Гостею проєкту «Волонтери нашого міста» на радіо СіД FM стала Олена Горєлкіна, яка встигає поєднувати основну роботу у сфері маркетингу із волонтерством.

– Ти з тих людей, які волонтерять переважно інформаційно. Маю на увазі, пишеш дописи, вигадуєш креативи, комунікуєш. Цим ти займалася тривалий час у волонтерському штабі «Ангар», зараз продовжуєш це робити індивідуально. Розкажи про цей нестандартний підхід до постів про війну.

– На початку повномасштабного вторгнення, коли ми всі не знали, що робити, куди себе приткнути, як допомогти, я вирішила робити те, що вмію найкраще – вела сторінки «Ангару» в соцмережах. Як підходити креативно до цього, я не знаю. Мені здається, має бути щось всередині тебе. Наприклад, мені легше пережити якісь потрясіння, коли я дивлюся на ситуацію з іншого боку, коли розумію, як можна з чогось зробити мем, а потім з нього – якусь мотивацію для донатів. Потрібно зачіпати емоцію. 

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна

– Мемчики та донати: що краще працює – гумор чи офіціоз? Коли ти жартуєш та збираєш потрібну суму чи просто перепощуєш чийсь пост із проханням долучитися?

– Треба мати інтуїцію на це. Тому що дуже часто меми і жарти абсолютно недоречні. Крім цього, не може на сторінці бути постійно розважальний контент – люди втомлюються від нього. Треба поєднувати з серйозними дописами, щоб люди могли порефлексувати. Тож все залежить від ситуації. І, звісно, якщо ти просто репостиш допис з закликом донатити, то 90% людей просто перегорнуть далі. Але якщо наступна сторіз буде «Ага, я побачила, що ви не задонатили», може хтось і вернеться надіслати гроші. 

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна

– Ти звільнилась з «Ангару», але продовжуєш оголошувати або перепощуєш збори. Скажи умовному нашому слухачу, який хоче бути корисним, але не наважується це робити сам на своїй сторінці у соцмережах, – це реально чи обов'язково потрібно мати волонтерське минуле, щоб закривати збори на ЗСУ?

– Мені здається, в моїй бульбашці немає людей, які би не репостили, не робили якісь свої дописи. Реально в кожного є або родич, або друг, або знайомий, або хтось сам на війні. Потреби ніколи не зникають і залучати все більше і більше аудиторії до зборів потрібно. Якщо ви раптом боїтеся робити власні збори чи робити якісь креативи до чужих зборів, то це дурістіка. Це необхідно робити, це такий обов'язок. Якщо залишаєшся осторонь, то не допомагаєш.

– І водночас, як на мене, якщо донатиш, то мовчати про це не потрібно. Вже минули ті часи, коли були тихі донати. Треба тим самим надихати людей інших донатити теж.

– Я по собі знаю, це працює. Коли бачиш, що банка наповнюється-наповнюється-наповнюється, це стимулює, щоб і ти щось туди закинув. Ми колись в «Ангарі» робили відео, де при кожному оновленні банки зʼявлялася інша сума, і це також мотивувало. Коли говориш про донати – показуєш свою свідому позицію. Якщо в когось вона ще несвідома, то він може подивитися і взяти приклад.

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна

– У тебе були також аукціони. Одного разу ти продала картину, яку сама намалювала. Скільки тоді вдалося зібрати і чому вирішила малювати, якщо ти не займаєшся цим професійно?

– Ця картина була намальована задовго до 24 лютого, разом з Настею Кичук ми її малювали. Я періодично повертаюся до малювання, коли виникає потреба в творчій реалізації, і ці баранці – вони просто були. Вони мені так подобалися, і всім вони подобалися – вони такі милі… І коли дійшло до того моменту, коли я не знала, що ще зробити для зборів, згадала про цю картину і вирішила зробити аукціон. За неї вдалося зібрати 13 тисяч гривень. Навіть якась галерея хотіла її купити. Була ще одна картина, вже за іншим принципом я її розігрувала – просто за довільний донат. Тоді ми зібрали 6 тисяч, але картину виграла Таня Бондарук, яка живе в Португалії, тож картина зараз висить в мене на офісі, я дивлюсь на неї, згадую Таню і чекаю її приїзду.

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна

– А чи це не надихнуло тебе на подальші аукціони? Глечик, зроблений своїми руками, зв'язані власноруч шкарпетки, сплетена з донею захисна сітка, продаж частини власного гардероба на потреби Сил оборони?

– Були в мене інші аукціони – розігрувала торт. Він дуже класний, але… я його ще досі не спекла. Добре, що його виграла Люда Яворська, яка
розуміє і знає, чого того торта досі немає. Тому треба братись за щось таке, що зможеш точно виконати.

– Буває втома від випрошування донатів? Ніби це потрібно тільки тобі особисто, а не всім нам.

– Ні, абсолютно. Я розумію, що так буває – хочеш задонадити, але немає на картці грошей. У мене немає такого, мовляв, «але ж ви всі тут кончені, я не можу дозбирати». Ну, трошки довше буде йти збір – але ж зрештою він завершиться.

– Чи відчуваєш ти докори сумління за незакриті збори? Відчуваєш свою провину, якщо не можеш назбирати потрібну суму?

– Ні, в мене здорова самооцінка.

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна

– Далі питання як до волонтерки-сммниці: кажуть, що охоплення сторінок падають, якщо регулярно постиш збори. Що порадиш робити, щоб не просідала активність у соцмережах?

– Я раджу опублікувати цікавий контент. Якщо ти чимось можеш залучити свою аудиторію, то вони все одно будуть переходити на твою сторінку. Зараз якось всі на одному рівні, всі постійно публікують збори. Ми вже всі просіли. Тому підписуйтесь, заходьте, дивіться, переглядайте сторіз – іншого виходу в нас немає.

– Які навички зі сфери комунікації та маркетингу ти використовуєш у волонтерській діяльності?

– Мені важко назвати себе сммницею чи маркетологинею. Я дію від свого внутрішнього відчуття. І, на жаль, бувають моменти, коли треба щось зробити, а я не можу, бо цей креатив не поставлений на потік. Може бути ідеальна комунікаційна стратегія, але вона не спрацює, бо все треба робити від душі. Якщо віриш у те, шо робиш, і люди бачать, що ти щира і не граєш ніяких ролей, вони будуть тобі вірити. А довіра людей – це головне.

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна

– «Кому війна, а кому – мати рідна». Як реагуєш на такі коментарі?

– Всякі є і всяких треба. Не можна ж всім людям у голову влізти. Але, повторюся, у моєму оточенні немає людей, до яких можна було би застосувати це судження.

– Але ти реагуєш на такі коменти – відписуєш, ігноруєш?

– Був у мене період в житті, коли я дуже активно брала участь в інтернетних срачах – це були вибори 19-го року. Після цього я вирішила, що це даремна трата енергії. Дуже мала ймовірність, що ти когось у чомусь переконаєш, а зрештою, для чого когось переконувати. 

– Якби в тебе конкретно зараз з'явилася зайва умовна тисяча доларів на донати, ти б ці гроші віддала на якісь один збір, щоб швидше його закрити чи порозкидала б на різні збори маленькими сумами?

– Маленькими сумами на різні збори.

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна

– Для тебе маленькі фонди більш потребують донатів чи великі фонди, перевірені?

– Маленькі фонди потребують донатів через те, що їх не так багато людей знають. Але це не значить, що великі самі впораються. Треба так ділити донатний бюджет, щоб і тим, і тим вдалося задонатити.

– Що зробиш першим, коли довідаєшся, що війна завершилася нашою перемогою?

– Я не знаю, напевно, буду довго плакати. У моменти, коли звільняють міста, я думаю, скільки би ще людей хотіли це почути, але не почують. Це на початку, коли всі говорили про два-три тижні, я особливо не хотіла думати про те, що це буде довго. Якби вона справді закінчилась за два-три тижні, то це були б салюти, а зараз ми вже втратили можливість радіти на повну силу, інакше переживаємо втрати і страшні новини, просто щоб не зійти з розуму. На тлі оцих всіх змін, я думаю, це буде новий досвід. Переможемо – побачимо. Але, дай, Боже, щоб це сталося скоріше!

Повну аудіоверсію інтерв'ю слухайте на https://on.soundcloud.com/vz3EQ

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна

«Волонтери нашого міста»: Олена Горєлкіна