_{Текст і переклад з білоруської: Юлія ДЗЬОБИК}

_{Фото: Лідія КОЖЕВНІКОВА}

_{Настрій: Ресторація «Бравий Швейк»}

Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера», який цього листопада відбувся у Луцьку, зібрав митців з чотирьох країн та відкрив лучанам нові цікаві імена.

Такими, зокрема, стали поет і перекладач Уладзь Лянкевич та музикант Ерик Орлов-Шимкус, які об’єднали свої творчі амбіції у гурті «Ерик і я».

«Таблоїду Волині» в рамках постійної рубрики «Кавова розмова» вони розповіли, чи можливо у Білорусі заробляти лише творчістю, чи існує натхнення і як відкрити чакри, коли забагато працював.

***

Традиційне питання кавової розмови: кава чи чай?

У: Кава. Для мене точно кава. Зараз тут замовив чай тому, що каву сьогодні уже пив.

Взагалі каву обираю будь-яку, якщо з молочком. Все для того, щоб за день можна було випити якомога більше. Латте, капучино – тепер це мій свідомий вибір (сміється – авт).  Я такий трохи підкаблучник: все, що жінка наливає, те й п’ю (сміється – авт).

Е: Я каву вибираю. Таку міцнішу, еспресо без цукру.

У: Він просто носій стереотипів! Уособлює стереотип справжнього мужчини, який повинен любити гірке пиво, гірку каву. А весь такий манірний, з яскраво вираженим жіночим початком, тому надаю перевагу таким-от жіночим напоям (сміється – авт). Ну, то, звісно, жарти.

Ви вперше у Луцьку? Як вам місто?

У: У студентські роки ми з дружиною (вона ще тоді була просто подругою) проїжджали через Луцьк, коли їхали на екскурсію до Львова. Але то було так давно, що все, як вперше.

Безумовно, коли тільки бачиш місто, то звертаєш увагу на це зовнішнє «що ж тут не так, як у місті, де ти живеш, і тих, де ти бував». А паралельно шукаєш щось подібне. Дуже важливо – це люди на вулицях.

Е: Так, архітектура буває дуже суворою, лаконічною, а люди довкола наповнюють все сенсом.

У: І це не обов’язково особисті  знайомства. Просто, коли виїжджаєш за межі пострадянського світу, то особливо цікаво спостерігати, як люди себе поводять, що носять, чим займаються. Якщо вже оселяєшся у місті, то кожного дня ти не зможеш однаково сильно захоплюватися давньою архітектурою,  починаєш бачити недоліки, їздити у тролейбусах, тоді однозначно люди виходять на перший план.

Ви багато де виступаєте, можете порівняти, як люди в інших країнах сприймають і музику, і поезію. Є різниця?

У: У далекому зарубіжжі ще не доводилося бувати, але по сусідніх країнах проїхався і з віршами, і з музикою. Поки я презентую все те, що зв’язане словом, зв’язане розумінням сенсів, звісно, краще виступати там, де розуміють мову. Але було й таке, що люди без розуміння текстів вливалися у слухання. Мало того, мої тексти такі непрості, що і в Білорусі їх не всі розуміють (сміється – авт).

Тут залежить від твоїх очікувань: що більш південні країни, то яскравіше реагують на творчість. Але я людина з країни, де не дуже бурхливо  виявляють емоції, і це не означає, що людям не подобається. Відсутність ейфорії в очах – ще не ознака того, що це не залишило сліду в душі.

Що ж тоді головне: музика чи текст?

Е:  Усе залежить від насиченості текстів. От у мого друга, пана Лянкевіча, тексти настільки насичені, що не залишити на них акцент не можна. Як музикант я не люблю, коли музика робиться формальним додатком, бо вона має таку ж функцію, що і текст. Усе має гармонувати, щоб бути цікавим і для слухача, і для самих виконавців.

У: Абсолютно залежить від формату гурту чи музикантів. Я знаю таких музикантів, які напишуть 10 пісень, а потім страждають, де взяти тексти. Добрий текст ніколи не зіпсує добру музику. Але буває і таке, що погані тексти не перешкоджають класній музиці. На щастя, ми багато слухаємо іншомовної музики, яка дає змогу концентруватися на музиці і тексті почергово.

Е: А тут дуже важливо, коли захоплює музична частина, ти потім читаєш текст, а він ще більше підсилює враження! Таких виконавців теж небагато.

Ви вважаєте, що верлібри теж можна класти на музику. Як публіка сприймає серйозні масштабні тексти? Чи не програють вони легеньким наспівам?

Е: Мені якраз здається, що верлібр дає змогу розширити музичні рамки, вийти за межі рівного звучання. І разом воно звучить цілісно, у своїй системі ритмічних координат. Воно змушує думати, але багато хто під це танцює.

У: Звісно, на радіо і в якісь форматні речі легше потрапити з чимось простішим для сприйняття. Але не тому, що народ не зрозуміє, я в це не вірю, а тому, що людям, які цим керують, не хочеться наважуватися на щось нове. Та вистачає ж дивної музики, яку слухають дуже багато людей!

Шаблони «красива дівчина, текст про «ти мене кинув», приємний темп, гарний кліп» спрацьовує простіше, альтернативу писати не так безпечно, є ризик, але він часто виправданий. Бо у Європі експерименти з текстом і музикою дуже люблять, а потім це все приходить до нас у вигляді нових трендів.

Можна у Білорусі бути митцем, заробляючи лише на цьому?

Е: Музикою заробляти складно, це такий заробіток хвилями, але я вже певний час намагаюся не займатися більше нічим.

У: Насправді музикою заробляти значно простіше, якщо не тільки своєю. Можна грати кавери, підпрацьовувати у ресторанах у найширшому значення цього слова, писати джингли для реклами, а додатково творити щось своє.

В літературі це значно важче, бо книга катастрофічно не запитана, особливо, коли це поезія.  А коли це поезія білоруською, то взагалі. Російськомовні автори розважальної літератури часто мають вихід закордон, і з того заробляють. Відомим письменникам додаються ще якісь оплачувані лекції, але справжній спосіб отримати гроші для автора – це закордонні стипендії, гранти, фестивалі, літературні школи.

В Україні часто жартують: якщо ти хочеш стати відомим і писати вірші, то повинен бути молодим красивим хлопчиком. Чи впливає образ автора на його популярність?

У: Банально наші країни дуже відрізняються за масштабом. Тобто в Білорусі менша кількість міст, куди ти можеш поїхати з презентацією книжки. Можливо, ти зможеш стати відомим за рахунок образу, але фінансів це тобі не додасть, хіба що конвертуєш цю відомість у щось інше.

Є ще так звана поезія, яка вийшла із Вконтакте. Це частіше російськомовні автори, які завоювали популярність у мережі, тепер влаштовують зустрічі, організовують концерти, живуть із коштів підписників.  А поряд з таким є серйозна література, якщо говорити про якість. Сенс у тому, що серйозні автори, яких цікаво читати, мало дбають про імідж, про те, як сподобатися читачу.

Коли ти красивий молодий хлопець, то, напевно, дівчата прийдуть тебе послухати. Але я не знаю, це не про мене (сміється – авт).

Е: Літературні зустрічі у Білорусі – то більше така тусовка своїх, люди, які часто відвідують подібні заходи. Не можна сказати, що кількість дівчат аж настільки переважає, щоб автори-хлопці мали перевагу. Тут швидше грає роль подача матеріалу і харизма автора.

У: Поети у наших реаліях не рок-зірки, а жителі альтернативної реальності. І тільки вибрані знають про їх існування (сміється – авт). Виявляється потім, що є література, яку читають письменники, і література для читачів.

Що читають письменники?

У: Ціла плеяда авторів! Спершу революція в літературі кінця 80-90-х років, потім авангардна література «Бум-Бам-Літу». Але я зараз передусім про авторів другої половини 00-х років, початку 10-х, літератури, яку для себе починаю умовно з Вальжини Морт.  Важливою ланкою зв’язку традицій є Андрій Хаданович. А ще Марія Мартисевич, Віталій Рижков, Андрій Адамович, Сергій Прилуцький, Наста Кудасава, Юлія Цімафєєва… Все, більше не буду нікого називати, бо це можна робити ще довго.

А Ви ще перекладач. Чи є книга, яку мрієте перекласти?

У: Мрії постійно змінюються. Є ідея ризикнути і перекласти культову збірку  Вільяма Блейка, десь уже з десяток віршів переклав, але ще треба доопрацювати.  Там у простому дуже багато зосереджено, плюс англійська мова, яка сама по собі дуже лаконічна, а слов’янські мови погано дружать з розмірами. Якби мені вдалося довести все це до ладу, то це могло б стати предметом гордощів.

Лянкевич-поет не ревнує до Лянкевича-перекладача? Тобто нема ревнощів перекладати чиєсь, коли можна творити своє?

У: Неприємно те, що багато хто у світі написав щось краще, ніж ти, але що зробиш (сміється – авт). Але поєднувати творчість і переклади дуже зручно. Я не з тих людей, які пишуть надто часто, тому переклад у такому разі – чудова нагода пережити час, коли не пишеться.

Переклад – це робоча сконцентрованість, а вірш вимагає чогось більшого, ніж просто робота. Я не до кінця вірю в натхнення, до ладу вірші доводжу дуже ретельно і тверезо. Але все одно, щоб написати його, треба якийсь певний порив, помічати влучні фрази, образи, ситуації, розмови... Занотовуєш все це, носиш в собі. Просто треба бути трошки уважнішим до світу і до себе, а коли прийде час зробиш з цього вірш. Я не прихильник концепції про те, що муза зійде, коли ти просто сидітимеш і дивитимешся серіал. Хоча в мене одного разу таке було (сміється – авт).

Перекладаю я більше для себе, не заробляю на цьому багато. Але в цьому є сенс, бо маю розкіш перекладати те, що найбільше подобається мені, а потім воно раптом може комусь знадобитися.

А як з натхненням у музикантів?

Е: Трохи у нього вірю. Це такий стан, коли тобі більше, ніж зазвичай, хочеться писати музику. Але все одно таке відчуття частіше виникає в робочому процесі. А ще я співпрацюю з театрами, де на репетиціях з певних візуальних образів занотовуєш собі емоції, а потім сідаєш десь наодинці і щось пишеш.

У мене ніколи не було проблеми почати композицію з нуля. Я сідаю, намагаюся щось зіграти і раптом воно з’являється, і можна кілька годин просидіти, забувши про все.

Моє натхнення особливо стимулює, коли мало часу. Тоді швидко ідеї з’являються! (сміється – авт). Неодмінно треба працювати: якщо не напишеш шедевр, то руку наб’єш, а це вже добре.

А в побуті музиканти помічають дивні шляхи натхнення?

Е: Постійно! Подмухати у порожню банку і послухати звук, посвистіти… Американський мінімаліст Джон Кейдж написав найвідоміший твір «4:33», коли 4 хвилини і 33 секунд повної тиші, але в ній кожен чує щось своє, починає чути дрібні звуки довкола. А ще була концепція музики тіла: робили в університеті експеримент, коли зачиняли людину в кімнаті з максимальною звукоізоляцією, що  дозволяло чути якісь внутрішні порухи і мелодії.  Мені таке дуже цікаве. У кожнім разі від твого внутрішнього ритму залежать твої музичні хвилі.

Які білоруські слова вам найбільше подобаються?

У: У молоді зараз дуже активна цікавість до білоруської мови, а ті, хто її намагають піарити, створюють такий образ чогось солодкого, мереживного, звертаються до будь-яких старих слів, які не збігаються з російським відповідником. Але це просто мова! У ній є красиві слова, так, але як у будь-якої іншої мови.  Коли я їм «хлеб» і п’ю «ваду»  – то це просто хліб з водою. А люди ведуться на яскраві вогники, потім дізнаючись, що це звичайна мова, яка не завжди милозвучно звучить. Тому у мене немає улюблених красивих слів.

У віршах я шукаю абсолютно різні слова для вираження одного і того ж: урбаністичного ритму, якогось внутрішнього відчуття. Мені навпаки цікаво підібрати кожного разу новий мовний засіб, щоб підступитися до згустку почуттів, вражень і думок, які мене переслідують.

Е: Звісно, що деякі слова тобі можуть подобатися, але ти цього не зауважуєш, сприймаєш як гарний набір букв. Якось я десь прочитав слово «шары», схоже на всім звичний «шэры» (сірий – авт), але з одною відмінністю. І означає воно теж один з відтінків, щось між сірим і коричневим.

Який ваш ідеальний відпочинок?

Е: Не пам’ятаю, коли таке було!

У: Так, Ерик постійно бігає і скаржиться, що мало спав, не їв, багато працював, але так воно і є. Я у цьому сенсі людина, якій треба звільнити голову для того, щоб щось потім створити. Для того, щоб відпочити мені іноді треба нічого не робити, просто полежати на дивані, погуляти містом. Звичайно, це нечасто роблю, але лінощі відкривають мені якусь правильну чакру.

Е: Гуляти на свіжому повітрі значно краще, ніж просто лежати, активний відпочинок допомагає швидше. Цілий день полежати вдома – це не мій формат відпочинку.

Алкоголь не допомагає налаштовуватися на виступи?

Е: Років 5 тому, можливо, серед рок-гуртів і була така тенденція, але зараз коли ти вийдеш п’яним на сцену – це зовсім не круто. По собі я знаю, що коли трохи вип’ю перед виступом, то затискаються руки і я вже не настільки вільний у музиці.

У: Так само перед виступом ніколи, бо не повністю себе контролюватиму, а це мене напружує. Я не настільки віртуоз у своїй справі, щоб дозволити ще й алкоголю на мене впливати. Хоча знаю людей, які у тверезому вигляді – боги своєї справи, тому бокал чогось міцного їм не заважає. Але в якості відпочинку можна іноді дозволити.

Е: Ага, у дорозі пиво, наприклад. У нас просто була дивовижна подорож до Рівного цього разу (сміється –авт). Основний автобус зламався, і ми їхали чимось середнім між автобусом і міською маршруткою.

Що ви любите їсти? Чи куштували щось з української кухні?

Е: Дуже люблю вареники і все з такого канонічного! Українська кухня дуже близька до білоруської, тому комфортно себе тут почуваєш.

У: Так, кухні близькі, але в Україні з цього змогли зробити бренд, не культивують це на рівні громадського харчування. Люди вдома готують білоруські страви, але знайти таке в кав’ярнях складно.  Дотепер вважається моднішим з’їсти суші чи пасту в гарному закладі, хоча приходиш додому і все одно хочеться домашньої їжі.

З традиційних білоруських страв люблю халаднік, а от картоплі якось мало почав їсти (сміється – авт).

Що цікавого ви привезли до Луцька цього разу?

У: У нас є гурт «Ерик і я», в якому грають я і Ерик (сміється – авт). На фестиваль «Фронтера» до Луцька ми привезли особливий проект, побудований на моїх віршах під електронну музику. Композицій гурту у чистому вигляді не буде, але присутні якісь наші особливі мотиви.

Мій попередній проект «ТонкіХод» завершив своє існування, треба було терміново рятуватися від осінньої депресії, Ерика я знав давно, бачив, що він цікавиться електронною музикою… Ми спробували, нам сподобалося, уже підготували авторську програму і підступаємо до запису альбому, сподіваюся.  

Листопад – не найпродуктивніший місяць для творчості. Як перемагаєте осінню депресію?

У: У мене настрій завжди скаче, це пов’язане з тим, чи відчуваю я, як реалізуються якісь мої задуми. Мої уявно депресивні стани можуть виникати у будь-яку пору. Рятуюся тільки творчою працею, бо інакше я зіпсував би настрій усім. А так, буває, напишеш вірша чи перекладеш щось хороше – і одразу чудовий настрій, хоч там осінь, хоч війна, хоч що завгодно.

Е: Осінь для мене – це просто перехідний етап до мого улюбленого сезону, зими. Поганий настрій більше пов’язаний з якимись сосунками між людьми і так трапляється, що часто випадає саме на осінь. Важливо тоді змушувати себе працювати, бо якщо тебе це надихає, то і депресій не буде.

У: А найпростіший варіант – лоукости. Подумай завчасно і купи собі дешевий відпочинок у теплу країну, де багато сонця, на період, коли тут все сіре і депресивне (сміється – авт).