^{Текст: Вікторія ЖУКОВСЬКА
Фото: Ірина САСОВСЬКА}

Спілкуватися із людьми, яких не знаєш, спокійніше – ти їх відкриваєш, подекуди провокуєш і вже по тому презентуєш ту особу її ж словами. Із цим білявим посіпакою абсолютно інакше – ти вже шість років із ним працюєш, їздиш країною, їси зі спільної тарілки, ночуєш в одному готельному номері і, врешті решт разом даєш ті ж інтерв’ю.  Одне слово, знаєш про нього все, ну практично усе.

Ми звісно могли говорити тут більше про фести і музику, про радіо і довжину його дредів. Але це все можете спокійно знайти у численних інтерв’ю із ним. У цій розмові, яка може легко тривати до ранку (і буде мало), хотілось показати вам цього хлопаку таким, яким він може бути із найближчими.

Тримайте – Мяч Дредбол! Непосидючий ведун наймасштабніших фестів рідної країни, говорун на радіо і улюбленець прекрасної половини.

- Доброго вечора, шановний! Вдаватиму, що я тебе ні разу не знаю.

Ха-ха, привіт, сестро!)

- Чай чи кава?

Сьогодні молочний коктейль. Взагалі, я молочний маніяк – люблю будь-що із молоком.  І ненавиджу алкоголь – апріорі його не вживаю. Вважаю що цією гидотою можна зіпсувати все – від напою до життя. 

- Всі ми в дитинстві від чогось фанатіли – від ковбаси, згущівки, ірисок. Що у тебе такого було, за що ти міг маленьку дитячу душу продати?

Якщо говорити про їжу, то я жити не міг без солодкої ковбаски, яку робила мама. Це було справжнім святом. Це було, як Московська ковбаса, тільки солодка! Щодо чогось не їстівного? Й досі фанатію від фільму «Назад в майбутнє». Щороку його передивляюся. Вже реально разів 26 бачив )
[img data=wat]12_11_2015_546349526/tak_-_img_8953.jpg[/img]

- Яким не має бути ведучий?

Нудним, п’яним, вульгарним. Ну, останнім можна бути, але знати міру. Люди ж почуваються комфортно, коли чують щось природне. Ну, вийдеш ти скажеш: «Сіські-піські». Ну, класно!

Ага, а це філармонія!)) 

І одразу можна додавати: «Дякуємо, наш концерт завершено». Завіса! )

- Райдер ведучих, він існує чи це аби повимахуватися?

Не правда, він є і він дуже мегапафосний. Років вже п’ять в моєму райдері є стілець і вода. Цього року я почав нахабніти і замовляти собі пачку ведмедиків «Haribo». Зараз, якщо враховувати, що фестивалі часто затягуються по часу, потребую енергетичних напоїв.

- А ведучі лажають?

Та ясне діло. Досі незручно перед гуртом «Вагоновожатые», що назвав їх дніпропетровським гуртом. Бо настільки закарбувалось в пам'яті перше дітище Антона Слепакова, яке саме звідти. Це перша моя найбільша лажа! За всі ці роки я навчився свої помилки визнавати і виправляти. Показувати людям, що не буває ідеальних, робити це щиро і не награно. Інакше, це все одно, що слухати виступ Metallica під фанеру.

[img data=wat]12_11_2015_546349526/img_8959.jpg[/img]

- Поклади руку на серце і скажи - ти боїшся конкуренції?

Поки що ні. На всеукраїнському рівні, можливо. Але на західній Україні, де більшість фестів я проводжу із сестрою, поки що не бачу конкуренції. Те, що я мав змогу спостерігати, не вважаю гідною заміною чи загрозою.

- Але ж погодься, є такі люди, ходять на всі фести, вивчають, а потім підсиджують тишком-нишком підсиджують.

Ага, бутерброднікі – працюють за бутерброди. Кілька разів з такими стикався. І жоден із них не переплюне людину, яка отримує за це  гроші. Бутерброди це ж не мотивація, а гроші – єдина релігія світу, на яку всі будуть молитися. Ти викладаєшся, отримуєш за це винагороду. Відпрацював гівняно – наступного року можеш забути про фести.

- От власне, якщо орги ламають голови над тим, кого запросити на фест, то питання про те, хто буде ведучим, не стоїть. Чи не боїшся ти, що одного разу не покличуть або ж ти приїздиш, а на сцені зовсім інша людина?

Правду кажучи, боюся. Якщо це станеться з одним фестивалем, не біда. Якщо половина і більше, то все, мій час прийшов – не вдосконалюсь, зупинився на місці, пора.  Але, зізнаюсь, я ж кожного фесту працюю над собою, ще в ембріоні тим самим придушуючи цю майбутню конкуренцію. Я як Термінатор – повертаюсь в минуле, щоб знищити майбутню конкуренцію.

- А чи існує така річ, як пенсія для ведучого?

Та звісно. Коли ми з сестрою почнемо оголошувати «Потяг сполученням Київ – Львів прибуває на першу колію. Нумерація вагонів з хвоста поїзда». Або працювати на нафталіновому державному телеканалі в програмі «Пісні на замовлення».
[img data=wat]12_11_2015_546349526/img_8985.jpg[/img]
- А як вижити на кількаденному фестивалі без сну? Вийти на сцену, коли у тебе, можливо, не надто піднесений настрій і не зігнати злість на якійсь особі під сценою? Де та кнопка «посміхаємось і махаємо» у тебе?

Інколи насправді дуже дієво пообіймати симпатичну дівчину або близьку тобі людину. Інший варіант – піти і послати якогось музиканта «на хрін»! Бо треба іноді посваритися і показати, що вони теж люди, які працюють із людьми. Те, що вони мають ранг «супер-пупер зірки», ще не означає, що їм ніхто не вдарить в морду або не плюне їм в спину, чи не обіллє їх кислотою в під’їзді, або залишатиме записки зі словами «Я знаю, де живуть твої батьки!» і курячі голови під дверима.

А найбільш допомагає, якщо працюєш із кимось в парі – пообзивати ЇЇ усілякими «дуже солодко-добрими і щирими» словами при інших людях. Вона вже звикла, а мені приємно! Якось за все життя довелося попрацювати в парі з двома-трьома напарниками. І якось так складається, що вони не виживають, а ця живуча попалась!)))

- Всі, всі мріють потрапити в телевізор. Ти не виняток? Хотілось би в одноокі камери дивитись і заглядати людям в душі?

Телевізор медійним особистостям надзвичайно допомагає заробляти гроші. Навіть якщо ти несеш усіляку фігню, байдуже, бо ти дядько/тітка з тєліка. І ти вже не 200 доларів коштуватимеш, а дві тисячі. Але ми зараз живемо в такий період, що майже будь-який блогер чи людина, яка толково знімає відоси і постить їх, може і заробляти, і стати більш відомою. Тобто ТБ – це вже не такий бренд, як це було колись. Щоб ти не робив – сторінка в Інстаграм, голос на радіо чи відео, що ти їх знімаєш, головне – бути цікавим людям від 15 до 55 років.

[img data=wat]12_11_2015_546349526/tak_-_img_8961.jpg[/img]

- Якщо говорити про популярність і постійне вкидування в мережі нагадування про себе. Це має бути, на твою думку, щось чисте і невинне чи чорне і провокативне? 

Ну, якщо ти Славко Вакарчук, то ти, зрозуміла річ, не можеш собі дозволити сфоткатись в трусах і сказати: «Отак я сьогодні зустрів ранок!». У  нього вже є сформована медійна особистість. У мене її немає, тому  я зможу це зробити легко, наробивши цим теж немало шуму.

- Чи міг би, маленький М’ячик  в далеких 80-х уявити бодай на секунду, що матиме можливість із тими, кого любив і заслуховував до колій і траншей на платівках, бути на такій короткій нозі – завозити Matisyahu своєю машиною в готель, реготати із Ill Nino  і стояти на одній сцені із легендами загалом? І знову ж таки немає межі кльовості чи гарненькості. Хто ще має приїхати, аби змусити тебе лежати під сценою і казати «Я бачив все!»?

Не стомлююсь казати, що це легенди, на яких я ріс, рівнявся і слухаю завжди, найкращий гурт для мене, який будь-коли існував. Це Korn. Колись мріяв просто потрапити на їх концерт  в Україні. Після відвідин двох таких шоу, я не перестаю фантазувати про щось набагато більше!

- А коли ти зловив себе на думці, що ти подорослішав? Чи Мяч і в 60 років залишиться Мячиськом?

Я хочу, щоб мої діти мене теж Мячем називали. Відкрию секрет – жодна із моїх дівчат (окрім першої), з якими я зустрічався за останні 13 років, не називала мене на ім’я.

[img data=wat]12_11_2015_546349526/tak_-_img_8952.jpg[/img]

- А міг би Мяч Валерійович одягнути краватку і працювати за професією?

Навряд. Вивчився на будівельника, бо так хотів тато. Насправді, університет для мене був прекрасною школою життя – там я навчився не спати 4 доби і робити курсаки за два дні, прокачав свій рівень спілкування. Мені, приміром, важко було знаходити спільну мову в школі із дівчатами. В компанії це все було природно, а варто лише залишитися один на один – все, нема про що говорити. В університеті сформувався той Мяч, якого знають зараз усі. 

- Дівчина-ідеал, Жінка-мрія, яка вона для Мяча?

З двома руками, двома ногами, двома цицьками…. Найголовніше, аби не виносила мені мозок, яка буде розуміти, довіряти і любити! Я ж буду їй віддавати те саме. Ну, і обов’язково  із шилом в дупі (не в прямому, звісно, значенні). Мені не цікаві люди, які не вміють мріяти, спонтанно робити якісь розумні речі, як от взяти разом і поїхати першим-ліпшим потягом до Чернівців, приміром. Такі люди мене завше вабили, бо з ними відчуваєш, що ти живий! 

- Із твоєю кількістю дівчат-пошановувачок, можна тільки уявити, як важко буде твоїй майбутній дружині!

Ой, важко! Але після останнього завершення стосунків я собі пообіцяв, що коли я відчую до людини справжній порив і щире кохання, знаючи, що це взаємно, я пообіцяю, що будь-який контакт із іншими представницями прекрасної статі обмежуватиметься просто дружнім спілкуванням.

- А мама внуків не просить?

Ще два роки тому, батьки просили зачекати із цим. Приходило на думку таке. Але ні! То, певно, після того, як я головою вдарився. Точно! Короткотривале затуманення розуму. А потім, коли туман почав розсіюватися і я подивився на ту людину, із якою хотілось на той момент провести решту життя, я зрозумів, - пора втікати. Всі ж люди з часом починають мінятися. І якщо у когось вавки в голові загоюються, то у інших вони тільки розростаються.

Єдине, що нині мене зупиняє, це відсутність фінансової стабільності. Хочу, щоб людина, яка буде зі мною, почувалась комфортно, нормально і захищено навіть у цьому плані теж.

[img data=def]12_11_2015_546349526/tak_-_img_8947.jpg[/img]

- Скоро ж 10 річниця, як ти стрибаєш по сценах країни. Якби була можливість зробити свій власний фестиваль, взявши від інших найкраще, яким би він був?

Це було б гармонійне поєднання музики, божевільних розваг із шаленим адреналіном. Розбавити гумором на грані фолу – поставити «чорну сцену». Плюс ретро електронна музика, тому що я взагалі вважаю, що електронна музика взагалі майже померла в двотисячному році.

Залишилися тільки такі динозаври як Prodigy, Crystal Method, Chemical Brothers (щоправда із останнім гівняним альбомом) і ще одиниці. З новоспечених - Skrillex, Bloody Beetroots, Medusa In My Knickers. Їх усіх в загальному можна перерахувати на пальцях двох рук. А ця навала і нашестя діджеїв, які грають одноманітну херню, точно до мене  в лайнап не потрапили би. Скільки команд можуть, як от Pendulum, наприклад, вийти і вальнути наживо якісну танцювальну важку музику?

А, ну і дівчат красивих треба задіяти?

- PJ-шоу під виступ Віктора Павліка?

О, а це ідея! Влаштувати такий собі кіч – хедлайнером на black death metal сцені поставити Лілію Сандулесу або Павла Зіброва, розмальованого в стилі гурту Immortal, з гітарою-сокирою. Я заплатив би, правда!

[img data=wat]12_11_2015_607323715/tak_-_img_8969.jpg[/img]

- Для тебе реюніони гуртів - це як труп, що розкладається чи можливість виїхати на старих піснях і скосити, поки хвиля, бабла? 

Якщо це гурт, який я люблю, то це дуже круто. А от вічний реюніон гурту Scorpions я, приміром, до кінця своїх днів не зрозумію. Якщо гурти повертатися заради «скосити бабла», але на своїх концертах не викладаються на 258 % до останньої краплі поту, не показують, що і вони страшенно скучили за усім цим, не качають, то гріш ціна таким реюніонам.

Спостерігаєш, знаєш і бачиш, що гурт відверто «здувається» - і грають якусь фігню, і зали не збирають. Зміг би підійти до них і сказати: «Шановні, пора поставити на паузу?»

 Підійшов би і відверто порадив, що пора зіграти в трішки іншому форматі, аби викликати шок у свого слухача. Бо ж він завжди привертає більше уваги, аніж помірний штин, який вже приївся. Таких гуртів багато і серед моїх друзів. Розумію, що рано чи пізно кожного відвідує творча криза. Але ж варто чи на особистому, чи колективно-глобальному рівні намагатися перебороти її.  І кожне згасання можна розпалити з новими силами – іскру треба просто правильну.

- Що ти ні за які гроші не погодився проводити?
Похорони. Хоча, якщо це будуть мої – то провів би, не питання. 
 
_____
Дякуємо Coffee@Coffee за піклування про наші фігури і коктейлі зі знежиреним молоком! ;))