– Хто Вас так назвав?
– Точно не знаю, але думаю, що мама.
– Коли у Вас День народження?
– 16 жовтня.
– Що вам дарують? Який найзнаковіший подарунок отримали цього року?
– Найприємнішим був торт від працівників та депутатського корпусу. Він був у формі футбольного поля нашого спорткомплексу. Цей подарунок запам’ятався найбільше.
– Вірите у гороскопи, читаєте їх?
– Ні, я в гороскопи не вірю. Але, думаю, що я відповідаю своєму знакові. Мені треба сім разів подумати, а один раз прийняти рішення. Завжди треба вислухати думку всіх і знайти раціональне зерно, яке повинно прорости хорошою справою.
– Сніжна зима. Дуже подобається, коли сніг лежить, коли їдеш автомобілем ввечері й отримуєш насолоду від природи. Напевно, зима найбільше відрізняється від усіх трьох пір року.
– Яка зима вам запам’яталась найбільше?
– Два роки тому і чотири роки тому були такі зими, які запам’ятались не тільки снігопадами, але й додатковими роботами, які випали на сільську раду, але в той же час це – приємна місія, адже кожна прочищена дорога – це щось хороше, що ти зробив для людей. Саме в такі моменти люди дуже швидко все оцінюють.
– Де Ви його взяли?
– Не пам’ятаю, мабуть, подарував хтось.
– Може, брат Микола? Він «Таблоїду Волині» теж недавно подарував котиків.
– Можливо, і він. Котик у мене вже давно.
– Ми – перше спортивне село в Україні. У 2011 році у Ворохті наша сільська рада представляла Волинську область і ми обіграли усі області і стали першими в Україні. Поки-що така перемога єдина в арсеналі Волинської області.
– А Ви самі футбол граєте?
– Я його люблю з дитинства, граю не дуже часто. Ще люблю плавання і теніс.
– Моя мрія збулась. Я працював у Боратинській школі 12 років, викладав українську мову і літературу.
– Сумуєте за школою й учнями?
– На перших порах було таке, певна ностальгія. На початках ще й викладав трохи, коли працював сільським головою. Вважаю, що школа і освіта повинні бути пріоритетними напрямками у роботі не тільки сільської ради, але й держави, бо від виховання нашої молоді залежить майбутнє держави.
– І математику більше за українську мову любили?
– Я був відмінником. Не знаю, добре це чи погано, але школу закінчив з відзнакою.
– Чомусь не надаю цьому уваги. Не запам’ятовую анекдоти. Як правило – послухав і забув.
– То має бути важлива книга для кожного українця. І в будь-який час вона актуальна. Те, що читав 30 років тому, зараз знову важливе.
– Ви більший поціновував прози чи поезії?
– Так однозначно сказати не можу. Мабуть, це певною мірою залежить від настрою людини і можливості знайти час. Однак, мабуть, все ж таки проза.
– Наприклад, я влітку зовсім не маю часу на читання за роботою, а от у зимовий період іноді таки вдається. Я дуже люблю читати книги. У нас є хороша бібліотека, і я думаю, якщо сільський голова є читачем бібліотеки, від того виграє вся громада. У нас часто поповняється книжковий фонд.
– Буваєте у кіно?
– Ні, часом по телевізору тільки дивлюсь.
– Що найбільш подобається у персоні цього чоловіка?
– В першу чергу – його акторська майстерність і почуття гумору. Він вмів з нічого змусити людину посміхнутися. Це – однозначно талант. Його рухам і жартам не можливо було навчитися.
– Розкажете, хто це?
– Скажу так: один житель нашої сільської ради, з яким вже давно товаришуємо.
– У такому віці, то дійсно вже хобі (сміється – авт.).
– Часто граєте?
– Для свого задоволення у міні-футбол можу двічі на тиждень побігати.
– Я вже давно зрозумів, що у такий важкий час, коли робиш щось добре, воно повертається сторицею.
– Чому не написали «брехні»? Не любите цього слова?
– Хай краще так буде, лояльніше.
– Де найчастіше їсте цю страву?
– Вдома.
– Можливо, маєте свій фірмовий рецепт?
– Та ні, який мені приготують, той і їм (сміється – авт.).
22. Кава чи чай? – Кава.– Коли востаннє були на морі?
– Я взагалі в житті лише двічі був на морі, а востаннє – два роки тому. Один раз у Криму, інший – у Туреччині. Гори чомусь не так люблю. Якщо вже відпочивати, то дійсно відпочивати.
– На роботі багато кави п’єте?
– Не надто багато, але коли людей пригощаєш, то і сам відповідно п’єш. Під час переговорів за чашкою кави людина стає добрішою, то і легше з нею домовлятися (сміється – авт.).
– У вихідні взагалі стараюсь не пити каву, щоб різниця відчувалась.
– Зв’язуючись з Вами, зрозуміла, що з невідомих номерів слухавку не берете.
– Насправді, не тільки з невідомих. Справа в тому, що під час робочого дня відповісти на 70-80 дзвінків просто нереально, бо ж треба ще й питання якісь вирішувати. Звичайно, потім стараюся переглядати й передзвонювати, та не завжди це вдається.