_{Текст: Юлія ФІНКОВСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав’ярня «ЛЬВІВСЬКА МАЙСТЕРНЯ ШОКОЛАДУ» (пр. Соборності 16В та пр. Волі, 15)}

Вона знає номер телефону Любка Дереша, улюблену гру Макса Кідрука, а на дні народженні у неї співав сам Юрій Андрухович!

Сьогодні гостею кавової розмови на «Таблоїді Волині» стала луцька організаторка, співзасновниця мистецького об’єднання «стендаЛь», дівчина, яка не так давно сама проводила кавові розмови із сучасними українськими авторами, Ельвіра Яцута.

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16830232_788732197981496_1591012353_n.jpg[/img]
[img data=wat]02_03_2017_456411160/16830263_788732081314841_513677063_n.jpg[/img]

–  Традиційне питання кавових розмов: чай чи кава?
– Напевне, однаково люблю ці два напої. Щоправда, після кави одразу засинаю, а чай навпаки – бадьорить і тонізує. А якщо з лимончиком, то це взагалі ідеально.

–  Розкажи, як взагалі студенткам спало на думку створити мистецьке об’єднання?
–  Випадково. Ні, насправді зовсім не випадково. У мене в голові ця ідея витала ще зі шкільних років. Я завжди, ще з самого дитинства,  хотіла працювати у видавничій галузі, хоч тоді навіть не розуміла значення цих слів. Розповідала усім, що буду редактором і читатиму книжки.

Потім я вступила до університету Луцька і закохалася у місто. З Танею Бондарук та Іванкою Антонюк (співзасновницями об’єднання) ми опинилися в одній кімнаті гуртожитку. Це була ідеальна кімната, бо усі троє жили одними мріями, поглядами і думками. За всі ті роки у нашому жіночому колективі не було побутових суперечок. Довгими вечорами я розповідала їм про свою мрію – власне видавництво, і саме із таких розмов народився «стендаЛь».  Є в нас весела історія про назву об’єднання! Таня любила червоні сукні, а я – чорні. Одного прекрасного вечора ми прийшли на виставу в театр, і коли дивилися вдвох в одне дзеркало, я  сказала: «Дивись, ми ніби з роману Стендаля вийшли». Так і почалося.

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16830596_788732087981507_39529838_n.jpg[/img]

–  Як зважилися запросити до співпраці першого автора?
–  Це був Любко Дереш. Ми знали, що на Форумі видавців він буде презентувати свою нову повість «Миротворець» і роман «Остання любов Асури Махараджа», тому приїхали туди. Пам’ятаю, як усю презентацію думали про те, що маємо підійти і поговорити з ним. А коли всі чекали на автографи, то ми постійно переходили у кінець черги. Я пригадую, що ноги у мене трусилися так, як ніколи у житті. Сказала йому: «Пане Любко, хочемо вас запросити до Луцька й організувати презентацію». А він відповів: «Не питання», написавши номер телефону свого агента. У нас був місяць на підготовку, і це, мабуть, була найбільш пам’ятна зустріч. Ми засинали і прокидалися із думкою про неї. Зрештою, щасливими залишилися і ми, і Дереш.

–  Чи бувало таке, що не читали авторів до того, як організували з ними зустріч?
–  У нас є правило: читати книги перед презентаціями. Тим паче, що майже всі заходи ми модеруємо, а  це неможливо, якщо ти не знаєш, про що писав автор.  Звичайно, у нас може бути різне ставлення і до авторів, і до  книг, які презентуємо, але література ж об’ємна і всеосяжна. Якщо мені не подобається якийсь текст, то яке я маю право вирішувати, читати його чи не читати іншим. Ми знайомимо, а останнє слово залишається за читачем/відвідувачем.

– Як взагалі дівчатка-третьокурсниці, що раптом стали серйозними організаторками, реагували на особисте знайомство з авторами?
–  Насправді з багатьма авторами після презентацій підтримуємо дружні зв’язки. Часто вони кажуть, що такої організації і такої публіки, як у Луцьку, немає ніде. Безперечно, це нас дуже тішить і мотивує працювати надалі.

Спілкування з авторами – це окрема важлива річ, бо вони усі дуже класні, творчі, відверті люди. Це спілкування, що докорінно змінює твоє бачення світу, людей, подій. Після цього ти вже не можеш стояти біля нічного магазину, пити пиво і пліткувати про одруження однокласниць.
А ще Кідрук любить грати в «Монополію», а Андрухович мені на день народження співав «Многая літа», і це було прекрасно! (сміється – авт.)

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16831394_788732171314832_760761228_n.jpg[/img]

– Які нестандартні ситуації виникали?
–  Найстрашніше, звісно, було на тій першій презентації Дереша. Ми ж хотіли бути дуже креативними, тому вирішили за уривком з його роману «Культ» поставити невеличку виставу. А там був момент, коли герой мусить розбити старий радянський телевізор. І ми навіть знайшли такий! А потім нам за дві години до заходу хтось сказав, що коли вдарити по цьому телевізору неправильно, то він вибухне. Тоді ми, наївні третьокурсниці, щиро повірили у цю нісенітницю, і коли підійшов той самий момент,  міцно взялися за руки, заплющили очі, затамували зі страху подих, але вибуху так і не сталося, і сотню глядачів ми не вбили.

–  Що входить у райдер сучасного автора?
–  По-різному. Є автори, готові оселитися на орендованій квартирі і після презентацій ще влаштовувати з нами продовження літературного вечора, а є люди «із зіркою». Зазвичай, «із зіркою» не найбільш зіркові автори.

Звичайно, є питання гонорару, а дорога, проживання і харчування покриваються за замовчуванням. Нам часто закидають, що на презентації робимо платний вхід. Довелось мені вислуховувати, що я заробила на цих літературниках собі на квартиру і машину. Насправді ж заробити на такій діяльності неможливо, бо витрат усе одно більше, але «стендаЛь»  – це рідне дитя, то як же ж його не побалувати інколи.

[img data=wat]02_03_2017_456411160/img_1556.jpg[/img]

–  З яким автором спілкуватися було найпростіше?
–  З Максом Кідруком. Він завжди каже, що приїздить на презентації до Луцька, як на відпочинок. Можливо, ще три роки тому ми відчули, що колись працюватимемо над спільним проектом. Ми на одній хвилі, не можемо не сміятися, крім того, випиваємо по джину-тоніку і нам робиться ще веселіше. А потім починається презентація, він стає серйозним Максом Кідруком і починає впихати в молоді уми різні фізичні штуки і свої тексти.

–  Чи не заважає така активна громадська діяльність особистому життю? І яким має бути ідеальний хлопець для дівчини, яка читає купу книг і знає особисто стількох авторів?
–  Напевно, мої симпатії щодо хлопців не змінилися з часу школи, мені якось завжди подобалися маленькі, худенькі і світленькі. Проблема з особистим життям лише у тому, що в мене на нього немає часу, а ще я дуже зациклена на «стендаЛі», часто про нього говорю і злюсь, коли мене не слухають. Хлопці можуть звинувачувати мене у тому, що я приділяю їм мало часу. Саме тому я ніколи не зрозумію дівчат, які панікують, бо «він мені вже півгодини не дзвонив!». Та це ж щастя! Дзвони, будь ласка, не більше двох разів на день (сміється – авт ).

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16900276_788732234648159_725207511_n.jpg[/img]

Мене дуже розсмішило, коли я через зайнятість не могла визначитися з часом побачення, і хлопець написав мені варіанти: на 20.00, на 20.30, на 21.00, на 21.30… І це мене підкорило!

Мої хлопці переважно нічого не тямили в сучасній літературі, але для мене головне, щоб у людини було в житті щось настільки ж захопливе, як для мене «стендаЛь». Прекрасно, коли він так цікаво говорить про свою особливу справу, навіть якщо я нічого в тому не розумію. Якби ми двоє сиділи і читали книги, то це ж можна було б сказитися! Насправді ця робота стосункам не заважає, адже у тебе постійно безліч знайомств з цікавими людьми, а отже шанс зустріти саме того єдиного.

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16831582_788732137981502_2088636789_n.jpg[/img]

–  Чи немає амбіцій розпочали кар’єру у більшому місті?
–  Ні, точно ні. Я закохана у Луцьк! У мене дві любові: Луцьк і «стендаЛь». Літера «Л» у назві об’єднання велика саме тому, що означає Луцьк.

Я подала документи лише в один ВНЗ, бо знала, що хочу навчатися саме тут. У нас в Дубровиці всі обов’язково вступали до ВНЗ Києва чи Львова. Саме тому, коли я, золота медалістка, обрала Луцьк, мама три роки плакала і вважала, що моє життя на цьому і закінчилося. Бо всі приходили і казали: «Оце така в неї була золота медаль, що вона навіть у Київ не вступила!».

А я побачила центральний парк у Луцьку і зрозуміла, що хочу тут жити. Не думаю, що це бажання корись докорінно зміниться. Подобається Одеса, але тільки у варіанті приїжджати туди ненадовго.

[img data=wat]02_03_2017_456411160/img_1520.jpg[/img]

–  Наскільки велика твоя бібліотека?
–  Колись я рахувала, але це складно, оскільки вона розкидана по будинках моїх родичів і ще мама казала, є частина книг під диваном.
Років п’ять тому книг точно було за півтори тисячі, скільки їх зараз я не знаю. Правда, якщо раніше я купувала усе підряд, то зараз стала дуже вибірковою, мене важко змусити щось купити. Зізнаюся, багато книг дарують на презентаціях. До речі, ми формуємо нашу «стендаЛівську» бібліотеку.

–  Розкажи трохи про перетворення, що відбулися у «стендаЛі» нещодавно.
–  Ми давно планували розширятися. Працювали троє, потім четверо, але коли Іванка поїхала до свого міста, Таня переїхала у Португалію, то нам з Андрієм Роговським працювалося дуже складно. Ми написали пости у соцмережах, і на них відгукнулися молоді люди. Головне, що я бачу в них той блиск в очах, який був у нас на початку. Я зараз дивлюся на все вже, як мудра досвідчена жіночка (сміється – авт.)

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16837961_788732204648162_1170216620_n.jpg[/img]
[img data=wat]02_03_2017_456411160/16837978_788732034648179_17673266_n.jpg[/img]

–  Чи можеш уявити, що віддаси керівництво комусь іншому?
–  Зовсім відійти від «стендаЛю» не зможу ніколи! Це ж як дитина, яку ти не можеш покинути, але треба вчасно відпустити її у світ. Я даю більше повноважень нашій новій команді, хочу, щоб вони вносили свої ідеї, творили усе це так, як вони бачать. Щойно повернулася з наради і можу сказати, що, якщо раніше говорила переважно я, а всі лише слухали, то сьогодні слухала я. І мені сподобалося. Вони молодці!

– Ти кажеш, що організатор не може бути автором і навпаки, але все ж, якби захотіла колись написати свою книгу, якою б вона була?
–  Я вже думала, що напишу колись такий собі «довколалітературчик», щось на кшталт літератури за кулісами з погляду організатора, але боюся, що цензура цього не пропустить. Це, напевне, було б щось про те, якими були сучасні автори у спілкуванні та цікаві історії про них.

Насправді усвідомлення всього приходить опісля, бо події дуже швидко змінюють одна одну, здається, що об’єднанню вже років 10, а не лише 3. Тому якщо вже й писати щось таке, то не зараз, а чекати цього пост-ефекту, пост-усвідомлення.

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16839320_788732154648167_1084868539_n.jpg[/img]

–  Розумію, що тобі вкрай складно виокремити, але все ж, що любиш читати найбільше?
–  Якщо читати для душі, то це фентезі, щось на кшталт Толкіна. Також, це науково-популярна література, історичні романи, мемуаристика… Особливо люблю біографії відомих людей, бо це такі речі, які мотивують чи не найбільше! Цікаво захоплюватися, закохуватися у персонажа, а потім відшуковувати його серед людей. Хоча я намагаюся не обмежувати себе жанрами, читати якомога більше, щоб розуміти літературні тенденції.

–  Чи є сучасний автор, з яким хотіла б познайомитися?
–  Ігор Померанцев. Це дисидент, журналіст і винний критик. Була якось на його презентації і не переставала захоплюватися його інтелектом. У нього така монотонна манера розмови, але вона заворожує. Чого згадала саме про нього, бо він приїде до нас на фестиваль у жовтні. Буде нагода познайомитися.

У нього є неймовірна книга «Поздний сбор», в якій поєднані три речі, котрі я обожнюю: вино, поезія і багата мова. Це есе, які мені хочеться читати собі перед сном.

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16839352_788732047981511_1814511037_n.jpg[/img]

–  А серед класиків світової літератури з ким хотіла б зустрітися?
–  Марк Твен. Бо він прекрасний! Це неймовірна людина! Почитайте тексти Марка Твена, і не зможете не закохатися!
З ким би ще? О, та це ж можна помріяти! Мабуть, Олександр Волков. Щиро кажучи, не знаю нічого про його життя, але в дитинстві його романи з серії «Чарівник з країни Оз» були моїми настільними книгами. Я їх перечитувала безліч разів, можливо, саме тоді й зародилася любов до читання.

А ще Оскар Вайльд. Це три автори, з якими я точно хотіла б познайомитися.

[img data=wat]02_03_2017_456411160/img_1515.jpg[/img]

–  Чи закохувалася ти колись у літературних персонажів?
–  Звичайно, що так. От у цього, графа Монте-Крісто. По-перше, читала його, коли мені було 14. А це ж Франція, пора честі… Він був таємничим, мстився за своє зруйноване кохання, молодість, мав гроші і коханку, дочку якогось паші...
З усіма іншими улюбленими персонажами просто хотіла б поговорити, запитати, як їм живеться. О! Ще мені ніколи не подобався Пітер Пен. Він не те, що просто не хотів виростати, він нічого не хотів у житті, лише байдикувати.

–  Як ти ставишся до екранізацій книг?
–  Дуже позитивно! Навіть, якщо це невдала екранізація. Це ж привертає увагу до книжки, люди починають більше читати. Коли чуєш фразу «цим фільмом так зіпсували книгу», то хочеться у цьому пересвідчитися, звернувшись до першоджерела.
Так склалося з «Грою престолів», із «Домом дивних дітей», зрештою із «Століттям Якова». До того ж, екранізація – хороша нагода взагалі дізнатися про існування такого-от автора і його книги.

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16839605_788732221314827_1936385923_n.jpg[/img]

– Читала «50 відтінків сірого»?
–  Ні, книгу не читала. Але каюся, ходила з Танею на фільм (хоч усі друзі думають, що я досі його не бачила). Взагалі, пішли на цей показ тому, що не хотіли йти на пари. До речі, це той виняток, коли після фільму цікавість до книги так і не з’явилася. Хоча усім нашим книговидавцям варто повчитися майстерності піару «50 відтінків», адже з нічого зробити бестселер…

–  Не так давно ти дуже кардинально змінила образ, обрізавши довге волосся. Це питання зручності чи образ такої ділової леді?
–  Помітила цікавий факт: чоловікам за 30 подобається моє коротке волосся, а хлопцям за 20 – моє довге волосся. Річ у тім, що я не знаю, кому з них хочу подобатися я (сміється –авт. ).

А насправді це питання внутрішнього стилю. Коротка зачіска – це щось таке небезпечне, нестримне… Довговолосих дівчаток хочеться оберігати, а я прагну бути такою, що вдарила по столу і вирішила усі питання. Коротке волосся цьому якось сприяє.

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16900003_788732121314837_2120141070_n.jpg[/img]

Вперше складно наважитися на стрижку було років у 16. Я тоді мала дуже довге світло-русяве волосся, десь аж до пояса... І от на свій день народження я зважилася, постриглася під каре і перефарбувалася в чорний. Це була кардинальна зміна, бо кілька днів мене взагалі ніхто не впізнавав. З тих пір я люблю експерименти із зовнішністю, із стилем, із поведінкою. Словом, люблю експерименти в усьому, і розумійте це, як хочете (сміється – авт. ).

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16900044_788732164648166_297158094_n.jpg[/img]

–  Чого очікувати найближчим часом від «стендаЛю»?
–  У березні буде три великих заходи. По-перше, концерт піаніста Єгора Грушина з новою програмою. Квитки, до речі, уже активно купують. По-друге, презентація «Тамплієрів» Сергія Жадана. А третім заходом стане перша лекція проекту Макса Кідрука «Quantum», в якому розкрито складні питання фізики, еволюції, астрономії, Всесвіту і нас у ньому, позаземних цивілізацій. Це варіант «фізики для чайників», тобто зовсім нестандартна і не нудна лекція у живій та зрозумілій манері подачі. Плануємо також залучати до співпраці школярів.

–  Ти – неймовірно енергійна і позитивна. У чому секрет твого гарного настрою? Що мотивує?
–  Я не знаю, що таке депресія. Бувають напади якогось суму, коли немає роботи і ти весь день залишаєшся у чотирьох стінах. Треба працювати 24 години і 7 днів у тиждень, але неодмінно над тим, що тобі подобається. Якщо ти прокидаєшся з думкою «о Боже, знов на роботу», то біжи швидко і звільняйся з такої роботи!

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16900136_788732031314846_734305367_n.jpg[/img]

А ще обирайте людей, з якими ви спілкуєтеся, бо ми самі формуємо своє оточення. Не варто з дня у день усміхатися тим, хто тобі не цікавий, не ходи на каву з тим, спілкування з ким не приносить задоволення, і не слухай малознайомих людей, що прагнуть вилити на тебе усі свої проблеми. Звичайно, це не стосується найближчих і найрідніших.

А третє, від чого себе варто позбавити, це плітки. Якщо люди думають лише про чиєсь одруження, чиюсь зарплатню, чиїсь справи, то у них просто дуже нудне власне життя.

[img data=wat]02_03_2017_456411160/16901483_788732207981495_1374545566_n.jpg[/img]
[img data=wat]02_03_2017_456411160/16901694_788732017981514_1862901965_n.jpg[/img]

Тобто, варто працювати у задоволення, не пліткувати і формувати своє оточення. Словом, нести у собі світло і позитив!

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].