BLOG на нічку: як навчитися самоприйняттю

18 Травня 2019

Новий «BLOG на нічку» присвячений думкам психолога щодо самоприйняття. Тут основні уроки того, як навчитися себе поважати і приймати. Розповіли про це BBC.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку: [email protected].

***

Чи варто витягати бабака?

Коли ми розповідаємо комусь про свої проблеми, зазвичай, чуємо, що маємо прийняти і полюбити себе такими якими є. І тоді в нас все буде гаразд. Але як це зробити, коли у багатьох людей уявлення про самих себе, свої бажання, слабкі і сильні сторони здебільшого викривлені - через перевмотивованість з раннього дитинства у прагненні до успіху, через заборонені емоції й нав’язані цінності. Такий стан заведено називати невротичним. Але чи варто приймати його як щось непоправне?

Згадайте, як батьки або вчителі вчили нас бути зручними і "хорошими", схвалюючи ті чи інші прийнятні для них прояви наших маленьких особистостей і соромлячи, якщо в процесі свого стрімкого розвитку ми різко виламувалися із загального мейнстріму.

Так ми дізнавалися, що у нас в середині є "я - погана (-ий)". І що цю частину єства треба заховати якомога далі і намагатися нікому не показувати. А краще - взагалі "забути" про те, що ми можемо заздрити, хотіти комусь зла, радіти чужим невдачам, не любити власних батьків чи дітей.

Але ж ці нахили й почуття нікуди не поділися. Більше чи менше пригнічені, загнані у підсвідомість, вони продовжують жити власним життям, створюючи людям багато проблем. Адже коли нас хтось дратує, мало хто з нам думає, що це ми самі не сприймаємо в інших ту рису характеру чи поведінку, яку заперечуємо в собі. Поспостерігайте, хто і чим найбільше обурюється - так виходить назовні засуджуване нами наше "погане я", вважають психологи.

Непотрібна ідилія

Наприклад, одна клієнтка, назвемо її Ганна, розлучилася з чоловіком через рік після народження доньки. І хоч була і є привабливою й самодостатньою, і мала безліч шансів вийти заміж, і слухати про це не хотіла. Коли ж її донька почала жити з чоловіком окремо, вона чи не щовечора заходила до молодят і критикувала доньку. Мовляв, вона не належним чином зустрічає чоловіка з роботи, некрасиво сервірує стіл, готує без натхнення і фантазії.

Після появи онука молода бабуся обурювалася прагненням доньки за кілька місяців вийти на роботу, небажанням народити ще двійко діток. Критикувала за черстве і, на її думку, навіть жорстоке ставлення до дитини, адже подружжя вирішило найняти няню.

Думаю, не треба пояснювати, що стосунки жінки з донькою різко погіршилися, і вона почала скаржитися на нерозуміння і байдужість найближчої людини. Мовляв, вона ж лише хотіла, щоб донька не повторила її долі - бути самотньою.

Те, що клієнтка розповідала, як це добре, коли дім наповнений дитячим сміхом і галасом, а привітна господиня ставить на стіл свіжоспечений пиріг, поки чоловік перевдягається після роботи, обличчя в неї залишалося кам’яним, а пальці нервово перебирали серветку.

Коли я запитала, чому ж вона сама не створила собі такий земний рай, який, до речі, не пізно створити ніколи, вона мало не розплакалася. Мовляв, не зустріла підходящого чоловіка.

В ході бесіди ж з’ясувалося, що пристойні чоловіки їй траплялися регулярно. Потім згадала, що в неї є Леонід, який набридає дзвінками, а до Віктора можна переїжджати хоч зараз.

Квіти на чужому городі

Виявилося, що Ганну насправді дуже лякала змальована нею картинка родинного затишку. Так само як необхідність щодня зустрічати і годувати чоловіка, вислуховувати його розповіді здавалася їй неймовірно нудною. Натомість подобалися зустрічі в кафе, походи до театру, романтичні побачення. Коли стосунки ставали серйознішими, Ганна свідомо віддаляла своїх партнерів. А щоб виправдати себе у власних очах, згадувала і перебільшувала їхні нібито вади.

Так само, зізнавалася Ганна, її дратував дитячий галас, а усе, пов’язане з першим роком вирощування немовляти, викликало паніку. Ще й це зупиняло жінку від повторного шлюбу, адже чоловікові, думала вона, доведеться народжувати дитину. Тож, вона конфліктувала з донькою, уникаючи конфлікту з собою.

Звісно, вона вважала такі свої погляди хибними, а себе якоюсь не такою. І хотіла принаймні дочку вберегти від повторення материнської долі.

Взагалі це типово для невротика - вважати себе бодай ненормальним, тільки не неправим. І так сильно боронити свої неврози, що тільки-но спеціаліст наблизиться до них, все заперечувати, замикатися в собі.

Адже тоді доведеться згадати про ту частину особистості, яку вважала поганою, і прийняти її.

Виходом для Ганни було визнати цілком прийнятним своє ставлення до шлюбу та дітей. Чому так сталося - то інша історія. Завданням було прийняти тіньову частину себе як нормальну, якої не треба соромитися. Так само як і шукати в чоловіках нібито причину власного небажання жити з ними разом.

Будильник для невротика

Люди з невротичними рисами дуже різні. І це не нещасні залякані істоти, а часто на позір успішні, гарні й розумні люди. Але їх об’єднує те, що вони живуть не в об'єктивній реальності, а минулим чи майбутнім. Це можна виявити, наприклад, проаналізувавши, що і як ми говоримо чи думаємо.

І нарешті - найголовніше - невротичним людям набагато легше будувати уявні ідеальні стосунки, згадувати чи мріяти про них, ніж спілкуватися з конкретними партнерами. Адже доведеться жити в реальному світі. А це інколи буває ой як нелегко.

0

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter