^{Текст: Ірина САСОВСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав’ярня «Coffee room»}

Ректор Луцького національного технічного університету та депутат обласної ради Петро Савчук цього тижня відзначає своє 45-річчя. Вітання чоловік прийматиме 16 липня, напередодні «Таблоїд Волині» запросив Петра Петровича на «кавову розмову».

За склянкою освіжаючого фрешу у кав’ярні «Coffee room» ми поспілкувалися про знакові досягнення у 45, перший рік роботи на посаді ректора, сімейні цінності та захоплення. Більше читайте у інтерв’ю.

[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6503.jpg[/img]

– Традиційне питання кавових розмов: що частіше п’єте – каву чи чай?

– П’ю переважно чай, бо я п’ю багато, а кава у великих дозах шкідлива. Каву можу випити раз чи двічі на день, більше не практикую. Влітку часто п’ю березовий сік власного приготування. Також п’ю мінеральну воду, але тільки газовану, хоч газ випускаю. Якщо вода негазована, краще її не пийте, бо там багато антибіотиків. У газованій воді функцію консерванта виконує вуглекислота.

[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6506.jpg[/img]

– Вже готові приймати вітання до 45-річчя? Як будете святкувати?

– Я розумію, що це людей обтяжує. І, в принципі, з віком розумію, що краще у цей день бути в сім’ї або просто ізольованим, тим більше, що комунікації зараз дозволяють привітати на відстані. Але цікаву фразу нещодавно сказав владика (Михаїл – авт.) про те, що в цей день треба бути досяжним, бо коли люди до тебе йдуть – це добре, вони дарують тобі якусь частинку свого життя. До думки владики я прислухаюся, це для мене одна з найдостойніших особистостей в області, часто бачимося й спілкуємося за кавою чи чаєм.

Святкувати буду й з колегами, й з рідними. Вранці піду в нижній храм, а вже десь з дев’ятої буду чекати друзів й гостей на робочому місці. Другу половину дня чи принаймні вечір хотілося б провести в родинному колі.

[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6508.jpg[/img]

– Що вважаєте найзнаковішими досягненнями у 45? Чим можете пишатися?

– Пишаюся хорошою сім’єю, донечкою. Кажуть, що чоловік повинен виховати сина, побудувати дім й посадити дерево. Сина немає, але є прекрасна донечка, будинок добудовую та й дерев посадив вже достатньо. Пишаюся тим колективом, який у мене є. У нашому університеті зараз підібрався унікальний колектив – симбіоз технарів й економістів високого професійного рівня.

[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6509.jpg[/img]

– Що стане ідеальним подарунком до свята?

– Найкращий подарунок – це щоб всі були здорові, щасливі й усміхнені. Важливе спілкування, а не подарунки. Життя динамічне, постійно маса різних справ і не завжди так буває, що у той день тільки радість. Чогось особливого не чекаю від цього дня. Це для мене святковий, але спокійний день, як і всі інші дні народження.

[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6517.jpg[/img]

– Цими днями минає рік від призначення Вас ректором ЛНТУ. Яким для вас був цей проміжок часу?

– 13 липня мене призначили ректором ЛНТУ. Рік цей видався дуже непростим, бо мав багато контрастів. Було багато динамічних змін, бо Міністерство освіти рухається вперед, багато чого помінялось у державі. Доводилося на все швидко реагувати. Хотілося оптимізувати кадровий склад, підсилити керівну ланку. На жаль, не все в цьому плані вдалось. В цьому році пішли з життя кілька працівників нашого університету. Нещодавно ось померла викладачка, 43 роки. Це шок, бо «згоріла» швидко від онко. Також тата мого не стало.

Але загалом я вважаю, що рік дуже продуктивний для університету. Рік, який підсилить успішність нашого вишу. Ми отримали кілька нових міжнародних проектів, здобули дозвіл на створення військової кафедри й зараз завершуємо набір. Є ще багато складових, які дозволяють впевнено дивитися у завтрашній день. Колектив по трошки прокидається, адже ми мусимо радикально змінюватись, щоб бути конкурентними в Україні та світі.

[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6522.jpg[/img]

– Часто кажуть, що ЛНТУ один з найкорумпованіших навчальних закладів Луцька. Чому так?

– Тут є дві складових. По-перше, у нас важко вчитися. Дійсно, в технічному університеті набагато важче здобути знання і досягнути успіху, аніж в гуманітарних університетах. З цим і пов’язано те, що кажуть буцімто є корупція і важко вчитися.

По-друге, на жаль, були і є деякі недобросовісні викладачі, які можуть використовувати цю ситуацію. Ми з цим радикально боремося різними методами. Коли я прийшов на посаду, то сказав, що має бути мотивація працівників й достойна зарплата, лише тоді вдасться повністю викорінити корупцію.

Зараз ми застосовуємо різні механізми, щоб нівелювати цю проблему. Наприклад, у нас є лабораторія психодіагностики, де ми можемо відслідковувати реакцію студентів на того чи іншого викладача. За минулий рік, до речі, жодного інциденту що стосується корупції в університеті не трапилось. Це говорить про те, що не все є так, як говорять. Я впевнений, що у цьому плані у нас зміни відбулись і відбуватимуться ще більше.

[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6529.jpg[/img]

– А яким студентом були Ви? Пари прогулювали? Чи змінилось ставлення до вищої освіти відтоді, як здобували першу спеціальність?

– Як сьогодні пам’ятаю моє навчання й у педагогічному училищі в Кременці, й в університеті в Тернополі. В училищі пар не прогулював, у нас там був режим, як у армії. Слідкували, щоб напрасований одяг був і чисті туфлі. Суворий дрес-код та система навчання. В університеті вже все було більш демократично й розкуто. В училищі, до речі, червоно диплома не отримав, а от в університеті це вдалось, хоч навчання давалось значно легше. Хоч я і був старостою, та все одно трохи прогулював.

На сьогодні молодій людині дають колосальні можливості, що стосуються навчання. Як не парадоксально, повністю нівелювалась різниця навчання між Києвом, Львовом, Луцьком та іншими містами. Усі студенти мають рівні можливості, з будь-якого міста країни можна зайти хоч у електронну бібліотеку Конгресу США. Я вважаю, що мені дуже поталанило в житті з вчителями та викладачами, які дали максимум. Зараз світ динамічний, і навіть дитина з села, якщо вона буде старанною, може в університеті обігнати будь-якого медаліста луцької школи.

Думаю, якби я зараз був студентом, вчитися було б набагато цікавіше, бо значно більше можливостей і обсягу інформації.

[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6553.jpg[/img]

–  Як Ви познайомились із дружиною?

– В тролейбусі. Вчився тоді на четвертому курсі. Це було 23 лютого, ми посвяткували трохи з колегами і я поїхав зателефонувати до мами. Не додзвонився, а на зворотній дорозі в тролейбусі побачив гарну дівчину. Набрався сміливості заговорити до неї. Виявилося, що жила у сусідньому гуртожитку. Тож я зробив все можливе, щоб її очарувати. Поталанило і все вдалося.

[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6563.jpg[/img]

– Як проводите час із сім’єю?

– Не скажу, що ми з сім’єю надто активні. Якщо порівнювати мене й мою Людмилу, то я гіперактивний. Вона більш домашня, я іноді прошу, щоб ми відвідували й публічні місця. Кудись виходити іноді вдається, іноді ні. Мусить бути десь компроміс. Щаслива сім’я – це та сім’я, де вміють прощати й жити для когось. У кожній сім’ї мусить бути пожертва й намагання врахувати думку другої половинки.

З дружиною ми працюємо у різних вишах, тому рідко випадає можливість поїхати десь за кордон разом, бо переважно такі поїздки робочі. А я маю таке собі закордонне хобі: у тій країні, де я буваю перший раз, йду у нічний клуб, щоб подивитися, як відпочиває місцева молодь. Жодного разу не зраджував цій своїй традиції. Наприклад, в Ізраїльському Тель-Авіві молодь гіперактивна порівняно з поляками, в Італії молоді люди відпочивають великими компаніями, в Німеччині – дуже себе персоналізують і кожного видно як особистість.

Люблю танцювати, тож часто відриваюсь й в сім’ї, і коли кудись йдемо. Вважаю, що 45 років – це такий вік, що можна ще все встигнути.

[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6564.jpg[/img]

– Що готує дружина і чи часто Вас можна побачити на кухні?

– Дружина у мене високого рівня кулінар, готує різноманітні страви. Останнім часом не боїться ризикувати й готувати за рецептами з інтернету. Хоч я прихильник того, що куховарити треба за перевіреними рецептами, дружині все вдається.

Я ж готую не надто часто. Люблю варити український борщ. Як і годиться кожному чоловікові, готую шашлик і барбекю.

[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6567.jpg[/img]
[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6570.jpg[/img]
[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6577.jpg[/img]
[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6589.jpg[/img]
[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6599.jpg[/img]
[img data=wat]15_07_2016_777803787/img_6607.jpg[/img]

^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу tabloyid@gmail.com.}