Велосипедом через півсвіту: мандрівниця Христя Жук розповіла, як відважитися на «gap year». ФОТО. ВІДЕО

^{Текст: Оксана ФЕДОРУК}

^{Фото: з особистого архіву Христини ЖУК}

Мандрівниця з Києва Христина Жук відвідала 53 країни. Найчастіше вона подорожувала автостопом, та минулого року зважилася разом із своїм хлопцем Тарасом спробувати незвичайну мандрівку – на велосипедах.

Вони крутили педалі через Грузію, Азербайджан та Іран. Потім відправили велосипеди в Україну і продовжили мандри в М’янмі, Таїланді, Лаосі, Камбоджі, В’єтнамі, Малайзії, Індонезії та Сінгапурі. Всього мандрівка тривала 10 місяців і охопила 11 країн.

Вийшов такий собі «gap year» (від англійського gap – розрив, діра) - рік між закінченням школи і вступом до університету, між бакалавратом і магістратурою, після навчання і перед початком роботи, взагалі будь-коли, - ред.)

Відео із подорожей публікували на своєму YouТube-каналі «ПроМандри».

На питання, як відважитися на таку подорож, Христя знизує плечима: «Сідаєш і їдеш, головне – правильне і якісне барахло купити». Спеціально до Дня туризму, який відзначають 27 вересня, про свої мандри вона розповіла «Таблоїду Волині».

– З чого все почалося? Як з’явилася ідея провести «gap year»?

– Насправді ідеї провести саме «геп єр» не було. Я завжди мріяла подорожувати і робила це постійно, коли була така можливість. Потім з’явився Тарас і цю мрію ми розділили на двох. Відкладали цю мандрівку довго, то робота, то якийсь проект, то весілля брата і т.д. Ніколи не було ідеального часу. Але ми вирішили, що точно шкодуватимемо, якщо не поїдемо, і потрібно їхати зараз, бо чим ти старший – тим важче відірватись (діти, кар’єра, батьки, чи взагалі, тфу-тфу, здоров’я не буде).

Хтось, коли їде в Азію і вертається зі США, називає це навколосвітньою подорожжю, для мене кругосвітка - це таки навколо всього світу (Африка, Латинська Америка і т.д). Тому ми не були такими голослівними і зрозуміли, що для нашої подорожі підходить визначення якраз «геп єр».

У більшості цивілізованих країн люди собі влаштовують це свято відразу після школи, а в нас же, на превеликий жаль, всіх зганяють в університети, до того ж більшість вступає, куди попало, бо ще не визначились, чим у житті хочуть займатись (що в 17 років нормально).

Мені здається, цей рік якраз призначений для того, щоб побути собі з собою, подивитись на світ, себе показати, поволонтерити, подивитись на свою країну з іншого боку. Бо все ж пізнається в порівнянні.

– Скільки готувалися до подорожі?

– Готувались десь два тижні. Це було дуже спонтанно. Закінчився мій проект, і потрібно було або шукати нову роботу, або їхати. Ми вирішили їхати.

Правду кажучи, до останнього ми не знали, чи це буде Латинська Америка, чи Азія, і взагалі не знали, як подорожувати. Але мені дуже хотілось в Іран, тому вибрали Азію.

Купили велосипед, велосумки, ще багато різного барахла і квитки на паром - на це пішло немало часу, але вибирали якісні речі, які нас не підвели у мандрівці. У нас навіть мобільний душ з собою був.

– Чому вирішили спробувати мандрівку саме на велосипедах?

– Та все просто – бо любимо кататись і подорожувати, так це ж круто подорожувати на роверах! Зараз я розумію, що це було дуже правильне рішення, бо на ровері ти самостійний, ні від кого не залежиш, сподобалась місцина – поставив намет і все, твій бензин – твої м’язи. Плюс місцеві дуже цінують, коли хтось заїжджає на «вельчику» в їхнє село.

Нас запрошували додому і постійну давали їжу, просто хотіли до нас доторкнутись, давали грудних дітей на руки і робили знімки. А так ці всі прекрасні місця ми би проїхали на автівці чи потягом. Велосипед – це абсолютно наш ритм мандрівки. І ця приємна втома в кінці дня, коли з останніх сил готуєш на вогні вечерю, дивишся на зірки і просто без сил засинаєш! Щодня є мета і маленькі ціль – це рухатись вперед.

Одним словом, я дуже зацінила такий вид подорожі, і ще це для мене було вперше, до цього я максимум їхала 40 км по Львівській області.

– Скільки км і скільки країн ви проїхали на велосипедах?

– Ми проїхали Грузію, Азербайджан і Іран, це більше 2000 км. Далі планували через середню Азію їхати до Китаю, але в мене сталась травма в Азербайджані і я не могла ходити, тому втратили час і, коли треба було рухатись далі з Ірану, вже було холодно.

Буває так в житті, що зробиш, ми не засмутились і в десятий раз ще раз змінили плани. Відправили велосипеди в Україну і полетіли до Азії, при чому з другого разу, бо пропустили літак. Тому, дорогі друзі, будьте обережними і запам’ятайте, що A.M. - це ніченька темная, а не день.

– Які плюси і мінуси такої подорожі?

– Плюси - ти сам собі хазяїн, справді пізнаєш країну, це недорого (витрати – лише їжа), це корисно для здоров’я.

Мінуси - коли ти 8 годин в день крутиш педалі, то більше не залишається сил на щось інше, в критичних ситуаціях тебе починає бісити людина, з якою ти їдеш. Коли ви 24 год на добу/ 7 днів в тиждень разом – це неабияке випробування. За 10 місяців ми не розлучались більше ніж на 4 години, напевно.

Інколи починаєш мріяти про диванчик і хату, змучуєшся, переповнюєшся враженнями і тебе вже це все не так вражає, і пригода перетворюється на рутину. І, звичайно, ти випадаєш з життя: твої друзі просуваються по кар’єрі, відвідують круті конференції, а ти постиш фоточки ще з однієї країни.

Хтось мені писав, що вже чекає, коли ми вернемось додому, бо не мають сили вже на то дивитись з офісу, а я їм кажу, що я б залюбки в офісі посиділа і пожила б в рутині, бо весь час бути в дорозі важко, особливо коли ти чужий і тобі тут все незрозуміле і чуже, мусиш зі всім розбиратись, вчити нові мови, правила поведінки, традиції і правила.

– Чи був у вас від початку спланований маршрут чи далі все спонтанно?

– Спланований був лиш до Ірану, далі у більшості ми по ходу планували.

– Де жили? Як шукали житло?

– Та по-різному. Якщо палатка, то дивились, щоб місце було спокійне і безпечне, щоб вода недалеко була.

В Ірані використовували програму Warmshowers – це каучерфінг для велосипедистів, у великих містах Booking і Airbnb, а в Азії – Agodа.

– Скільки потратили в середньому на їжу і де зазвичай харчувались?

– У день на двох витрачали до 10 доларів.

Харчувалися зазвичай в локальних ресторанчиках, інколи самі готували, але в Азії самому дорожче готувати, та і не було де, тому тут стріт-фуд форевер.

– Які країни і чим найбільше запам’яталися/ вразили ?

– Набільше вразили Іран і М'янма. Я не очікувала такої гостинності, люди просто неймовірні, я тащилась там по повній, з такими людьми є надія на майбутнє світу!

Нас просто зупиняли по дорозі і давали їжу, благословляли в дорогу. Це треба відчути, тому не гайте часу і їдьте в Іран, поки він цього не втратив. Я вже не кажу про самобутню культуру, традиції і шикарну кухню.

М'янма ж – то дуже автентична країна. Мені спочатку навіть там страшно було, коли люди харкались червоною слиною - це така гидота, а виявилось, що то вони жують бетель - легкий наркотик. До цього я так і не змогла звикнути.

Там життя, як з минулого століття: дівчата мастяться маскою з танаки, чоловіки ходять в спідницях, стільки кольорів і колориту я ніде не бачила.

– Як заробляти в цих країнах - легально чи нелегально? Як знайти роботу, які документи потрібно мати?

– У більшості ми не працювали, а волонтерили. Працювала я лише у В'єтнамі – нелегально вчителем з англійської, бо там хороша зарплата – 22$ в годину. Інколи мала 5 уроків в день і отримувала за день більше 100$ зарплатні, для нас це була гарна допомога для бюджету і ще спосіб трохи перепочити від постійного руху, тому вирішили поєднати корисне з приємним.

Працювала я лише 2 тижні, далі купили мотоцикл і поїхали по всьому В'єтнаму.

Для того, щоб легально працювати, перш за все потрібна робоча віза, сертифікат про знання мови і школа, яка підготує вам документи.

У В'єтнамі зараз бум на англійську і він є другою країною у світі із високооплачуваності роботи вчителя англійської. Перша – це М'янма.

– Підкажеш якісь сайти для пошуку волонтерства або підробітку за кордоном?

– Workaway - тут можна знайти роботу, вас також забезпечать їжeю та житлом. Програма працює у 135 країнах світу. Вам має бути від 18 років. Також в більшості випадків ви повинні самі попіклуватись про свою візу і дорогу до проекту. Щоб отримати контакти роботодавців потрібно оформити платну підписку за 20 доларів в рік.

Helpx - сайт для пошуку волонтерства за кордоном по всьому світу. Вартість підписки 20 доларів також, але вона є одноразовою. Тут можна знайти дуже різні пропозиції – від вчителя англійської, помічника в готелі чи няні до вигулювача собак.

Також є можливість подорожувати парою і реєструватись на один акаунт. Працює у всіх країнах світу. Проте з України я ще не бачила жодного проекту. Тому якщо вашій бабусі потрібна допомога на городі, можете запросити міжнародний колектив в допомогу (сміється).

Ми волонтерили за цією програмою у М'янмі. Можете переглянути, як це було. Зовсім не страшно:

Anywork-Anywheree - сайт заточений спеціально під мандрівників. Багато можливостей тимчасової роботи. Є інформація про посольства, хостели, вакансії для волонтерів.

Craigslist - на цьому сайті, крім можливостей роботи в Європі, Америці та Азії, є спільноти за інтересами, де ви можете знайти друзів, купити або продати техніку, моцик і т.д

Indeed - сайт надає дуже широкі і точні можливості пошуку роботи по всьому світу.

Find a Crew - часто надається не тільки проживання та харчування, але і оплата дороги. Тут ви можете знайти яхту, корабель або будь-яке інше морське судно, куди потрібні помічники. Найпопулярніший напрямок – через Атлантичний океан. Перші 3 дні вас буде тошнити, і ви будете годувати морських риб. Але далі все налагодиться.

Woofing - це об’єднання фермерів з усього світу, готових запропонувати їжу та нічліг в обмін на допомогу по господарству. (Своїй бабусі гріх не організувати таких помічників). Мандрівники, які працювали на фермах, стверджують, що це просто приголомшлива можливість не тільки заощадити, але і поглянути зсередини на життя іншої країни. Краще, ніж вдома картоплю копати, це точно. Реєстраційний внесок залежить від країни (20$-50$).

– Які туристичні точки (або навпаки – місця, про які не знає більшість туристів) обов’язково порадила б відвідати?

– Я би скоріше країни порадила - Індонезія, В’єтнам, М’янма, Іран. Сюди потрібно поспішити, поки можна застати автентичність, справжність, яка з часом зникає, бо країна починає пристосовуватись до туристів.

Так сталось із Тайландом, наприклад, типу норм країна, дуже комфортна, але якогось колориту там вже немає.

– Що в світі знають про Україну?

– Як зустрічаю людей по світам завше питаю: «What do you know, Васічка, about Ukraine?».

От знизу мій топ відповідей:

- Шевченко (Той, що футболіст, бо раз мені в Києві казав іноземець: «О, ви так любите футбол, що і вулиці, й університети в честь Шеви назвали).

- Кличко

- Гарні і високі дівчата (інколи через цей стереотип з моїм ростом 164 см в людей було: "Еее ти шо, фром Юкрейн, а як же ріст 180?»).

- Чорнобиль ( - А ю радіоектів? - Чувак, та я вночі ще свічуся (Аляска, США)

- Вигнали свого президента з країни

- Багато можемо пити водки (горілки, йопти)

- Холодно

- Дуже-дуже холодно

- Сіті оф Раша (це впринципі і останні слова, яке прикре самогубство)

- Що в нас війна (правда, з ким, то мало хто в курсі)

- Найбільш продвинуті в курсі про сало і борщ.

– Які висновки ти зробила після подорожей?

– Мандрівки не для того, щоб змінювати місця, а для того, щоб змінювати своє ставлення до них.

Всюди є дуже добрі люди, і світ добрий і відкритий, тобі лише треба зробити крок на зустріч. Що б з тобою не сталось, в більшості випадків лише від твого сприйняття залежить, чи ти щаслива людина чи нещасна.

Навіть все неймовірне колись набридає. Щастя в простих речах.

Хліб з картоплею починає снитись на 4 місяць мандрівки.

Мандрувати треба самому, або з людиною, з якою тобі краще, ніж самій.

Через ріницю в культурах є багато недорозумінь, не треба мовчати і терпіти, якщо щось бісить, треба пояснювати. Не треба знати всі мови світу, щоб спілуватись з всіма людьми, треба знати лиш одну - людську.

Ти не втечеш від себе у мандрах, завжди так і возиш себе з собою. Ти не знайдеш себе в мандрах, себе можна лише створити. Мандрівки не дають відповоді на питання, а задають лише більше питань.

***
Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонено.