^{Текст: Аліна ХОЛБАН
Фото: Юлія КОЦЮБА}

Хоча у єдиноборствах Аліна Холбан не тямить від слова «зовсім», з тайським боксом у неї склалися особливі стосунки. Почалося все з минулорічного знайомства з бійцем і тренером Сергієм Снитюком. Потім було ефектне відкриття Ant Academy у Луцьку. Правила муай-тай складно піддавалися розумінню, та естетика і традиції цього бойового мистецтва викликали живий інтерес.

Через рік тайський бокс знову увірвався в життя журналістки тріумфальним бекфістом. У черговий матеріал вона вирішила «піддати вогню» – самій піти на тренування та розповісти про свої враження.

Напередодні всесвітнього Дня боксу дівчина вже відпрацьовувала базові бойові прийоми під наглядом вищезгаданого гуру. Зауважимо, що відповідної фізпідготовки в Аліни не було, тому її спортивну авантюру можна вважати маленькою перемогою над собою. 

***

Для невиправної «сови» прокинутися о сьомій ранку – той ще челендж.  Вимкнувши останній будильник, я урочисто і трохи приречено подумала, що моє тренування починається вже зараз.

До Ant Academy вирішила йти пішки: від  РЦ «Промінь» до Ковельської – хвилин тридцять швидкої ходьби. Дорогою зустріла нашу фотографку, і о дев’ятій ми разом дісталися спорткомплексу. Сергій вже чекав на нас там. 

«Ну що, погнали?»,  – підбадьорливо гукнув тренер, коли я вийшла з роздягалки.

Початок тренування був легким і приємним – розминка та біг по колу всім знайомі ще зі школи. Вправи на розтяжку мені також сподобалися, незважаючи на біль (в житті я час від часу планую сісти на шпагат, але ідея щоразу вмирає на стадії задуму). Розминаючись, іноді посміхаюся в камеру та краєм ока дивлюся на себе в дзеркало – позичені в подруги бриджі сидять на мені як влиті.

1

Сергій запевняє, що на першому тренуванні я точно не помру. Це заспокоює та інтригує водночас.

Після перших десяти відтискань (всього підходів було, здається, чотири) починається найцікавіша частина заняття – основи бою. Хоча в муай-тай задіяні всі кінцівки, ми відпрацьовуємо лише руки.  

Прямий, боковий та нижній удари даються мені складніше, ніж я очікувала. У вирішальні моменти кінцівки ніби починають жити своїм життям. Думаю про праву руку – забуваю про ліву, згадую про ноги – забуваю про руки. І раз у раз чую: «де ліва рука?», «де права рука?», «ближче до підборіддя», «не забувай про лікті». Тренер терпляче повторює одне й те саме, я – вперто роблю навпаки. Сергій, щирий респект твоїй витримці! Після першого блоку тренер делікатно відзначає, що передній удар – єдине, що у мене більш-менш виходить.

Відтискання з кожним підходом стають все тяжчими, але я з останніх сил стараюся не «філонити». Не знаю, хто в Ant Academy завідує музикою, але знімаю перед ним капелюха. Хто б міг подумати, що Queen так розпалює спортивний ентузіазм! Під життєствердне «Show must go on» я відчайдушно вичавлюю останнє, десяте відтискання.

Поки я насолоджуюсь епічністю моменту, Сергій приносить мені рукавиці. Вони твердіші та тяжчі, ніж я думала, але виглядаю я з ними дуже ефектно. Втім, битися в них значно важче: при неправильному ударі відчуваєш напругу в районі кисті.

Наступний підхід з відтисканнями я робила, спираючись на ті ж самі рукавиці. Позитивний аспект в цій виснажливій вправі я вловила тільки на наступний день. Відтискання навели мене на думку, що в житті людина спроможна зробити набагато більше, ніж від себе очікує. Мої десять разів замість звичних двох – красномовне тому підтвердження.

1

Після вправ з гантелями та стрибків на степ, Сергій відправив мене качати прес. Повільно відраховуючи задані п’ятдесят разів, я звернула увагу на хлопця, який неподалік робив те саме. Надихнувшись його безкомпромісною технікою, я вирішила «піднажати», швидко доробила вправу, після чого переможно розпласталася на підлозі. «Здається, це друге дихання», – тільки-но подумала я, як Сергій сказав, що тренування завершилося.

Я поверталася додому виснаженою, але радісною. Мої очікування виправдалися сповна. Думала і про спорт, і не зовсім про нього. Зокрема про те, що професіоналами стають шалені ентузіасти та  скрупульозні ремісники, а якісний результат не терпить поспішності.  

P.S.: Коли писала цей текст,  в тілі відчувала неабияку крепатуру. Але, повірте, воно того варте!  

1

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}