^{Текст: Ольга МАГАС
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ}

На кавову розмову з «Таблоїдом Волині» луцька керівниця та викладачка «Луцьксантехмонтаж №536» Ірина Патлашинська прийшла зранечку, адже не любить витрачати робочий час на особисті справи. І хоча дехто в таку пору ще тільки прокидався, Ірина Вікторівна виглядала бадьоро і дуже елегантно.

Донька знаного в області будівельника, Голови Наглядової ради ПАТ «Луцьксантехмонтаж № 536» Віктора Чорнухи, разом із братом, Генеральним директором компанії Ігорем Чорнухою, продовжує розвивати сімейний бізнес, паралельно працюючи над дисертацією та навчаючи студентів СНУ.

«Таблоїду Волині» Перша заступниця генерального директора ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» розповіла про те, чому не хоче йти в політику, кому не перестане дякувати за все, що має у житті, і чому вважає свою родину зразковою.

[img data=wat]06_04_2017_2066471741/img_1356.jpg[/img]

Традиційно, перше питання: кава чи чай?

І те, й інше.

А зранку переважно чим смакуєте?

Зранку обов’язково снідаю і п’ю чай. Причому ми маємо гарну таку традицію, що чоловік встає раніше і робить мені чай. Поки я дійду до кухні, то напій якраз набуває нормальної температури і готовий до вживання. Потім я приїжджаю на роботу обов’язково п’ю водичку і вже пізніше готова пити каву.

Чай який: чорний, зелений?

Чай люблю чорний з бергамотом. Також полюбляю каву після обіду, але тоді я  свідомо йду на те, що півночі буду про щось думати, турбуватися про якусь подію, чи переживати за дітей. У будь-якому випадку, кава після обіду – це гарантована ніч без сну.

Ви – сова чи жайвір?

Встаю я важко. Але вставати мусово рано, бо ж двоє діток. Збираю доцю до школи, потім збираю синочка, везу в садочок. Після цього їду на роботу. Крім того я вже кілька років поспіль викладаю в університеті, тож якщо маю першу пару, то треба поспішати. Не люблю запізнюватись, тому намагаюсь всюди приїжджати вчасно.

Можна вважати Вас емоційною людиною?

Так, дуже емоційна. Я люблю, щоб все було позитивно та весело. Коли мені добре, то я хочу поділитися цим з іншими. Коли мені зле, я також цим буду ділитися. Мої подруги знають, що ми можемо разом як святкувати, так і переживати. Я також відгукуюся на чужі переживання, тому деколи навіть намагаюсь уникати якоїсь негативної інформації. Зараз багато горя, багато біди у нас в державі, і я підсвідомо роблю таку «кальку» на себе особисто, переймаюся новинами, сумними подіями, від чого можу почувати себе зле.

[img data=wat]06_04_2017_2066471741/img_1334.jpg[/img]

Вас легко образити?

Ну, мабуть, легко. Не люблю критики…

Взагалі її не сприймаєте?

Я люблю сперечатись із критиками. Хоча згодом можу погодитися з тією чи іншою думкою, але в момент дискусії реагую емоційно і, скажімо так, осад залишається. Намагаюсь себе виховати в тому напрямку, що треба позитивніше ставитись до критики, однак важко мені з цим справитись.

У вас насичений графік. Як відпочиваєте? Буває таке, що під час робочого дня хочеться зачинити кабінет, сісти і просто ні про що не думати?

Буває! Слава Богу, на будівельній фірмі, в принципі, мене ніхто не контролює, але є у мене така внутрішня самоорганізація, згідно якої я просто не можу собі дозволити в робочий час займатися іншими справами. Не можу собі дозволити поїхати по особистих справах, коли робота кипить. Багато хто протягом дня може виділити час для салону краси чи шопінгу. У мене ж перукар – це раз в півтора місяця, коли фарбуюсь, манікюр – при необхідності, а з рештою справляюсь сама.

У спортзал ходите?

Намагаюсь (сміється, авт.). Довго налаштовувалась і нарешті пішла! Займаюсь із тренером, але він теж знає, що я не прив’язана до конкретної години. У мене це відбувається таким чином: «Алло, ти на місці? Тоді я їду…».

Як проводите позаробочий час?

Якщо лишаюсь вдома, то це обов’язково приходить багато друзів, запалюється камін або готуються якісь шашлики. Як із подругами десь виходимо, так і з чоловіком часто вирушаємо кудись. В суботу – обов’язково баня! У нас навіть є таке об’єднання дівчат, пов’язаних однією рисою – любов’ю до бані! Діти наші з чоловіком теж паряться. Чоловік бере сина і їде у свою баню, а я беру з собою доцю. Баня є обов’язковим елементом нашого відпочинку!

Також любимо їздити на якісь два-три дні як не в Яремче, то просто по Україні. Це, відносно, не є дорого, ось перед 8 березня їздили на три дні в Одесу потягом. Діти й чоловік були просто в захваті від тієї поїздки. Я не дуже раділа, бо навчалась в Києві й наїздилась потягами вдосталь. У мене таке враження, що потяги наші з часом зовсім не змінюються.

Не обов’язково відпочинок пов’язувати з якимись фешенебельними умовами.

[img data=wat]06_04_2017_2066471741/img_1390.jpg[/img]

З чоловіком як познайомились?

У мене таке враження, що чоловіка я знаю все життя, бо він був другом мого рідного брата. І сталось так, що ми придивились один до одного. Я не можу сказати, що я в один момент зрозуміла, що це – кохання, але почали зустрічатись і все вилилось в гарні стосунки.

У квітні буде вже десять років як ми одружені. Маємо двох діточок. Чоловік для мене – це друг та й все життя. Дуже подобається, що ми схожі темпераментами, він завжди мене підтримує в бажанні запросити когось у гості чи кудись разом поїхати. У нас є дуже багато кумів, дуже багато однокласників, і всім намагаємось приділити увагу.

А обов’язки сімейні якось ділите?

Як такого поділу немає. Але зранку ми вирішуємо, хто куди везе дітей, і потім протягом дня зідзвонюємось, хто їх буде забирати, адже чоловік має свої справи, я свої.

Я не можу сказати, що обтяжена домашніми обов’язками. Готова поставити пам’ятник тим жінкам, які ще вдома все роблять. Я приходжу о 19.00 і відпочиваю. Маю помічниць, які мені дуже сильно допомагають в домашніх справах: і готують, і прибирають. Я ж після роботи можу займатись лише тим, що повинна робити у своєму домі тільки хазяйка, або те, що хочуть діти. Наприклад, подати вечерю і прибрати після неї, прикрасити ялинку… Мій чоловік з тих, хто може також щось приготувати, тож у цьому плані я спокійна.

У вас є суто ваші сімейні традиції?

Щоп’ятниці ми з чоловіком любимо сходити в ресторан. Потім, якщо є бажання і сили, можемо поспівати в караоке або сходити на дискотеку. Я думаю, що це гарно впливає на стосунки між чоловіком і жінкою. Тим більше, як кажуть, «чтобы бороться с врагом, надо знать его идиологию» (сміється, авт.). Тому я намагаюсь бути поруч біля чоловіка, а він, як мені здається, намагається бути біля мене.

В суботу – баня і в нього, і в мене. Інколи дітей в цей час забирають бабусі, які у нас, слава Богу, дуже молоді і активні!

Неділя – обов’язково сімейний день! Це – якісь мультфільми, виїзди, піца, різні речі, присвячені повністю дітям.

[img data=wat]06_04_2017_2066471741/img_1504.jpg[/img]

Хто ви за освітою?

Я закінчила Київський інститут міжнародних відносин і є магістром міжнародного права та перекладачем з іспанської мови. До іспанської, звичайно, додається англійська.

Зараз у мене дуже відповідальний етап. Я сім років йшла до захисту дисертації, яка відкладалася у зв’язку з появою синочка, адже брала декретну відпустку в написанні цієї роботи. Зараз я вже на тому етапі, що моя робота завезена в спецраду університету. Для мене це дуже знаково! Я хочу закінчити те, що розпочала, для себе, для батьків, для дітей, для чоловіка. В сім’ї завжди важливо, коли хтось чогось досягає. Всі щиро радіють і пишаються цим. Тому я планую захиститися і отримати кандидата політичних наук.

Любите кіно?

Я більше люблю читати. Чоловік каже, що в мене якась прірва в цій сфері, бо всі радянські мультфільми пройшла уже зі своїми дітьми.

Читала в дитинстві багато, і зараз читаю. У мене завжди лежить книга під рукою. Скуповую всі новинки, які бачу в інтернеті. Мене радує те, що сьогодні можна знайти україномовну літературу на різну тематику. Люблю читати біографії. Найближчим часом планую  опанувати «З третього світу в перший», історію про надзвичайного лідера  Сінгапуру.

А що з останнього прочитаного справило найбільше враження?

Не буду оригінальною, але трилогію «Атлант розправив плечі» прочитала з великим задоволенням. Провела аналогію з тим, що зараз у нас в державі робиться. Бо у мене складається враження, що зараз бізнесмени та підприємства працюють не завдяки, а всупереч тому, що робить керівництво держави.

У даний момент читаю «Чому нації занепадають». Коли я дивлюсь на своїх студентів під час семінару, як вони інколи руками махають, і в них слів не вистачає, то кажу їм: «Поповнюйте свій словниковий запас, читайте будь-яку літературу!».

Зараз модно йти в політику. Ви не думали над цим?

Я маю не дуже вдалий досвід балотування на виборах в обласну раду. Йшла як позапартійна, але у списках «Батьківщини». Мене не обрали.  І дивлячись на те, що зараз відбувається в політиці, розумію, що все склалося добре. В той момент я не дуже засмутилась, більше було прикро моєму чоловіку, бо він думав, що я переживатиму. Такі речі в житті є важливими, але все ж лишаються другорядними.

Дивлячись на те, який зараз бруд панує в політичних колах, я рада, що стою осторонь цього і не беру в цьому участі. Я не знаю, як би могла миритися з лінією партії та своїми особистими переконаннями. Болісно переживаю якісь негативні висвітлення, коли піднімають питання підприємства чи сім’ї, пишуть бридкі коментарі… Я на них реагую. Тому думаю, що не хочу йти в політику!

[img data=wat]06_04_2017_2066471741/img_1474.jpg[/img]

Зараз у суспільстві є ненависть до політиків, до людей з освітою, до людей, які добиваються чогось, успішних громадян. Я не хочу, щоб мене обговорювали, тому намагаюсь уникнути цього негативу.

Я рада, що в моїй сім’ї все добре і не хочу зайвий раз вносити у неї негатив. Я, як непублічна особа, маю право на приватність. Якщо ж зміню свій статус, то втрачу його, кожен зможе написати те, що йому захочеться… Не завжди написане є правдою, але свій відбиток на людину накладає.  

Ви дуже гарно розказуєте про батьків. Самі на кого схожі: на маму чи тата?

Мама каже, що характером я схожа на батька. Причому в такому негативному ключі, типу «Тебе ніколи немає вдома», «У тебе купа друзів»… Моя мама домашня, має вузьке коло друзів, а мені ж навпаки треба живе спілкування… А я думаю що це є позитивна якість! У мого батька теж багато друзів, і мені приємно, що його всюди знають і говорять з пошаною. Батько завжди намагається залишатись людиною, і я теж. Я прагну брати позитивний приклад від батька, мами, брата…

Ми з братом теж схожі. Обидвоє дуже високі: він має понад 1,90 сантиметрів зросту, і я – 1,79 сантиметрів… Але я цим пишаюсь, ношу високі підбори. На кожен товар є свій покупець! Головне виглядати пристойно, акуратно. Я цьому навчаю і свою дочку. Не важливо, які в тебе кросівки, але якщо вони на білій підошві, то вона має бути чистою…

Коротше кажучи, зовнішністю я схожа на маму, а характером – на тата.

З братом ви працюєте в одній сфері. Дружите? Чи сварились в дитинстві?

І сварились, і бились. Різне було. Я думаю, що через цей етап проходить дуже багато рідних. Зараз вже до цього доходять мої діти, які інколи як зійдуться, то пір’я летить…

Але потім настав час, коли батьки почали відпускати мене кудись з братом, як запорукою свого спокою щодо моєї безпеки. Ми почали відпочивати в одній компанії і до цього дня таку закономірність підтримуємо. Я й працювати на фірму прийшла, щоб допомагати брату, тому що підприємство велике і всім роботи вистачає.

[img data=wat]06_04_2017_2066471741/img_1455.jpg[/img]

«Луцьксантехмонтаж» – це Ваша перша робота?

Ні, ні… Спершу я почала працювати у відділі міжнародних зв’язків в СНУ. Потім з’явилась ідея, на яку наштовхнули мене батьки й Ігор Ярославович Коцан – зайнятись науковою роботою і почати писати дисертацію. На той час своїм керівником я вибрала професора з рівненського університету, в якої почала писати свою наукову працю. Згодом сталось так, що її запросили викладати в нашому університеті, очолити кафедру Міжнародної інформації, і вже після цього вона запропонувала мені йти викладати.

На будівельному підприємстві я працюю порівняно недовго – понад два роки. Але маю таке відчуття, що цих працівників знаю все життя. В університеті викладаю зараз на 0.5 ставки, а решту часу присвячую роботі на підприємстві. Викладацьку роботу я не буду полишати, тому що це гарне підґрунтя для саморозвитку. Мені подобається спілкування з молоддю, коли студенти про мене позитивно відгукуються. Вони знають, що на мене інших впливів, ніж вивчити, нема. І мені це подобається, тому що я вважаю що треба вчити, треба розвиватись. На жаль, зараз є такі студенти які не хочуть навчатись, хоча у них зараз є ідеальна можливість інвестувати в себе.

З вами легко потоваришувати? Ви спокійно підпускаєте до себе людей?

Я над цим не задумуюсь. Пишаюсь тим, що маю подруг, з якими знайома ще з садочка, думаю це  багато про  що говорить. Мені подобається ця стабільність. Ми з багатьма стали кумами. Багаж друзів у мене великий. Не можу сказати, чи легко з кимось потоваришувати, це відбувається на підсвідомому рівні. Якщо тобі людина сподобалась, то ти з нею спілкуєшся.

Як керівник Ви – вимоглива? Відпроситися у Вас можна?

Можна. Особливо, якщо це з питань здоров’я чи особистих якихось моментів. Я не можу сказати, що є суворою, але люблю, щоб робота була виконана. Порівняно з братом чи батьком, значно поблажливіша (сміється, авт.). Коли на підприємстві мене вітали з Днем народження, то казали «Ви у нас адвокат!». Однозначно, деколи треба підлякати працівників, щоб ворушилися, а деколи похвалити.

[img data=wat]06_04_2017_2066471741/img_1533.jpg[/img]

Доводилось звільняти людей?

Ні! І пишаюсь тим, що не було в мене таких ситуацій. Скажу вам, що ніколи мене не зраджували ні чоловіки, ні подруги, і працівники не давали мені підстав розчаруватися. Можливо, гарно розбираюся в людях.

Що в людях дратує найбільше?

Треба подумати. Я якось людину сприймаю і з її негативними якостями, і позитивними. Дивує мене те, що інколи «напускають» на себе те, чого немає. Дивлюсь і не можу зрозуміти, які підстави для цього є? Але не дратуюсь, тому що кожен має право думати про себе, що хоче.

Випивші люди, можливо, дратують.

Які ваші улюблені місця в Луцьку?

Улюблений ресторан – однозначно «Курінь». Ми з його працівниками майже в дружніх відносинах. Я туди заходжу, як додому. Буваю там тільки в п’ятницю на вечері, бо в будні у мене якийсь жах з організацією харчування. Батько часто з цього приводу свариться (сміється, авт.).
Любимо в «Оперу» з чоловіком на караоке сходити.

А для прогулянок по місту, які місця обираєте?

В зоопарк ходимо, мені там подобається. Часто їдемо десь з міста, в ліс, на дачу, на берег Стиру. А так, щоб ми виходили десь гуляли містом пішки , то немає такого.

[img data=wat]06_04_2017_2066471741/img_1460.jpg[/img]

Є у вас якась мрія, на яку вже давно не вистачає часу? Хочеться але…

З таких мрій у мене – дисертація. Схуднути хочу. Це з таких здійсненних мрій.

Є у мене така справжня українська мрія – щоб в Україні все було добре, а в наших ворогів погано (сміється, авт.). Хочеться пишатися тим, що ми – українці. Щоб діти в мене були успішні, здорові, щасливі.

Мрію, щоб батьки, як запорука стабільності й захищеності, були багато років здорові і бадьорі, тому що для мене це дуже важливо. Батьками я дуже пишаюсь, вони мені багато дали, і я ціную родинні зв’язки. Я вважаю нашу сім’ю правильною, у нас в родині нема такого, щоб хтось розлучався, у нас якась така стабільність.

Ви забобонна?

Може бути, але я стараюся з цим боротися. Але як додому доводиться вертатись, то в дзеркало гляну (сміється, авт.). Я більш віруюча, ніж забобонна.  Деколи на рівні підсвідомості виникають якісь страхи, але це такі дитячі речі. Я більше вірю в Бога...

[img data=wat]06_04_2017_2008142168/img_1346.jpg[/img]

Якщо уявити, що Вам зараз дали можливість вибрати будь-яку роботу, крім нинішньої, чим би хотіли зайнятись?

Можливо, дизайном одягу. Себе люблю одягти так, щоб воно пасувало, було в тему. В стилі одягу люблю класичні речі, розбавляючи їх якимись модними аксесуарами. В мене накопичується дуже багато різних речей, бо якість завжди поза модою. Але мене це не «напрягає», а, навпаки, радує. Кожну річ пам’ятаю, де купила, як купила. Навіть якщо декілька разів щось одягла і воно висить, все-одно не втрачаю надію, що ще десь використаю його. 

Є моменти, які хотілося б змінити в житті?

Ні. Я думаю, що всі етапи у мене відбулись так, як має бути. Тим паче, завжди поруч були батьки і, я не втомлююсь повторювати, що відчувала від них дуже велику підтримку. Часто людина пливе за течією: не вибрали мене депутатом, ну і добре. Часто доля підказує людям, як потрібно чинити.

Дурних помилок не роблю і, думаю, не зроблю. Батьки відпустили в Київ, бо знали, що я – молода, але вже свідома. Я із золотою медаллю закінчила школу, була старостою в класі й не намагалась робити дурниць. Буду завжди поруч біля своїх дітей і намагатимусь вберегти їх від негативу. Думаю, що найкраще виховання – це власний приклад. 

Не секрет, що наша родина багато займається благодійністю. Навіть поза тим, що наше підприємство є учасником потужного благодійного фонду «Волинь 2014», дуже багато допомагаємо особисто. Батько говорить, що має бути десятина на допомогу, на церкву. Ми намагаємося підтримувати цю істину й привчати до цього дітей.

Ваші побажання читачам «Таблоїда Волині».

Миру та злагоди! Зараз – великий піст, тож намагаймося не ображати один одного, поважати один одного. Гарно всім зустріти Великодні свята! Добробуту у Ваших родинах та всього найкращого! 

[img data=wat]06_04_2017_1565797350/img_1515.jpg[/img]

^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}