«Я розділяю особисті переконання і роботу»: луцький жіночий лікар Петро Патій

17 Вересня 2020

Текст: Аліна ГОРИСЮК

Фото: Ірина КАБАНОВА

Настрій: кафе «Базилік»

Дорогі панянки, як часто ви відвідуєте жіночого лікаря? І чи знаєте, наскільки це важливо, аби попередити чи вилікувати небезпечні захворювання? «Таблоїд Волині» поспілкувався з лікарем-гінекологом Петром Патієм та дізнався про усі тонкощі його діяльності, професійний блог і переконання. Чого боїться лікар та що для нього жіноча привабливість – читайте у нашому інтерв’ю.

Традиційне перше питання: чай чи кава?

І чай, і кава. Залежить від ситуації, настрою. Зазвичай п’ю каву, чай здебільшого домашній напій. В середньому випиваю 5-6 чашок на день, якщо нічне чергування – більше. В робочому режимі це швидше прискорювач, ніж задоволення.

Як починається ваш ранок?

Насправді, нічого особливого. Зазвичай ще із заплющеними очима варю в турці каву. Ранок починається, коли випита перша домашня кава. Це час, коли її реально можна смакувати і пити із задоволенням.

Стати лікарем – дитяча мрія, власне свідоме рішення чи порада батьків?

Точно не порада батьків. Мої батьки – медики не в першому поколінні. Всі чудово розуміли, які це умови і швидше відмовляли мене. І не мрія, зрештою, бо ніяких ілюзій я не плекав щодо цього всього. Тому, схоже на свідоме рішення. Хоча теж, мабуть, ні. Бо яке свідоме рішення може бути у 16 років? Свідомим воно може бути потім, коли ти приймаєш рішення не йти з професії.


Чому гінекологія?

Все дуже прагматично. Я чітко знав, що бачу себе лише в хірургічній спеціальності. В медицині, як і в будь-якій професії, найскладніший момент — знайти наставника. Навчитися усьому в університеті неможливо. А система охорони здоров’я у нас побудована таким чином, що ніхто не зацікавлений у тому, аби когось чомусь навчати. Немає мотивації. Відповідно молодого лікаря, навіть якщо у нього є якісь завдатки, нікому розвивати. Мені з цим було простіше, бо мій тато теж гінеколог. І хороший. Мені було і є чому і у кого вчитись.

Не дуже романтична історія, звісно... Але я впевнений, що спеціальність не настільки важлива, як просте бажання робити свою роботу якомога краще. А перфекціонізм у мене є, чим би я не займався.

Які плюси професії?

Великий плюс у тому, що вона мені подобається (сміється – авт). Чому я взагалі обрав цю спеціальність? По-перше, вона практично нескінченна. В будь-якій професії в залежності наскільки вона глибока, ти пів року, рік, шукаєш за що зачепитися. Виробляєш певний стереотип найефективнішого варіанту дій. А далі — лише його рутинне повторення. Це страшенно нудно. Здебільшого в медицині цього нема, бо вона бездонна в плані горизонту і об’єму знань. Кожного дня нова мотивація, щоб розвиватися. Сьогодні нічому не навчився – завтра випав з обойми. Швидше за все потім не надолужиш, не буде часу. Насправді я лінивий і така постійна стимуляція мені вкрай необхідна.

Крім того, наприклад, в хірургії у тебе є пацієнт, який звертається з якоюсь серйозною проблемою. Ти його лікуєш і через 5-7 днів є готовий результат. Тобто пацієнт був хворий, а зараз він здоровий. Це кльово!

Щодо гінекології та репродуктології, то тут постійно маєш справу з появою нового життя. Пацієнтки переживають такі речі, якими не можливо не заразитися. Ти від цього свідомо, чи ні – заряджаєшся. Це неймовірно!

Ну, ще можна розповідати про емоції в операційній, але це складно передати словесно. Ніби розповідати про катання на гірських лижах, приміром. Потрібно це відчути, аби зрозуміти. Інакше буде або надто пафосно, або ніяк, або ні про що.

А щодо мінусів?

Мінус в тому, що ти не на все можеш вплинути. Ціна твоєї невдачі – чиєсь здоров’я, а як максимум – чиєсь життя. Навіть топові хірурги мають відсоток ускладнень. Так само у суперських терапевтів теж помирають хворі. Це важко.

З більш суб’єктивного – особисто мені важко багато спілкуватися з людьми. Я інтроверт. І втомлююся не від самої роботи, а від великої кількості спілкування. Неможливо просто формально доносити інформацію, ти маєш щось у неї вкладати, якусь емоційну складову. Мотивувати й підтримувати пацієнтів, працювати над їхнім емоційним станом, ставленням до лікування, до хвороби, до себе. Все це потребує величезного морального ресурсу...

Крім того, медицина – це професія, яка максимально з’їдає час. Майже нема вихідних, ночей, тобі у будь-який момент можуть зателефонувати зі своєю проблемою. І ти не можеш сказати: «Вибачте, але я з друзями пивко п’ю». Так воно не їде, не працює. Відповідно страждають певні особисті відносини з друзями, сім’я. Час – той ресурс, який нічим не поповнити. З організаційними моментами, фінансовим забезпеченням можна працювати. А як бути з відсутністю часу?

І наша робота не закінчується, коли ти пішов з чергування. Все одно аналізуєш все те, що відбулося, крутиш це в голові. Медики у цьому плані абсолютно безнадійні (сміється – авт). Навіть з друзями за бокалом чого-небудь розмова рано чи пізно переходить у медичну тематику. Ми обговорюємо захворювання, цікаві випадки тощо. Ну, це абсолютно наш діагноз як медиків.

Бувало, що хотіли залишити професію?

Само собою. Думаю, це буває у будь-якій професії. Тим більше, у тих умовах, які ми зараз маємо у медицині. В мене був досить сильний курс, але за моїми підрахунками, мабуть, відсотків сорок уже не працюють в медицині. Або планують найближчим часом залишити цю справу. І проблема не в конкуренції чи складнощах професії. Просто окрім любові до своєї справи ніякої мотивації більше сьогодні немає. Ті, хто лишається, зазвичай дуже пруться від своєї професії. Інший варіант – у них це добре виходить. Але в більшості випадків це речі, які залежать одна від одної. Якщо цим не гориш — прощання з професією лише питання часу.

Як виникла ідея створити блог?

Я досить довго не міг на це зважитись, хоча усвідомлена необхідність була давно. В нас усіх немає сформованої раціональної культури ставлення до свого здоров’я. Ніхто не хоче розуміти, що окрім тебе самого твоє здоров’я не цікавить більш нікого. І не повинне, зрештою... І навіть, якщо пацієнту цікаво, доступу до коректної інформації фактично немає. Більшість інформаційних ресурсів вузькоспеціалізовані. Для людини, яка не має медичної освіти, це недоступна інформація в плані розуміння. І лишаються мамські форуми з часто абсолютно некоректною інфою, або просто відвертою дурнею.

Крім того, ловив себе на думці, що часто у лікувальному процесі вилітають якісь важливі речі через дефекти спілкування. Через те, що ти не знайшов десь підхід, чи пацієнту було недостатньо комфортно. Ми нерідко просто не вміємо правильно спілкуватись. В цивілізованих країнах цьому вчать, і досить довго. Соціальні мережі у цьому плані – потужний інструмент, у тебе є безпосередній контакт і фідбек від читачів.

Тобто це не лише просвітницька робота. Це не меншою мірою і робота над собою, і лікувальним процесом загалом.

Як обираєте теми, які висвітлюєте?

Коли я починав вести блог, то склав контент-план на декілька місяців. На цей час він виконаний, мабуть, на 20% у кращому випадку. Щось запитують, десь сам знаходиш пробіли. Є маса речей, які потрібно висвітлити уже, вони здаються невідкладними. І таки важливо писати швидко, коли тобі загорілося, щоб не здутись. Приховати не вийде, що текст вимучений важко, це видно і зазвичай просто не читабельно. Після складного робочого дня прієш кілька годин над текстом, а вранці переписуєш заново. Бо "не те".

На вашу думку, чи потрібне у школах впровадження такого предмету як сексуальне виховання? Чи готові ви бути запрошеним спікером?

Потрібно, але хто його буде викладати? В теорії в нас діє ще радянська система – лікарі повинні читати лекції в школах, на виробництвах, тощо. Це ніколи не було ефективним, а зараз ще й просто ігнорується. Батьки теж зазвичай на цей аспект виховання особливої уваги не звертають. Знову ж таки, дякуючи відповідному вихованню.

А проблема є. Мені нерідко пишуть підлітки, інколи навіть діти. Рівень освіченості в цих питаннях катастрофічний. Але перспектив до позитивних системних змін я поки, на жаль, не бачу...

З якого віку потрібно відвідувати жіночого лікаря?

Все досить просто: з початком статевого життя. Не раніше і не пізніше, якщо усе в нормі і нічого не турбує. Коли ж виникають якісь скарги, теж чекати довго не варто. Якщо це неповнолітні особи, то для того є дитячі гінекологи, можна відвідати дорослого в супроводі батьків.

Як переконати жінок відвідувати жіночого лікаря, коли їх нічого не турбує?

Зазвичай усі йдуть шляхом залякування. «Не проходитимеш профогляди – буде рак». Але якщо людина не зацікавлена у своєму здоров’ї – її неможливо змусити. Це має бути системна робота. Повинна бути культура адекватного ставлення до свого здоров’я. Всі ми знаємо, як проходять примусові профогляди. Ефективність цієї системи нульова. Натомість повинне бути розуміння того, навіщо вони потрібні. Розуміння, що у випадку з захворюваннями шийки матки, чи молочних залоз на ранніх етапах клінічних проявів не буде. А коли "турбуватиме", то починати лікуватись уже пізнувато. Наприклад, при самообстеженні молочних залоз можна виявити пухлини розміром не менше 1 см. А це вже, зазвичай, 2-3 стадія. Регулярна ж мамографія і огляд гінеколога цих негараздів дозволяє уникнути. В такому ключі я намагаюсь працювати.

Що можете порадити жінкам, які збираються на прийом до гінеколога? Як перебороти страх і зніяковілість?

Тут велика тема для обговорювання. Ми вже робили ефір з психологом на цю тему. І найближчим часом будемо спілкуватися з психотерапевтом. Це великий шмат роботи. Ясна річ, що це твоє ставлення до свого здоров’я, розуміння того, що ти ідеш до спеціаліста, лікаря. Не просто, аби з кимось поспілкуватися, випити чаю. А саме за тим, щоб отримати фахову пораду. До того ж є багато психологічних прийомів, як це можна зробити технічно. Наприклад – соцмережі. Тут можна поспілкуватися з лікарем до прийому, подивитися його фото, відео, почитати публікації.

Тоді розумієш, яким чином він спілкується. Потім робиш висновки: підходить чи ні. Можна прийти, аби просто поспілкуватися, не обов’язково одразу проходити огляд. Не підходить – знайти когось іншого. Такими дрібними кроками це все і вирішується. Знову ж таки, якщо є високий рівень розуміння, то зазвичай страх і зніяковілість відходять на другий план. Бо ти думаєш в першу чергу про те, навіщо це тобі необхідно.

У медіапросторі усе частіше висвітлюється інформація пов’язана із жіночим здоров’ям. Цією темою цікавляться, її обговорюють. Як лікар-гінеколог, ви помітили, що жінки почали активніше дбати про своє здоров’я?

У мене не репрезентативна вибірка (сміється – авт). Тобто мені важко про це говорити, бо в мене певне коло пацієнтів. Можу лише казати про те, яким чином це відбувається в середині цієї групи, але і вона не є однорідною. Наприклад, працюючи лише у державній медицині, то були одні пацієнти. Коли з’явився блог, то стали приходити молодші, які думають та спілкуються інакше. На мою думку, це видніше пацієнтам, чи почали вони більш звертати увагу на своє здоров’я. Мені хочеться вірити, що так.

З появою блогу, зросла кількість охочих потрапити до вас на прийом?

З пацієнтами ніколи особливих проблем не було. Ще більша завантаженість просто неможлива, адже обмежений час. Тому доводиться працювати над тайм-менеджментом. Якби років 5 тому мені сказали, що у мене буде записник, мабуть, не повірив би. А тепер без нього мій день просто розсипається. Тому наявність блогу більше змінила, мабуть, мене, ніж пацієнтів.

Чи не заважають особисті переконання у лікуванні пацієнток? Як ставитесь до абортів?

Я чітко розділяю особисті погляди й роботу. Моє завдання як лікаря від цього абстрагуватися. Пацієнт звертається з конкретною проблемою і запитанням. Я завжди буду проти того, аби давати будь-чому свої емоційні, суб’єктивні оцінки. Як лікар надаю інформацію щодо можливого вибору у лікуванні. Розповідаю, як можна допомоги на цей момент. Кажу, що на мою думку є пріоритетним, пояснюючи чому. Далі вибір за пацієнтом. Я не сприймаю авторитарний метод медичної допомоги: вам потрібно лише це, робіть тільки так. Вибір – справа пацієнта. Моє завдання, щоб він був зроблений максимально усвідомлено. Ось і все. Те ж саме з абортами. Я працюю тільки з медичною стороною цього питання. З соціальною, психологічною чи особистою – ні. Для цього є інші спеціалісти.

Чи доводиться вам бути для своїх пацієнток ще й психологом?

Всім медикам доводиться. Бехтерев колись казав: «Якщо хворому після розмови з лікарем не стало легше, то йому не місце у професії». Просто виписати рецепт чи прооперувати пацієнта – 30% роботи. Далі – робота з внутрішнім світом пацієнта. І це саме те, що належить до складностей професії, бо потребує величезного ресурсу. Є таке поняття як комплаєнтність, тобто прихильність пацієнта до лікування. Якщо хворий не вірить в дієвість лікувальних заходів, не зацікавлений, не розуміє навіщо, то і ефективність буде відповідною. А це впливає і на твою ефективність як лікаря.

Випадок, який найбільше запам’ятався/здивував/шокував?

Таких випадків дуже багато. Але ті речі, які дуже нестандартні, не можна виносити у медіапростір, розголошувати без згоди пацієнта. Та й взагалі, ніколи не вмів складати рейтинги "най". А якщо почати травити байки – вечора не вистачить.

Чого боїться жіночий лікар?

Думаю, як і будь-який лікар – безпорадності. Ситуації, коли ти ніби класний лікар, а допомогти не можеш. Ці речі вибивають тебе з колії, вони демотивують. Це достатньо складно в емоційному плані. Лікар має бути впевнений у тому, що він не дарма робить свою справу. Але ти особисто і медицина загалом далеко не на все може вплинути. Це найболючіша річ в професійному плані.

Як професія впливає на особисте життя?

В першу чергу – час. Безумовно від цього страждає сім’я, друзі, бо я не можу приділяти їм стільки часу, скільки хотів би. Навіть після роботи, коли здавалося б у тебе є час, не завжди є сили для спілкування. Знаю, що досить часто це стає причиною проблем у сім’ї. Та й коли нема регулярного спілкування, то і дружба поступово згасає.

У цьому плані мені неймовірно пощастило з дружиною. Вона не медик, але толерантно і з розумінням ставиться до цих речей.

Що для вас жіноча привабливість?

Хмм… Ну, вкрай суб’єктивна штука, навіть не знаю. Я далекий від якихось стереотипних уявлень про красу, а особливо про привабливість. Швидше за все – це наявність харизми. Ось, що мене найбільше чіпляє, не візуальні прояви.

Як відпочиваєте від робочих буднів? Ваш ідеальний вихідний?

Не знаю, у мене давно не було повноцінних вихідних. Але коли випадає нагода, то хочеться вижати з них максимум. Найперше – сон. Якщо в мене є «day off», то прокинутись не о 6:00-7:00, а хоча б о 10:00-11:00. Читаю книги, зустрічаюся з друзями, подорожую. Люблю слухати, грати і писати музику. Інколи є відчуття, що саме це є в більшій мірі "моє", ніж те, чим переважно займаюсь. Але так мабуть і має виглядати хобі – щось, що ти страшенно любиш, але не наважуєшся зробити справою свого життя.






***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].

20

Читати ще

Коментарі

Вдячна пацієнтка

Дуже хороший лікар і людина. Допоміг, підтримав, зрозумів. Дуже за все вдячна!

Валентина Голуб

Яке розкішне інтерв'ю! Слава Богу, попри непросту ситуацію в країні, у нас Луцьку є молоді, професійні фахівці, які залишилися і працюють в Україні. Здоров'я, наснаги Вам, Петро Миколайовичу!

Оля

Коли робота - то бізнес!!

Оля

Крутий сучасний лікар-бізнесмен

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter