Кавова розмова з лідеркою «Diva Dance Family» Іриною Пшенюк

^{Текст: Ірина САСОВСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ}

Про танцювальний колектив «Diva Dance Family» лучани почули лише цієї весни, після того як дівчата станцювали twerk біля Замку Любарта у блакитно-жовтих шортах. І хоч те відео викликало хвилю обурення, саме йому колектив завдячує неабиякою популярністю. Постановкою танцювального відео, як і всіх відеоробіт, займалася лідерка колективу Ірина Пшенюк, яку також називають Big Mamma.

Мало хто знає, що Ірина має дві освіти – перекладач та хореограф, виховує сина та вміє доїти корову. Про це та багато іншого Big Mamma розповіла «Таблоїду Волині» у завжди привітній кав’ярні «Coffee@Coffee», що у «ПортCity».



– Що п’єш зазвичай: каву чи чай?

– Каву п’ю вранці, бо треба багато енергії, а вона гарно тонізує й бадьорить. Буває, коли багато роботи і не можна спати, теж п’ю каву. Хоч і знаю, що це не надто корисно, але, думаю, що виправдано. У вихідні, які у мене бувають дуже рідко, можна розслабитись і попити чаю. Дуже люблю зелений чай з жасмином.



– У тебе така специфіка роботи, що потрібно завжди бути у формі. Чи маєш якийсь особливий раціон?

– Я проти дієт, але за правильне харчування. Ніколи не сиділа на дієтах. Жодних продуктів з раціону ми не виключаємо, окрім фаст-фуду й різних там чіпсів-сухариків. Вважаю, що замість того, аби купувати ковбасу, можна на ті ж гроші купити шматок м’яса й запекти його. Це і смачніше, і корисніше.

– Часто вдома готуєш? Що саме?

– Останнім часом готую не часто, хоч і люблю це. Коли є час, залюбки щось варю чи печу. В принципі, так виходить, що раз на три дні я точно готую, бо ж у мене дитина. Коли у малого канікули, або коли він у бабусі, я майже не готую.

– У тебе є син? Скільки йому років?

– Так, є син. Його звати Максим, ходить зараз у четвертий клас. Вчиться непогано, найкраще йде англійська мова, бо ж мама за освітою перекладач. Ще йому подобається математика. Також займається після школи карате. Я своєю дитиною дуже задоволена, дуже пишаюся ним і люблю. Максим у мене росте дуже ввічливим й подекуди аж занадто добрим.



– Ірина Пшенюк і танці: як все починалося?

– З танцями я пов’язана майже все життя, займаюсь ними з шести років. 10 років займалась народними танцями. Маю хореографічну освіту, паралельно закінчувала 2 факультети. У педагогічному коледжі мене навчили працювати і спілкуватись з дітьми та й з людьми взагалі. Потім зрозуміла, що мені цікавіші сучасні напрямки танцю. А викладати ніколи не планувала й навіть припустити не могла, що пов’яжу своє життя тільки з танцями. Я ніколи не працювала на одній роботі, бо ж є дитина, яку треба забезпечувати, то і доводилось шукати ще якийсь підробіток. Так, я мала основну роботу, після якої їхала викладати танці. Спочатку у мене була тільки одна група. Перше, з чого я починала викладати, була стрип-пластика.



– А з якого часу починає свою історію колектив «Diva Dance Family»? Бо почули всі про нього відносно недавно…

– Деякий час повикладавши стрип-пластику, я зрозуміла, що цей напрямок трохи одноманітний. Тож разом з групою ми перейшли на high heels. Це танці на каблуках, де дуже багато стилів, де постійно з’являється щось нове й треба завжди бути в темі. І от вже тоді нас в Луцьку почали критикувати, називали такі танці дуже відвертими й навіть вульгарними. В той час я справді задумалась, що можливо роблю щось неправильно. Вирішила, що треба вислухати думку професіоналів. Захотілось банальної конструктивної критики від людей, які в цьому розбираються. Я промоніторила купу танцювальних конкурсів і змагань й знайшла те, що шукала. Так ми з дівчатами поїхали на чемпіонат України з high heels. Це було майже чотири роки тому. Для себе вирішила тоді: якщо скажуть, що все погано і займаємося ми не тим – покину все і спокійно працюватиму в офісі. От саме тоді, перед цим чемпіонатом з’явилася назва «Diva», бо кожен колектив мусив якось називатися. Потім додалось ще два слова, бо ми вже справжня танцювальна родина.



– То як же оцінили судді ваш виступ на чемпіонаті?

– Ми виграли перше місце, при чому з величезним відривом, хоча й не мали досвіду виступу взагалі. Тоді Луцьк представляв колектив «Diva» з семи дівчат. Саме цю подію я вважаю точкою відліку популярності «Diva Dance Family», бо тоді ми заявили про себе у професійному колі. Тоді я вирішила, що продовжуватиму займатись танцями. Хоча ще рік не кидала основну роботу.



– Та широка громадськість почула про вас саме після виступу перед замком… Ви очікували на таку реакцію? Так і було задумано?

– Те відео було абсолютно спонтанним. Це була весна, й нам захотілось нарешті вийти з залу й зробити відео десь на вулиці. Порадились зі Стасом (режисер Станіслав Будь – авт.), з яким вже давно працюємо. Разом вирішили, що Замок – це буде гарна локація. Від пошиття попередніх купальників у нас лишилась тканина жовтого й блакитного кольорів, й аби вона не пропадала, вирішили пошити такі шорти. Тобто ніхто не задумував танцювати у прапорі України. Все було, як зазвичай: станцювали, зняли, змонтували, залили на YouTube. На наступний день вранці я проснулась й ніяк не могла зрозуміти, чому стільки переглядів. Почали дзвонити друзі й розповідати, що про нас пишуть ЗМІ. Саме завдяки цьому відео нас запросили на телеканал «Україна», де нам вручили «Народного Оскара». Там ми отримали лише позитивні відгуки. До речі, нас просили приїхати саме в тих костюмах, в яких ми виступали на відео, й станцювати частинку тієї постановки. Я відразу ж відмовилась, бо вирішила не йти на провокацію, ми не для цього займаємось.



– На колектив тоді зрушилась маса критики. Та й зараз в інтернеті частенько можна побачити не надто схвальні коментарі. Як реагуєш на них?

– Для мене важлива думка фахівців чи принаймні тих, хто також танцює. Є перевірені друзі, з якими я багато пройшла, до думки яких я прислухаюся. Знаєш, в очі негативних коментарів мені ще жодного разу ніхто не сказав й не написав в приват. А пишучи анонімно в ЗМІ, людина ж відчуває могутність і владу. Просто не звертаю на таких уваги. До того ж, є людина, не буду називати її ім’я, яка мені дуже допомагає і підтримує. Завдяки цій підтримці я дивлюсь на себе по-іншому. І, звичайно, велика підтримка – це мої дівчата, яких зараз є майже 60 чоловік. Та й взагалі, у мене купа справ і я не маю часу читати всі ці коментарі.

– Майже 60 чоловік? Це ж скільки часу ти проводиш у залі?

– Зараз це моя єдина і улюблена робота. До обіду у залі в мене – лише індивідуальні заняття. Після обіду – від двох до п’яти групових занять. До нас приходять дівчата різного віку, статури й соціального статусу. Зараз от набралась група жіночок 40+. Є багато дівчат підліткового віку. Займаємося у стилях dancehall, vogue, high heels. Ми маємо багато творчих планів і хочемо розвиватися. На жаль, нас поки-що не дуже розуміють в Луцьку, бо це не звично. Але думаю, що з часом це пройде. П’ять років тому не дуже розуміли стрип-пластику, рік тому ніхто не знав про twerk – зараз це є у кожній танцювальній студії.



– Чим ти зараз зайнята, окрім танців?

– Зараз це моя основна робота. Я вкладаю в неї дуже багато часу, здоров’я й моральних сил. Окрім танців, звичайно є побутові справи, дитина. В село їжджу. Там і картоплю копала, і огірки збирала, і корову доїла.

– Вмієш доїти корову?

– Звичайно! (сміється – авт.) Я виросла в селі, багато часу проводила з бабусею, тож по хазяйству вмію все робити. Мене мама з дитинства вчила, що жінка має вміти робити все, але не все треба показувати.




– Про що мрієш?

– Звичайно, про власну студію. Хочу викладати у сучасному залі, де завжди б було затишно, як вдома. У танцях важливо йти в ногу з часом і постійно вчитись. І навіть зараз, викладаючи, я постійно вивчаю щось нове. Їжджу на майстер-класи, чемпіонати, спілкуюсь з дівчатами з інших міст. Я була на майстер-класах у Яніса Маршала, Сиско Гомеса, Маріам, Лікі Стіч. Цього літа місяць вчилась в Одесі – практикувала dancehall і vogue. Мрію передавати набуті знання і вчитись новому у власній студії.