• банер чікос

«Ти відображаєш те, що ти слухаєш»: розмова зі співачкою Анною Негодюк

30 Листопада 2020

Текст: Анна ПАНЧЕНКО

Фото: Ірина КАБАНОВА

Настрій: «Львівська майстерня шоколаду»

Вперше я зустрілася з Анею Негодюк на чіловій пізнавально-творчій вечірці «Літо на вулиці». Там дівчина виступала зі своїм товаришем Арсеном: вона співала кавери на відомі хіти. Вже тоді я зрозуміла, що наші дороги точно перетнуться, оскільки було в ній щось особливе.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВІРШІ, МУЗИКА ТА МАРШМЕЛОУ: ЯК РОЗВАЖАЛАСЯ ЛУЦЬКА МОЛОДЬ НА ТВОРЧІЙ ВЕЧІРЦІ. ФОТО

Через кілька місяців ми зустрілися знову, і я подумала, що це знак. Вам варто познайомитися з цією надзвичайно ніжною, тендітною дівчиною з неймовірним голосом. Під час «Кавової розмови» ми встигли поговорити про власні пісні, диригування хором, улюблених виконавців та татуювання Ані.

– Кава чи чай?

– Останнім часом – кава. Для моєї професії потрібно мати більше енергії. Це постійна комунікація з людьми. Просто засинати в момент, коли говорю, я не маю права.

Я люблю щось з молоком: лате, щось таке. А також в чай та каву я завжди додаю цукор.


– Поговорімо про твою рутину. Що ти робиш зранку?

– Сьогодні я мала прокинутися набагато раніше – о дев'ятій. Ну, просто я зараз пізно засинаю, бо маю багато завдань. Якось так виходить, що пізно ввечері я щось роблю для себе – читаю, наприклад.

Мені треба було прокинутися хоч о дев'ятій, щоб встигнути та приготуватися до інтерв'ю. У мене є проблема, з якою стикаються всі дівчата, – я не знаю, що вдягнути.

– До речі, ти дуже симпатично виглядаєш.

– (сміється, - авт.) Сьогодня я, на диво, недовго вибирала образ. Інколи я просто запізнююся або можу навіть не прийти на пару.

А це ще у мене така дурна звичка: мені треба так, щоб воно цікаво виглядало. Я вже переросла той вік, коли я можу одягнутися, як сорокалітня людина, якій все одно. Мені хочеться щось яскравіше.


– Тобто, спортивки – то не про тебе?

– Ні. Чесно, у мене немає особливого стилю. Я люблю робити незвичайні акценти. Навіть якщо я одягнулася «стандартно», але от сумка має виділятися. Але це не завжди так. От сьогодні я подумала, що треба одягнутися спокійніше (задирає волосся, - авт).

– У тебе є тату під вухом! Що вони означають?

– Китайські ієрогліфи: добро, знання, любов, гармонія. Це те, до чого можна прагнути все життя. У мене ще є маленьке, де є дві руки. Схоже на Мікеланджело, але трохи своя версія.


– Я знаю, що ти викладаєш вокал. В який момент ти зрозуміла, що хочеш викладати?

– Коли я навчалася в коледжі, то я всім говорила, що ніколи в житті не буду ні викладати, ні диригувати хором. А я закінчила хорове диригування: у моєму дипломі так і написано, що я можу викладати та диригувати хором. Потім в один момент я зрозуміла, що можу ділитися своїм досвідом з іншими. У нас була практика ще тоді, як я закінчила коледж, і я зрозуміла, що мені це вдається. Тоді з'явився спортивний інтерес, що мені треба дійсно когось навчити.

Спочатку я викладала в студії вокалу для зовсім маленьких дітей. Як почався карантин, то я почала викладати вдома і облаштувала куточок біля фортепіано.

– А коли ти взагалі зрозуміла, що хочеш займатися музикою?

– Чесно, я навіть не знаю. Це не пройшло в якийсь момент,а було вже з дитинства. Мене «віддали» на співи, то звідти все й почалося. Я пам'ятаю, як в садочку я виступала і говорила всім, що хочу бути співачкою.


– То це був твій вибір, а не бажання батьків?

– Це було моє, дійсно. Я дуже рада, що мої батьки мене підтримали. Я вступила в коледж, де отримала хорошу базу. У мене були викладачі дуже достойні. Цією базою я готова ділитися з іншими.

– Чи плануєш ти все своє життя пов'язати з музикою?

– У мене був нещодавно переломний момент, коли я поставила собі питання, чи ти дійсно мені це треба та чи варто спробувати щось інше. Взагалі мене цікавить кулінарія, а саме – випікання. Можливо, якби я за це взялася, то я спробувала б попрацювати в цій сфері. Але зараз просто немає часу.

Я диригую хором, а це займає чимало часу., викладаю і ще пишу власні пісні. Я сьогодні навіть зранку сиджу і думаю: «Чого ото я взялася придумувати ті пісні?». От жилося би краще, якби просто робила кавери, бо зараз – морочуся. У мене це якось не швидко виходить. Для цього треба дуже багато часу і натхнення.


– А де ти черпаєш натхнення?

– Чесно, про це треба подумати. Певно, у всьому. Я черпаю натхнення у людях: мені подобається спостерігати за тим, хто що робить. Мене надихає природа. Мені треба виїжджати кудись хоча б раз в місяць.

Спілкування з людьми мене надихає. Якісь речі в інтер'єрі теж. Я от нещодавно почала змінювати свою кімнату, і оце мене надихає.

Музика також. Люблю засісти у ютубі й знайти купу різних виконавців: старих, нових.

– А яку музику ти слухаєш?

– Все залежить від настою. Скажу по секрету, що інколи я люблю послухати й шансон (гигикаємо, - авт). Якийсь Михайлов, Агутін. А інший вечір у мене є настрій на українську народну пісню, третій – класичних композиторів. От спробуй зрозуміти, що тобі подобається!

А якщо придумувати пісні, то мені подобається в поп напрямі.


– А скільки у тебе є власних пісень?

– Небагато. Таких, щоб були на всіх платформах, то є дві: «Voices» та «Космос». Проте ненаписаних, які просто лежать і дуже помаленьку «пишуться», ще є чотири. Їх просто треба доробити.

– Ти пишеш лише слова чи і музику, і слова?

– І те, і те. Якось так вона з'являється. Інколи мені скидають біти, але в більшості грає мелодія і слова пишуться.

– А як це взагалі – писати пісню? Чи ти робиш за графіком, типу, сьогодні о 12:00 я сяду і напишу пісню?

– Ні, у мене так ніколи не виходить. Ніколи в житті! Це все спонтанно. Я просто приходжу, мене щось мотивує. От я подивилася відео про митця, або відео, де мене зачепила якась фраза, тоді у мене відразу народжується музика.

Може бути таке, що пісня пролежить місяць, а потім я за день її можу дописати.


– Чи плануєш ти продавати пісні? Як, скажімо, Alyona Alyona.

– Це було б класно, я це розумію. Я буду пробувати різні шляхи: розвивати свою фантазію, помисли, більше читати. Хочу вклинюватися в тому, щоб мати більше ідей і текстів.

– Ти казала, що пишеш в поп жанрі. Чи хотіла б ти поекспериментувати й спробувати себе в репі, наприклад?

– Зараз я експериментую й хочу спробувати в стилі RnB. Для мене це цікаво.


– В Україні ще такого немає, здається.

– Не знаю, якщо чесно. От коли питають, хто мої улюблені українські виконавці, я завжди гублюся. У мене немає такого, я слухаю все на раз.

– Тоді давай про сучасну українську музику. Чи є щось справді класно, що не соромно включати і перед батьками, і перед дітьми?

– Я помітила, що зараз в музиці не цінують суть і сенс. Це дуже печально. Мені болісно слухати, як малі діти йдуть з колонками і слухають жахливі треки. Це дуже болісно.

Я не кажу слухати старі пісні, але є багато дійсно крутих виконавців. Мені от до душі Alyona Alyona. В неї дійсно є класні треки. Є класний виконавець, але він не дуже відомий. Його звати Chestnat. Його перший альбом – це щось: кожна пісня має сенс, він дуже класно читає.

Я розумію, що мені теж інколи хочеться подеградувати і послухати щось легше, але не настільки, як ото зараз. Я не буду називати які саме пізні, але ти розумієш, про що я. Треба фільтрувати те, що ти слухаєш. Ти ж відображаєш те, що ти слухаєш. Це те саме, що ти їси й чим ти живеш.

Дуже класно навіть послухати... Ой, зараз будеш сміятись.


– Кажи!

– Пугачову навіть! (і тут ми всі співаємо «Забери меня с собой», – авт). Я обожнюю її! Просто згадати тексти, але тоді кожна пісня була такою.

– Якби твоє життя було фільмом і ти могла б вибрати до нього саундтрек – яку пісню ти б обрала?

– Самбаді ху та-та-та (співає, – авт)

– Це ж зі «Шрека»!

– Мені вона заграла зразу в голові. Це 100% про моє життя.


– Я знаю, що не так давно ти почала працювати з хором. Як це взагалі тобі вдається?

– Коли я випускалася, то у нас була практика з хором, але це було просто вийти на десять хвилин і пробувати. Це треба добре чути гармонію, розбиратися, хто фальшивить. Треба відчувати динаміку, тримати її в руках. Зараз я практикуюся в цьому. У хорі є 60 людей.

Я тільки почала це. Я не знаю, що буде далі. Може, мені скажуть: «Аня, на вихад!». (сміємося, – авт).

Поки маю хороші відгуки. Та й для мене це великий досвід. Взагалі мені подобається в чомусь рости, і коли мені пропонують, а я кажу «ні», то це не я.


– Але ж це 60 зовсім різних людей з різним характером. Як ними керувати?

– Я зрозуміла, що тут треба тримати лідерство. Навіть, якщо вони за тебе старші. Ти маєш стійко показувати свою позицію. Стояти впевнено у своїх поглядах, у стилі викладу. Ще треба бути цікавою, бо якщо ти монотонно щось комусь доказуєш, навіть говорячи дійсно класні слова, то це нікому нецікаво. Треба як циркач! (сміється, – авт).

– А ти взагалі лідерка по житті?

– Я думаю, що так. Якось мені це говорили, то це так і є.

– Поговорімо про твій гурт. Коли ти зважилася на те, щоб створити власну групу?

– Це було після випуску з коледжу. Я тоді почала писати пісні і подумала, що варто створити свій гурт. Чесно, я не пам'ятаю, коли це само було. Я пам'ятаю, як я дзвоню до Олеся з Арсеном і кажу, що є така штука – треба робити гурт. Він буде називатися NEGODA. Все моє життя мене називали «негода», то я подумала, а чому б ні.

Ми склали програму, вкалували, бо мали чимало пісень. Перший концерт був у «Цитрі», коли ми з Арсеном (гітаристом) були двоє і називалися «Negodiuk Art Project». Після того я подзвонила до Олеся і ми стали тріо – гуртом NEGODA.

Після того нас запрошували в заклади, ми виступали. Паралельно нас запрошували знайомі на свята чи річниці, наприклад.

– Йой! Це люди сиділи за столом, доїдали салат і слухали вас?

– Для мене це був великий досвід, насправді. Я, начебто, й добре спілкуюся, а коли бачу, що є купа людей і мені треба клоуна з себе робити, то мені це взагалі стрьомно. Думаю, що з часом та досвідом це до мене прийде.



– Ви спочатку грали кавери, та?

– Ми в більшості граємо кавери. Остання наша пісня, «Космос», була російською, але у нас не приймають російську.

– Чи хотіла б ти виступити зі своїми піснями? Показати світу своє «дитя».

– Колись це буде. Я маю велику надію, що таке буде. Я взагалі бачу стадіон. Можна «Олімпійський», можна «Авангард». Я знаю, що перший час це буде щось невелике, але не кафе. До цього мають бути маленькі сходинки.

Я часто думаю про те, як це має статися, але воно просто йде своєю чергою. Я не сильно вискакую з вітрини, щоб щось перескакнути.


– Музика у твоєму житті всюди: це і робота, і хобі. Вона тобі не набридає?

– Я помітила, що таке буває у мене кілька хвилин раз на тиждень.Я встаю, йду на навчання, де в мене музика,працюю десь – це теж музика, в навушниках маю музику, щоб заспокоїтися, щоб подумати і не подумати. Отаке вчора у мене було: я вирішила пройтися біля річки у повній тиші. Іноді таке треба.

– Окей. Якби не музика, то що тоді?

– Мені здається, що я себе знайшла б в...

– Блогерстві?

– Я хотіла би стояти за верстатом та робити меблі. У мене була така ідея. Просто мій тато робить меблі, а в мені є якась доля того, що я це можу. Просто мій тато не підпускає мене до цього.

Я навіть роблю мудборди. Можливо, я не робила би столи, шафи, а щось легше – комод (гигикає, – авт). Може, щось робила би для декору.

Взагалі я багато чим цікавлюся і могла би спробувати різні сфери. Мені подобається ліпити з глини. Можливо, я робила би посуд з глини. Мені це так цікаво. Я б за все бралася!

Люблю творити руками. От музика йде з голови, бо ти все думаєш, відчуваєш. Іноді мені хочеться більше фізичної праці.

– Чи маєш якісь плани на майбутнє?

– Я знаю точно, що хочу подорожувати. Я й далі творитиму музику.

1

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter