^{Текст: Наталка ПОЛІЩУК}
 
Подружжя лучан створює унікальні ікони вагою 70 кілограмів. Кам’яна глиба під руками Дмитра та Тетяни Потапчуків перетворюється у витвір мистецтва.

Такі картини можуть зберігатися не одну сотню років, йдеться у газеті "Сім'я і дім".

Титанова праця

На подвір’ї майстерні, а точніше, можна сказати, у виробничого цеху  вражає величезна кількість скульптур. Вони розкладені на землі просто неба. Звичайнісінький бетонний паркан тримає на своїх плечах гіпсовий титан. Ця скульптура не для прикраси. Просто до паркану прилаштували «оригінал титана», з якого роблять копії.

[img data=wat]09_09_2016_1440558162/dscn7998.jpg[/img]

У середині чути грюкіт величезних пилок, якими ріжуть камінь. На підлозі в коридорі стоять заготовки для пам’ятників. Ці плити додають якоїсь моторошності. На стіні висить картина, на якій зображений видовбаний у скелі палац.

–  Оце моя мрія, – жартома чи, може, всерйоз каже господар майстерні Дмитро.

Його дружина веде у кімнату, де вже чекають готові роботи, про які подружжя художників запланували розповісти. Окрім основної кам’яної теми, бачу деталі іншого напрямку. На шафці стоять 5 старих плівкових фотоапаратів. Тетяна пояснює, що це її некомерційне захоплення. Вона їх колекціонує.

[img data=wat]09_09_2016_1440558162/dscn7996.jpg[/img]​

Прямісінько на землі, на величезній глибі, вибитий козак. Картина – мені по пояс і важить, певне, більше, ніж я. На дивані – кам’яна Джоконда. На столі – ікони. Пробую одну підняти. Дуже тяжка. Одразу ж постає запитання: чи витримують їх стіни? На що Тетяна сміється та запевняє, що витримують без проблем, і картини зі стін не падають.

Таким сімейним бізнесом подружжя займається вже 7 років. Дмитро розповідає, як усе почалося.

– Потрібні були гроші (сміється, – ред.). Але якщо чесно, спочатку то було хобі. А потім це стало людям подобатися, люди почали замовляти.

[img data=wat]09_09_2016_1440558162/dscn7995.jpg[/img]

Вічні картини

Ікони та картини – окремий напрямок у роботі. Тетяна і Дмитро частіше виготовляють ікони для церков Львівщини. На Волині ж вони ще не набули популярності.

– От зараз ми дуже багато зробили ікон на дзвіницю для Миколаївського монастиря, що у селі Мильці Старовижівського району, – розповідає Тетяна, а Дмитро доповнює:

Альтернативою зовнішніх ікон є ще мозаїка.Художники пояснюють, що натуральний камінь не боїться жодних атмосферних впливів. Зважаючи на те, що картина на камені не лише намальована, але й вигравірувана, вона справді вічна. Навіть якщо фарби вицвітуть, поновити зображення дуже просто.

– Чоловік подарував мені алмаз. Щоправда, це не сережки або ж якась прикраса, а ручка, якою вибивають зображення на камені, – жартує Тетяна. – Щоб створити подібний шедевр, потрібно бути хорошим художником. Коли робиш обличчя, спочатку йде малюнок, потім вибиваємо зображення. Після цього наносимо фарби. Це дуже делікатна робота: тільки щось пішло не так – це все, – пояснює Дмитро.Також камінь б’ють победитом. Це спеціальний твердий сплав, який може пошкодити навіть камінь.

[img data=wat]09_09_2016_757565605/dscn7993.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1510813059/dscn8021.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1510813059/dscn8022.jpg[/img]

Над зображенням на камені працюють і Дмитро, й Тетяна. А зараз вони взяли собі ще й помічницю, адже роботи багато, самим впоратися важко.
На прохання сфотографуватися Дмитро бере у руки гіпсовий череп і стає на «піонерську відстань» від дружини.

– У нас суто ділові взємини, – абсолютно серйозно жартує художник.

[img data=wat]09_09_2016_1510813059/dscn8002.jpg[/img]

З дизайнерської майстерні ми переміщаємося у крамницю. Там бачимо скульптури, меморіальні дошки та сонячний кам’яний годинник на стіні. Тетяна каже, що, на відміну від годинника в центрі міста, їхній показує реальний час. Дмитро сам розрахував у дворі координати, і, якщо годинник винести на конкретне місце, можна дізнатися, котра година.

До речі, саме Дмитро зробив славнозвісні червоні лавки у «Бандера Square», що у Луцьку на перетині вулиць Винниченка і Степана Бандери.  Подружжя виграло грант від міської ради на конкурсі громадських ініціатив. Щоправда, грошей не вистачило не те, що на облаштування повноцінного скверу, а й на самі лавки. Тому вони вийшли менші, і кошти докладали свої.

Дмитро та Тетяна працюють не тільки над іконами. Вони ще й розробляють ландшафтний дизайн і виготовляють пам’ятники. Є навіть меморіали… за мільйон. Але це вже зовсім інша історія.

[img data=wat]09_09_2016_1510813059/dscn8015.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_868025781/dscn7991.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1510813059/dscn8016.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1510813059/dscn8017.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1510813059/dscn8018.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1510813059/dscn8020.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1510813059/dscn8025.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1510813059/dscn8026.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1510813059/dscn8032.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1440558162/dscn7984.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1440558162/dscn7987.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1440558162/dscn7990.jpg[/img]
[img data=wat]09_09_2016_1440558162/dscn7992.jpg[/img]

^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]. ​}