Текст: Оксана ФЕДОРУК
Фото: Сергій МАТВІЙЧУК
Настрій: кав’ярня-кондитерська «Шарлотка» (вул. Богдана Хмельницького, 8)
яка дуже популярна в Римі і про яку українські журналісти наввипередки знімають сюжети. В Італії він став чемпіоном з піци, а цього року на Чемпіонаті світу отримав звання чемпіона України з приготування цієї страви.
А народився і виріс Андрій в Іваничах, звідки у 17 років, після закінчення школи, в пошуках роботи виїхав в Італію.
Нещодавно він приїжджав до Луцька, аби навчити робити унікальну піцу у новому закладі Романа Хорзова MOJO.
не міг упустити нагоду поспілкуватися з відомим піцайолою. Він з радістю погодився, хоча був тут лише день – наступного дня вирушив до Києва, де в кінці серпня планує відкривати таку ж піцерію, як в Римі. Далі – ще кілька українських міст, де він давав майстер-класи. Жартує, що в нього ціле турне Україною.
“Шарлотки”, а по Богдана Хмельницького в цей час проїжджає Mercedes G-Класу.
”, - з усмішкою зауважує чоловік.
“у нас” і щодо України, і щодо Італії.
розпитав і про особисте - як любить відпочивати, як виховує дітей, як познайомився з дружиною та як вона підтримувала його у найскладніші моменти в житті. Про це та інше читайте у черговій “Кавовій розмові”:
– Традиційне перше питання нашої «Кавової розмови»: що більше полюбляєте – каву чи чай?
ю макіято, маленьку чашечку. Або ще каву, схожу на нашу 3-в-1.
– Чи коли-небудь Ви думали, що буде вчити у Луцьку, як правильно пекти піцу?
аполітанська, римська і багато інших.
.
– Ви тоді потрапили в аварію...
Впав у яму з водою, як вилазив звідти, відчув, як нога шевелиться... Я свою костомаху бачив...
Але в кожній ситуації є і позитивний момент: може, мені тоді було зарано і нічого би не вийшло.
гасати. А після аварії я почав думати, як щось відкладати.
не могла тоді дати.
– Що робили у Луцьку?
Ми шукали персональне тісто для MOJO. Я привіз своє італійське борошно, яке складається із декількох видів – соєвого, рисового, також пробуємо й українське, щоб вийшла піца, якої ще не було у Луцьку.
Є певні процеси, як робити тісто – має бути спеціальна температура, витримка, це ціла система, щоб воно мало унікальний смак, мало родзинку. Бо на тісто не лише в Україні, а й в Італії беруть звичайні тверді сорти пшениці – і тоді виходить просто білий хліб. А тут буде щось своє, щоб людина спробувала і запам’ятала цей смак.
– Ви куштували українську піцу, чим вона відрізняється?
яка, а всередині сира, таку поїси - на шлунку тяжко.
Це ціла система: витягнути раніше чи пізніше, під кожну температуру є свій час.
Вага начинки не може перевищувати вагу тіста. Коли тільки піцу почали пекти, вона взагалі була, як дошка: італійські чоловіки ходили по світу, заробляли гроші, а їх жінки чекали вдома і збирали зерно, все, що попало, мололи і дріжджів ще тоді не було, тому піца була тверда.
на в Україні?
. Ми піднімали ціни, але і відповідно якість теж. І люди це оцінили.
там найдорожча – 240 грн, і її беруть, дуже беруть.
– Ви періодично приїжджаєте в Україну, за останні роки бачите тут зміни?
Однозначно. У нас таке обслуговування, що в Італії такого немає. Я коли їм розповідаю, дехто навіть не вірить. Ти приходиш там у ресторан, а офіціант, якщо щось робить, може навіть не обернутися. В Україні людям подобається, щоб їх поважали, і офіціант має знати меню від А до Я. В Італії спитаєш, що входить в цю пасту, він скаже: «Зараз піду на кухню запитаю». Або через весь зал кричить питає.
зміни були.
А за останній рік я тут вшосте, то кожен раз і дороги кращі, і все. Навіть можу сказати, що в Римі після зими настільки повибивалися ями, що тут дороги є кращі.
– Ви офіційний чемпіон України й Італії з піци і ще й суддя на таких змаганнях. Розкажіть, завдяки чому цього добилися?
Рецепт простий: робити свою роботу, вірити в неї, експериментувати. Це моє правило: добре працювати і не гонитися за грішми. Якщо добре робити свою роботу – той, кому треба, її побачить і оцінить, і гроші прийдуть.
, ремонти, оновлення – хоча б раз в два роки міняти елементарно крісла. Тоді буде результат.
– А пригадаєте якісь факапи, які траплялися у роботі?
Весь час траплялися, але треба завжди знати, як викрутитися з такої ситуації.
Можеш брати піцу, а вона прилипла до стола, але треба щось придумати, щоб її не викинути. Тоді докидаєш трохи борошна з однієї і другої сторони – і все.
«кульку» – все треба знати. Так здається тільки, що все просто.
– До Вас ці знання прийшли з досвідом чи хтось навчив?
Свого часу я потрапив до чемпіона світу з піци в бляшках. Він мене вчив, як для себе, і від нього я знаю деякі нюанси, які ніхто не знає.
Потім я працював у іншого італійця, який був чемпіоном світу із акробатичної піци.
Потім зупинилися на дорозі - а просто перед нам відкритий люк.
.
– Удома готуєте Ви чи дружина?
Більше, звичайно, Яна. Але останнім часом, якщо порахувати, скільки коштує приготувати і скільки піти поїсти в ресторан – то робимо вибір на користь останнього.
дома їдла – з головою, бо кожного дня з піцерії усе, що не продається з прилавка, забираємо додому. Не знаємо, що з ним робити, бо піцу і пасту не хочемо вже (сміється).
– А що любите поїсти?
Більше рибу, морепродукти, суші. Дітям коли скажеш, що є суші – вони все кидають і біжать, так їх люблять.
– Вашим синам 9 і 7 років, але я бачила на фото, що вони вже теж вміють готувати піцу?
Так, «кульку» роблять, накладають начинку, знають, як класти в пічку, як вийняти. Меншому дуже подобається робити піцу в формі зайця, у старшого добре виходять круглі.
Я вчу їх цьому тому, що якщо будуть продовжувати сімейний бізнес – треба, щоб знали всі елементарні речі. І виховую їх в дисципліні, бо маю один життєвий приклад: у цього чемпіона світу з піци, в якого я найперше працював, була перша піцерія в Римі, яка робила «Маргариту» в бляшці.
Щоб ви розуміли: піца з’явилася у кінці 19 ст, потім пішла в Америку і лише в 70-х стала популярною в Італії, а ця піцерія відкрилася в 1967 р. Це взагалі одна з перших піцерій у Римі. Коли я в ній працював, вона була – просто «вау». А у вересні власник помер, а діти в нього були розбалувані, і піцерія занепадає, капєц.
ся. Я побачив це і зробив сам. Старий прийшов каже: «Ні фіга собі, хто то піцу зробив?». І з того часу почав мене вчити. Тому мені б дуже хотілося викупити ту піцерію.
-канал, зараз знімаємо на відео відпустку малих в Україні, тобто, щоб і з розваги була якась користь.
– Діти говорять українською?
У нас із цим була одна проблема: старший говорив українською і пішов в Італії у дитсадок. А діти побачили, що він їх не розуміє, почали з нього знущатися, сміятися. А він дуже все близько до серця приймає, замкнувся і до чотирьох років взагалі не говорив. Ми дуже налякалися, водили його до логопедів і ті порадили спочатку, щоб вивчив італійську, бо ж тут в школу має ходити, з дітьми говорити. А потім, щоб вчив українську. Так почали розмовляти з ним тільки італійською і вже звикли.
Але з жінкою, з мамою вдома постійно українською розмовляємо, то розуміти він розуміє. Я думаю, може, ще до кінця літа відправимо їх з моїм тестем десь на озеро на рибалку, то вони будуть говорити (сміється).
дружиною?
Яна приїхала з Києва до баби в Іваничі на Новий рік, а я приїхав з Італії. Так і познайомилися.
– Кажуть, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок… Який шлях знайшла вона?
Вона дууже смачно готує! Усі вміє. Суші робить вдома так, що в жодного японця так не вийде.
Але найголовніше – це розуміння між людьми і підтримка.
Ми ще не були одружені, коли я потрапив у серйозну аварію. В лікарні я думав – мені руку відріжуть чи ногу. А я пацан, 20 років. Яна тоді прийшла, як побачила мене – впала. Мені ще повезло, що вену не зачепило, але розрив був страшний. Робили пересадку шкіри, а в нозі зараз «залізяка» стоїть.
Я півроку ходив на костилях, вона могла сказати: «Пацан, нащо ти мені зі своїми проблемами?». А вона мене не лишила, можна сказати, виходила. До лікарні треба було добиратися з трьома пересадками, а дружина (тоді ще майбутня) їздила до мене кожен день. Ходила на роботу, заробляла гроші, коли я лежав вдома з поламаною ногою, ребрами.
У 2008 р. у нас був період, що копійки не було. Добре, що приїжджала мама і привозила їжу в пакетах, а жили в сестри.
но ми разом робили, зранку до вечора, кожен день. Перших півтора року просто не вилазили звідти: Яна робила піцу, а я її розносив, чи навпаки. Бо не було людей зовсім, це зараз 15 працівників вже маємо. Але ми знали, що все піде, бо вірили в свою роботу.
Бувають і в нас якісь спори, як без цього, але розуміння і підтримка – це найголовніше.
– В Україні якось не прийнято, щоб власник працював на кухні, а Ви ще зараз готуєте самі в піцерії?
Так, коли треба, ну зараз вже менше. Але можу дати своїм вихідний і вийти. Коли я на роботі, то роблю все сам: і позамітати можу, і поприбирати. Підколюю своїх: «Де ви ще такого начальника знайдете, щоб вам все позамітав чи кави приніс?».
“Мерседесі”, в чорних окулярах.
Бо ж я сам звідки вийшов? З Іванич. Там навчився багато чого. І добре, що це вмію, бо коли щось ламається в піцерії, я одразу вийду з ситуації – можу бути й електриком, і столяром, і автомеханіком. Треба все вміти. Бо італійці, як згорить лампочка, - електрика викликають.
А мене село навчило. У нас тоді навіть коні були, коли мені було років 14, я ходив за плужком, бо старався щось заробити. І в 15 у мене в гаражі стояло сім мотоциклів, за свої гроші куплених, а в друзів, які просили гроші в мами, – не було.
– А як відпочиваєте і чи часто вдається кудись вибратися?
ку рибу готують!
Може, це теж невипадковість.
ти питання: «Що я можу зробити, щоб і в мене був?». У мене в Україні є багато знайомих, які заробляють набагато більше грошей, ніж я в Італії, і вони нічого ні в кого не крадуть. Значить, робота є і можливості є.
Тому що чим більше ти заздриш, тим більше тобі негативу повертається. Треба радіти життю, радіти тому, що ти встав, проблеми в тих - хто не має рук і ніг, і то Нік Вуйчич скільки всього добився.
І на завершення поділитеся якимсь найпростішим рецептом Вашої піци?
-канал, і в першому відео розкажу, як в домашніх умовах з українського борошна зробити піцу.
БЛІЦ
Піца чи вареники?
вареники. А діти дуже люблять пельмені і деруни. Ми в Італії купуємо їх завжди, в українському магазині. Там є все – оселедці, гречка. Коли сідаю на дієту – їм гречку.
«Маргарита» чи «Папероні»?
Вчора їв «Маргариту». Але піцу я, якщо чесно.. (сміється).
Море чи горе?
Море!
Ваш улюблений фільм
дз.
Також «Будівничі Америки». Дуже цікава історія, як за 50 років побудували Америку.
Улюблений напій
Водичка без газу
Улюблена музика
Потрохи всього, мікс українсько-італійських пісень.
Найдорожча річ в гардеробі
Не знаю, одежу мені жінка найчастіше купляє. А так люблю джинси, кеди.
Місце, від якого у Вас найбільше перехопило подих
Багато таких місць. Пару тижнів назад ми були в Італії, в Порто-Ерколе, взяли катер і двоє плавали, так класно було. В Сардинії дуже гарно, на Ібіці.
Яке захоплення, окрім піци
Я дуже дивна людина (сміється). Не люблю футбол, спорт, я просто люблю подивитися фільми, про які я казав, люблю вчитися і вкладати свій час в себе.
Ваша найбільша мрія
» в Україні, починаємо з Києва, а там буде видно. Привезти традиційну піцу сюди, щоб люди спробували її такою, як вона має бути.
її роблю.
***
“Таблоїда Волині” заборонений
