Євген Нескреба – майстер гирьового спорту України та дворазовий чемпіон світу з Волновахи нині живе на Волині. Разом з родиною він евакуювався до Луцька на початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.

Про це передає Суспільне.

Євген Нескреба розвивав гирьовий спорт на Донеччині. Здобув майже тисячу нагород за 34 роки спортивної кар’єри, виховав не одного чемпіона світу та України. А коли залишав рідний дім у Волновасі з собою не забрав жодної нагороди та кубка. Як живеться спортсмену на Волині та чи відновив тренування він розповів в інтерв'ю.

– Який ритм життя у вас був до початку повномасштабної війни, який темп був?

– Постійно я про це думаю про те, як ми жили?! Тренувалися, жили, гуляли, відпочивали. Тобто, це забути поки… не забувається це.

– Період – 2014 рік. Не спокійно у Волновасі було ще тоді? 

– У 2014 році жив не у Волновасі, а у селі під Волновахою. Там неспокійно було. Було таке, що снаряди падали у сусідський город. Ми з дітьми-спортсменами лягали на підлогу, падали. У 2015-2016 роках притихло. У 2017-му я у Волноваху переїхав. Одружився. Усе більш-менш стало спокійно. Інколи так вибухи чутно було. Ми жили, щось планували, до чогось готувались… Вдома якісь ремонти робили.

– Ви кажете, чули вибухи? Це відбувалося систематично? В який момент зрозуміли, що тривожний стан переріс у закономірний? 

– 24-го лютого у нас літаки літали. Нас уже бомбили. Вже було зрозуміло, що це війна. 25-26-го лютого не виїхали, бо обстріли були сильні. Чотири дні просиділи у батьків у підвалі. На вулицю не виходили. Але тоді уже ні світла, ні газу, ні води не було. Дитинка у нас маленька. Холодно там було. 27-го зранку година тиші була. Ми виїхали. У чому були у тому виїхали. Ні дитячих фотографій, ні одягу, ні спортивних нагород не забрали.

– Чому переїхали саме в Луцьк? Як обрали це місто?

– Дружина моя служить. Вона – прикордонниця. Тому їй потрібно було сюди переїхати. Ми переїхали. Тяжко зрозуміти, що у тебе не лишилось нічого. Ні будинку, ні тих нагород, ні речей, які тобі дорогі – це було тяжко. У "Колосі" я тут у вас попросив гирі, дали мені, але наважитись підіймати до них не міг, мабуть, днів 10.

– У грудні у Польщі відбувся Відкритий чемпіонат Європи із гирьового спорту, в якому Ви стали золотим призером. Чи став цей тріумф першим за час повномасштабної війни? Як це допомогло психологічно реабілітуватись?

– Повністю психологічно реабілітуватися ще не вдалося, але 70%, мабуть, є вже. Я розумів, що це Чемпіонат Європи та потрібна серйозна підготовка. Чотири місяці я посилено тренувався. Медаль я виграв у перший день змагань та встановив рекорд у своїй ваговій категорії. Зараз продовжую тренуватися.

– А чому ви саме почали займатися гирьовим спортом?

– У нас в селі більш нічого не було, крім гир. У школі якось під час лінійки нагороджували спортсменів, які повернулися зі змагань. Мені тоді 11 років було. Мені це так сподобалось. Думаю, а чого б не спробувати та мені?! І так почав займатися, тренуватися.

– Зараз у Вас є спортивні амбіції? До чогось себе готуєте?

– Готуюсь до перемоги. Україна обов’язково прийде у Волноваху, прийде у Донецьк, Луганськ. Я впевнений, що я туди ще приїду. Може я до того часу уже, як спортсмен, не дуже, але мої учні будуть змагатися, моя донька, їй тільки 20 років буде. Вона ще повиграє чемпіонати світу і Європи. Все попереду у неї. А я буду їй допомагати.