У Луцьку є багато людей, які допомагають тваринам-безхатькам. 

Журналістка видання Район.Життя поспілкувалася із деякими жительками Луцька, які вже багато років опікуються такими кішками і собаками – стерилізують, лікують, шукають їм домівки.  

Про це далі – їхня пряма мова.

«У мене в машині завжди є пачка корму»

Історія Наталії, 33 роки

Я народилася в селі, і вдома завжди були собачки та котики.

А допомагати безпритульним тваринам стала, коли переїхала навчатися до Луцька і почала жити в студентському гуртожитку. У нас була «кастелянша», яка дуже любила котів і ховала їх від керівництва гуртожитку у підвалі, і ми носили їм їсти.

А одного разу, ще також студенткою, я помітила біля автостанції маленьке цуценя. Воно почало скавуліти, просити їсти. Я якраз поверталася з дому і нагодувала його маминими смаколиками.

Але через кілька днів побачила повідомлення, що цього собачку збила машина. Йому розтрощило задню кістку, і «Ласка» забрала на лікування.

Мені його так шкода стало. Я з’ясувала, що після операції він поїде на перетримку в «Кіт Леопольд», ветеринарну клініку, власницею якої була Яна Коханюк. Виявляється, що я ще з нею жила в одному будинку, в одному під'їзді, тільки на різних поверхах.

Я сказала Яні, що цей собачка мені дуже припав до душі, і заберу його своїм батькам, як він одужає. Ми його назвали Дік.

Так почалося моє життя, пов'язане з тваринками. 

Але не вважаю, що я волонтерка. Просто допомагаю їм, наскільки можу.

Після цього почала підгодовувати котів біля свого будинку. Потім у своєму селі підібрала собачок, яких хтось викинув, і прилаштувала їх у Луцьку.

Якось постійно почала помічати безпритульних собак. Біля дому теж потім з'явилися песики, я викликала «Ласку», щоб стерилізували. Потім дізналася ще в «Коті Леопольді» про багатьох лучан, які годують і опікуються котами і собаками. Таких людей насправді дуже багато.

Якось їхала велосипедом і врятувала кошенятко на дорозі, яке сиділо на проїжджій частині біля «Срібних лелек». Іншого разу – на авто взимку помітила собаку на обочині, він ледь не замерз.

Біля будинку підгодовую постійно собак. Одному з них поставили будку біля сусіднього під'їзду, бо там, як виявилося, чоловік з жінкою теж дуже люблять цього собачку. І тепер ми спільно піклуємося про нього. Собака вже мене знає по звуку моєї машини. Тільки чує – вибігає, махає хвостиком, зустрічає. Це така радість.

Зараз також кормлю тваринок на дачі у подруги Надії. Ми з нею через тварин і познайомилися. У неї там багато і собак, і котів, усі підкинуті. Вона їх стерилізувала за свій кошт, вони так і лишилися жити на дачі.

Два котики були з важкими травмами. В одного поранений хребет, в одного лапка. Вона їх возила лікувати до ветеринарів Куніциних. Михайло зараз на фронті, Ірина продовжує працювати.

Тепер ми по черзі їздимо до них на дачу. 

Вони всі потребують уваги, не тільки їжі. Кожен хоче, щоб його почухали за вушком. 

Ми спеціально купляємо щітки, коли приходимо, вже всі по черзі стають. І ми їх розчісуємо.

Вдома у мене також є собака, Спейс.

Чоловік орендував гараж на Вишкові. І власник іншого гаража по сусідству мав собаку породи боксер – Берту, яка охороняла територію. Вона народила цуценят, і одне з них ми вирішили взяти собі. Але навіть не уявляли, що доведеться пережити.

Я тоді ще не знала, що таке вакцина, які хвороби бувають у собак. Спейс захворіла, у неї виявили ентерит. Це така інфекційна хвороба, коли собака нічого не може їсти, бо в неї запалення слизової оболонки в кишківнику і починає все гнити всередині. Зазвичай хворіють тваринки до шести місяців.

Кожного дня возила її на капання, сиділа з нею по три години в клініці. Сама навчилася уколи давати. Часто тварини після цієї хвороби не виживають. І вона дуже важко відходила, але потрошки почала одужувати.

Часто по дорозі годую тварин. Якщо якусь тваринку в місті бачу безпритульну, обов'язково зайду і куплю їй їсти. Або шийки, або у мене завжди в машині є пачка корму.

Нещодавно в селі хтось викинув собачку. Вона з'їла курку в когось, і ті сказали, що вб'ють. Свекор прив'язав її на фермі. Завіз туди будку.

Але собака, ми назвали її Лаймою, народила шестеро цуценят і дуже схудла, бо не вистачало їжі. Троє цуценяток загинули. Я вирішила, що так не має бути, треба звідти їх забирати. 

Два роки тому у парку 900-річчя Луцька спільно із власником «Луцької Венеції» поставили собачу будку. Ми з Надією написали власнику, чи можна туди привезти нашу собачку. Він одразу погодився. Так Лайма з трьома маленькими цуциками оселилася в парку. Ветеринар, який оглядав її згодом, навіть сказав, що в мами занадто багато молока, бо її так щедро почали годувати.

На жаль, один песик помер. А інший десь втік, коли був один із останніх обстрілів. Залишився тільки один. Лайма тоді теж злякалася і втекла, її знайшли аж у Ліпінах. І ми вже знайшли для них господарів. Стерилізацію обов’язково зробимо в подарунок.

Взагалі у нас в місті дуже багато людей, які піклуються про тварин-безхатьків. Місто поділене на райони, і в кожного є декілька тварин, яких вони завжди підгодовують.

Моя сусідка кожного дня годує 20 котів. У підвалі обладнала місце, де вони ночують. Щодня миє під'їзд і ліфт, навіть по декілька разів, щоб не було запаху і сусіди не сварились. Там ідеальна чистота у будинку. Настільки людина любить тваринок.

Є фейсбук-групи, де розміщують оголошення про допомогу тваринам, є благодійний фонд, яким опікується Вадим Нечаєв.

Якщо потрібно, купуємо разом будки для тваринок. Один чоловік виготовляє ці будки для безпритульних дешевше.

Стараємося усіх, кого знайдемо на вулиці, стерилізувати. Від сказу вакцинуємо обов'язково. Одна доза вакцини від сказу коштує недорого, приблизно шістдесят гривень.

Багатьох тварин я прилаштувала своїм знайомим, або відгукувалися люди у соцмережах. Потім мені дякувала і казали: 

«Ми ніколи не думали, що настільки можна любити тварин».

Є лише дві проблеми. Перша особиста – бракує часу на це все.

І друга, найбільша, – що, скільки б ми не допомагали і стерилізували, котів і собак викидають постійно. І в селах, і в місті. Тому що це не ніким контролюється, немає штрафів.

Місяць тому нам знов підкинули собачку, вже стерилізовану. Котів дуже багато.

Так само не слідкують за стерилізацією, це взагалі неконтрольовано.

Треба вводити жорсткі закони, змінювати саме ставлення до тварин. Як до рівних, а не іграшок чи розваг.

Бо одні допомагають, лікують, стерилізують, годують, а інші можуть і вбивати, цуценят топлять. Або неконтрольовано розплоджують, а потім тих кошенят викидають біля смітників. На мою думку, за це має бути великий штраф. Лише так можна привчити людей.

Історія Марії, 27 років

У дитинстві я мріяла стати ветеринаркою. Завжди з собою носила пачку корму. Додому постійно приносила котиків, когось навіть залишали. Старалась допомогти, наскільки тоді могла.

У мене досі є дитяча мрія – створити мініпритулок для тварин.

Коли навчалася в університеті, пам’ятаю, на нашій вулиці хтось викинув собаку. Сусіди її гнали, діти кидали палками і камінням, тому вона була дуже налякана, постійно сиділа в кущах.

А я лишала корм для неї і відходила. Тільки тоді, як вже піду, вона могла підійти і поїсти. Потім почалися заморозки, тваринка перелазила через паркан до сусідки і зробила собі у купі листя кубло. І я запропонувала сусідці поставити будку. Та погодилася, хоча будинок був орендований.

Вона вже давно переїхала, будинок винаймають інші люди, а та собака там ще досі живе. Ось така оренда будинку разом із собакою.

Це хороша історія. Але, на жаль, у мене більше поганих.

Взагалі я більше по котах. Мене називають котячою матір’ю.

Не вважаю себе волонтеркою, бо моя діяльність дуже скромна, але намагаюся допомагати тим тваринам, які трапляються на моєму шляху. Когось прилаштовую, когось стерилізую, лікую та годую. Щомісяця передаю корм та препарати для обробки людям, які не мають можливості на це. Моя допомога більше локальна.

Кілька років тому наш будинок утеплювали, і валялось багато будівельного сміття. Виходжу з дому, дивлюся, на пінопласті спить кошеня. 

Я почала її годувати, зробила з пінопласту будку. Не могла забрати в під'їзд, бо не всім це подобається і її просто викинули б. 

За кілька днів занесла кошеня до ветеринара – були глисти, лишай, підвищена температура – увесь набір. Лікар сказав, що є запалення легенів. 

Я почала лікування. Але нічого не допомагало, вона постійно підхоплювала щось нове. І мені порадили зробити тест на лейкоз. Це вірусне захворювання підтвердилося.

Це суто котяча хвороба. Лейкоз пригнічує імунну систему, що робить кота дуже вразливим до інших захворювань. Людині чи собакам ця хвороба не передається, лише між котами. Хоча в хороших умовах, коли давати якісний корм та догляд, все також може бути добре.

Я вилікувала кицьку, стерилізувала. Це насправді золота кішка, і у переносному, і в прямому значенні, бо дуже багато часу та грошей витратила на лікування. Але коли візити до ветеринара чи дати ліки – все розуміла без слів.

Але не могла її залишити, бо тоді б всі мої зусилля були марні. І не могла нікуди прилаштувати: тільки людям кажу, що у неї лейкоз, все – «ми передумали».

Вона жила у багатьох людей на перетримці, я за це платила, купувала корм. А зараз вмовила своїх родичів, і кішка у них прекрасно живе. 

Я би залишила її у себе вдома, але кіт з такою хворобою має бути один (або ж з таким самим лейкозом) у родині, а в мене вже є двоє котиків, і вони можуть заразитися.

Одного із своїх котів я теж виходила, другого підкинули двомісячним кошеням. Це зараз волонтери намагаються прилаштувати тварину оброблену, навіть стерилізовану, привчену до лотка. А це було ще у 2016 році. 

Щодня годую я і котів, які живуть у моєму дворі. Їх там аж дев’ять. Поставила миски, завжди маю сухі та вологі корми. Деяких з них вже стерилізувала.

Буває, люди через це сваряться. Мене завжди дивує, коли хтось каже, от котів порозводили, потопіть їх, потруїть. Особливо неприємно, коли це кажуть люди, які також мають тварин.

Зараз я також шукаю дім для вуличних кошенят, яких покинула кішка. Вони були в запущеному стані, дуже довго лікували їх. Але розумію, що вони не останні, бо тварин викидають щодня. Кинути їх напризволяще просто неможливо. 

Люди вперто не помічають причини. Вони борються з тваринами, а потрібно з людьми, через яких вони опинилися у скрутному становищі. Тварина ж не падає з неба!

Якщо вам не подобаються безпритульні тварини, ви ж можете так само стерилізувати їх у клініці або домовитися про стерилізацію в «Ласці». Не хочеш безпритульних тварин біля свого дому? Прихисти, сфотографуй їх та знайди їм господарів.

Просто це мислення таке, ще старе, – не задумуватися, що сам можеш щось змінити. 

А ставлення до безпритульних тварин – це якраз показник розвитку суспільства. Оці всі безпритульні коти і собаки – просто наслідки безвідповідальності та байдужості наших людей. 

Часто кажуть «всіх не врятуєш» – і не рятують нікого. Звісно, забравши тварину з вулиці ти не врятуєш увесь світ, але ти врятуєш світ цієї тварини.

Часто ще чую пропозиції – візьміть коробку, десь винесіть. Або – занесіть під «Ласку». Багато лучан думають, що «Ласка» – це притулок, але це не так. Там лише стерилізують тварин і не мають змоги їх постійно утримати.

Узагалі не всім людям треба мати тварин, і не всі люди їх просто заслуговують, бо чим більше я спілкуюся з людьми, тим більше я люблю тварин.

Скільки у фейсбуці постів, що померла людина і лишилося двоє-троє котів чи собак. Нащадки квартиру забирають, але тварин ми не можемо взяти і вони опиняються на вулиці.

Є такі люди, які ще досі топлять кошенят та цуценят, або запросто можуть викинути новонароджених тваринок у смітник, а потім спокійно йдуть до церкви. 

Фейсбук рясніє дописами про те, що в поля, ліси викидають зовсім малих цуценят та кошенят чи дорослих, в яких менше шансів знайти дім. Часто їх зав'язують у мішки. І для деяких людей це норма. Вони не бачать в цьому проблеми зовсім! І далі продовжують це робити.

Проганяють тварин, можуть викинути чи побити за найменшу провину. Не думають, що тварини теж відчувають біль, страх.

Мені теж не подобається поведінка деяких людей, але я ж не кажу їх вивезти кудись в ліс.

Зрозумійте, що деякі собаки злі не просто так. Так само голодні, налякані. Неодноразово бачила випадки, що люди або діти самі їх провокують. Батьки часто навіть не пояснюють, як варто з твариною поводитися.

Розумію, що раніше не було таких можливостей, але зараз послуга стерилізації – майже на кожному кроці.

Одного разу я їхала з ветеринарки і таксист розповів, що у нього є три кішки, але всі не стерилізовані. Бо, увага, стерилізувати – це гріх. Мовляв, тварин він любить.

Запитую, а де ви кошенят діваєте? Кудись самі, хтось під машину, десь собака роздирає. А це не гріх?

Навпаки стерилізація – це єдиний гуманний спосіб врегулювати цю проблему.

Чомусь багатьом легше купувати якісь таблетки, уколи, ніж один раз занести на стерилізацію. Але ці таблетки, наскільки мені відомо, є дуже небезпечними.

Я прилаштовую тварин мало, можливо десь близько десятка, бо дуже довго це роблю. Бували випадки, що довго лікувала. Оскільки не маю місця, де їх тримати, завжди в пошуку перетримки або прошу допомоги у друзів та знайомих. 

Хтось, буває, знайде кошенят і вже за день або тиждень прилаштує. Але часто віддають першому-ліпшому, не слідкують за їхньою подальшою долею. Я ж дуже прискіплива, коли шукаю сім’ю тваринам. Бували випадки коли відмовляла. Коли ти опікуєшся твариною, вона росте на твоїх очах – ти дуже звикаєш до неї. В ній наче частинка тебе. І тобі дуже хочеться, щоб тварина потрапила в хороші умови, де її любитимуть і вона стане повноцінним членом сім.ї. З тими тваринами, яких прилаштувала, і досі підтримую зв’язок.

Завжди передаю щось із собою, якийсь корм, лоточок. Вони вже всі оброблені, вміють ходити на лоток. Я за всіма переживаю досі, як за своїми. 

Була у мене спокійна, але дуже ляклива кішка, її хотіла забрати сім'я з дітьми. Я розумію, що їй сім'я з двома активними дітьми зовсім не підійде. І через якийсь час перездвонило подружжя, ось це був ідеальний метч.

Деколи знаходжу кошенят на вулиці, пишу на фейсбуці, деколи одразу своїм знайомим. У всіх моїх друзів уже хтось є.

Зазвичай, коли у мене закінчується основна робота, починається друга зміна – коти і собаки.

Взагалі так не буває, що когось прилаштую і все. Бо тварин постійно підкидають, безпритульні коти постійно народжують.

Нещодавно у мене була відпустка. І кошенят двох підкинули. Я просто виходила в магазин і чую, одне кричить на цілий двір.

Одразу написала оголошення про платну перетримку, хто з людей може взяти за окрему плату цих кошенят. Допомогла моя знайома. Потім ще раз запостила про них на своїй сторінці і мені пише інша знайома, музейниця, що вона не проти.

Люблю прилаштовувати тим, кого знаю, бо в мене були деякі негативні історії, коли їх повертали. Дзвонять, вибачте, ми не можемо вже тримати, бо переїжджаємо, заберіть кота. Бувало, що просто брехали.

Деякі люди думають, що тварини – це іграшки чи розхідний матеріал. Вони награються, і в кращому випадку тобі повернуть, а можуть й викинути. Скільки історій про те, що колись щасливі домашні тварини, опинилися на вулиці.

Усі хочуть маленьких, щоб під себе навчити, але я не бачу ніяких проблем в тому, щоб взяти дорослих. Вони вже навчені, часто стерилізовані, це вже готовий кіт. 

Людині треба тільки любити.

У нас відсутня культура поводження з тваринами. Щороку я бачу подібні новини про те, що село закрили на карантин через сказ у домашньої тварини. Вакцинувати тварину від сказу – це перш за все ваш захист.

Так само у нас немає чіткого контролю за тими, хто розводить тварин чи різних породистих котів. На вулицях безліч тварин, які нічим не гірші, які так само хочуть знайти сім’ю. «Британців» зараз так багато, що їх вже теж підкидають.

Треба закон. Треба серйозний контроль. У країні повинен бути чіткий облік та контроль за безпритульними тваринами. Люди нарешті повинні усвідомити, що це відповідальність. Можливо варто часто проводити безкоштовні акції стерилізацій у селах та містах.

Проблема з безпритульними тваринами ніколи не зникне, доки люди не перестануть викидати їх як сміття! 

Нема такої професії як зооволонтер. Щоб допомагати тваринам не треба бути мільйонером, мати окрему квартиру. Це може робити кожен. Не можеш прихистити – нагодуй, стерилізуй, допоможи знайти тварині дім.

Кожен такий кіт чи собака – це ваш тест на людяність.

Ставлення до тварин – це показник розвитку суспільства.