^{Ірина ВОЛОЩУК}

^{Фото авторки та Віталія ВІЖАНСЬКОГО}

У Луцьку відбулася прем’єра документального фільму «Вихід за рамки» – стрічки про сучасний український перформанс та митців, які формують нову мистецьку реальність.

Фільм зняли в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків під час Перформативного вікенду. Показ пройшов 6 листопада в кінокомплексі «Адреналін». На події побувала кореспондентка Район.Культура.

Авторка, режисерка та сценаристка стрічки – культурологиня Світлана Федонюк. До команди митців та культурних менеджерів увійшли відеографи Тарас Гендис, Максим Шинкар, В’ячеслав Бєлов і Василь Марищук, монтажер Андрій Повзун, менеджер із комунікацій Павло Лісівненко та бухгалтерка Юлія Савчук. Керівником проєкту «Вихід за рамки» став Віктор Булига.

Світлана Федонюк розповіла, що ідея створення фільму виникла давно. Перші кроки до реалізації були зроблені – команді вдалося відзняти кілька кадрів, однак роботу призупинили через мобілізацію операторів. Попри це, згодом проєкт вдалося втілити в межах грантової програми «Згуртованість через культуру», яку реалізує Український культурний фонд.

«В нас прем’єра документального фільму, який актуалізує дуже важливий вид українського мистецтва – український перформанс. Назва стрічки актуальна й зараз. Вона про те, що ми переживаємо сьогодні», – звернулася до глядачів директорка Музею Корсаків Тетяна Репницька.

Фільм «Вихід за рамки» зняли під час Перформативного вікенду, який відбувався в залах Музею Корсаків. Ініціатором події став мистецтвознавець Олесь Томах, який після початку повномасштабного вторгнення переїхав із Харкова до Луцька. Саме його ідея створити простір для живого мистецького діалогу лягла в основу проєкту.

«Головна ідея нашого фільму – привідкрити двері у світ українського перформативного мистецтва, яке існує й активно розвивається. Йдеться про формування емоційного та естетичного інтелекту глядача», – розповідає авторка Світлана Федонюк.

За її словами, ще однією метою було показати шлях до Музею Корсаків – простору, де відбуваються цікаві та живі події, які для когось можуть здаватися абсурдними, але насправді є мистецтвом.

«Відносно нове явище в українському соціокультурному всесвіті. Більшість українців про нього ніколи не чули. Далеко не всім діячам нашої культури воно, мистецтво перформансу, знайоме. А практикують перформанс одиниці – вузьке коло сміливців», – лунають у фільмі слова Світлани.

Культурологиня також розповіла про джерела перформансу, який у Європі виник як форма мистецької провокації – спосіб вийти за межі звичної публічної поведінки та кинути виклик усталеним нормам. У світовому контексті цей жанр уже понад пів століття посідає важливе місце в актуальному мистецтві, тоді як в Україні він усе ще перебуває на етапі становлення.

«Вихід за рамки – це шлях людини до чогось інакшого, непізнаного, можливість дослідити невідоме й знайти там щось нове. Це крок у майбутнє, і водночас – у власні глибини як особистості», – коментує Світлана Федонюк.

Першою на екрані глядачі побачили Наталію Лісову з перформансом «Мить». Мисткиня зосередила увагу на миттєвості дії: волога тканина зі звуком прилипає до стіни, а згодом безсило падає на підлогу. Після цього перформерка зав’язала тканину у вузол і залишила її застигати на підлозі.

Після кожного виступу перформерів авторка фільму Світлана Федонюк ініціювала короткі розмови, перетворюючи їх на живі інтерв’ю про сенси й межі мистецтва. Дискусії перегукувалися з ідеями та висловлюваннями Марини Абрамович – сербської мисткині, яку називають «бабусею перформансу».

У розмові порушували питання про те, кого можна назвати «батьками» та «дітьми» українського перформансу, чи може його автор бути ментально здоровою людиною, чи має мистецтво гендер і чим перформанс відрізняється від театру.

«Перформанс – це робота художника в реальному часі та реальному місці. Театр – це постановка за певним сценарієм або літературним твором. Він може повторюватися або виконуватися багатьма авторами. Перформанс же більш особистий – це вид глибшої творчої діяльності», – пояснила різницю між театром і перформансом Наталія Лісова.

«Тіло як перформанс» – друга тема, представлена у фільмі «Вихід за рамки». Її головними учасниками стали Андрій Утенков і Євгенія Файнер, які виконали буто-перформанс у стилі японського танцю буто.

«Я – людина світу. Я люблю Україну, я українець, але я не розділяю український і світовий перформанс. Марина – «бабуся перформансу», тому що в кожному перформативному напрямі вона дійшла до мінімального використання будь-чого. Стіл, вона й людина, її присутність – ось що, на мій погляд, вона зробила найкрутіше», – коментує Андрій Утенков.

Говорячи про свою роль в українському перформативному мистецтві, Андрій каже:

«Дітьми українського перформансу ми могли б стати, але батьками – ні, адже це велика відповідальність».

Третьою стала історія Марії Дроздової «Перформанс як сакральне дійство». У своєму перформансі мисткиня зшиває себе червоними нитками з порожнім металевим окладом утраченого іконного образу, перетворюючи цей процес на символічну молитву до порожнечі.

«Мені важко уявити, що чоловік у перформансі буде розповідати про жіночі проблеми. Так само як і жінка – про чоловічі. У нас трохи різна психіка і мотивація. Я вважаю, що все ж існують певні гендерні ролі, і вони впливають на нас», – ділиться Марія Дроздова.

Світлана Федонюк, авторка проєкту «Вихід за рамки», зізнається, що перформативне мистецтво є складним для сприйняття. Саме тому вона намагалася обрати найпростіші для розуміння образи й форми, аби фільм не мав вікових чи часових обмежень.

«Ми впевнені, що багато людей, які не розуміють мистецтво, можливо, і не стали його розуміти, але точно відчули», – зазначила Тетяна Репницька.

«Найбільший перформанс, який буде в нашій країні, – це відновлені кордони та наша повна територіальна, фінансова і геополітична незалежність», – поділилася з глядачами Світлана Федонюк.

Наприкінці зустрічі шанувальники мистецтва мали можливість особисто поспілкуватися зі Світланою, поділитися враженнями, зробити спільні фото та привітати мисткиню квітами.