і це їм реально цікаво, то вони сидять дуже уважно. Дитина інколи щось таке запитає, що ти стоїш і думаєш, думаєш, думаєш…

Ти любиш готувати?

– Дуже рідко готую, але якщо роблю це, то не тільки я люблю посмакувати. Тоді до мене приходять подруги, їдять і дивуються, чому ж так просто, але так смачно. Я пояснюю, що тому, що рідко це роблю.

Твоя коронна страва?

– Напевно, борщ. Він у мене завжди виходить в кольорі, насичений такий і смачний. Ну це, звісно, дякуючи мамі і бабці, які навчили. Просто так вийшло, що в першому шлюбі я перестала готувати. Якось ці роки проходили постійно в роз'їздах. Часто я по роботі перебуваю в місцях, де «all inclusive», тому потреби в готуванні немає.

Ти взагалі любиш подорожувати?

– Так, от нещодавно повернулася з Івано-Франківська, де готуємо один проект. Так само в різних містах організовуються виставки. Тим паче, що у мене багато є робіт, які просто лежать, вони великі, але я їх не можу тут виставити. Бо в Луцьку в мене окрема історія...

Але, головне, що я сама реалізована.

Яка поїздка найбільше запам'яталась?

– Насправді, найбільше «зайшла» Туреччина автостопом. Дуже класний народ, хоча нас трохи «підшугували», типу турків треба побоюватись. Маячня повна, адже всі люди кругом однакові. Це просто якісь такі в нас забобони стосовно релігії і того всього. Хоча, є хворі люди всюди, як і в нас. В Туреччині було багато сонця, багато води, багато піску, багато просто реально усміхнених людей, які постійно готові тебе напоїти чаєм і наготувати бюреком – пирогом їхнім. У нас такого вже нема. У нас люди скупі, жадібні на емоції. Але цей період, надіюся, минає…

Ти емоційна?

– Можу бути. Але якщо вже щось не так, то все, ховайся (сміється, – авт.). У мене немає 30 на 40, 20 на 70. В мене сто на сто. От я недавно навіть думала про те, як би то мені це все в баланс привести, щоб бути рівною завжди. А потім запитую: а нащо? Я щось маю комусь доказувати? Це буде нечесно по відношенню до себе.

Насправді, я дуже рідко можу виходити з себе не через те, що стримуюся. Просто намагаюся розуміти людей з їхнього боку. У суперечці я візуалізовую себе на місці тієї людини, пробую глянути на свої вчинки її очима. Коли реально бачу якісь недоліки в собі, то пояснюю, що якщо щось не так, то не обов'язково кричати. Можна просто проговорити ці моменти.

До речі, в Івано-Франківську познайомилася з одним чоловіком, з яким спілкувалася по телефоную та у фейсбуці. І він каже: «Я думав, що ти не така. А насправді ти нормальна жінка, з якою приємно поспілкуватись, навіть по енергетиці зовсім інша…». Чомусь люди реально думають, що я якась така стерва, сучка. Думають, що мене легко розвести на секс. Я розумію, що себе так позиціоную в соцмережах. Хоча, якщо думати нормальним сучасним розумом, то мої оголені фото нікому не дають права думати, що я можу розсунути ноги.

Ти погоджуєшся, що за кожним оголенням тіла стоїть оголення душі?

– Так, і я насправді дуже вдячна любові, яка ще живе у мене в серці. Бо вона мені дала дуже сильний поштовх саме в пізнанні того, що ні за які гроші нічого не купиш. За справді дороге ціни нема, воно безцінне. Тобто обов'язки чи щось примусове - це пшик, це не життя. Ніякі маски, ніякий одяг тебе не врятує. Як тебе може почути хтось, якщо ти не чуєш себе? Тим паче, що я – художниця і таку місію на себе вознесла, що є першопроходицею у нас щодо сексуальних тем. То як я можу брехати сама собі і бути притворною в своїх станах? Через моє оголення фізичне оголяється моя душа. Я реально кричу: «Ви можете мене справжньою побачити?!». Але кожен дивиться крізь свою призму. Хтось хоче маніпулювати, хтось думає, що мене можна обманути…

Я – показушниця. Так, дивіться на мене, бо ніхто з вас не може роздягнутися догола просто і будь де, ніхто з вас не придумав намалювати таке зі звичайних ляльок-мотанок! Хай хтось каже, що я не вмію малювати чи у мене якісь сексуальні нюанси (усміхається, – авт.). Але це моє право на життя, і воно живе в галереях і навіть в приватних колекціях деяких. І, шкода, що деколи навіть близькі люди не можуть нас сприйняти. Та це є Моє і якщо я цим створюю і викликаю у вас емоції, то це вже є свідченням того що я на вірному шляху і, головне, на своєму шляху.



Пригадай три моменти в житті, коли тобі було дуже страшно.

– Страшно, коли відходять Рідні в «інший світ». Коли вмирає любов всередині. Коли не можеш малювати.

А тепер пригадай три моменти, коли ти почувалась дуже щасливою…

– Моменти щастя пов’язані з моєю другою любов’ю, яка подарувала натхнення! Також коли народжувалися мої племінники і внуця! Це поки що, ще чекаємо народженнь далі... Ну і щастя – це коли ти є там, де хочеться і з ким хочеться.

Насправді, кожен день є щастям. Знаєш, як казав Стів Джобс, чи прожив би ти сьогоднішній свій день так, як запланував, якби знав що завтра помреш? От і я вважаю, що щастя в любові й творчості. Тому включаю ці моменти по максимуму в кожен свій день, щоб в разі чого... Раптом в пекло, то хоча б буду знати за що, і в рай – теж...

Якби тобі дали завдання, намалювати портрет відомої людини, хто б це був?

– Напевно, Ісус, Будда, Аллах, Шива…

Якою ти бачиш себе через 10 років?

– Справжньою. Щасливою і любимою. Якщо я перебуваю в цьому стані, то все решта додається автоматично бонусом від Бога…









***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

11

Читати ще

Коментарі

Sky

Ой ти Маруся, Маруся)))

Оксана

"Наявність тіла біля нас не завжди свідчить про присутність душі – і це найстрашніше", - золоті слова!

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter