Київський академічний театр «Золоті ворота» поставив на сцені Експериментального театру «Адреналін» виставу «Love revolution» у жанрі вечорниць анархічної молоді.

Вистава переносить глядача в атмосферу шалених 1920-х, де покоління, спрагле свободи, кидає виклик звичним правилам, моралі та «правильному» життю. На заході побувала й кореспондентка Район.Культура.

Пригадуєте, у 90-х була популярна жувальна гумка «Love is…» з мультяшними героями на фантиках і дотепними написами «Любов – це…». Так от кохання – це точно, щось інакше, ніж на тих фантиках. Набагато глибше і ширше, не шаблонне, без рожевих сердечок, придуманих маркетологами. Далеко не завжди з хепі-ендом і не щоразу романтична комедія, і це кажучи дуже м’яко. 

«Як би не ґвалтував нас час, але жінки завжди вміли любити», – так звучить фінальна фраза вистави «Love revolution», яка розставляє крапки у фразі «Love is…».

«Love revolution»: чотири історії кохання

В основі вистави «Love revolution» – чотири новели 1920-х: Майка Йогансена «Рахунок», Валер’яна Підмогильного «Добрий Бог», Агатангела Кримського «Виривки з мемуарів одного старого гріховоди», Миколи Хвильового «Із Вариної біографії». 

Герої чотирьох новел письменників 1920-х років повстають проти всього, що обмежує їхні бажання та жагу до життя. Розриваючи зв’язок із нав’язаними батьківськими сценаріями, вони шукають максимального переживання молодості й свободи. На тлі революційної епохи кожен проживає власну внутрішню революцію, вибудовуючи особисті орієнтири та власне розуміння «моралі». А емоційний і тілесний надрив відкриває в них риси, до яких вони самі виявляються не готовими.

Авторка інсценізації, режисерка-постановниця – Наталія Сиваненко. 

Художниця-постановниця – Ольга Троян. 

Актори: Катерина Вишнева, Христина Люба, Артем Пльондер, Андрій Поліщук, Антон Соловей, Наталія Телли.

І виявляється, що насправді любов – це бунт. Love is revolution. І кожен проживає її по-своєму. І вона завжди на часі. Навіть коли всі проти тебе і світ котиться під три чорти. Любов є завжди й попри все. 

Вистава, що дивує

Творчість має фантастичну силу змінювати. Увійшовши в глядацький зал, виходиш з нього інакшим. Іноді наперед ознайомлюєшся з контекстом, історією твору, який ліг в основу, сюжетною лінією,  хто автор і що цією виставою хоче сказати нам режисер-постановник. 

А іноді це повна невідомість, наче виклик: здивуйте мене, я готова до нових вражень! І тоді вистава стає полотном для саморефлексії й пошуку прихованих сенсів. І що більше очікування не співпадають з реальністю, то краще. Вау-ефект – одна з найбільших цінностей у наш час, і театральне мистецтво досі вміє робити цю магію. 

Чого очікувати від вистави із назвою «Love revolution», якщо не знати жодного контексту? Це має бути про кохання, але яке? І його тут дійсно сповна і часто навіть через вінця. Але воно не попсове, а до болю правдиве. Особливо якщо враховувати контекст. 

Любов – це…

Яка ж вона, «Love is…» цього разу? Любов – це «жінка. Це коли без неї не жить». Любов – це «право користуватися життям», особливо коли ти молодий і красивий». 

Любов – це «ловити хвилини насолоди, бо доля дарує їх так небагато». А ще любов – це «крутити роман з розумом». 

Любов – це «плакати і думати про те, що ти згубила свої молоді роки». І коли «трапився гріх, а ти вся червона і щаслива».

Любов – це коли «біс попутав». І навіть, якщо любов «не така», «Бог простить, бо він несказанно добрий. Бог все простить. А, може, й ні». 

А ще любов може бути «не на часі», але попри все вона є завжди. І навіть (особливо!) у буремні часи. І коли любов – це революція, ти або йдеш їй назустріч, або втрачаєш себе.