«Я все роблю з мотивом любові» : «Кавова розмова» з Дариною Самолюк. ФОТО
З Дариною Самойлюк ми поговорили про каву, нові проєкти та плани на майбутнє
30 Серпня 2021
На «Кавову розмову» до «Львівської майстерні шоколаду» запросили депутата Луцької міськради, бізнесмена і благодійника Миколу Яручика.
Чоловік, який так само добре знаний у місті за статусом холостяка, розповів «Таблоїду Волині», чому поки жодні стосунки не закінчилися штампом у паспорті. А ще – про те, хто зараз готує йому їжу, чому співмешканка Вона живе в гаражі і за ким із депутатів попередньої каденції буде сумувати.
– На початку «Кавової розмови» ми зазвичай обговорюємо, хто яку каву замовив, і чому. А тут Микола Яручик взяв і замовив чай…
– Я взагалі хотів вас запросити на пиво. Чого тільки чай-кава? Я каву п’ю рідко, можу деколи з коньячком собі дозволити.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/2.jpg[/img]
– Любите їсти страви в закладах, де готує професійний кухар, чи навпаки – домашню кухню?
– Я надзвичайно невибагливий в їжі. З 18 років живу сам, тому вмію готувати. Не скажу, що харчування завжди було в мене ідеальним, але справлявся.
Уже два роки в мене є кухар, який готує. Допомагають дві жіночки по господарству. Для того, щоб поприбирати і приготувати, мені треба витратити день, і в цей день я не буду заробляти кошти. До того ж, все одно доводиться постійно бути на телефоні, дзвінки відволікають, і на все це йде цілий день.
До речі, вчора був саме такий день: мої працівниці обидві захворіли, довелося самому прибирати. Робив це до другої ночі. Тепер два наступні дні – щільний графік, все розписано по хвилинах.
– А як узгоджуєте меню з працівницями? Вони запитують, ви пропонуєте?
– Ніяк, самі вирішують. Я справді дуже невимогливий в їжі. Якщо мені щось не подобається, то я просто кажу на майбутнє.
– У міській раді донедавна була така традиція: в обідню перерву біля сесійної зали накривали стіл і продавали різні пиріжки, запах від яких розходився, мабуть, на всі поверхи будівлі. Їли ті пиріжки?
– Жодного разу. Не хотілося, чесно. Хоча в їдальні міськради обідав. І коли якісь спільні депутатські зустрічі, святкування – теж завжди ходив у той заклад, куди запрошували.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/3.jpg[/img]
– А як депутати святкують дні народження? Запрошують одне одного?
– Не всі звісно, але я в багатьох бував, та й багатьох запрошував.
У мене на святкуванні буває від 50 до 90 людей. Запрошую тих, хто вітає. Взяв собі останнім часом за звичку: хтось із близьких вітає, то відразу запрошую. А хто не привітав, значить, я не є для них авторитетом, товаришем чи другом. Останні роки, до речі, святкував в чоловічій компанії. Посидимо, відпочинемо, потім – в караоке.
– Яку пісню найгарніше співаєте?
– Люблю українські народні, хоча не скажу, що я вже такий великий співак. У мене є товариш Олександр Гриб – отой співає! Фактично, так і виходить, що якщо він – з нами в компанії, то незалежно від наших бажань однаково все закінчується караоке.
– Ви – з категорії тих людей, про яких напередодні Дня народження кажуть «та у нього все є» і яким складно підібрати подарунок. Що із подарунків можете пригадати?
– Гроші, акустику, апаратуру, золото… До речі, я зараз не дуже люблю ювелірні вироби, як і різні сувеніри – а що з ними робити? Сертифікати різні дарують: на риболовні речі, парфуми, в «Епіцентр». З одягу, бувало, краватки дарували, запонки.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/4.jpg[/img]
– А де ви самі вибираєте одяг?
– Я дуже невибагливий і стосовно таких іміджевих речей. Наприклад, в перукарню ходжу ту, яка першою трапляється на шляху. І в одязі не перебираю. Купував і в Польщі, і в Луцьку: в «Юванті», в різних брендових магазинчиках. Надаю перевагу класиці.
– Чому свою фірму назвали «Апельсин»? Є якась схожа історія із «Apple»?
– Спонтанно. Навіть не знаю, «Апельсин» – гарно звучить.
– А чому комп’ютерний бізнес?
– Коли вчився, дуже ненавидів комп’ютери. Інформатика була для мене справжньою мукою. По можливості прогулював. Те саме, до речі, було і з англійською мовою.
Але в житті так часто складається: якщо щось не подобається в навчанні, потім саме тим і займається.
Після педучилища пішов працювати на МПП «Медіа», потім вступив на комп’ютерну інженерію, і відчув, що треба створити щось своє. Разом із колегою В’ячеславом Теліциним відкрили підприємство. Напрямків було багато, спочатку бізнес не йшов, працювати було важко. Із двох засновників завжди хтось працює більше, а хтось – менше. У нашому випадку менше працював я. Мені було 21, я любив пошастати по нічному Луцьку, були в мене різні нічні справи…
– Аж ностальгічно зітхнули щойно! Певно, хороші справи були…
– Звичайно. Тому з бізнес-партнером ми вирішили розійтися, зробили дві бухгалтерії, але при цьому ми не сварилися, як це часто буває в бізнесі. Досі ходимо одне до одного на день народження, дружимо, він, до речі, кілька днів тому запросив мене на своє весілля.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/5.jpg[/img]
– У комп’ютерні ігри граєте?
– Бувало. Затягувало на два-три дні, не більше. Це забирає час. Треба вибирати: або займатися бізнесом, або сідати за комп’ютер і там добиватися результатів. Але я не вмію заробляти на комп’ютерних іграх, хоча ті, які пробував – проходив швидко.
– Які це були ігри?
– «Медаль за отвагу», «Call of Duty»… Переважно стрілялки. Ще десь в 2010 році трішечки затягували соцмережі. Там дівчат багато, як почнуть писати – як їм не відповіси…
– А зараз не пишуть?
– Теж пишуть.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/6.jpg[/img]
– Микола Яручик – один із найбільш знаних холостяків Луцька. Це у вас – за переконанням чи просто не зустріли ту саму?
– Ніяких принципів немає. Я зустрічався з дівчатами і зустрічаюсь…
– Але жертвувати свободою не готові?
– Хіба обручка на руці забирає в людини свободу? Це надумане. Так само, як і відсутність депутатського мандату не забороняє робити добрі справи на користь громади.
Я не розумію тих людей, які вважають, що одружилася людина – і стала невільною, замкнутою. Після підпису, залишеного в Палаці урочистих подій, є життя. Так само, як і є життя після виборів.
– А чого не вистачало тим дівчатам, щоб все-таки ви прийняли рішення про одруження?
– Швидше, це мені чогось не вистачає. В першу чергу – часу. Мабуть, справа і в тому, що в мені забагато кар’єризму. Але причина не в дівчатах, точно.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/7.jpg[/img]
– Як відпочиваєте?
– Цього року з своєю дівчиною їздив в Туреччину. Разом з нами відпочивали мій колега депутат з дружиною та сином.
До того років три-чотири нікуди не їздив, бо не було часу. Не знаю, чи поїду наступного року. Вибори пройшли, за попередніми результатами я проходжу до міської ради. Тому якщо буде багато роботи, я знову нікуди на відпочинок не поїду. Але, чесно кажучи, дуже хочеться.
Якщо раніше я на відпочинку вже на третій день рвався до Луцька, і місця собі не знаходив, то цього разу я був десять днів і ще б десять побув.
– Немає такого бажання – об’їздити якомога більше країн?
– Ні, я не турист. Мені б піти в баньку,це для мене – найкращий відпочинок.
Я люблю організовувати такі речі. Організував баню і вже з хлопцями третій рік підряд кожного понеділка паримося.
Організував зустріч випускників, ми вже 16 років з одногрупниками з педколеджу щороку бачимося.
А ще систематично організовую зустрічі в себе на окрузі. Потреба у спілкуванні – насправді, велика проблема. Особливо це стосується пенсіонерів: людям важливо з кимось поговорити. Буває, прийде жінка в приймальню депутата, поговорить хвилин 40, до кінця розмови навіть забуде, чого прийшла. Але її вислухали, приділили увагу – це головне. Депутат повинен бути деякою мірою і психологом.
– Буває, що турботливі виборці на зустрічі з депутатом приводять «наречених»?
– Мене сватають постійно! І не тільки бабусі. Куди тільки не піду – всюди сватають. Але я завжди відповідаю: хай завтра бере речі і переїжджає до мене, будемо пробувати. Після такої відповіді чомусь далі розмов не йде.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/8.jpg[/img]
– Ваш брат – досить відома людина, багаторічний сільський голова Боратина і його сільську раду називають кращою в Європі…
– Сергія вибрали сільським головою вже четвертий раз. Отримав 98% підтримки селян. Я жартую з нього, що такі результати є тільки в Путіна, Лукашенка і в Боратинській сільській раді. На перших виборах у нього було десь п’ять конкурентів, на другу каденцію і далі – навіть не було конкурентів, які виявили бажання позмагатися.
– А в дитинстві було між вами змагання за увагу і любов батьків?
– Та ні, просто брат з сестрою вчилися на «відмінно» без втручання батьків і додаткових стимулів, їм легко давалося. У мене теж були всі «п’ятірки», але з поведінкою – були проблеми. То за дівчатами бігав, то револьвер зробив і стріляв, сидячи на горобині… Відмінником я був завдяки серйозному втручанню батьків і брата, з постійними скандалами.
Але я ще з дитинства вмів ставити перед собою мету і досягати її. Пам’ятаю, в другому класі ніяк не міг здати нормативи з фізкультури, виходило «чотири» і це було для мене серйозною психологічною травмою. Я взявся за себе, кожен ранок на літніх канікулах біг до турніків і займався, і в вересні, коли здавали нормативи, всі в класі дуже здивувалися, коли я підтягнувся десять разів. Це був перший випадок в житті, коли я поставив перед собою мету, яка на перший погляд здавалася недосяжною, але поступово, щоденними стараннями я її досягнув.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/9.jpg[/img]
– А писали в дитинстві вірші, як це часто роблять школярі?
– Писав. У мене було багато віршів, на 25 років навіть хотів збірочку випустити, познаходив всі зошити.
Коли закінчував педучилище, написав здоровенний вірш, де описав кожного студента нашої групи в жартівливій формі, згадуючи найяскравіші епізоди, пов’язані із ними. Хто де напився, згубив черевика, порвав штани, хто як вчився, як пропускав уроки… Це ж студентське життя, багато чого було! Сьогодні всі бояться про це згадувати, бо ж стали поважними, статусними. А всі ми через це проходили, і я не боюся говорити, що як гуляли – то гуляли! І є, що згадати.
– А може прочитати якийсь свій вірш?
– Грає ніжна мелодія моря,
Я цілую вуста твої знов.
Як то добре, коли нема горя,
Коли в грудях гарячая кров.
Все ж існує кохання на світі,
Живуть щирі, палкі почуття.
Це є ніжності перли у житі,
Це є корінь краси і життя.
– «Таблоїд» якось писав про ваших котенят. Знайшли вже їм господаря?
– Ні, всі п’ятеро живуть у мене. Якщо комусь треба – нехай звертаються. До речі, після публікації на «Таблоїді» хотів зробити вам сюрприз і прислати з кур’єром одного в редакцію. Але потім подумав, а раптом колись ще собак доведеться роздавати чи інших тварин, то вже більше не напишете.
– А маму-кицьку як звати?
– Вона. Виборці подарували.
– Вона, перепрошую, спить з вами?
– Ні, вона живе окремо, в гаражі. Там опалюється, я облаштував місце. Навіть купив спеціальні дверцята, щоб могла, коли хоче вибігати на вулицю.
Останнім часом має нове заняття: ловить хом’яків. Поняття не маю, де вона їх бере, вже шість зловила і приносить мені до хати, хвалиться.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/10.jpg[/img]
– Коли востаннє були в кіно?
– Влітку коли прилетіли з відпочинку, ходив на кінокомедію, правда, назви вже не пам’ятаю. Вдома дивлюсь переважно канали про природу. Можливо, через те, що такі програми мене заспокоюють.
Я взагалі люблю природу. Зараз займаюся садом, посадив більше 130 дерев. Цього року вже були перші плоди, перші персики. Маю різні сорти яблунь, груші, горіхи, персик, абрикоси, сливи, вишню, черешню, айву, шовковицю, магнолію, фундук, берізки, липи. З кущових – машину, аґрус, смородину, йошту, аронію, лохину, райські яблука… Мені таке заняття надзвичайно подобається. Влітку, коли все це розпускається, в мене кожен ранок починається з того, що я іду в сад. Неймовірна краса!
Якось дуже хотів кущі спіреї – пам’ятаю, такі були навколо Боратинської школи, коли я там вчився. Знайшов, купив, заплатив десь 300 доларів. Виросли гарні, в травні цвітуть білими дрібними квітками. А нещодавно їхав на риболовлю і по дорозі дивлюся – тьма цих кущів, бери, скільки хочеш. А я такі гроші заплатив!
– Догляд за таким садом потребує багато часу?
– Спочатку – багато. А потім – тільки підрізати кущі, кропити, поливати. Дуже мрію зараз про систему автоматичного поливу, але вона дорого коштує. Планую трошки підкачати свої фінансові м’язи і на наступний рік все ж купити. Це – моя мрія, а коли є мрія, є до чого тягнутися і жити стає цікавіше.
[img data=wat]02_11_2015_569649457/_mg_1477.jpg[/img]
– Уже зрозуміло, хто буде депутатами наступної каденції. За ким із колег, які не потрапили до ради, будете сумувати?
– Я був у гарних відносинах із багатьма депутатами, ні з ким не посварився. Бувало, що сперечалися, були підколки різні на сесіях, але злісної ворожнечі не було.
Сумувати буду за всіма. З яскравих особистостей, це – Анатолій Бірюков, Василь Гриб, Олег Чернецький, щоправда ,він раду залишив ще раніше, Роман Романюк, увесь жіночий колектив. Загалом шоста каденція була дуже толерантною і сподіваюсь, що наступна буде працювати в такому ж форматі.
***
«Таблоїд Волині» дякує Миколі Яручику за відверту розмову, а «Львівській майстерні шоколаду» за смачні чай-каву!
Текст: Людмила ЯВОРСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Чоловік, який так само добре знаний у місті за статусом холостяка, розповів «Таблоїду Волині», чому поки жодні стосунки не закінчилися штампом у паспорті. А ще – про те, хто зараз готує йому їжу, чому співмешканка Вона живе в гаражі і за ким із депутатів попередньої каденції буде сумувати.
– На початку «Кавової розмови» ми зазвичай обговорюємо, хто яку каву замовив, і чому. А тут Микола Яручик взяв і замовив чай…
– Я взагалі хотів вас запросити на пиво. Чого тільки чай-кава? Я каву п’ю рідко, можу деколи з коньячком собі дозволити.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/2.jpg[/img]
– Любите їсти страви в закладах, де готує професійний кухар, чи навпаки – домашню кухню?
– Я надзвичайно невибагливий в їжі. З 18 років живу сам, тому вмію готувати. Не скажу, що харчування завжди було в мене ідеальним, але справлявся.
Уже два роки в мене є кухар, який готує. Допомагають дві жіночки по господарству. Для того, щоб поприбирати і приготувати, мені треба витратити день, і в цей день я не буду заробляти кошти. До того ж, все одно доводиться постійно бути на телефоні, дзвінки відволікають, і на все це йде цілий день.
До речі, вчора був саме такий день: мої працівниці обидві захворіли, довелося самому прибирати. Робив це до другої ночі. Тепер два наступні дні – щільний графік, все розписано по хвилинах.
– А як узгоджуєте меню з працівницями? Вони запитують, ви пропонуєте?
– Ніяк, самі вирішують. Я справді дуже невимогливий в їжі. Якщо мені щось не подобається, то я просто кажу на майбутнє.
– У міській раді донедавна була така традиція: в обідню перерву біля сесійної зали накривали стіл і продавали різні пиріжки, запах від яких розходився, мабуть, на всі поверхи будівлі. Їли ті пиріжки?
– Жодного разу. Не хотілося, чесно. Хоча в їдальні міськради обідав. І коли якісь спільні депутатські зустрічі, святкування – теж завжди ходив у той заклад, куди запрошували.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/3.jpg[/img]
– А як депутати святкують дні народження? Запрошують одне одного?
– Не всі звісно, але я в багатьох бував, та й багатьох запрошував.
У мене на святкуванні буває від 50 до 90 людей. Запрошую тих, хто вітає. Взяв собі останнім часом за звичку: хтось із близьких вітає, то відразу запрошую. А хто не привітав, значить, я не є для них авторитетом, товаришем чи другом. Останні роки, до речі, святкував в чоловічій компанії. Посидимо, відпочинемо, потім – в караоке.
– Яку пісню найгарніше співаєте?
– Люблю українські народні, хоча не скажу, що я вже такий великий співак. У мене є товариш Олександр Гриб – отой співає! Фактично, так і виходить, що якщо він – з нами в компанії, то незалежно від наших бажань однаково все закінчується караоке.
– Ви – з категорії тих людей, про яких напередодні Дня народження кажуть «та у нього все є» і яким складно підібрати подарунок. Що із подарунків можете пригадати?
– Гроші, акустику, апаратуру, золото… До речі, я зараз не дуже люблю ювелірні вироби, як і різні сувеніри – а що з ними робити? Сертифікати різні дарують: на риболовні речі, парфуми, в «Епіцентр». З одягу, бувало, краватки дарували, запонки.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/4.jpg[/img]
– А де ви самі вибираєте одяг?
– Я дуже невибагливий і стосовно таких іміджевих речей. Наприклад, в перукарню ходжу ту, яка першою трапляється на шляху. І в одязі не перебираю. Купував і в Польщі, і в Луцьку: в «Юванті», в різних брендових магазинчиках. Надаю перевагу класиці.
– Чому свою фірму назвали «Апельсин»? Є якась схожа історія із «Apple»?
– Спонтанно. Навіть не знаю, «Апельсин» – гарно звучить.
– А чому комп’ютерний бізнес?
– Коли вчився, дуже ненавидів комп’ютери. Інформатика була для мене справжньою мукою. По можливості прогулював. Те саме, до речі, було і з англійською мовою.
Але в житті так часто складається: якщо щось не подобається в навчанні, потім саме тим і займається.
Після педучилища пішов працювати на МПП «Медіа», потім вступив на комп’ютерну інженерію, і відчув, що треба створити щось своє. Разом із колегою В’ячеславом Теліциним відкрили підприємство. Напрямків було багато, спочатку бізнес не йшов, працювати було важко. Із двох засновників завжди хтось працює більше, а хтось – менше. У нашому випадку менше працював я. Мені було 21, я любив пошастати по нічному Луцьку, були в мене різні нічні справи…
– Аж ностальгічно зітхнули щойно! Певно, хороші справи були…
– Звичайно. Тому з бізнес-партнером ми вирішили розійтися, зробили дві бухгалтерії, але при цьому ми не сварилися, як це часто буває в бізнесі. Досі ходимо одне до одного на день народження, дружимо, він, до речі, кілька днів тому запросив мене на своє весілля.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/5.jpg[/img]
– У комп’ютерні ігри граєте?
– Бувало. Затягувало на два-три дні, не більше. Це забирає час. Треба вибирати: або займатися бізнесом, або сідати за комп’ютер і там добиватися результатів. Але я не вмію заробляти на комп’ютерних іграх, хоча ті, які пробував – проходив швидко.
– Які це були ігри?
– «Медаль за отвагу», «Call of Duty»… Переважно стрілялки. Ще десь в 2010 році трішечки затягували соцмережі. Там дівчат багато, як почнуть писати – як їм не відповіси…
– А зараз не пишуть?
– Теж пишуть.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/6.jpg[/img]
– Микола Яручик – один із найбільш знаних холостяків Луцька. Це у вас – за переконанням чи просто не зустріли ту саму?
– Ніяких принципів немає. Я зустрічався з дівчатами і зустрічаюсь…
– Але жертвувати свободою не готові?
– Хіба обручка на руці забирає в людини свободу? Це надумане. Так само, як і відсутність депутатського мандату не забороняє робити добрі справи на користь громади.
Я не розумію тих людей, які вважають, що одружилася людина – і стала невільною, замкнутою. Після підпису, залишеного в Палаці урочистих подій, є життя. Так само, як і є життя після виборів.
– А чого не вистачало тим дівчатам, щоб все-таки ви прийняли рішення про одруження?
– Швидше, це мені чогось не вистачає. В першу чергу – часу. Мабуть, справа і в тому, що в мені забагато кар’єризму. Але причина не в дівчатах, точно.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/7.jpg[/img]
– Як відпочиваєте?
– Цього року з своєю дівчиною їздив в Туреччину. Разом з нами відпочивали мій колега депутат з дружиною та сином.
До того років три-чотири нікуди не їздив, бо не було часу. Не знаю, чи поїду наступного року. Вибори пройшли, за попередніми результатами я проходжу до міської ради. Тому якщо буде багато роботи, я знову нікуди на відпочинок не поїду. Але, чесно кажучи, дуже хочеться.
Якщо раніше я на відпочинку вже на третій день рвався до Луцька, і місця собі не знаходив, то цього разу я був десять днів і ще б десять побув.
– Немає такого бажання – об’їздити якомога більше країн?
– Ні, я не турист. Мені б піти в баньку,це для мене – найкращий відпочинок.
Я люблю організовувати такі речі. Організував баню і вже з хлопцями третій рік підряд кожного понеділка паримося.
Організував зустріч випускників, ми вже 16 років з одногрупниками з педколеджу щороку бачимося.
А ще систематично організовую зустрічі в себе на окрузі. Потреба у спілкуванні – насправді, велика проблема. Особливо це стосується пенсіонерів: людям важливо з кимось поговорити. Буває, прийде жінка в приймальню депутата, поговорить хвилин 40, до кінця розмови навіть забуде, чого прийшла. Але її вислухали, приділили увагу – це головне. Депутат повинен бути деякою мірою і психологом.
– Буває, що турботливі виборці на зустрічі з депутатом приводять «наречених»?
– Мене сватають постійно! І не тільки бабусі. Куди тільки не піду – всюди сватають. Але я завжди відповідаю: хай завтра бере речі і переїжджає до мене, будемо пробувати. Після такої відповіді чомусь далі розмов не йде.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/8.jpg[/img]
– Ваш брат – досить відома людина, багаторічний сільський голова Боратина і його сільську раду називають кращою в Європі…
– Сергія вибрали сільським головою вже четвертий раз. Отримав 98% підтримки селян. Я жартую з нього, що такі результати є тільки в Путіна, Лукашенка і в Боратинській сільській раді. На перших виборах у нього було десь п’ять конкурентів, на другу каденцію і далі – навіть не було конкурентів, які виявили бажання позмагатися.
– А в дитинстві було між вами змагання за увагу і любов батьків?
– Та ні, просто брат з сестрою вчилися на «відмінно» без втручання батьків і додаткових стимулів, їм легко давалося. У мене теж були всі «п’ятірки», але з поведінкою – були проблеми. То за дівчатами бігав, то револьвер зробив і стріляв, сидячи на горобині… Відмінником я був завдяки серйозному втручанню батьків і брата, з постійними скандалами.
Але я ще з дитинства вмів ставити перед собою мету і досягати її. Пам’ятаю, в другому класі ніяк не міг здати нормативи з фізкультури, виходило «чотири» і це було для мене серйозною психологічною травмою. Я взявся за себе, кожен ранок на літніх канікулах біг до турніків і займався, і в вересні, коли здавали нормативи, всі в класі дуже здивувалися, коли я підтягнувся десять разів. Це був перший випадок в житті, коли я поставив перед собою мету, яка на перший погляд здавалася недосяжною, але поступово, щоденними стараннями я її досягнув.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/9.jpg[/img]
– А писали в дитинстві вірші, як це часто роблять школярі?
– Писав. У мене було багато віршів, на 25 років навіть хотів збірочку випустити, познаходив всі зошити.
Коли закінчував педучилище, написав здоровенний вірш, де описав кожного студента нашої групи в жартівливій формі, згадуючи найяскравіші епізоди, пов’язані із ними. Хто де напився, згубив черевика, порвав штани, хто як вчився, як пропускав уроки… Це ж студентське життя, багато чого було! Сьогодні всі бояться про це згадувати, бо ж стали поважними, статусними. А всі ми через це проходили, і я не боюся говорити, що як гуляли – то гуляли! І є, що згадати.
– А може прочитати якийсь свій вірш?
– Грає ніжна мелодія моря,
Я цілую вуста твої знов.
Як то добре, коли нема горя,
Коли в грудях гарячая кров.
Все ж існує кохання на світі,
Живуть щирі, палкі почуття.
Це є ніжності перли у житі,
Це є корінь краси і життя.
– «Таблоїд» якось писав про ваших котенят. Знайшли вже їм господаря?
– Ні, всі п’ятеро живуть у мене. Якщо комусь треба – нехай звертаються. До речі, після публікації на «Таблоїді» хотів зробити вам сюрприз і прислати з кур’єром одного в редакцію. Але потім подумав, а раптом колись ще собак доведеться роздавати чи інших тварин, то вже більше не напишете.
– А маму-кицьку як звати?
– Вона. Виборці подарували.
– Вона, перепрошую, спить з вами?
– Ні, вона живе окремо, в гаражі. Там опалюється, я облаштував місце. Навіть купив спеціальні дверцята, щоб могла, коли хоче вибігати на вулицю.
Останнім часом має нове заняття: ловить хом’яків. Поняття не маю, де вона їх бере, вже шість зловила і приносить мені до хати, хвалиться.
[img data=wat]02_11_2015_79877359/10.jpg[/img]
– Коли востаннє були в кіно?
– Влітку коли прилетіли з відпочинку, ходив на кінокомедію, правда, назви вже не пам’ятаю. Вдома дивлюсь переважно канали про природу. Можливо, через те, що такі програми мене заспокоюють.
Я взагалі люблю природу. Зараз займаюся садом, посадив більше 130 дерев. Цього року вже були перші плоди, перші персики. Маю різні сорти яблунь, груші, горіхи, персик, абрикоси, сливи, вишню, черешню, айву, шовковицю, магнолію, фундук, берізки, липи. З кущових – машину, аґрус, смородину, йошту, аронію, лохину, райські яблука… Мені таке заняття надзвичайно подобається. Влітку, коли все це розпускається, в мене кожен ранок починається з того, що я іду в сад. Неймовірна краса!
Якось дуже хотів кущі спіреї – пам’ятаю, такі були навколо Боратинської школи, коли я там вчився. Знайшов, купив, заплатив десь 300 доларів. Виросли гарні, в травні цвітуть білими дрібними квітками. А нещодавно їхав на риболовлю і по дорозі дивлюся – тьма цих кущів, бери, скільки хочеш. А я такі гроші заплатив!
– Догляд за таким садом потребує багато часу?
– Спочатку – багато. А потім – тільки підрізати кущі, кропити, поливати. Дуже мрію зараз про систему автоматичного поливу, але вона дорого коштує. Планую трошки підкачати свої фінансові м’язи і на наступний рік все ж купити. Це – моя мрія, а коли є мрія, є до чого тягнутися і жити стає цікавіше.
[img data=wat]02_11_2015_569649457/_mg_1477.jpg[/img]
– Уже зрозуміло, хто буде депутатами наступної каденції. За ким із колег, які не потрапили до ради, будете сумувати?
– Я був у гарних відносинах із багатьма депутатами, ні з ким не посварився. Бувало, що сперечалися, були підколки різні на сесіях, але злісної ворожнечі не було.
Сумувати буду за всіма. З яскравих особистостей, це – Анатолій Бірюков, Василь Гриб, Олег Чернецький, щоправда ,він раду залишив ще раніше, Роман Романюк, увесь жіночий колектив. Загалом шоста каденція була дуже толерантною і сподіваюсь, що наступна буде працювати в такому ж форматі.
***
«Таблоїд Волині» дякує Миколі Яручику за відверту розмову, а «Львівській майстерні шоколаду» за смачні чай-каву!
Текст: Людмила ЯВОРСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ