^{Текст: Оксана ФЕДОРУК}

Луцький студент Дмитро Березюк має незвичне хобі – виготовляє музичні інструменти. Нещодавно він представив їх на виставці у Центрі Української культури та мистецтва у Києві.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЄ МОЛОДИЙ ЛУЧАНИН, ПОКАЗАЛИ В КИЄВІ. ФОТО

«Таблоїд Волині» вирішив дізнатися про таке незвичайне заняття більше і запросив хлопця у рубрику «Хвилинка слави».

***

Зараз Діма навчається на четвертому курсі ЛНТУ за спеціальністю «Графічний дизайн». Малювати любив ще з дитинства, потім пішов вчитися різьбі по дереву в Луцьке вище професійне училище будівництва та архітектури. 

Пригадує, що цікавився музичними інструментами ще в школі, тоді деякий час ходив на гітару. Але якось «не зайшло».

Дмитро Березюк

Більше захопився цією темою десь на першому курсі училища, коли лежав удома із зламаною ключицею і мав більше вільного часу:

«Я невдало зіграв у регбі з друзями, зламав ключицю і мені наклали гіпс на весь корпус. А в цей час мій друг зробив собі із каналізаційної труби інструмент австралійських аборигенів – діджеріду (у Львові деякі вуличні музиканти на них грають). І мене це так зачепило. Я почав шукати інформацію про інші екзотичні інструменти. Потім купив собі дримбу і навчився сам грати», – розповідає хлопець.

Також на захоплення вплинула музика німецького фольк-метал гурту In Extremo, в якому грають на волинках.

«Я захотів собі волинку. Тоді дізнався, що в Луцьку є такий майстер Сільвер, і вирішив купити волинку у нього. Я тоді згріб всі гроші, які в мене були, і купив таку простеньку. Потім ми почали з ним спілкуватися. І через трохи я вже сам почав робити музичні інструменти, спочатку щось просте – сопілочки якісь», - пригадує Діма.

По суті Віктор Іщук, він же Сільвер, який опанував це заняття самотужки, навчив хлопця всьому, що він тепер знає.

Із Сільвером і тепер вони їздять на заготівлю матеріалу, яку називають «волиночною». Зазвичай, це бузина, з якої можна робити багато що – сопілки, желійки.

«Волинь – це ідеальне місце для заготівлі матеріалу для волинок», - каже Дмитро і жартує про те, що волинки, зважаючи на назву, з’явилися саме тут.

Також заготовляє очерет, з нього виходять свищики. Ще з матеріалів годяться роги і береста – зрізана березова кора. А для волинок використовує шкуру «молодого дермантина»:

«Це класніше, ніж натуральна шкіра, тим, що штучна шкіра не гниє і не псується, як справжня, і не твердіє».

На заготівлі очерету

Діма каже, що колись люди робили інструменти зі всього, що росло або бігало.

«Волинка, наприклад, традиційно – це «коза навиворіт». Дудка, в яку грають, по суті прив’язується там, де шия в кози, у ноги вставляється вдувалка, така вдувна трубочка, і дрон, що гуде. Багато хто не любить волинки, бо кажуть, що це «чортів інструмент», – усміхається він і розповідає історію про появу цього музичного інструмента: за легендою, чорт не міг заснути, бо коза мичала. Він вийшов надвір, вивернув її і зробив з неї волинку, щоб вона ніколи не затикалася.

«Колись, як зараз міряються телефонами, в кого крутіший, хлопці колись мірялися дудками – в кого безрога, в кого з «рогами». Коров’ячий ріг вважався, напевне, як зараз «Айфон», а з берести – як «Мейзу», – жартома проводить паралелі лучанин.

Першим більш серйозним музичним інструментом Дмитра стала колісна ліра, яку він захотів виготовити на диплом в училищі. Хоча спочатку йому цього не дозволяли, бо ніхто до нього такого не робив, та згодом лишили її в училищі в музеї.

«Я знайшов креслення і за місяць десь зробив цю ліру. Щоправда, мені допомагав Сільвер, ми ще на дні лишили записку, може, колись, як зламається, то хтось прочитає», - сміється.

Колісна ліра

Нещодавно Діма їздив на Ягелонський ярмарок, який проходив у Любліні. Наробив дудок, желійок і там продавав. На майже всі ті гроші, які заробив, купив спеціальний токарний станок. Із купи спроб вийшла перша волинка, яку виготовив повністю сам.

«Сільвер навіть її ще не бачив,а вже вона в Київ поїхала», - не без гордості каже хлопець.

Дмитро на виставці у Києві

Деколи робить інструменти на замовлення, часто продає свої вироби на фестивалях – в Луцьку, Берестечку, Володимирі-Волинському.

Вартість сопілки із пластику – може бути 200 грн, з дерева – від 300 грн.

Зараз майстер хоче шукати інформацію про давні інструменти, які були суто на Волині. Бо, наприклад, у гуцулів – ціла купа власних інструментів. Але в нас також є багато своїх, унікальних. Так, замість трембіт на Волині були лігавки (або лігави), які зараз у Польщі дуже популярні, а ось волиняни майже нічого про них не знають.

«Із суто волинських можна назвати також колісну ліру. У краєзнавчому музеї є така. І дудку-викрутку – майстри брали верхівку молодої сосни і скручували її. Але поки в мене така не виходить – обламується», – зізнається Діма.

Інструменти, які виготовив Дмитро

Цікаво, що прадід Дмитра також колись робив інструменти – скрипки, сопілки.

«Я цього не знав, але коли почав робити, то мені це розказали. Кажуть, що його інструменти навіть десь у Києві в музеї є», – розповідає хлопець.

Рідні ставляться по-різному до такого хобі:

«Деколи для них це добре, деколи погано, потім знову добре. Коли щось виходить – то ясно, що підтримують, а коли ти настроюєш, наприклад, волинку, то такі звуки навіть мене самого вибішують».

Тому, аби нікого вдома не дратувати, Діма разом із другом Іваном, щоб навчитися грати на волинці, ховалися десь в парку. Не раз до них підходили перехожі і просили: «А можна з вами сфоткатися?». Зараз перемістилися на луг, бо там людей немає.

На запитання, на скількох музичних інструментах грає, Діма знизує плечима, мовляв, не знає, чи взагалі на чомусь вміє грати, бо всьому вчився сам, дивився відео на YouTube, експериментував.

«Можна навіть на чайнику грати, аби було бажання», – сміється.

Таку сумку Діма виготовив із дідових чобіт

Передрук без згоди "Таблоїда Волині" заборонений