«Я гість. Після мене має лишитися лише прим’ята трава», – волинський мандрівник про гори і подорожі. ФОТО

^{Текст: Оксана ФЕДОРУК}

^{Фото: з особистого архіву Ігоря СЛУЧИКА}

27 вересня у всьому світі відзначають День туризму. Це свято для кожного, хто відчуває себе мандрівником.

Для деяких людей сенс життя – у тому, щоб працювати і заробляти на квартири, а хтось любить пізнавати світ якраз через подорожі. До останньої категорії належить і волинянин Ігор Случик.

Він 18 років працював в одному із банків, але звільнився, щоб, як каже, «жити життя», бо робота забирала занадто багато часу. Не уявляв себе без мандрівок, а зараз і сам займається організацією турів. У походах для себе знімав відео, потім став робити це професійно.

Мандрівник та альпініст розповів «Таблоїду Волині» про свої подорожі в 90-х і тепер, сходження на вершини, що найскладніше і найцікавіше у дорозі на них та який український продукт - "маст хев" у мандрівці.

ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

Я навчався на природничо-географічному факультеті в Луцьку. В той час серйозно займався легкою атлетикою, постійно брав участь у змаганнях.

З дитинства цікавився історією індіанців та знав багато чого цікавого.

На першому курсі університету був у компанії активних студентів, які ходили в Карпати, а на другому курсі вже зібрались у категорійну гірську “двійку” на Кавказ, а це близько 120 км.

Тоді я відчув, що таке справжній похід. Тут нічого не дається просто так: щоби помилуватись горами з висоти, треба віддати їм певну плату – нести важкий наплічник, витрачати свою енергію.

Але наш організм має дуже цікаву здатність: до всього пристосовуватись. І з кожним днем наплічник стає легшим, хода пружнішою, а задоволення більшим.

ПРО МАНДРІВКИ В 90-Х

У ті роки альпіністське спорядження купити було нереально. Діставали, хто де міг. Позичали один в одного. Тоді туристичних карт хороших ми не мали. Багато що малювалося від руки. Запитували у місцевих жителів чи інших туристів.

Якщо порівняти сучасне спорядження і те, що колись - це небо і земля. Зараз наплічник, який я ніс в 1991 році на Кавказі, важив би в півтора рази менше. А позичені черевики які натирали мозолі! Вони як намокали в перший день – так і не висихали до кінця походу. Чи навіть звичайні шкарпетки – не порівняти із сучасними треккінговими.

Але зараз, маючи сучасне обладнання, зручніший одяг, сучасні засоби інформації та і все інше, нашим людям все ще важко вибратись самим у мандрівку.

ПРО КУЛЬТУРУ МАНДРІВОК В УКРАЇНІ

Культура подорожей в Україні стає дедалі кращою і набирає обертів.

Скласти якийсь маршрут для себе чи своєї компанії у сьогоднішній комп’ютеризований час не складає особливих проблеми.

Хтось думає, що для подорожі треба багато грошей. Необов’язково. Все залежить від далечини і складності подорожі. Коли я планую якусь поїздку, щомісяця відкладаю на неї гроші. А якщо їхати компанією – в рази цікавіше, веселіше і дешевше.

ЕЛЬБРУС

Першою моєю серйозною вершиною був Ельбрус. Найвища вершина Європи, хоча європейці закидають, що Монблан - найвища, але нехай поцікавляться, де проходить географічна межа Європи.

Ельбрус має дві вершини, західну і східну, відстань між якими один кілометр. Вертикальна різниця складає 21 метр на користь західної вершини.

Коли було сходження на західну вершину, я був у складі групи як учасник. На східну вже сам організовував експедицію. Пригадую, на вершині дув шалений вітер, що не можна було на ногах встояти. Останні 100 м я просто заповз навкарачки.

МОНБЛАН І МАТТЕРГОРН

Цікавою була подорож в Альпи три роки тому. У цій мандрівці сходження на гору Монблан зі сторони Франції передувало більш відповідальному і технічно складнішому сходженню на гору Маттергорн з італійського боку, і служило хорошою акліматизацією. У Маттергорна тоді був ювілей – 150 років з дня першого сходження на його вершину.

Після вдалого сходження на вершину Маттергорна ми потрапили в грозу на спуску. Нульова видимість, мокрий сніг. Наша зв’язка цокотіла зубами від холоду і вже затемна спустилась до гірського притулку.

А друга вимушена була заночувати на хребті, бо трішки від нас відстала. Вони забилася в щілину між скелями, все альпіністське «залізо» від себе повідкидали, щоб не зловити розряд блискавки, і спинка до спинки чекали ранку, щоб бачити шлях, яким можна було б спуститися.

НАЙГОЛОВНІШЕ У КРИТИЧНИХ СИТУАЦІЯХ

У схожих критичних ситуаціях важливо бути не тільки технічно і фізично підготовленим, а й спокійним та врівноваженим. Якщо охопить паніка – все. Зробиш один неправильний рух – можуть постраждати інші. Бо коли ти в зв’язці – має бути підвищена концентрація, адже страхуєш свого партнера і не маєш права на помилку. Таке ж завдання і в напарника. Велике діло ще довіряти один одному. Всі амбіції заховати далеко і поставити на перший план загальні інтереси.

В горах має більше значення не так сила, як витривалість. Витривалість і витримка. І спокій. І я їду в гори, щоб отримати цей спокій і цю рівновагу. Приїжджаєш в гори – і з тамтешніх висот усі наші проблеми видаються не такими й значними.

СКЛАДОВІ ВДАЛОГО СХОДЖЕННЯ

Коли веду групу в черговий похід, то завжди враховую помилки попередніх разів.

Для вдалого сходження важливі хороша організація, акліматизація і зважати на примхи погоди.

Чим вища гора – тим більше часу для акліматизації потрібно людині. А також хороше спорядження, дружня компанія, добрі наміри подружитися з горою. Коли чогось дуже хочеш – із чистою душею звернися і попроси у Всесвіту. На якомусь ментальному рівні це спрацює. І не лише в горах, а й у житті.

У мене хороша спортивна база, на яку я завжди опираюсь при підготовці до сходжень на гірські вершини. За місяць-два перед мандрівкою - посилена підготовка. Особливо з бігу на витривалість. Це кроси, вправи з невеликим відпочинком. Протягом року ходьба, біг, плавання, бадмінтон, велосипед – все це підтримує тіло, яке є нашим власним інструментом. Якщо ти впевнений у своїх силах чи діях – ти впевнений у собі.

Альпінізм - це дуже цікаво, хоча буває важко.

ПРАВИЛЬНЕ ПОСИЛАННЯ ГОРАМ

Кажуть, що зі мною завжди класна погода в горах, що виходжу з першого разу.

Все просто – стараюсь подружитися з тією місцевістю, куди прийшов. Якщо ти з великою повагою ставишся до місцевості, до людей, до гори – то й отримаєш те саме у відповідь.

Я тут гість. Після мене має лишитися тільки прим’ята трава.

Тому в групі завжди культивую бережне ставлення до природи і порядку.

ГОРИ КЛИЧУТЬ

Куди наступна мандрівка? Я хочу багато куди. Хтось щось сказав, десь щось почув. Є якісь знаки.

Так було цього року з Гімалаями. Якийсь посил був, якийсь зв’язок уже налагодився: то десь по радіо про них чую, то фільми чи фото якісь переглядаю, я вже ними живу. Значить – воно.

Мандрівка починається задовго до того, як ступаєш перший крок у поході. Спочатку визріває ідея, потім прийняте рішення і нарешті - куплені квитки на літак чи потяг.

ЧИМ ВРАЗИЛИ ГІМАЛАЇ

Коли ти прилітаєш в країну, одну з найбідніших у світі, дивуєшся, чому люди настільки раді, привітні, посміхаються. Ти бачиш щиру радість просто від того, що тобі допомагають. Попри їхній тяжкий труд, у них інші зовсім цінності. І дивлячись на це, переоцінка власних цінностей приходить мимоволі. Те, що до цього вважав чимось дорогим, насправді не є таким важливим. А коли бачиш, яка ти піщинка на фоні цих гір, то виникає відчуття, що просто розчиняєшся.

Це дуже гарне відчуття – коли твоє его, амбіції, проблеми відходять на другий план. Сприйняття стає чистішим.

У Гімалаях став помічати, що мало говорю. Було просто цікаво дивитися, насолоджуватися, а мовне вираження настільки мале і нікчемне, що мої слова не передали б тої величі, яку бачили.

Люди люблять вірити у всілякі неймовірні речі. І Непал саме така неймовірна країна з безліччю своїх загадок. Та й взагалі тут стільки всього «Вав, ого, не віриться!», що мандрівка у цю екзотичну країну обов’язково претендуватиме на номінацію «Мандрівка мого життя».

Ще пригадую, в один із перших пішохідних днів в Гімалаях, ми зупинилися в одному миловидному місці. Кілька будиночків, столик і дивимось – український прапорець на столі. Ми одразу, звичайно, зайшли, розпитали. Виявляється, що тут деякий час працювала жінка-українка. Вона його й залишила на згадку. Господиня пригостила нас яблуками і зробила суттєву знижку як українцям.

ЩО НАЙЦІКАВІШЕ ПО ДОРОЗІ НА ВЕРШИНУ

Дикої радості від того, що вийшов на вершину і це фінал, у мене вже немає. Для мене цікавіше підготовка, сам шлях, компанія. Коли ти вийшов на вершину – це тільки півсправи.

Спуск більш відповідальний, ніж підйом, бо всі смерті чи травми альпіністів трапляються саме на спусках, бо людина, яка вийшла на верх, виснажилася, а коли йде вниз, розслабляється, концентрація втрачається. І м’язи працюють при спуску зовсім інші, ті, які зазвичай не задіяні.

Подолання шляху, швидке і правильне прийняття рішень в екстремальних ситуаціях, організація, кожен день нові завдання – оце цікаво пережити. Виклики, планування – мені це набагато цікавіше у подорожі.

Всяке буває на сходженні. Погода зіпсувалась, чи сили покидають. Не треба долізати і вмерти! Ні одна гора цього не варта. Ти ще повернешся до неї. Треба слідкувати за собою, за своїм організмом. Бо амбіційне: «Давай, давай» з багатьма альпіністами зіграло злий жарт.

МАНДРІВКИ НА ІНТУЇЦІЇ

Остання поїздка була в Швейцарію. Маршрут я складав просто за інтуїцією. Ввечері дивився на карту і прикидав: «Ага, там льодовик, там два озера, має бути гарно». Потім друзі запитують: «А як ти знав, що тут є такі класні місця, ти ж тут ніколи не був?». З досвідом це відчувається вже на якомусь інтуїтивному рівні.

Раніше, коли планував якусь мандрівку, дивився фото, відео, потім перестав. В більшості суто технічні питання виясняю: проживання, трансфери, перельоти, продуктові питання та інші відомості, що стосуються безпосередньо подорожі.

А тисячами фотографій око не «замилюю», тому по приїзду все виглядає цікавішим, досі не баченим.

САЛО – СИЛА

Завжди беру з собою український прапор, кілька років тому пошили мені волинський. На вершині завжди фотографуємось, співаємо «Волинь моя» чи гімн України.

Сало берем обов’язково. Це необхідний продукт. Воно не псується, висококалорійне. Можна вживати просто так, і як «зажарку».

Майже у всіх мандрівках, де ми були, пригощали подорожніх салом. Усім подобається. Навіть мусульманам. У Пакистані на власні очі бачив, як вони ковтають нашу «Хортицю» і закушують салом.

ДРУЖИНА ЗНАЄ, ЩО ПОКЛАСТИ У НАПЛІЧНИК

Дружина теж не раз ходила зі мною в походи. Ми були разом на Кавказі, в Альпах, Гімалаях. Їй це подобається. Вона вже знає, що покласти у наплічник, і де в ньому лежать сірники.

У складних походах вона має свою «висотну планку» і вище неї не піднімається.

ПОРАДИ МАНДРІВНИКАМ

Взуття має бути фірмовим, добре сидіти на нозі, тоді менше шансів, що воно намуляє. З хорошим протектором.

Правильно зав’язані шнурівки. Щоб не волочилися по дорозі..

Спідня білизна має бути правильного покрову, тоді хода стає комфортною.

Підігнаний по росту наплічник. Правильно складений. Тоді він буде добре сидіти на спині.

У поході завжди треба слухати гіда. Одного разу в групі, яку я водив у Криму, був один чоловік, який ставив мільйон запитань: «А чого так, а чого так». Спочатку я просто пояснював, потім втомився. Людина має довіряти провіднику.

Іншому порадив, щоб не сушив черевиків біля вогню, бо відклеїться підошва. На півгодинки відійшов, повертаюсь, народ сміється, а той хлопець заклеює черевики. Я нічого йому не сказав, дав скотч і, думаю, він сам усе зрозумів.

ГОРИ ГОРАМ - РІЗНИЦЯ

Ніякі гори ні з якими не можна порівнювати. Гори – вони настільки унікальні і неповторні, що кожні чимось цікаві. Гімалаї – по-своєму, Карпати – по-своєму.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: ТОП-5 МІСЦЬ У ГОРАХ, ЯКІ РАДИТЬ ПОБАЧИТИ ВОЛИНСЬКИЙ АЛЬПІНІСТ. ФОТО, ВІДЕО

Для мене, як для людини, яка організовує походи і веде інших, одним із найбільших задоволень, окрім вершин чи гарних краєвидів, є радість бачити щасливі очі людей, які йдуть і виходять зі мною на вершини. Велике задоволення – за ними спостерігати.

***

Передрук без згоди "Таблоїда Волині" заборонений