«Вивчаю історію предків, щоб краще пізнати себе», – волинська дослідниця Тетяна Яцечко-Блаженко. ФОТО

^{Текст: Оксана ФЕДОРУК}

^{Фото: Юлія ФІЛІРОВСЬКА}

^{Настрій: ресторан Skybar Family (просп. Волі, 42)}

Якщо ви цікавитеся історією Волині, то прізвище Тетяни Яцечко-Блаженко вам неодмінно знайоме. Багато раритетних фото та цікавої інформації вона викладає на своїй сторінці у Facebook, друкує у місцевих та всеукраїнських ЗМІ. Саме від неї я дізналася, що у Заборолі був палац в стилі ренесансу, що Волинь мала свого «Піддубного», а Софію Лорен та Одрі Хепберн відкрив світу кінорежисер, який народився на Волині.

Про це дослідниця минувшини нещодавно розповідала під час «Файної гутірки».

ЧИТАТИ ТАКОЖ: 20 ЦІКАВИХ ФАКТІВ ПРО ВОЛИНЬ, ЯКІ ВИ МОГЛИ НЕ ЗНАТИ. ФОТО

Чому зацікавилася вивченням історії Волині, де і як шукати інформацію про своїх предків старша викладачка кафедри документознавства і музейної справи, заступниця декана факультету історії, політології та національної безпеки СНУ ім. Лесі Українки розповіла «Таблоїду Волині» у «Кавовій розмові».

– Традиційне перше питання «Кавової розмови» – кава чи чай?

– Більше кава. Раніше могла 5-6 чашок випити за день, але з вересня передивилася свій раціон і тепер дозволяю собі одну чашку на кілька днів. А в планах повністю відмовитися.

– Звідки у Вас цікавість до вивчення історії?

– Я історик за фахом, у мене дві освіти – історія і політологія.

Історією захопилася завдяки батькам, бабусі. У дитинстві вона мені замість казок розповідали різні історії, наприклад, про те, як колись було у селі, які були традиції. Я взагалі дуже любила читати в школі. Мама розповідала, що якось заходить ввечері – Таня спить і навколо неї книжки лежать.

Ще з дитинства я завжди любила перегляди сімейні альбоми. І у мене було багато питань: чиї це фото, що за підписи на них. Як кажуть, доля людини – це цілий серіал. І про ці білі плями в родині – а в нас були репресовані, холмщаки – родичі не могли дати відповіді. І це стимулювало мене більше читати, шукати якісь історичні книжки.

– Я про Вас вперше почула, коли читала Ваші статті у волинських ЗМІ на історичну тематику. Як почали досліджувати саме історію Волині більш детально?

– Працюючи на історичному факультеті з 2005 року, я писала більше наукові статті. Починала з досліджень сіл моїх батьків (тато народився у Рівненській області, мама – у Хмельницькій), шукала фото втрачених храмів. Тобто все почалося з родини. Як дослідила своє – почала шукати інформацію про інші волинські села. Дуже багато люди самі надсилали, почали перемощувати мої пости у Facebook. І я зрозуміла, що треба далі шукати, не лише фото якогось храму, а й якісь коментарі.

Що цікаво, коли я тільки починала писати, мені всім хотілося розповісти про Волинь. Але мої статті не хотіли публікувати, казали, кому цікаво читати про якесь село. Зараз кілька всеукраїнських видань, які свого часу мені відмовили, самі написали, що їм це цікаво. Дехто навіть хоче рубрики про Волинь вести окремі.

– Які ресурси використовуєте для пошуку інформації про історію Волині?

– Використовую свою логіку. І мови.

А інтернет-ресурсів – їх дуже багато, більше сотні. Майже у кожній країні є ресурс, який може мати відношення до Волині. Особливо у Європу переселялися вихідці з Волині.

Під час війни на Волинь приїжджали різні фотографи – німці, австрійці, поляки. Можна знайти їхні фото. На аукціонах є дуже багато різної інформації. Останнім часом багато почали оцифровувати фото і викладати їх.

Багато що люди мені самі надсилають. Зараз маю дуже багато інформації..

– Можливо плануєте видати книгу?

– Сьогодні у час інформаційних технологій книга не завжди може передати весь ілюстративний матеріал, так само відео чи інші новітні технології. В ідеалі я хотіла б зробити кількамовний сайт, наповнений фільмами, мультфільмами, ілюстраціями.

У мене є зразки, як люди роблять це за кордоном. Нам це потрібно, бо, по суті, на Волині нічого подібного немає.

– А сайт Lodomeria?

– Цей сайт із генеалогії ми створили з Артуром Альошиним, туди позакидали джерела – посилання на пресу, книги, документи, щоб люди могли досліджувати свій родовід, свою історію. Ми у вільний час мали таке хобі. Але зараз є проблема – цей сайт чомусь закрив доступ для України, треба переносити на іншу платформу.

А на новому сайті хотіла б додати навчальний та інтерактивний момент – різні ігри, щоб і дорослим було цікаво, і дітям.

Також мрію про створення приватного музею. На зразок такого, який є у польському Кракові або у Варшаві – Музей історії польських євреїв Полін. Його побудували євреї світу. Ти заходиш туди, і кожен зал – настільки цікавий! Там немає екскурсоводів, береш собі аудіоекскурсію, настільки цікавого, що не хочеться звідти виходити.

Гарний зразок, що у нас з’явився – Музей сучасного українського мистецтва Корсаків. Якби щось таке було з історії – це було б ідеально. А історія Волині дуже цікава, і нею цікавляться за кордоном і будуть сюди приїжджати. Є запит від діаспори на інформацію. Італія, Іспанія, Канада – вони все читають і хочуть тримати зв’язок із Волинню через історію.

– Нещодавно Ви провели лекцію «20 невідомих фактів про Волинь». А можете сказати, який факт Вас найбільше здивував?

ЧИТАТИ ТАКОЖ: ЯКИХ 20 НЕВІДОМИХ ФАКТІВ ПРО ВОЛИНЬ РОЗПОВІЛА ЛУЧАНАМ ДОСЛІДНИЦЯ МИНУЛОГО. ФОТО

– Дуже багато всього. Я кожен день щось цікаве знаходжу.

З останнього, нещодавно ми з Олександром Котисом проводили захід «(Не)відомі волиняни» про кінорежисера Бена Баренгольца. Він до цього часу живе в Америці, дуже відомий там, а народився у селі Купичів Турійського району на Волині. Я знайшла у нього на сторінці у Facebook його дитячі фото, багато сентиментів, скрізь пише, що він з Волині. Тут похований його батько.

Дуже цікаво буває дізнатися про якісь архітектурні споруди. Наприклад, багато хто не знає, що у Заборолі був палац.

Одного разу мені написала дівчинка, що є легенда, що у їхньому селі (це Литовезька ОТГ в Іваничівському районі) був палац. А я раніше дивилася польську книгу «Палаци Волині», десять разів її гортала, не пам’ятаю такого. Відкриваю і дійсно в кінці знаходжу фото цього палацу! Така вілла, просто шикарна.

– Розкажіть трохи детальніше про проект «(Не)відомі волиняни». Як пройшла зустріч і скільки ще таких плануєте?

– Це просвітницькі заходи.

Мене багато хто запитує, а це платно, а тобі хтось платить за це. Не розуміють, що можна щось зробити для міста безкоштовно. Це моя професія, Олександр Котис так само досліджує історію. Чому б нам не зробити якийсь захід безкоштовно?

Кілька років тому Олександр запропонував зробити таку рубрику на «Хроніках Любарта», бо було дуже багато відомих особистостей, пов’язаних із Волинню. Я порахувала, а їх вже близько ста.

І вирішили, що ці всі постаті потрібно якось об’єднати тематично, за професіями. Перша зустріч мала назву «(Не)відомі волиняни» - від німого кіно до Оскарів». Ми розповідали не лише про людей, а й про те, які в Луцьку були кінотеатри раніше, хто туди ходив, які фільми є про Волинь і так далі.

Ще буде мінімум дві зустрічі, максимум чотири. Тому що теми дуже розширюються. Наступна зустріч буде десь на початку березня. Не будемо дуже набридати.

– Говорять, що історія рухається по спіралі. На Вашу думку, на які уроки нам зараз варто звернути увагу?

– Щодо уроків історії я знаю одне: треба цінувати те, що маємо. Якщо ми будемо завжди незадоволені – то і все буде не так.

Часто було у нашій історії, що ми чекали, що хтось прийде і нас врятує. Не треба чекати месію, кожен із нас має творити ту історію і не надіятися на когось, а лише на себе. Треба робити все, що залежить від нас, на своєму місці.

Я стараюся у своїх матеріалах не писати про негатив, бо зараз його скрізь вистачає. Тому варто шукати те, чим ми можемо гордитися. У мене є багато знайомих у Польщі і Німеччині, і там зараз нас дуже поважають, кажуть, що у нас сильна армія.

– Ви досліджували свою генеалогію, що цікавого знайшли про своїх предків?

– Як і для кожного, для мене всі мої предки цікаві. На жаль, архівні документи не можуть мені розказати про їх долю – які у них були звички, куди вони ходили, які мали таланти.

Найголовніша мета, чому я почала шукати цю інформацію, як і вивчати історію, – щоб краще пізнати себе. У мене є якісь звички, а, може, є ще і якісь приховані таланти, хотілось би про них більше дізнатися. Я вірю в те, що все передається на генному рівні.

У мене в родині дуже багато всього намішано. Бабуся по татовій лінії – полька. Перший чоловік її був вояк УПА, він загинув під час Другої світової війни. Я знайшла, де він був убитий і де був похований. А другий, мій дідусь, був холмщак. Помер, коли тато був ще маленький. В родині знали, що він був переселенець, але не знали звідки. Виявилося, що з Холмщини. Я знайшла про нього інформацію.

– От я хочу дослідити свій родовід. З чого почати?

– Спочатку вдома йдете до найстаршої в родині людини і розпитуєте – хто коли народився, приблизно, в якій місцевості. Має бути прив’язка до регіону.

Потім йдете в архів, там є спеціальні покажчики і шукаєте своє село, дивитеся, що є метричні книги за такі-то роки. Замовляєте, гортаєте і шукаєте. У них записано, хто коли одружився, народився, помер.

На жаль, багато метричних книг було знищено, спалено під час війни. Найдалі, куди можна дійти, якщо у тебе родина не дворянська, а звичайна, селянська, – це початок 18 ст. І то у багатьох метричних книгах кінця 18 ст. написано – Анна Петрівна чи Василь Іванович, прізвища не завжди були у людей або їх не записували.

Друге – це різні списки (виборців або військових).

Якщо немає метричних книг, згадуєте, які були професії. Якщо чоловіків, можна знайти списки солдатів, їх можна пошукати навіть в інтернеті. Якщо міжвоєнний період – у поляків були списки виборців. По священиках є інформація.

Можна знайти за кримінальними справами, наприклад, хтось був репресований. Але це потрібно шукати в архіві СБУ. У мене був такий досвід – написала їм на пошту лист, що у мене був дідусь репресований, і вони все, що мали, скинули мені. Інформаціє доступна є у них в базах, оскільки вже пройшло 75 років.

По Холмщині дуже легко шукати, поляки оцифрували майже всі метрики по селах і вони є у відкритому доступі, українською мовою. Є такий сайт польський «Шукаю в архівах», і там є дуже багато даних. Метрики з Холмщини, чим мені ще подобаються: у кінці книжки є список прізвищ і яка сторінка.

Третє – тогочасна преса. Я знайшла про свого одного прадідуся із Рівненщини у міжвоєнній пресі. Я знала, що у нього були коні, заробляв тим, що перевозив людей. І в газеті знайшла, що йому виписали штраф за перевищення швидкості.

Є ще сайт Myheritage.com. На ньому можна зробити тест ДНК: замовляєш пробірочки для слини, запаковуєш їх і відправляєш в Америку. Цю інформацію 2-3 місяці обробляють і потім на карті світу позначають, де жили твої предки. Крім того, є база зареєстрованих користувачів, які вже зробили цей тест. І з кимось може бути співпадіння. У мене багато співпадінь через Холмщину. Чотири людини є, з якими я після того спілкуюся.

Це платний тест, я купувала за 69 доларів. Але якщо у вас є сестра чи брат, ви можете разом замовити його. Зараз, до речі, там є знижки до Дня Валентина. А якщо хтось всиновлений – може зробити цей тест безкоштовно.

Цю систему взагалі придумали після війни, щоб допомогти єврейським сім’ям об’єднатися після Голокосту. Але це стало цікаво багатьом, за кордоном багато хто робить цей тест.

– І звідки виявилися Ваші предки?

– У мене дуже багато вийшло предків зі Скандинавії. Я обожнюю рибу і так собі подумала – ось воно що, скандинави ж теж рибу люблять!

Ми можемо думати, що в нас одна кров, а там скільки всього намішано! Тут же колись різні племена жили, вони кочували.

Мені всі завжди кажуть, що в мене зовнішність азіатська, тому я думала, що буде щось із Азії. Але ні, Азії – нуль. Натомість є кілька відсотків єврейської крові.

Коли отримуєш результат, цей зашифрований файл можна відправити на ще декілька сайтів. І там є інші бази даних, де можна теж знайти щось. Наприклад, рід занять твоїх пращурів. Я знайшла, що у моєму роду були мисливці.

Ще на одному сайті відтворили повністю моє око. От, здавалось би, звідки вони можуть знати, яке в мене око? Але у ДНК є інформація і про мою зовнішність. У мене був шок, коли побачила там колір свого ока – один в один. Наша ДНК насправді містить стільки інформації!

– Ви викладаєте на факультеті історії, політології та національної безпеки. Цікавляться зараз студенти історією свого родоводу?

– Бачу тенденцію, що після 2014 року молодь стала більше цікавитися історією України, а ось своїм родоводом – одиниці. Одним із предметів, який я читаю, є «Вторинні дисципліни» (?). І там даю студентам завдання намалювати свій родинний герб. Прикро, коли чуєш від них питання: «А нащо мені це?».

Але ось на першому курсі була дівчинка, яка мене здивувала: вона сама пішла в архів, сама подосліджувала, пише історію свого села.

Хотілось би, щоб такого було більше. Тим більше зараз для студентів є стільки можливостей брати участь у безкоштовних конференціях краєзнавчих!

Хоча я знаю, що зараз дуже складне життя для молоді. За правилами, тепер стипендії отримують тільки 40% студентів. Це багато кого не мотивує далі вчитися добре. Тобто, для чого я буду здавати все на 4 чи 5, якщо у мене не буде стипендії? Тому багато сильних студентів зневіряються і йдуть працювати.

– І ще трішки не про історію. Як любите відпочивати?

– Подобається відпочивати десь на Волині, на свіжому повітрі, біля річки чи озера. Не люблю екстремальний відпочинок. Люблю фотографувати, слухати гарну музику і релаксувати. Останнім часом люблю ходити на різні виставки, спілкуватися з художниками.

Раніше було більше вільного часу, то частіше їздила за кордон. Люблю там архітектуру.

– Які місця Вам найбільше сподобалися?

– Люблю замок Мальборк, на півночі Польщі біля Гданська. Виявилося, що його історія пов’язана з Луцьком: блазень князя Вітовта був звідти.

Цей блазень листувався із лицарем Тевтонського ордену, який жив у Мальборку, і писав багато про Луцьк. Маю передчуття, що там ще знайду щось цікаве.

БЛІЦ

Море чи гори?

Гори

Улюблений фільм

Кримінальні трилери

Улюблена книга

Біографії різних відомих людей. Нещодавно прочитала автобіографію Девіда Лінча, дуже цікава.

Напій

Лате і «Моршинська»

Музика

U2 і Shiller

Який стиль одягу подобається

Люблю по-простому одягатися – джинси, майка, шкірянка.

Річ, без якої не уявляєте свій гардероб

Окуляри.

Найбожевільніший вчинок

Одного разу я коротко підстриглася і стала блондинкою, а мала темне довге волосся. У кожної людини є етапи, коли хочеться щось кардинально поміняти.

З ким із історичних персон усіх часів і народів Ви хотіли б познайомитися?

З королевами, з жінками-правительками. Із Марією Стюарт, Єлизаветою. Що їх мотивувало,, звідки вони брали сили, цікаво було б це дізнатися.

Яку подію в історії України Ви назвали б найважливішою?

Може, це банально, але проголошення Незалежності.

Ваша мрія

Щоб на старості ні про що не шкодувати. Останніх три роки я себе дуже комфортно почуваю, ніколи до цього я себе так добре не почувала, як зараз – у своєму віці, своєму мисленні. Хочу, щоб так було і надалі.

***
^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}