Сокири, мечі, ножі від ветерана Павла Скшетуського дарують як символ сили та незламності, беруть лотами на аукціони, аби зібрати кошти на потреби ЗСУ – найдорожча сокира пішла з молотка за 140 тисяч гривень! Ними нагороджують військових, поповнюють сімейні колекції, а ще сокиру від майстра з Волині можна побачити у кабінеті Валерія Залужного в Лондоні.

Майстерня пана Скшетуського відчинила свої двері у 2018 році, після повернення ветерана із зони АТО. За плечима захисника – участь у Революції Гідності, служба у Батальйоні оперативного призначення НГУ імені Сергія Кульчицького та відповідна військова географія – Слов’янськ, Дебальцеве, Попасна, Світлодарська дуга, Станиця Луганська. Про власну справу Павло думав ще у війську, і після звільнення з армії перша примітивна майстерня стала місцем давно омріяної творчості та відновлення.

«Я винайняв невеличке приміщення і почав кувати. Робив і продовжую це робити у власне задоволення. Мене захоплює сам процес. Тоді я виклав фото виробів у соцмережу і отримав схвальні відгуки від людей та питання: «А як можна купити?». Здивувався, але саме так почалися перші замовлення», — каже ветеран.

Сокири й мечі пана Скшетуського – міцні, надійні, загартовані та дійсно особливі. Кожен виріб народжується у вогні та під медитативний ритм молота в руках майстра. Наступний етап — шліфування до блиску та доведення до ідеального балансу. А далі коваль наносить на залізо малюнки: тризуб, українську символіку або символіку батальйонів чи бригад, вислови Шевченка, Франка. Загалом — усе, чого бажає замовник, та як бачить сам майстер. Так сокири, шаблі, ножі й мечі стають справжніми оберегами.

Вдосконалюючись із кожним новим замовленням, Павло Скшетуський планував і вдосконалення своєї невеликої майстерні-кімнатки:

«Сарайчик був цегляний, холодний, маленький. На майстерню не тягнув навіть з великою натяжкою. Тоді й виникло логічне бажання простору і щоб у ньому була купа корисного обладнання. Тож у серпні 2021 року я придбав порожню ділянку з іншого боку Луцька, у мальовничому селі Гайове, під забудову. Планував навесні 2022 року почати будівництво…».

У лютому 2022 року всі плани довелося поставити на паузу, а всі заощаджені кошти ветерана пішли на допомогу війську, до якого він сам не міг долучитися за станом здоров’я. У травні він поступово повернувся до власної справи. Майстерня допомагала видихнути та відволіктися, а головне – допомагала війську.

«Наприклад, мер Вільнюса зробив бартер на L-200: за одну мою сокиру подарував хлопцям в одну прекрасну бригаду позашляховик. А ще нещодавно хлопці дарували сокири в Ірландії, а звідти привезли невеличку колону автомобілів. Або знайомий волонтер подарував у Німеччині сокиру, а люди на знак вдячності й захоплення українцями відправили з ним додому ще й вантажівку з медичною гуманітаркою», – розповідає майстер.

Ба більше, вироби ветерана дарували й експрем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсону. Бачили сокиру Скшетуського і в Лондоні, у кабінеті Валерія Залужного. Обирають сокири й мечі також для благодійних аукціонів та концертів на підтримку війська. Найдорожча вартувала 140 тисяч гривень.

У 2023 році Павло Скшетуський дізнався від побратимів про можливість здобути фінансування на розвиток бізнесу від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Вирішив спробувати і взяв участь у конкурсі «Варто почати власну справу». Результат – грант на понад 800 тисяч і проєкт, який вже активно втілюється у життя.

«У серпні 2024 почав будівництво. Чотири місяці жив на будівельному майданчику, в орендованому вагончику. Чотири місяці роботи, і на кінець грудня на місці порожньої ділянки вже стояла будівля з вікнами та дверима», – каже ветеран.

Майстерня пана Скшетуського збудована за унікальною та давньою технологією «глиночурка», або ж cordwood (метод будівництва, при якому стіни зводять зі зрізів колод, укладених у вапняно-цементний або глиняний розчин. Між деревиною додають утеплювач, що забезпечує теплоізоляцію та довговічність будівлі). Поблизу майстерні ветеран викопав ставок у меліоративних цілях, проте цьому радіють і сусідські діти.

«Роботи ще багато, та завдяки грантовим коштам у майстерню вже закуплено гріндери, точилки, горни, інструменти, прес. Скоро приїде ще один ковальський прес, і матиму змогу кувати дамаську сталь – це ще одна з моїх давніх мрій. Будуть цікаві вироби, навіть не пов’язані з тим, що виготовляв до цього. Скоро зможете все побачити», – натхненно ділиться пан Скшетуський.

У майстерні ветеран облаштував невеличку кімнату для себе. Там і живе. Каже, що щоб дійти до роботи, йому потрібно лише заварити філіжанку кави і відчинити двері в сусідню кімнату. Павло Скшетуський має багато планів, зокрема – побудувати ще й гостьовий будиночок для побратимів з родинами та всіх охочих пізнати ковальське ремесло й насолодитися чарами волинського лісу та степу.