«Спорт – своєрідний наркотик»: Артем Федецький розповів про футбол, родину і Зеленського

23 Вересня 2020

Текст: Ксенія ДУДА

Фото: Світлана СОЛТ

Настрій: Benedict Cafe (Градний Узвіз, 2)

Колишній гравець футбольних клубів «Дніпро», «Карпати», донецького «Шахтаря» і Національної збірної України Артем Федецький у ексклюзивному інтервю для «Таблоїда Волині» розповів, чим займається після завершення кар'єри, про, те як балотувався у депутати Верховної Ради, про участь у шоу «Розсміши коміка», про плани відкрити власну дитячу футбольну академію та про те, що продовжує ґрати у футбол на аматорському рівні.

З Артемом ми зустрілися за ранковою кавою у затишному кафе. Розмова вийшла по-особливому щирою, адже ми разом вчилися, а тому давно на «ти».

– Стандартне питання: кава чи чай. Що найчастіше п’єш?

– Ранок завжди починається з кави. І, напевно, не уявляю свій ранок без кави. Зранку і протягом дня може бути навіть і не одна чашка.

– Розкажи про свої ранкові ритуали.

– Після того, як прокинувся, – ванно-банні процедури, з початком навчального року завожу сина до школи. Далі – якісь зустрічі, якщо ж маю вільний час, то заняття спортом, тренажерний зал, басейн. Без спорту ніяк. Спорт – своєрідний наркотик в хорошому розумінні цього слова. Коли під час карантину усе було закрите, то намагалися трохи бігати за межами міста.

– Чого вирішив стати футболістом, як почалася твоя кар’єра? Взагалі, ким мріяв стати у дитинстві?

– В мене особливо не було вибору, адже мій батько – футболіст. І з раннього віку я жив футболом. Напевно, мріяв і хотів стати футболістом ще на генному рівні, адже тато грав і 17 років віддав луцькій «Волині». Підростав, ходив на матчі, тренування, і тому від самого дитинства в мене була ціль і мрія стати футболістом. Я розумів, що це буде непросто, адже потрібно багато працювати. Звичайно, якщо повернути час назад, я б набагато уважніше слідкував за батьком, за його звичками та грою на футбольному полі.

– В тебе понад 19 років досвіду у футболі, зараз закінчив професійну кар’єру футболіста – тепер ти, як то кажуть, на пенсії. Що бачиш позитивного, а що негативного у професії футболіста?

– Останній контракт був з львівськими «Карпатами». Зараз для підтримки форми аматорськи граю за наш футбольний клуб. Це, як то кажуть, для себе задоволення. Оскільки кум тренує команду, поєдную приємне з корисним. Професійний стаж – з 16 років. Спочатку грав за «Шахтар-3», друга ліга. Мінуси одні: доводиться багато чим жертвувати, для рідних взагалі не вистачає часу. Свого часу я не бачив, як народився син та зростав. Адже професійний спорт такий, що вільного часу практично немає.

– Як часто беруть автографи? Чи є фанати в Україні, адже ти часто їздиш на матчі?

– Ти знаєш, справді таке є. Це дуже приємно, адже більше року не граю, а люди підходять і все одно цікавляться, і питання задають, коли повернуся до збірної України. Намагаюся пояснити, що час пройшов і змінилося покоління. І треба зрозуміти, що футбольну кар’єру рано чи пізно треба завершувати. Звичайно, є пам’ятні матчі, які досі згадую. Я для спілкування завжди відкритий – з цим проблем немає. Якщо впізнають, беруть автограф, то значить не просто так була моя футбольна дільність.

– Скільки зароблять футболісти, скільки заробляєш ти?

– Звичайно, ззовні картинка досить приваблива: від 50 тисяч, гарні машини, але за цим важко передати ту працю. На кону стоїть увага батьків, тренера, жінок і тут треба щось приносити в жертву. Звісно, зарплата залежить від клубу, країни та самого гравця. Якщо взяти гравця мадридського «Реала» Мессі, то він має 100 тисяч євро за день, якщо взяти нашу країну, то тут по-іншому. Адже криза та війна на Сході також відбивається на зарплаті гравців. Деякі клуби збанкрутували, і у «Карпатах» незрозуміла ситуація відбувається. Зараз нормальним вважається контракт на 60-80 тисяч гривень за місяць. Раніше в деяких командах такі суми фігурували лише у валюті. Все залежить від роботодавця, від умов, від команди та від задач, які стоять перед цією командою. Вважаю, що хороший футболіст повинен отримувати хороші гроші – такі реалії.

– Ти брав участь у шоу «Розсміши коміка». Чому вирішив піти туди?

– Мені було смішно, коли деякі люди почали говорити: «Федецькому – труба: не має, за що жити, і пішов в коміки. Ситуація була така, що мені подзвонив Артем Гагарін і запросив прийти на передачу. Я думав, він жартує, адже в мене з ним хороші відносини. Але він каже: «Усі виручені кошти підуть на хорошу справу: на реконструкцію львівського велотреку». Тому я ні секунди не вагався, а лише запитав, що потрібно. Мені сказали: «У вас у футболі свої приколи, то щось напиши, а ми щось підправимо і розкажемо, як це правильно робити».

– А взагалі реалії шоу які? Такі, як показують по телевізору? Що робиться за лаштунками?

– Ти знаєш, я давно не відчував такого мандражу перед матчем, як перед ефіром цього шоу. Треба правильно розказати, правильну інтонацію зробити, правильно себе поводити. Треба публіку спочатку «розігнати», якщо класний жарт, то не треба його відразу давати: спочатку треба людей підвести, а потім – «козирний туз». Я дуже хвилювався, щоб не збитися, і, звичайно, все вийшло нормально, я справився. Приємно, що все пройшло гарно і всі кошти передали на реконструкцію велотреку.

– Як ти спілкувався з Ольгою Поляковою і Кошовим? Чи не відчутна у них зіркова хвороба ?

– З Кошовим знайомі близько 10 років. З Поляковою вперше познайомився. Але хлопці з «95-го кварталу» реально класні. От нещодавно їздив на «Діти проти зірок» і в мене в команді був Амадеус і Маша Єфросиніна. Ми з Машою Єфросиніною познайомилися і досить швидко знайшли спільну мову, відзняли гарну передачу і гарно провели час. Різниця між Поляковою і Єфросиніною у спілкуванні дуже велика та відчутна.

– Як відпочиваєш з сім’єю?

– Люблю відпочивати з рідними й близькими в гарній компанії. Останнім часом наш такий сімейний відпочинок – це Світязь. Свіже повітря, гарне озеро, багато цікавих ігор, гарно проводили час, сміялися.

– Розкажи про сина: які в нього захоплення та вподобання?

– Він так само, як я колись, дивиться на свого тата і мріє стати футболістом. Найкращий подарунок для нього – м’яч. Він постійно слідкує за тенденціями нових моделей м’ячів. Мене це як батька не може не радувати. В першу чергу, бачу у ньому бажання та потенціал.В мене було таке ж бажання у дитинстві.

В нас після кожного тренування відбувається аналіз: що ти робив так, що не так, які помилки. Це класно, коли дитині 10 років, і він вже аналізує ті чи інші помилки. Його команда – «Волинь-2009» – себе досить добре проявляє. Я бачу кожен день його тренування і бачу відчутний прогрес за останні пів року. Я мрію, щоб мій син, в першу чергу, був людиною, а друга мрія – щоб він здійснив свою мрію і став футболістом. А так, при правильному відношенні, я думаю, у нього все вийде.

– Твоя дружина – дизайнерка одягу, маєш костюм від неї?

– Ні.

– На своїй інстаграм-сторінці дружина не показує тебе?

– Не знаю, напевно, це її бізнес-сторінка. Якщо чесно, то я навіть і не цікавлюся.

– Які плани щодо роботи зараз, відійшовши від футбольної професійної кар’єри?

– Ну, футболом я, певно, буду займатися усе життя. Зараз мета номер один: я зі своїм кумом Олегом Герасим’юком планую відкрити дитячу футбольну академію у Луцьку. Зараз ведемо перемовини з багатьма спонсорами і багатьма людьми. Мене приємно здивувало, що дійсно є люди, які хочуть допомагати, які хочуть вкладати в дитячий футбол. Я сам проходив базу донецького «Шахтаря» і бачив, скільки вихованців пройшли цю школу. І хочу допомогти дітям здійснити свою мрію. Тому вважаю, що повинна бути створена хороша дитяча база для розвитку. І кому, як не мені, це все знати. А для цього потрібні час, кошти і побільше людей, які є зараз поруч, і поменше тих, які будуть ставити палки в колеса.

– Знаю, минулого року ти спробував себе у політиці, балотувався від львівського 118-го округу. Розкажи про цю історію, що ти з неї виніс? Чи є плани далі пробувати себе в політиці й надалі?

– Так, я пробував минулому році. Тоді саме закінчувався договір з львівськими «Карпатами», і мова йшла про продовження кар'єри. Якраз ішла мова про «Динамо», хоча хотів повернутися у «Волинь» в пам'ять про батька, і хотілося закінчити в цій команді. Але так не вийшло. Все змінив один телефонний дзвінок. Подзвонив Володимир Зеленський. Я, довго не думаючи, погодився. Можливо, я ще вірю, що можна зламати систему, корупційні схеми, і що наш народ може жити краще. У той час мій робочий день починався о 8-й ранку і закінчувався біля опівночі, і так – щодня протягом двох тижнів. Можливо, було мало часу, але ми проводили багато зустрічей з виборцями. Ми об’їздили багато сіл, спілкувалися з різними людьми – скільки різних питань підіймалося. Але зробив висновок: от чим розумна людина відрізняється від мудрої? Тим, що розумна людина потрапляє в неприємну ситуацію – робить висновок і йде далі, а мудра – просто не потрапляє у такі ситуації.

– Як часто спілкуєтеся із Зеленським?

– Ми познайомилися близько 10 років тому на концерті у гримерці. Раніше спілкувалися доволі часто, зараз, через зайнятість, менше. Раніше переписувалися і списувалися. Зі всіма підтримую зв'язок: Юзік, Пікалов, Женя Кошовий. Зі всіма спілкуємось.

– У цих виборах ти не береш участь?

– Ні. Пропонували, але я не хочу. Є доволі цікавіші проєкти. Просто так, аби брати участь, я не хочу. Вистачило досвіду.

– Що б ти побажав собі і нашим читачам?

– Хотів би побажати, щоб люди цінували кожен момент, були добрішими як до себе, так і до оточуючих. Коли кожен почне із себе, почне менше вкладати негативу, то, можливо, світ зміниться в кращу сторону. Для себе хотів би побажати залишатися завжди на позитиві, хоча у житті буває доволі багато складних ситуацій, коли доводиться їх проходити, коли бачиш, як на Сході хлопці воюють. Я цим переймаюся, адже в Донецьку пройшла моя юність, з 16 до 25 років. Їхати туди страшно, воювати страшно, але коли поруч вірні побратими, то на всі інші речі дивишся по-іншому. Коли всі живі і здорові, коли посміхаємось, коли все добре в кожного, то якісь матеріальні речі – просто пил.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ІГОР ПОЛІЩУК ПРО ЖИТТЯ, КАР'ЄРУ І СПОРТ



































***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

5

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter