Ігор Поліщук про життя, кар'єру і спорт

17 Вересня 2020

Текст: Ксенія ДУДА

Фото: Макс ТАРКІВСЬКИЙ

Настрій: Benedict Cafe (Градний Узвіз, 2)

Цього разу із нами за чашкою кави зустрівся радник Луцького міського голови, депутат Луцької міської ради Ігор Поліщук, щоб відверто розказати про особисте, мрії, захоплення та досягнення.

Чому він не вважає себе політиком, якою була його перша робота, як ставиться до грошей, що називає головними досягненнями та де любить бувати у Луцьку – усе це далі в інтерв'ю.

Традиційно, перше питання: кава чи чай?

– І кава, і чай – залежно від пори доби. Зранку завжди п’ю каву, ближче до вечора – чай. Каву п’ю багато і часто. До п’яти чашок на день. Колись надавав перевагу американо, зараз – в основному еспресо.

І як спите після такої кількості кофеїну?

– Нормально і спокійно.

Що привело вас у політику?

Насправді, я не вважаю себе політиком і не люблю, коли Луцьку міську раду пов'язують з політикою. Я вважаю, що вона тут заважає. Коли депутат іде в міську раду, він повинен займатися своїм округом та загальноміськими питаннями. Дорогами, дворами, тротуарами, пішохідними доріжками, парками, скверами, освітою, медициною, наповненням бюджету, а не політикою. Я в цьому переконаний. І це моє особисте спостереження (я знайомий із депутатами багатьох міських рад в Україні та міськими головами), що ті міські ради, де менше політики, дають більше конструктиву та результату для мешканців.

У 2013 році були позачергові вибори до Луцької міської ради саме по Привокзальному мікрорайону. Справа в тому, що він для мене рідний. Я ходив тут у садочок та 15-ту школу, тут проживає велика кількість моїх друзів, однокласників, товаришів і родичів (дві бабусі, зокрема). Таким чином, я вирішив зробити кращим рідний район. У 2015 році мене вчергове обрали по Привокзальному мікрорайону. У 2017 році мені довірили працювати в міській раді. І за час мого депутатства Привокзальний мікрорайон зазнав кардинальних змін: і моя рідна школа, і садочки, і прибудинкові території, й освітлення. Чимало змін вдалося зробити там, так само, як і в усьому місті.

Розкажіть про свою першу роботу, про першу отриману заробітну плату та про те, на що її витратили.

Перша моя робота була в Києві, оскільки я навчався там із 2005 по 2010 рік. Зрозуміло, що у студентські роки не вистачало грошей, і треба було шукати підробіток. Я влаштувався інспектором служби безпеки у відпочинковий комплекс «Авалон». Під час навчання на четвертому курсі уже ходив у нічні зміни. Безумно, що робота дуже важка. Зміна починалася о 19-й і закінчувалася о 7-й ранку. Я повертався в гуртожиток і готувався до навчання. Потім приходив із пар і ввечері знов ішов на нічну зміну. Траплялося, що за місяць було до 20 нічних змін. Дуже важко працювалося, але потрібні були гроші, тому особливого вибору не мав.

До речі, саме на своїй першій роботі я отримав важливий досвід спілкування з людьми. Тому що люди були різні, інколи не досить тверезі, адекватні, в різному настрої. Але моїм завданням було вирішувати будь-які конфліктні ситуації так, щоб був порядок, і відвідувачі завжди залишалися задоволеними.

По завершенню навчання довго роздумував, чи залишатися в Києві, чи повертатися до Луцька. Обрав друге, тому що дуже люблю своє місто. Працював на різних роботах. Бо як закінчив університет з відзнакою, то думав, що тут усі юридичні фірми та адвокатські об’єднання мене чекають не дочекаються. Але розчарувався, тому що реалії зовсім інші. Тож деякий час працював на роботах, не пов’язаних з юридичною діяльністю, потім влаштувався помічником адвоката, юристом. Працював юристом на підприємстві, брав участь у господарських, податкових спорах, консультував з інших юридичних питань. І пропрацював так два роки. Пізніше став адвокатом.

А ще через якийсь час почав працювати у Фонді Ігоря Палиці «Тільки разом», де пройшов шлях від юрисконсульта до заступника голови правління. Під час роботи у Фонді отримав колосальний досвід як спілкування з багатьма лучанами, так і реалізації великої кількості проєктів у різних галузях життєдіяльності міста.

У 2017 році я став секретарем ради, виконувачем обов’язки міського голови, а згодом – радником Луцького міського голови.

Взагалі, як витрачаєте гроші: ви економний чи не дуже?

– Не можу сказати, що я економний або ж витрачаю занадто багато коштів. Намагаюся робити це раціонально. Безумовно, витрачаю їх на речі першої необхідності, а на все інше – по ситуації. Зараз свої фінансові ресурси намагаюся розподіляти раціонально й ощадливо, але не бути жадібним до себе та людей, які мене оточують.

На що ніколи не шкодуєте грошей?

– Ніколи не шкодую гроші на подарунки для своїх рідних. Робити подарунки мені подобається навіть більше, ніж їх отримувати.

– Ви дуже схожі на вашу маму, а виглядаєте разом як брат і сестра. Які у вас стосунки? Як часто ви проводите час разом? Що найбільше полюбляєте з її коронних страв?

– Моя мама – вчителька, майже 30 років працює в 15-й школі, одразу після закінчення університету. Бачимося ми майже щотижня, я приїжджаю в гості. Моя мама для мене – дуже хороший друг. Я ціную наші стосунки й особливо те, що ми можемо спілкуватися на абсолютно різні теми.

Люблю її за виховання, любов, якою вона мене оточила. Мама мене дуже підтримує в усіх моїх починаннях.

Щодо улюбленої страви, то важко виокремити якусь одну. Я досить невибагливий у харчуванні. Але у мами поїсти люблю, бо готує вона дуже смачно.

Важливу роль мама відіграла у моєму спортивному житті: досить активно і довго я займався в спортзалі завдяки їй. Тренування дисциплінують, вчать планувати свій день, змушують працювати над собою, робити те, що не подобається, але необхідне. Мама була рушієм для активного заняття спортом, і я їй за це вдячний. Тому що якби не вона, то я не знаю, чи займався б стільки років у спортзалі і чи був би настільки дисциплінованим.

– До кого більше звертаєтесь за порадою: до матері чи до батька? Чи маєте сімейні традиції?

– У різних життєвих ситуаціях – до різних людей. Можу спитати думку про ту чи іншу справу і в батька, і в мами. Але поради батьків можуть бути не зовсім об’єктивними, тому що вони люблять своїх дітей та дають поради крізь призму свого ставлення. А людину іноді треба і покритикувати.

Безумовно, ми маємо сімейні традиції. Наприклад, Різдво й Великдень зустрічаємо разом. Я не пам’ятаю жодного свята, яке б не відзначали разом. Дуже люблю свою сім'ю. Якусь окрему традицію важко виокремити, але намагаємося якнайбільше бувати в родинному колі. Звичайно, в останні роки я багато часу проводжу на роботі, але планую все так, щоб знаходити час для рідних.

– Який ви у побуті: любите творчий безлад чи педантичний порядок?

– У побуті – дуже педантичний: усе повинно бути чітко. Дратуюсь, коли по-іншому або взагалі безлад.

На посаді радника міського голови ви несете велику відповідальність та зазнаєте достатньо критики. Як ви ставитеся до неї, як реагуєте?

– Я б не сказав, що перебуваю на досить високій посаді, але обсяг робіт досить великий, реалізовуємо багато проєктів у різних сферах життєдіяльності міста.

Пам’ятаю, як мене вперше обрали депутатом. Після публікації новини про це у коментарях люди писали різне. Я тоді дуже засмутився, моя сім’я – теж. Але зараз, маючи за плечима роки депутатства та роботи у владі, хочу сказати: треба відрізняти конструктивну критику від того, що хтось хоче просто самоствердитися або для когось критикувати всіх і все – це спосіб життя.

Тому до критики ставлюся абсолютно спокійно і стараюся її фільтрувати. Якщо критика дійсно конструктивна, має раціональне зерно, то беру її до уваги та ухвалюю рішення з врахуванням дійсно вагомих аргументів. До прикладу, отримую багато конструктивної критики під час особистих прийомів, під час спілкування з людьми. Нещодавно підрахував, що з 2013 року прийняв майже 10 тисяч осіб під час особистих та виїзних прийомів. Люди приходять не лише за допомогою, а й із зауваженнями та пропозиціями. Останнім часом цієї конструктивної критики стає більше, чимало порад дозволили зробити наше місто кращим, звернути увагу на проблеми і покращити ту чи іншу галузь. Не потрібно відкидати усю критику, але, безумовно, необхідно розрізняти.

На неконструктивну критику намагаюся не зважати, у мене на це немає часу. Намагаюся не вступати у дискусії та не переконувати таких «критиків» у своїй правоті.

Якщо ж критика конструктивна, то я завжди вислуховую людину, її аргументи, прислухаюся до неї та приймаю рішення з урахуванням цієї критики.

Ви емоційна людина чи спокійна? Що вас може вивести з рівноваги чи роздратувати? Що вас заспокоює, розслаблює, надихає?

– Раніше спокійніший, зараз – більш емоційний. Коли я на негативі або ж засмучений чи знервований, то іду гуляти в парк. Як був маленьким, гуляв цими алеями з батьками, тож маю дуже сентиментальні почуття, пов’язані з цим місцем. Мені тут дуже подобається.

Як проводите вільний час, окрім спорту і прогулянок парком?

– Дуже люблю ранкові спортивні пробіжки у різних місцях: проспектом Соборності, центральним парком, парком 900-річчя Луцька. А ще у Гаразджі в лісі є прогулянкова стежка, викладена гравієм. Там теж часто бігаю.

Раніше на любительському рівні займався велоспортом, але в цьому сезоні ще не мав виїздів.

Люблю слухати музику, вона у мене постійно грає в машині, вдома. Інколи, коли робочий день закінчується, а я залишаюся, щоб обдумати плани на наступний день або підбити підсумки дня, що минув, то включаю музику і на роботі.

Слухаю і класику (переважно Шопена, Баха, Рахманінова, Скрябіна, Равеля, Дебюссі), і рок абсолютно різних напрямків: від 60-х до 90-х, і джаз, і багато іншої музики різних стилів. У багатьох музичних стилях є свої шедеври, головне, щоб музика була якісною. До слова, я вчився грати на фортепіано, але зараз, на жаль, не маю можливості через брак часу.

Як рано прокидаєтеся?

– Встаю рано, о 6-й. Мені достатньо шести годин сну.

Користуєтеся громадським транспортом?

– Звичайно, доводилося їздити. Наша команда у майбутньому хоче зробити Луцьк без маршруток. Ті, які є зараз, взагалі не придатні для перевезення людей: некомфортні, брудні, без кондиціонерів, мало не розвалюються, коптять димом.

Вже незабаром місто отримає першу партію тролейбусів, їх буде 29. Плануємо замінити 80 маршруток зі 140-ка, які щодня виїжджають на міські маршрути.

Зараз ми працюємо з постачальниками з Данії. Вони мають екологічний стандарт «Євро-5» і працюють на метані. Тож транспортні засоби більш ощадливі, ніж наші, вітчизняного виробництва, що працюють на дизельному пальному. 10 таких автобусів замінить 20 маршруток. Таким чином ми можемо поступово максимально зменшити кількість маршруток або ж повністю їх виключити.

Що для вас комфорт матеріальний та душевний?

– Дуже важко сказати. Я невибаглива людина у побуті, стосовно автомобілів, житла, одягу. Люблю, щоб було чисто, щоб був порядок. І цього достатньо.

Якому одягу надаєте перевагу?

– Я дуже мало уваги приділяю одягу. Сам купую, намагаюся, щоб він був максимально зручним, комфортним та простим.

Раніше носив більше костюми, краватки, сорочки, зараз практично їх не одягаю. Надаю перевагу простішим речам, універсальнішим. Бо за день де тільки не буваю, доводиться виїжджати в місто і за його межі на різні об’єкти, дивитися, як роблять дамби, очисні споруди, інспектувати ремонти доріг та дворів.

Незабаром вибори. Уявіть, що є можливість когось призначити на посаду міського голови. Кого б ви призначили?

– Я вважаю, що міського голову повинна обирати громада. І незабаром лучани вирішать, хто очолить місто.

Ким мріяли стати в дитинстві? Мали когось собі за приклад чи одразу вирішили бути юристом?

– У дитинстві я мріяв стати успішним без прив’язки до певної професії. Я хотів бути успішним і при цьому залишитися хорошою людиною.

– А все ж таки, якби вам не довелося потрапити в політику, ким могли б стати?

– Я був би підприємцем. Коли ти займаєшcя підприємницькою діяльністю, відчуваєш підвищений ризик – ти несеш відповідальність за власні рішення своїми коштами і майном, плюс – відповідаєш за людей, які в тебе на роботі. Але, водночас, у тебе є більше можливостей для самореалізації, кращі шанси проявити власні здібності, їх реалізувати і нести відповідальність за кожен крок. Сьогодні бізнес досить динамічний. Тому важко побудувати справу, яка працювала б без втручання, без постійного коригування процесів, які відбуваються, без постійного відслідковування тенденцій, змін у країні, в економіці, на світовому ринку тощо. Я б себе у цьому знайшов.

– У вашій роботі присутній перфекціонізм?

– Перфекціонізм має межу. Я дуже самокритична людина, знаю свої недоліки і негативні сторони, намагаюся їх виправити. Досить часто сам себе критикую, і навіть занадто. Але, якщо ти хочеш чогось вимагати від інших, то повинен найперше вимагати від себе. Просто мусиш якісно робити роботу, якщо хочеш віддачі від інших.

Які ваші улюблені локації у Луцьку?

– Улюбленими місцями є центральний парк імені Лесі Українки, парк імені 900-річчя Луцька, сквери на проспекті Волі, у мікрорайоні ЛПЗ. Люблю вулицю Лесі Українки та Привокзальний мікрорайон.

Що вважаєте своїми досягненнями?

– Безумовно, досягнення є, так само, як і невдачі, бо це – життя. Тож є об’єктивні причини, чому не вдалося реалізувати той чи інший проєкт.

А щодо успіхів, то ми перші в Україні запровадили систему безготівкової оплати у громадському транспорті. І першими пройшли цей непростий процес, попри бойкоти перевізників. Ми навели лад із наповненням бюджету міста, нам вдалося збільшити його майже вдвічі завдяки правильним рішенням.

Ще з важливого: зробили освітлення і благоустрій Центрального парку культури та відпочинку імені Лесі Українки, облаштували сквери, почали працювати з очисними спорудами, освітили приблизно 30 вулиць LED-світильниками, взялися за перенесення Старого ринку… І ще багато іншого.

Це лише початок дуже серйозної роботи. Ти можеш мати безліч планів, ідей і завдань, але, коли немає наповнення бюджету, то вони так і залишаються проєктами, реалізованими лише на папері.

Тому наповнення бюджету – це головна робота. Ті рішення, які ми прийняли стосовно оренди комунальних приміщень, цін на розміщення зовнішньої реклами, інвестицій, які прийшли у місто, збільшення робочих місць, легалізація заробітної плати, стягнення задавненої заборгованості, дозволили суттєво збільшити надходження до міського бюджету.

До речі, одним із важливих досягнень вважаю те, що забрали з Театрального майдану «бетонне корито», якому було 16 років, й облаштовуємо там новий фонтан.

А одним із найскладніших проєктів стало перенесення Центрального ринку. У жодної команди не вийшло цього не те що реалізувати, а навіть просто обговорити. Ви знаєте, що закінчується конкурс на облаштування цієї території. На місці цього смітника, що є зараз, буде чудова площа, цікава і лучанам, і гостям, якою ніхто не соромитиметься похвалитися. На неї буде приємно подивитися зі стін нашого замку. І ця місцина зробить наше місто привабливішим для туристів, підніме його престиж і привабливість.

У цілому ви задоволені цими досягненнями?

– Ми планували завершити оновлення проспекту Волі, мали багато інших проєктів, але через карантин їх не реалізували. Оскільки кошти до міського бюджету не надійшли, довелося від деяких планів відмовитися. Тому не зовсім задоволений. Сподіваюся, що в наступному році нам це вдасться.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «МЕР – ТО МОЯ ПРОФЕСІЯ», − СЕРГІЙ КОШАРУК








***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

8

Читати ще

Коментарі

Луцька Громада

Наш Лідер!

Лучани

Чувак в 32 виглядає на 45

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter