^{Текст: Ольга ПАВЛІЮК
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав'ярня «ЗЕРНО»}

Думати можна про що завгодно. Наприклад, про танці. Або – про танці. Або – взагалі про… танці! Так вважає яскрава лучанка, чемпіонка України та світу зі східних танців Анжеліка Арутюнян.

Про те, чому батьки до старших класів не відпускали її в місто, як доводилося їздити на навчання в інші міста та що відповідає залицяльникам, Анжеліка розповіла «Таблоїду Волині» за смачною кавою у кав’ярні «ЗЕРНО».

– Що п’єш зазвичай: каву чи чай?

– Зазвичай я п’ю зелений чай без цукру. Каву вживаю дуже рідко. Коли виснажуюся після тренувань, і повинна ще виступати, тоді п’ю каву. Але потім не можу заснути до четвертої ранку, таке відчуття, що ще б «городи копала», скільки енергії з’являється. Тому з кавою я обережна.

[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5794.jpg[/img]

– У тебе така специфіка роботи, що потрібно завжди бути у формі. Чи маєш якийсь особливий раціон?

– Я веду здоровий спосіб життя, харчуюся дієтичною їжею: салати різні, сир, кефір, яблучка, стараюся не їсти шкідливу їжу. Насправді я «солодкоїжка», можу побалуватися себе цукеркою, можу цілий день нічого не їсти, але не відмовлюся від солодкого, цим я грішу.

– Чи займаєшся спортом, окрім танців?

– Колись я була значно повнішою дівчинкою, але ніколи не звертала на це уваги, не відносила себе до «пишечок». Якось під час фотосесії, фотограф сказав втягнути живіт, мовляв, фотошоп – це без проблем, але аж настільки я не зможу відфотошопити. Із того часу я активно почала займатися в тренажерному залі.

– Хто ти: жайворонок чи сова?

– Я – класична сова, хоча за волею обставин вимушена бути жайворонком, оскільки маю персональні тренування вранці. Вставати зранку мені дуже важко, є такий вислів: «Підійняти – підняли, а розбудити забули». Хоча ранковий час – найпродуктивніший період, можна зробити безліч справ.

[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5787.jpg[/img]

– Що для тебе відпочинок? 

– Насправді моя робота – це для мене відпочинок. Я займаюся улюбленою справою, та ще й отримую за це гроші. Я кайфую від танців, тому не надто втомлююся. Дуже люблю подорожувати, навіть поїздка в міста, що поблизу Луцька – це вже спосіб відпочинку. Алкоголь не вважаю способом релаксу, я не скажу, що я – якась надто правильна, можу випити в свято хороше шампанське. А от релаксом для мене можуть бути навіть змагання – як спосіб переключитися з буденного ритму.

– Які заклади ти відвідуєш, ходиш в нічні клуби?

– Мій улюблений заклад – це «Show Базилік», інколи можу сходити на піцу, як на мене – там найсмачніша піца. В нічні клуби я ходжу рідко, коли вже подруги «витягнуть».

[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5788.jpg[/img]

– Якому одягу надаєш перевагу?

– Дуже люблю наш український бренд «KUMA». Стараюся бути оригінальною, нехай це буде простіша річ, але – не типова. Шукаю індивідуальність в одязі.

– Якою ти була в дитинстві? Чи мають твої батьки відношення до танців?

– Я – єдина і пізня дитина в сім’ї. Моя мама неймовірно очікувала мене, змогла народити тільки у 36 років, тому з дитинства мене дуже оберігали. З малечку була така вся «ляля», завжди в бантиках і в білих колготках, через те я не вмію кататися ні на роликах, ні на велосипеді – бо усе це мені забороняли. У школі була дуже спокійна, скромна дівчинка з косичкою. До певного часу, десь до 10 класу мені не дозволяли їздити самій навіть в центр міста. Коли мої однокласники дізналися, що я танцюю східні танці, для них було це дуже дивним, адже в дитинстві я була «законсервованою» дівчинкою.

Моя мама – медсестра за професією. Тато за національністю – вірменин, його вбили, коли мені було 9 років. Тоді, в 90-ті роки – це були важкі часи, особливо для тих, хто займався бізнесом.

– Коли ти почала займатися танцями і як саме?

– Взагалі танцями я почала займатися ще з першого класу. Але це все було несерйозно, рік-два, та й все. Були і бальні, і народні, і сучасні. Саме східними танцями почала займатись на першому курсі в університеті. Майже 90 % усіх східних танцівниць зацікавились «танцем живота» завдяки серіалу «Клон», який був популярний років вісім-дев’ять тому. Цей серіал викликав справжній фурор, особливо у дівчат, які хотіли танцювати так, як головна героїня – Джад. От і я не втрималася. Щось там пробувала сама перед дзеркалом. Щось виходило, щось здавалось, що виходить. 

[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5843.jpg[/img]

– Ти пам’ятаєш свій перший аматорський виступ? 

– Одного разу в університеті на першому курсі, коли я ще була молода і «зелена», декан факультету попросив організувати концерт до Дня факультету. Я погодилася, але в останній день багато студентів відмовилося виступати і катастрофічно не вистачало номерів. От я і ризикнула виступити.Мабуть, завжди буду пам’ятати цей перший виступ під пісню Arash «Salamati». Для тих, хто не в курсі, це – капітальна попса, під яку в принципі не танцюють танець живота, але так як я була аматоркою, то ще не знала цього.

Загалом, після виступу всі мене дуже розхвалювали, казали, яка я молодчинка, як я гарно станцювала і що мені варто далі займатись цією справою. Така підтримка мене дуже заохотила і, фактично, дала старт. Це стало стимулом і рушійною силою, щоб почати займатися цими танцями більш серйозно. Довгий час була самоучкою, вчилась по DVD-дисках, а потім зрозуміла, що стою на одному місті, тому що вдома я не навчусь професійно танцювати.

– І хто став твоїм вчителем?

– У Луцьку почала займатися в Олени Дідович, керівника студії східного танцю «Райда», вона мені дала поштовх, але на той момент мені вже цього було мало. Почала активно їздити в найближчі міста, шукати майстер-класи, щоб освоїти досконало техніку східного танцю. Величезний поштовх до професійного рівня мені дала викладачка Оксана Пінська з Рівного, яка має свій колектив «Орхідея».

[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5803.jpg[/img]

– Зараз ти викладаєш танці, як тобі самій у ролі вчителя?

– Вважаю себе досить вимогливим викладачем, стараюся своїх учнів розвивати в різному танцювальному напрямку, тому я дітям даю класичну і сучасну хореографію. Я їх націлюю на танцювальний успіх, на те, щоб вони росли «чемпіонами». Я своїм учням завжди кажу: що ви маєте бути жадібні, вам має бути завжди мало тренувань, тоді і буде результат. Перший свій кубок мої дітки привезли із Києва, був міжнародний фестиваль східного танцю «Східний Експрес». 

– Хто вам шиє костюми?

– Є в Луцьку, магазин танцювальної моди «Ірвейн», практично усі костюми, які зараз є для виступів, це – їхніх рук справа. Колись мої особисті костюми шила моя мама, а я – оздоблювала. Але зараз не вистачає часу, тому шию собі костюми на замовлення.

[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5857.jpg[/img]

– Чим би ти займалася, якби не танці?

– Дуже не люблю цифри, не люблю нічого рахувати, навіть гроші. Кажуть, усі Овни – такі: не люблять гроші, якщо вони є, одразу від них позбавляються)) 

Уся творча сфера – це моє. Бачу себе у викладацькій діяльності, тому що я себе асоціюю з вчителем, часто мої танцювальні репетиції переходять у лекції на різні моральні теми. Я люблю своїх дітей, навчаю їх поважати один одного.

– У такої ефектної танцівниці, мабуть, багато залицяльників? 

– Насправді, останнім часом я стала «колюча», особливо до чоловіків. Навчилася розрізняти, коли мені дуже гарно «їздять по вухах», та що від мене хочуть насправді. Тому без проблем і швидко відфільтровую усіх надокучливих чоловіків.

[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5811.jpg[/img]

– Який твій ідеальний чоловік? 

– Можливо, я стала дуже вимоглива, в мене багато критеріїв до свого майбутнього чоловіка. Не визнаю слабохарактерних чоловіків. У житті важлива цілеспрямованість. Коли я можу сама себе забезпечити доволі непогано, того ж самого я чекаю від чоловіка. Я не шукаю багато чи знаменитого, я шукаю такого, з яким «не пропаду». Можливо, через мої вимоги, я до цього часу «вибираю і перебираю», як кажуть мої друзі.

– А що для тебе взагалі – сім’я?

– Для мене сім’я – це опора. Важлива довіра, можливо тому, що розчаровувалася в якійсь мірі у чоловіках. Я хочу мати свою сім’ю, але не поспішаю створювати її. Краще бути щасливою самій, ніж нещасною в шлюбі, плачучи ночами.

– Маєш особливу мрію?

– У мене є дві мрії. Може, це банально прозвучить, але я хочу сім’ю. Я працюю з дітками, дуже часто помічаю, що ставлюся до них, як до своїх. Навчаю їх не тільки танців, а й виховую їх, як виховувала б власних.

Ще одна мрія, це звичайно, щоб наша танцювальна родина розвивалася. Хочу, щоб мої діти продовжили мою справу, коли я вийду на пенсію)).

***
^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).}

[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5893.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5839.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5798.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5809.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5874.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5816.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5817.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5824.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5867.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5873.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5874.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5890.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5904.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5896.jpg[/img]
[img data=wat]31_03_2016_1023599126/_mg_5892.jpg[/img]