Що почитати: 15 інтригуючих книг, від яких важко відірватись. ФОТО

Волинська письменниця Наталія Чайковська не лише пише чудові книги, а й готує прекрасні рекомендації для книголюбів.

На сторінці Книжкова полиця Наталії Чайковської письменниця регулярно виставляє рецензії на новинки світової та української літератури, а також ділиться враженнями про прочитані романи та повісті.

Отож пропонуємо і вам переглянути перелік цікавезних книг, які допомогжуть хоч на хвильку відволіктись від реального життя:

1. Макс СЕЕК «Мисливець на відьом»

Хочете чогось химерного? Беріть на замітку.

Страшно не буде, трохи буде моторошно, але захопливий і динамічний сюжет однозначно вартий уваги.

Це саме та історія, яка тримає в напрузі, коли перегортаєш сторінку за сторінкою, губишся в здогадах, розумієш, що відступи прописані не просто так…

Отож, любителям трилерів має сподобатися.

На перших сторінках ми знайомимося з відомим письменником Рогером, який пише трилери. В його творах відбуваються моторошні події, описані до дрібниць. І саме завдяки цим трилерам він став знаменитим.

Але дружину письменника знаходять вбитою у їхньому будинку. І вбита вона саме таким методом, який описав Рогер у своєму романі - на дружині гарна сукня, а на обличчі химерна посмішка.

Єссіка, яка розслідує вбивство, починає здогадуватися, що паралелі потрібно проводити з книжками Рогера і коли вона його запитує про подібність вигаданих і реального злочину, письменник каже, що будуть ще вбивства. Далі під льодом знаходять дівчину, яка потонула. А потім вже здається, що тим вбивствам немає кінця і краю.

Єссіка розуміє, що вбивця не один. Діє ціла група, яка наперед прораховує кожен крок, а поліція постійно відчуває, що вони йдуть наміченим наперед шляхом.

Мене трохи збивала велика кількість персонажів, але під кінець усе стало на свої місця - і вчинки вбивць, і дії поліції, і зв’язок між першими в другими.

Великим плюсом твору є те, що не просто спостерігаєш за ходом розслідування, а й за минулим і теперішній життям Єссіки.

Коли читаєш бачиш людину, яка боїться, і ти віриш. І як виявилося, події з її життя відлунюються у скоєних злочинах.

Видавництво КСД

2. Крістін ГЕННА «Соловей»

На останніх сторінках книжки я не стрималася, не вчулася, як потекли сльози

«Соловей» Крістін Генна – це з тих книжок, які я читаю, потім перечитую, а коли відкладаю, розумію, що повернуся до неї ще. І не один раз.

Це історія про боротьбу. Про війну. Про біль втрати. Мужність і страх. Про звуки вибухів, окуповані міста, партизанські загори, материнство і порятунок. Про відповідь на питання - хто я?

Я читала і проживала. Кожен епізод. Кожну подію. Кожну сторінку.

Це книжка про двох сестер – Віанну і Ізабель, які з дитинства пізнали втрату. Сестер, які були різні за характером, мали різні мрії, але війна і німці, які окупували Францію, змінили все.

Кожна на своєму фронті веде боротьбу.

Віанна проводжає чоловіка на фронт, а через певний час в її домі оселяється німець. Вона мужньо тримається, але її мужність не така сильна, як у сестри. Важкі дні, нестача їжі, хвороби, арешт евреїв, порятунок подруги-єврейки, поразка… так багато всього, що вона відчуває - зламається. А потім одного дня, коли потрібно зібрати себе до купи і рятувати сестру, Віанна розуміє, що здатна на рішучий крок.

Ізабель інша – молода, харизматична, закохана, смілива. Вона бачить Францію вільною, долучається до порятунку пілотів і зголошується переводити їх через гори Піренеї. На неї полює Вермахт і СС, а вона знає, що шляху назад немає. Вона – Соловей – жадана здобич нацистів.

Написано просто, але на емоційному рівні сприймається важко. Проза авторки має силу – неймовірну силу, яка заколисує і заспокоює. Кожен поворот подій затягує, а фінал б’є по живому.

Вони вижили.

Але не всі.

А ті, хто лишився в живих, бережуть пам’ять про загиблих.

Це болісна історія.

Це книжка, відгук на яку написати важко, особливо в цей час, коли наші почуття загострені.

Але цей роман життєствердний.

Він про сильних людей.

І він несе надію.

Знаю, що через певний час ще раз перечитаю. Адже «Соловей» – це книжка не тільки про ту війну, яка минула, вона про нас з вами. Про нас колишніх, теперішніх і тих, якими ми будемо.

Це мій ТОП.

Раджу, раджу і ще раз раджу.

Видавництво «Наш Формат»

3. Абір МУХЕРДЖІ «Смерть на Сході»

Люблю читати новинки.

От знаєте, той момент, коли ще не бачив відгуків – схвальних, або критичних – коли книжка не так давно вийшла у світ і читачі придивляються, а ти – той хто прочитав в числі перших – формуєш враження.

Не раз казала, що це велика відповідальність.

«Смерть на Сході» – це друга книжка автора, яку я прочитала. І скажу чесно, ця не розчарувала, як і попередня. Отож, проза Абіра Мухарджі мені йде. Дуже добре йде).

Тут ми знову зустрічаємося з головним персонажем – Семом Віндгемом.

Капітан поліції, але…

Він втомлений, виснажений, вибитий з колії.

І на додачу до всього має опійну залежність.

Сем розуміє, що так далі тривати не можу і зрештою приймає рішення - побороти залежність і розпочати життя з нової сторінки.

З такими намірами він їде до ашраму в індійській провінції Ассам, але…

Звісно, мусить бути «але».

Минуле повертається.

У натовпі промайнула тінь з минулого і Сем береться за нове розслідування. Тоді, багато років тому, убивця уникнув покарання, але зараз все буде по іншому.
Сем Віндгем разом з сержантом Банерджі доводять справу до логічного завершення. І скажу чесно, місцями поведінка головного героя дивувала, була немислимою і не впиралася в рамки, однак, мені дууууже подобається читати книжки, в яких персонажі незвичні, дивакуваті і грішні)

А тут ще не забувайте, Сем має опійну залежність, тому не все так просто, як може здатися.

Місцями описані моменти здаються збігами. Зв’язки подумки поєднуєш і не завжди вдається. А злочини в зачинених кімнатах, ще й два вбивств додають напруги.

Фінал неочікуваний, але нехай це буде таємницею)

Любителям яскравих, заплутаних, продуманих трилерів, де поєднано інтригу і історію, обов’язково сподобається.

@fabulabook

4. Марко БАЛЬЦАНО «Я залишаюся тут»

Тріна…

Жінка, яка прожила нелегке життя, уміла плакати і ціпеніти від болю.

Жінка, яка розповідає про себе, своє село Курон в Австрії, своїх батьків, подруг, заміжжя, народження дітей… розповідає своїй доньці, яку викрали.

Жінка, які мріяла вчителювати, але режим Муссоліні забороняє викладання німецькою мовою на анексованій території.

Жінка, яка попри страх стає вчителькою у підпільній школі.

Жінка, яка виходить заміж, хапається за щастя, але на зміну італійському фашизму в їхня життя вривається німецький нацизм.

Жінка, яка проводжає свого чоловіка Еріха, який не хоче воювати, на війну і чекає.

Жінка, чий син після повернення пораненого Еріха з фронту записується добровольцем і з повагою в голосі відгукується про Гітлера.

Жінка, яка отримавши лист від доньки і втрачає надію будь коли її побачити.

Жінка, яка слідує за своїм чоловіком в гори, рятуючи життя.

Жінка, яка мріяла стати вчителько, навчилася стріляти зі зброї.

Жінка, яка жила в селі Курон, якого більше немає, бо на його місці озеро Резія.
…
Роман невеликий, але настільки глибокий, гарно написаний і щирий, що влучив у серце.

Відгукнулося кожне слово, кожне речення. Я ніби прожила життя Тріни - втрачала разом з нею, оживала, боролася…

Впевнена, не залишить нікого байдужим.

Однозначно раджу.

Видавництво «НОРА-ДРУК»

Переклад з італійської Мар’яни Прокопович

5. Лариса ДЕНИСЕНКО, Олена ЛОНДОН «Діти повітряних тривог»

Діти повітряних тривог

Діти, які втрачають дитинство.

Мрії. Друзів. Життя.

Діти, які знають, що таке втеча, укриття, біль, втрата, очікування, добро, злість, невідомість.

Діти, яких батьки везуть в інші країни, рятуючи їхні життя.

Діти, які продовжують мріяти в бомбосховищах, в метро, у ванних кімнатах, долаючи тремтіння.

Діти, які малюють.

Переписуються з іншими дітьми. Допомагають старшим і мріють побачити «воїнів світла».

Діти повітряних тривог.

Діти України.

Наші діти.

Діти, які виростуть і пам’ятатимуть про цей жах, який розпочався 24 лютого 2022 року.

І попри все пережите Діти повітряних тривог збережуть у собі світло, тепло, радість.

І стануть Дітьми повітряних поцілунків.
…
Книжка, яку боляче тримати в руках.

Книжка, яка відгукнеться кожному.

Книжка, яка береже пам’ять.

Книжка, наповнена короткими розповідями і щирими малюнками.

Книжка про дітей зі всіх куточків України – Гостомеля, Харкова, Львова, Черкас, Вінниці, Херсона…

Дякую @vydavnytstvo за промінь світла в кінці тунелю. Ця книжка в саме серце!

6. Ян МАРТЕНСОН «Таємниця мексиканських божків смерти»

Якщо ви шукаєте динаміку, то її тут немає.

Якщо чекаєте на події, які змінюють одна одну, то не знайдете.

Якщо вважаєте, що це той детектив, в якому багато крові, теж такого не буде.

«Таємниця мексиканських божків смерти» Яна Мартенсона – це спокійний, логічний, вдумливий детектив.

Це твір, в якому деталі мають важливе місце.

В якому багато описів про давні антикварні речі, які стають частиною твору.

В якому події розвиваються повільно - наче кожен крок веде до розгадки, а кожне слово сказане не просто так.

Шведський письменник написав ряд детективів, в яких головний герой Юган Гуман – трохи кумедний, але дуже розумний антиквар, який любить гарні, смачні і вишукані страви, добротне червоне вино і… так, жінок.

Юган має неабияке вміння потрапляти в дивні, а подекуди небезпечні ситуації. І от знову потрапив - його переслідує поліція, яка звинувачує Юган у вбивстві, і тоді Юган сам береться з’ясовувати певні обставини, звертає увагу на ряд дрібниць, які привертають його увагу і розуміє, що мусить довести справу до логічного завершення, адже його життя під загрозою.

Були моменти, коли Юган дивував.

Бувало, викликав нерозуміння.

Але він мені подобався, бо справді цікаво читати, коли герой нетиповий і непередбачуваний.

Роман не великий – 212 сторінок.

Читається швидко і легко.

І можливо комусь здасться, що класику читати нудно і важко, запевню, що ні.

Мені йде!

Видавництво «Апріорі»

7. Кортні КОУЛ «Різдвяна сукня»

Буду чесною – про емоції від емоційної людини)
Коли взяла до рук «Різдвяну сукню» Кортні Коул вважала, що:

– розчаруюся

– знуджуся

– відкладу і не дочитаю

Так думала, коли прочитала анотацію, яка доволі проста і налаштовувала на доволі звичайний сюжет.

Так думала, коли прочитала майже половину.

А потім не помітила, коли книжка закінчилася. І була приємно здивована, що я чекала меншого, а отримала багато.

Переповідати сюжет не буду. Багато хто з вас читав роман, багато в курсі з анотації.

Розповім про емоції, які вона викликала.

Тут багато про стосунки між людьми, про втрату рідної людини, про зміни, настрої, переживанням. Кожен може знайти багато спільного з головною героїнею Мег, життя якої змінилося в мить – вона мусить повернутися до Чикаго після смерті свого батька. Тут про суперечності, кохання, мрії. Тут багато про життя - справжнє, з викликами.

Це та книжка, яка має атмосферу свята.

Та, яка здатна відволікти, розслабити, заспокоїти.

Та, яку прочитуєш швидко і відчуваєш, що всміхаєшся.

Тут щасливий кінець. І можливо хтось вважає, що закінчення надто мильне, я ж певна, що в цій книжці по іншому бути не могло.

Тим більше, зараз усім нам хочеться світлих і добрих подій.

Отож, якщо ви шукаєте книжку, яка здатна огорнути вас в атмосферу затишку, беріть на замітку.

Дописавши відгук, розумію, що про сюжетну лінію нічого сказала)

Просто тут справа не в сюжеті, а в манері написання, в діалогах, в описах, у відчуттях.

І ще додам, деякі книжки читаєш не заради сюжету, чи динаміки, а заради емоцій, які викликає читання.

8. Абір МУХЕРДЖІ «Дим і попіл»

Це чудовий і насичений подіями історичний детектив.

Атмосферний, вдумливий і наповнений деталями, які переплітаються і зрештою приводять до розгадок.

«Дим і попіл» Абір Мухерджі.

Видавництво «Фабула»

Події відбуваються перед Різдвом 1921 року в Індії. Капітан поліції Віндгем вплутався у вкрай неприємну історію, яка може бути крахом для його багаторічної кар’єри.

Твір починається з облави, яку влаштувала поліція, з’явившись на порозі опійного притону. І саме там «ловить кайф» Віндгем.

Зрештою, виплутавшись з халепи, капітан поліції і сержант Банерджі отримали завдання розслідувати два загадкові вбивства. Мало того, мусять подбати про безпеку принца Уельського, який вирішує зустріти Різдво у Калькутті.

У цей же час в Індії вирують антибританські протести і на тлі цього масового безладу і заклопотаності Віндгем мусить піймати вбивцю.

Тут і опіумна залежність, і післявоєнні травми, і гумор…

Сюжет вміло закручений, а персонажі сприймаються, як цікаві і не без гріха люди. Події напружені і мають круті і непередбачувані повороти. Читається легко.

Тому любителям продуманих детективних історій однозначно раджу.

9. Едгар Аллан ПО

Про Едгара Аллана По можна багато розповідати - як про самого письменника, так і про його твори - але моя порада - його треба читати.
Читаючи цей том, до якого увійшли найперші твори автора, я постійно думала: «це як майстерно треба вміти писати, аби минали століття, а твори лишалися цікавими для читача».

Гадаю, не знайдеться людини, яка не чула, або ж не була знайома з його творчістю. Я полюбила його манеру оповіді ще зі студентських років, прочитавши його новелу «Падіння дому Ашерів».

Деякі твори важко йдуть, наприклад, «Метценгерштайн», але вони тримають.

Читала довго, розбавляючи класику сучасними авторами, тому минуло багато вечорів, проведених з По.

Письменник вважається засновником жанрів детективу, наукової фантастики і горору. Його роботи певною мірою химерні, трохи моторошні, але продумані до дрібниць, глибокі, яскраво описані.

Він писав про загадкові події так, що читач вірить. Сюжети, де переплетено реальність і містичність, запам’ятовуються. Герої трохи дивні, але з власними страхами, болями і переживаннями.

На такі книжки завжди непросто писати відгуки, тим більше, що до збірки увійшло багато робіт і вагаєшся, на який зробити акцент. Тому сьогодні я просто раджу не конкретний твір, а усі роботи.

І нагадую, що класика не є нудною, як дехто вважає.

Класика – це глибина.

Видавництво Жупанського

10. Іван ЧЕРНЕНКО «Сміх у кінці тунелю»

Я навіть не знаю чи радити вам цю книжку, чи ні.

Не знаю, які вона викличе у вас відчуття, бо у мене вони були доволі неоднозначні.

Не беруся казати, що вона мені не сподобалася, але і не можу сказати, що я її колись ще захочу перечитати.

Причина, мабуть, таки до примітивності банальна – книжка написана лікарем-анестезіологом про реальні будні лікарів.

А так склалося, що у мене до медицини тисячі питань (щоправда, автор теж зачіпає такі питання, які не дають мені спокою).

Отож, «Сміх у кінці тунелю» Івана Черненка (видавництво «Віхола») – це книжка про мрію – стати лікарем, про студентське життя, про буденне життя лікарів.
І місцями мене штормило. Від справжності.

Тут описані помилки лікарів, безлад в закладах охорони здоров’я, про пацієнтів. Читала і бачила нас, тих, хто звернувся, очима лікарів. А потім згадувала скільки доводилося сидіти під кабінетами і чекати. І тоді на згадку приходили власні відчуття, коли дивилася на лікарів і мені хотілося їх стрясонути і нагадати, що вони теж люди.

Намагаюся писати неупереджено. Виключно про власне бачення, втім, мабуть, коли мова заходить про нашу медицину, хай навіть отак описану (трохи з гумором), на згадку приходять моменти, коли я була свідком, як оголошували діагноз татові, чоловікові.

Та попри свої відчуття я таки вірила авторові. І направду склалося враження, що він не випадково опинився в медичній сфері, як багато інших, і на мить закралася думка – добре, що є такі лікарі, як він. А коли відкинула оті чорні спомини, то згадала ще декількох лікарів, які працюють за фахом і це дійсно свідомо обраний шлях.

З подібними книжками в мене не дуже складається, причиною тому є пережиті страхи.

Надіюсь, це колись минеться)

А у вас як? Буває, що справжність у книжці обертається спогадами і ви вже не раді, що доводить те все знову пережити?

11. Каролін ЖОРЖ «Із синтезу»

Трохи важка, нетипова, глибока, обдумана, з чітким підтекстом…

Можна продовжити і дібрати багато синонімів, які б характеризували «Із синтезу» Каролін Жорж.

Тут відсутня динаміка, натомість в поглядах героїні глибина і відзеркалення життя, в якому ми живемо.

Головна героїня, імені якої авторка не називає, живе в замкненому просторі, вона свідомо ізолювала себе від життя за межами дому, потерпає від минулого і розтрощених вщент стосунків з батьками. Батько пив і вів себе подекуди дивно і агресивно. Мати теж любила вино, але чомусь не переймалася долею доньки.

Тріщина в стосунках – велика, бездонна, як прірва.

І аби хоч трохи відволікатися, головна героїня знаходить заняття - вона з головою поринає в світ, який їй здається спокійнішим, виваженішим, приємнішим. У світ книг і телебачення.

Свого часу вона мала успіх в моделінгу. Однак, це заняття не сподобалася батькові.

І вона йде.

Йде з дому і обриває контакти з батьками. Живе в вигаданому світі.

А потім одного дня вона чує батьків голос по телефону, який повідомляє, що мати в лікарні.

Вона мусить йти в лікарню до матері. Але як вийти, якщо світ самотності глибоко вкоренилася? Як наважитися на цей крок, адже героїні починає здаватися, що все, чим вона жила і чим себе оточила, може зруйнуватися.

Книжка непроста. Авторка дуже глибоко копнула у внутрішній світ і душу героїні, в її думки, переживання, звички, розтривожила дитячі спогади і страхи.

Це книжка, яку не варто радити всім. Адже тим, хто любить динамічні розповіді, вона може не «зайти». Однак ті, хто кайфують від глибоких історій, де усе вивертатися на поверхню, однозначно раджу.

Видавництво Анетти Антоненко

12. Таня П'ЯНКОВА «Вік червоних мурах»

Тут так багато про нас з вами. Про нас колишніх. Сьогоднішніх. Про тих, якими ми можемо стати. І якими станемо. Про наше минуле. І майбутнє, якщо відцураємося і забудемо минуле.

«Вік червоних мурах» – це книжка-біль. Про кожного з нас окремо. І усім разом.

Голод. Скажений, руйнівний, ніби невидимий, але має чіткі риси. Він усюди. Він у всьому.

У хаті. У хліві. У дворі.

Він у серці.

Він їсть і поволі доїдає.

Персонажі – Дуся, Соля, Свирид – різні. Дуся, її мама і брат пухнуть від голоду. Соля пухне від ожиріння, бо заїдає горе – смерть своєї дитини і байдужість чоловіка (радянського комісара). Свирид вислужується перед партією.

Оповідь помірна і виважена. Але кожне речення, кожен абзац – це зміст, посил, застереження, нагадування.

Таня П‘янкова об’єднала долі людей, яких нічого не об’єднувало. Вони мали різні цінності, пріоритети, погляди на життя… Але усі вони опинилися в одному місці - село Мачухи Палтавської області. Село, в якому оселився голод.

Книжка чесна. Гостра, місцями пекло, різало, рвало.

Але вкрай важлива.

І сьогодні, і такою буде завжди.

Адже є речі, які не можна забувати, а про те, щоб пробачати навіть мови бути не може.

Коли я писала роман «Очевидець» на цю ж тему (який наступного року вийде друком), пам’ятаю, були моменти, коли під час опрацювання свідчень очевидців, мене накривало.

І від такої літератури теж накриває.

Бо це відбулося насправді.

Кожна дрібниця, описана в книжках.

Кожна страшна дрібниця, яку несла клята радянська влада, а тепер несе клята русня.

Видавництво «Наш формат»

13. Марія ЛАНГ «Брешуть не тільки вбивці»

Пак – молода дівчина, яка вирушила на мальовничий острів, щоб відпочити в колі знайомих людей. Гарна природа, лісові стежки, озеро, під час купання в якому, можна відновитися після спеки, але в повітрі відчувається напруга.

Відпочиваючі гуляють, вечеряють разом, спілкуються і все на перший погляд видається спокійним і затишним, але одного дня до їхнього гурту долучаються ще дві жінки – Маріанна і Вівека – і той вдаваний спокій остаточно порушується.

А потім Пак у гущавині натрапляє на тіло Маріанни. Починається злива, а наступного дня, коли Пак зі своїм хлопцем вирушають на те місце, де має досі лежати мертва Маріанна, не знаходять тіла.

Починається розслідування.

І кожен з молодих людей починає брехати. Все більше і більше, доки кінці, які намагається з’єднати Пак, показують одне – кожен хоче щось приховати.

У калейдоскопі подій майже з кожним, хто приїхав відпочити на острів, починають траплятися неприємності, які чим далі, тим більше загрожують їхньому життю.

І Пак не виняток.

Звісно, вбивцю знайшли і скажу відверто, мої підозри оминули цю персону) тому було певною несподіванкою.
…

Марія Ланг – шведська письменниця, яка є однією з перших авторок Швеції у жанрі детективу.

Вона перша, хто насмілився публічно висловитися про нетрадиційні стосунки і підняти це питання в творах.
…
Це не той детектив, сюжетна лінія якого хаотично переплетена. Написано виважено, спокійно, передано атмосферу.

Насамкінець додам, після сучасної прози я з великим задоволенням занурилася в неспішну й інтригуючу оповідь.

Якщо ви любите класичні детективи, то беріть на замітку. Певна, вам сподобається.

14. Ліза ТАДДЕО «Три жінки»

Це глибока і виважена розповідь про життя трьох жінок, яких прийнято засуджувати, зневажати, шепотітися за їхньою спиною.

Таким, як вони, як правило не вірять. Бо вони в очах суспільства розпусні, розбещені, надміру відкриті. Їхні бажання гріховні, помисли брудні, а вчинки позбавлені логіки.

«Три жінки» Лізи Таддео @ksd_bookclub – це розповідь, яка ще раз підтверджує, що суспільство відмінно уміє засуджувати.

Однак, книжка змушує задуматися.

Лячно від того, що книжка написана на основі реальних історій.

Перш ніж написати, авторка провела тисячі години з кожною героїнею, вони спілкувалися, переписувалися. Кожна відкрилася сповна і в тексті це відчутно.

Найбільше мене вразила історія Меггі, яка закохалася у свого вчителя, який був не проти кохання з її сторони, а навпаки таємно телефонував, встановлював правила стосунків, привозив її до свого дому. Їй було 17. І суспільство, і суд, через який вона пройшла, не визнав факту розбещення неповнолітньої, натомість переважна більшість засудили Меггі. Читаючи, лякало те, що таких випадків багато.

Ліна, яка в юності пережила наругу, має дітей і чоловіка, якому вона байдужа. Вона винить себе, потім його і зрештою вирішує жити окремо, бо починає зустрічатися зі своїм шкільним коханням. Її не розуміють, але вона ловить миті щастя.

Слоун – третя жінка, яка теж має сім’ю, люблячого чоловіка, вона заможна, розкута, але пристає на пропозицію свого чоловіка - щоб в їхньому ліжку був хтось третій. І на перший погляд її легко звинуватити, скласти зневажливий портрет, але мені заважало вкрай категорично судити одне - на цей крок її штовхнув її ж чоловік.

Зрештою, писати можна багато.

Втім, сказати хочеться одне, що не завжди все так однозначно, як ми звикли сприймати. Приміром, у випадку Слоун було безліч підводних течій, які тягнулися шлейфом з дитинства.

«Але я знайшла те, що проганяє біль, і якщо ви не відчували мого болю, ви не маєте мене засуджувати. Жінки не мають засуджувати життя одна одної, якщо не проходили крізь такі самі муки» (Ліна)

Книжка глибока і відверта. Місцями занадто. Раджу не всім, там багато сцен сексуального характеру, але попри це вона не перестає бути актуальною.

15. Стівен КІНГ «Темна половина»

Ще в дитинстві з Тедом Бомондом сталося дещо незвичне. Він погано себе почував, а після одного нападу, йому зробили операцію. Батькам лікарі повідомили, що вирізали пухлину в головному мозку, але насправді в голові хлопця було дещо інше.

Тед виріс. Одружився. Мав двоє дітей – близнят. Став письменником. Однак писав під псевдонімом Джордж Старк. Твори, видані під його справжнім ім’ям, не мали успіху, а от ті, які вийшли під псевдонімом – стали бестселерами.

Однак, одного дня Тед разом з дружиною влаштували показовий похорон Джорджа і запросили для цього дійства деяких людей.

І Тед, і його дружина були певні, що вчинили правильно. Вони повинні були так зробити.

Тед дає інтерв’ю різним журналам, розповідає про свою творчість, про Джорджа. Продовжує жити звичним життям, бавиться з дітьми, але йому сниться Джордж.

Тим часом у містечку стається жорстоке вбивство і все б нічого, але на місці злочину знаходять Тедові відбитки пальців. Звісно, підозра палає на нього.

Але одним вбивством біди не обмежилися, згодом гинуть ще люди.

Однак є один момент – усі, хто загинув, певною мірою причетні чи то до смерті, чи поховання Джорджа Старка.

Тед категорично тримається своєї позиції – він не винен.

А справжній вбивця – Джордж, якого він похоронив.

І оте хитре сплетіння – вини і невинності тримає увагу. Адже винен або Тед, або Джордж, якого Тед вигадав, а потім поховав, проте варто сказати, що саме Джордж став великою частиною самого Теда. І навіть коли він наче «пішов», то лишається відчуття, що він лишився.

Страшно не було.

Було цікаво.

Роман тримав у напрузі.