Олександр Паньковець – професіонал, майстер провокації та знавець усіх векторів людського тіла. Родом з Рівного, живе і працює у Луцьку. Як професійний фотограф заявив про себе у 2012 році, і відразу став переможцем національної фото-премії України «Фотограф року» у жанрі «ню» категорії «Професіонал». Автор серій «Body_Vektor», «Elements of Emptiness», «Harvest Festival».

З митцем поспілкувались «Волинські новини», ми ж вибрали найцікавіше.

***

Фотографією займався практично все своє свідоме життя, десь з шкільних років. Камера завжди була під рукою, в ті часи фотографія для мене була як хобі. Навіть не задумувався над тим, щоб комусь показувати те, що знімав. Технічну сторону вивчав по книгах, також у старших колег, так би мовити. Решту додала художня школа. Нічого не сприяло і нічого не заважало. Коли людині щось цікаво, вона це робить. 

***

Практично все знімалося на плівку, процес помилок не пробачав. Треба було знати дуже багато як для самої зйомки, так і для пост-процесу. Взагалі, навіть на той час рівень фото для журналів був космічним, якщо порівняти з сучасними провінційними глянцями. Треба було реально працювати, а не створювати дешеву ілюзію роботи – з цигаркою і чашкою кави. А справжня робота завжди малоприваблива, тому у великих містах фотограф – це лише фотограф. Людина, що заробляє гроші. Романтики мало.

[img data=def]14_02_2016_147102175/1.jpg[/img]

Інша справа, коли якийсь любитель гламуру виривається з маленького міста і пробує в столиці побудувати свій світ респекту, тусні, мартіні і повій. Такі фотографи існують, і їх дуже багато. Люди, які хочуть грати за своїми правилами. Це одна з причин, чому українська фешн фотографія знаходиться на рівні плінтуса і від неї совком смердить за кілометр.

***

Мене людське тіло цікавить як форма, об’єкт, навколо якого будується зображення. А ще це завжди буде викликати інтерес у глядача, бо тіло завжди живіше, ніж, наприклад, пейзаж чи натюрморт.

Тема універсального кохання? Якщо побачу двох Єв, які викличуть у мене цікавість як об’єкт для побудови якогось вдалого зображення, і це не буде дисонувати з моїм баченням світу, то так, звісно. Взагалі, це складно. Від мистецтва до лайна один міліметр. Це і є основна задача фотографа – відчувати ці міліметри. А ще краще маніпулювати ними в свою користь.

[img data=def]14_02_2016_147102175/2.jpg[/img]

Про оголення душі – це така байка з двадцятого століття, коли фото було емоційним. Тоді всілякі словоблуди від фотографії і видумали оголення душі. Для красного слівця. Таке собі прикрашання реальності. Якщо люди чимось довго і часто займаються, в них все виходить на рівні рефлексів. Ці рефлекси створюють таку потужну енергетику, про яку оголена душа навіть і мріяти не може.

І коли модель доходить до того, що працює на рівні рефлексу, її тіло перетворюється на згусток сексуальності. Байдуже, в що вона вдягнена, це вже на рівні тонких матерій. Така жінка керує своїм теперішнім моментом. Вона – маніпулятор. Як чоловіками із свого оточення, так і жінками, що навколо неї.

***

Мистецтво – це не фобія і не манія. Мистецтво – це вершина, найвищий рівень майстерності у тому, чим людина займається.

***

За весь час, що я займаюся фото, мені навіть у голову не приходило реалізовувати себе на рівні Луцька. І глядача я не шукаю. Є люди, що роблять свій арт заради процесу, це їхній кайф. Я зробив картинку, виклався по максимуму, що був доступний мені в момент роботи. Все. Далі глядач сам вирішує, дивитися на це чи ні, ходити на виставки до мене чи ні. Розумієш, є така річ, що треба хоча б щось робити не за гроші, а просто так. Для себе. Тоді з'являється шанс вижити і не здуріти.

[img data=def]14_02_2016_147102175/body_vector_10.jpg[/img]

Я стараюсь відокремити мистецтво від життя. Це такий експеримент. Мистецтво окремо, життя окремо. Якщо я чимось займаюсь в кайф, для чого робити це своїм життям? Тим більше, що мистецтв є багато, все хочеться спробувати, не тільки фотографію. Мені фото йде легко, ідей на роки вперед, технічних проблем не бачу, аби тільки встигнути реалізувати. Стараюсь не прив’язувати себе до мистецтва. Якщо обставини зміняться, спокійно займуся чимось іншим, що буде відповідати моїм можливостям і бажанням на той момент.