У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків відбулося відкриття виставкового проєкту художниці MS. CHESTNUT (Вікторії Калашник) «Крихка безпека» в межах молодіжної артплатформи «ENTER».

Відкриття відбулося 31 жовтня, на ньому побував кореспондент Район.Культура. 

Вікторія Калашник – художниця, волонтерка, культурна діячка та ілюстраторка, авторка проєкту «Арт з Зірками». Навчалась у Донецькому художньому училищі та Харківській академії дизайну і мистецтв. Створює живопис, стріт-арт та ілюстрації. Авторка понад 60 стінописів у деокупованих і прифронтових містах у співпраці з ГО «Культурний десант» та «Культурне відродження». У 2024 році реалізувала найбільший геогліф в Україні, у Харкові як арт-звернення до світу.

Виставковий проєкт «Крихка безпека» складається з чотирьох вітражних інсталяцій, кожна з яких розкриває окрему грань людяності у війні: кохання, дружбу, турботу та безпеку.

Вікторія розповідає, що ідея вітражів народилася з її волонтерської діяльності та поїздок на прифронтові та деокуповані території. Спочатку це були не картини, а невеликі листівки, які вона створювала разом із командою та громадською ініціативою «Жовта стрічка». Ці листівки поширювали серед людей у тимчасово окупованих містах, щоб підтримати їхній дух, нагадати: про них пам’ятають, вони не самі, Україна поруч. Згодом ці зображення почали сприйматися як символічні вікна світла, через які пробивається надія навіть у темряві війни. І саме так народилася ідея стилю вітражу: як образу світла, що проходить крізь тріщини, уламки й біль, але не зникає.

Перший вітраж, «Кохання», показує військового, який обережно нахиляється до пораненої собаки серед зруйнованого міста. За словами художниці, ця сцена символізує не романтичне кохання, а безумовне, здатне вижити у темні часи, коли людяність стає головною цінністю.

Другий вітраж, «Дружба», зображує молодого військового, який рятує собаку та ніжно тримає її на руках. Вікторія підкреслює, що у цій роботі важливо показати, як справжня дружба народжується у найскладніші моменти, коли довіра та вдячність об’єднують людей і тварин у рівних союзників.

У третьому вітражі «Турбота» щеня визирає з наплічника військового, а його великі очі, за словами авторки, символізують наївність, беззахисність та надію. Вікторія наголошує, що турбота тут – це не жест жалю, а справжній акт людяності: навіть на передовій люди бережуть життя і несуть його з собою.

Останній вітраж, «Безпека», показує евакуацію тварини з підтопленого Херсону після руйнування Каховської ГЕС. Художниця зазначає, що цей образ є кульмінаційним: військовий у човні символізує захист і опору, а момент рятування – не лише фізичний порятунок, а й прояв глибокого взаємного зв’язку. 

Коли Вікторія поїхала з волонтерами на деокуповані території – у Харківщину, Ізюм, Балаклію, Куп’янськ – вона привезла ці образи з собою. Згодом вітражі з’явилися у публічних просторах Херсона – на зупинках, білбордах, будівлях. Люди впізнавали в них себе, своїх близьких, свою історію. Вітраж став не просто стилем, а способом говорити з тими, хто мовчить, перетворювати простір руїн на простір пам’яті, зустрічі і надії. Це мистецтво про світло, що живе всередині людей і продовжує сяяти, навіть коли все довкола зруйноване.

«За моїми спостереженнями, митці знаходять щастя в творенні – і часто стають поетами, музикантами. Їхня творчість промовляє до думок багатьох сучасників. Через них проходять наші переживання й надії. Пані Вікторія – саме такий медіум: крізь її роботи виявляються думки всієї України, наша любов і тривога. Якщо сьогодні любов кожного з нас – це Збройні Сили України, то її образи говорять про ту любов: про юнаків і чоловіків, дівчат і жінок, що стоять на захисті. Часто, бачачи воїна на вулиці, бракує слів, щоб висловити вдячність – саме тому потрібні такі художники, як Вікторія. Вони перетворюють мовчанку на образи, передають дружбу, милосердя, захист і тендітну безпеку – про це й розповідає сьогоднішній проєкт», – зазначила модераторка, мистецтвознавиця Зоя Навроцька.

На запитання, чи планує надалі розвивати цю тему у своїх працях – зокрема, створюючи нові цикли, присвячені волонтерам чи військовим, – Вікторія відповіла: «Тему вітражів однозначно продовжу. Це – моє бачення, в якому я знайшла можливість розказати щось для людей».

Вікторія зазначає, що під час війни змінилися не лише її художнє бачення, а й загалом світогляд. Події, у яких вона брала участь, також стали стимулом до переосмислення творчості, і тепер художниця вважає, що місія будь-якого митця сьогодні – розповісти світу про Україну. Вікторія додає, що дуже хоче особисто брати участь у цьому процесі, продовжуючи тему вітражів, адже це її спосіб поділитися власним баченням і донести щось важливе для людей.

Створення виставкового проєкту відбувалося безпосередньо в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків: художниця працювала над ним п’ять днів, а допомагав їй син Єлисей. Вікторія зазначає, що до такого швидкого темпу її підготувала, зокрема, робота в прифронтових зонах, де доводилося створювати мистецькі матеріали дуже швидко. За її словами, часу було обмаль, але саме це дало їй досвід і «набило руку» для роботи в інтенсивному режимі.

Переглянути виставковий проєкт можна у Музеї сучасного українського Мистецтва Корсаків.