Цьогоріч команда Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера» присвятила відеопроєкт забутим іменам Великої Волині. Тож чергова відорозмова присвячена талановитому митцю, який усе життя провів у Луцьку, Сашкові Валенті.

Сашко Валента – унікальний художник, про якого складно знайти достатньо інформації в інтернеті. Він був сиротою, напросився на навчання до художньої школи, проте, отримати вищу освіту так і не зміг – не мав ані зв’язків, ані коштів. І соромився цього навіть тоді, коли його картини розліталися з-під пензля, і Валента став визнаним художником. В Луцьку досі живе чимало людей, які знали Валенту та товаришували з ним. Серед них – мистецтвознавиця, директорка Художнього музею в Луцьку Зоя Навроцька. Саме з нею вела бесіду радіоведуча та членкиня команди «Фронтера» Вікторія Куманська, аби більше дізнатися про митця, його долю, погляди на світ та трагічну загибель.

Діалог розпочинається на вулиці Пушкіна, куди одного разу босоніж прибіг маленький худий хлопчик та попросив, аби його навчили малювати. Саме тут, де зараз працює заклад «Льох у свата», була колись художня школа. Єдиний навчальний заклад, який закінчив Валента, і у який повертався за порадою навіть у зрілому віці. 

Хлопчик ріс у сиротинці, тож у той час без зв’язків та коштів «пробитися» у вищий світ було досить складно. Проте, світла вдача подарувала йому чимало друзів, серед них – і Зою Навроцьку.

Під час мандрівки вона показала майстерні, де творив маляр, розповіла про його звички та курйозні випадки з життя.

«Він був носієм світла», – переконана мистецтвознавиця.

Власне, усі картини Сашка Валенти ніби світяться зсередини, там немає темних тонів чи напруження, його творами можна лікувати. Однак писав він їх у підвалах, які правили одночасно за майстерню та дім.

Чоловік рано закохався в дуже ефектну жінку, яка згодом стала його дружиною та подарувала двох доньок. Проте Ірина так і не зрозуміла, хто ж цей чоловік поряд, «не переносила запаху фарб і часом в пориві гніву могла їх викинути». Тож одного дня чоловік переїхав у маленьку майстерню на Короленка. Дуже часто він з друзями жартував,  що є щось символічне у цьому. Вулиця названа на честь автора повісті «Діти підземелля» Володимира Короленка, а Валента теж працює у підземеллі.

Цей чоловік був дуже добрим, тож знаходив спільну мову з усіма: тогочасною богемою та доволі підозрілими людьми. Його добре й щире ставлення до всіх і призвело до трагедії. 

Друзі домоглися, аби Валенті виділили житло у старому місті.

«Він не хотів туди їхати. Пів року ключі не забирав. Ніби щось відчував», – згадує Зоя Навроцька, яка вперше після смерті друга зайшла у цей двір, аби показати його глядачам. 

Подейкують, що тогочасні рекетири відбирали у художника усі гроші за продані картини. А згодом ці люди зазіхнули на квартиру. Сашко Валента переписав її на сестру, а за три дні його по-звірячому закатували. 

Однак спогади про талановитого митця та доброго чоловіка зберігають його знайомі, а картини зараз знаходяться в різних куточках світу.

Повна розмова – у відео:

Цього року проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, Луцької міської ради, громадських діячів Романа Бондарука та Богдана Шиби.

Довідка:

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 р. як нова модель надання на конкурсних засадах державної підтримки та промоції ініціатив у сфері культури та креативних індустрій. Діяльність Фонду, відповідно до чинного законодавства, є невід’ємною частиною політики і визначених пріоритетів діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України.