Сьогодні у рубриці «BLOG на нічку» читайте про важливість відпочинку і те, чому ми собі часто у цьому відмовляємо. Роздумами про те, чому працювати до повного виснаження стало модно, і чим це нам загрожує, поділилася на своїй фейсбук-сторінці українська продюсерка Наталка Панченко.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронну пошту: [email protected].

***

А давайте, поговоримо про відпочинок. Чому так сталось, що ми зробили його немодним?

Виставити фоточку в соцмережі, що ти в суботу о 23:46 ще на роботі – модно.
Хизуватись здобутками та досягненнями на роботі – модно.
Хвалитись результатом описуючи, що для його досягнення треба було не досипати й не доїдати – модно.

А от сказати чи показати, що ти відпочиваєш чомусь немодно.
Немодно у вихідні вимкнути телефон.
Немодно не відповідати на мейли та повідомлення після 17:00.
Немодно сказати, що ми чогось досягли тому, що перед цим добре відпочили.
Немодно постити фото з відпочинку. Бо як же це? Інші вкалують, а я відпочиваю.

Чому так?

Вчені вже давно довели, що відпочинок необхідний як для фізичного так і для психічного здоров’я, і він прямопропорційно впливає на нашу продуктивність, але і це не допомогло. Не модно – і все.

Нам не соромно зізнатись у трудоголізмі, але соромно сказати комусь, що ми відпочиваємо.

Я ніколи не працювала 8 годин на добу. Завжди на багато більше. Я завжди тягну на собі по кілька проектів одночасно. Цього року вперше вирішила їх порахувати,й вийшло – дванадцять одночасно. У більшості з них координую процеси та працю інших людей – це великий об’єм відповідальності. Всі вони з різних сфер, це вимагає великого ресурсу – вивчення кожної зі сфер, заглиблення в тему, вміння швидко перемикати фокус концентрації й відповідно реагувати на завдання/виклики у кожному проекті. Багато з них я роблю волонтерсько, де основним мотивом є допомогти країні і людям, які цього зараз потребують. А це означає, що часто я робою не те, що хочеться, а те, що треба. Це потребує додаткового ресурсу й уміння віддавати, не чекаючи нічого взамін.

І от раз у рік я поїхала відпочити. На місяць.
І все. В людей розірвало шаблон.
«Як це на місяць?»
«І тебе аж до листопада не буде?»
«А що сталось?»
«А можеш на оце питання швиденько відповісти? Бо дуже треба, до листопада не почекає»
«Візьми, будь ласка, трубку треба поговорити» – і купа інших подібних запитань у цьому ж стилі.

Звичайно, так роблять не всі, але переважна більшість.

Зізнаюсь, іноді мені було надзвичайно тяжко пояснити людям, що я на відпочинку, без комп’ютера і не можу зараз чогось для них зробити. Попри те, що я всіх попереджувала, що їду відпочивати це майже ні на кого не діяло. Більше того, в деякі моменти я відчувала себе винною за те, що дозволила собі відпочити.

Люди не вміють поважати відпочинку. А часто навіть і не намагаються. І тут не йдеться про саме мій відпочинок, тут я маю на увазі відпочинок загалом, як явище. Свого відпочинку ми теж поважати не вміємо. І я теж не вмію, не турбуйтесь, це не лише ви. Це ми – люди.

Саме через це наше невміння відпочивати трапляються депресії, вигорання, перевиснаження організму, інфаркти та інсульти в молодому віці.

Останнім часом я чула купу історій про вигорання людей. Особливо громадських активістів. Це жахливі історії.
Вони про психічні зриви, про інсульт у 32 роки, про відмову фізіологічних функцій організму й багатомісячне лікування, про втрату свідомості й спроби самогубства. Деякі з них про смерть. Жертвами усіх цих історій є люди, які збоку здаються успішними й часто є відомими. Часто саме це не давало їм змоги відключитись, адже мали забагато відповідальності, щоб дозволити собі таку немодну річ, як відпочинок.

А тепер зупиніться на мить. Задумайтесь. І чесно поговоріть самі з собою. 

Чи вмієте ви відпочивати?

Коли ви востаннє це робили?

І чи кількість відпочинку у вашому житті рівнопропорційна вашій зайнятості?

Або, може, інакше, чи хотіли б ви завтра отримати інсульт і зрозуміти, що один бік вашого тіла повністю паралізований, або кинутись під машину від перевтоми? Так, таке буває. Дуже часто від невміння відпочивати. Адже нас ніхто ніколи цьорму не вчив. З дитинства нас вчать як і для чого треба працювати, але не вчать, як і навіщо відпочивати.

Якщо зараз цей пост читає хтось, хто зрозуміє, про що я – поділіться, будь ласка, своїм досвідом. Розкажіть власну історію про те, коли і як ви зрозуміли, що відпочинок важливий. Або поділіться вашим рецептом того, як треба відпочивати, можете просто додати фотку з відпочинку, чи хоча б поширити цей пост, аби його побачило більше людей. До кожної вашої розповіді додавайте хештег #restisthebest, щоб ми потім могли знаходити ці історії.

Давайте просто почнемо про це говорити. Хоча б якось.

Я впевнена, що я не одна. Впевнена, що є купа людей, які про це думали, але ніколи раніше не говорили, бо ж не модно. Давайте спробуємо це змінити. Давайте почнемо писати в соцмережах про те, що відпочинок – це важливо і так само корисно, як їсти авокадо, чи постити фоточки із спортзалу. На щастя, здорова їжа, спортивні вправи та сортування сміття вже стали нормальністю наших днів. Хочеться вірити, що відпочинок теж колись нею стане.

Мрію, що колись, замість постів про роботу у вихідні й о 3 ночі, соцмережі зарясніють постами про те, як класно і корисно відпочивати.

І якщо хоча б одна людина після цього посту замислиться та зможе себе врятувати, я вже буду щасливою.

P.S. На фото я, мені 31, і я нарешті дозволила собі відпочити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: BLOG НА НІЧКУ: «НАШ МОЗОК НЕ ТАКИЙ РОЗУМНИЙ, ЯК НАМ ЗДАЄТЬСЯ»

Продюсерка Наталка Панченко