Емоції стільців, психотропні кактуси-парашути, Біблія у стилі ню: київські постмодерністи в Луцьку

Модерне мистецтво не визнає умовностей, не має обмежень і виходить за рамки будь-яких правил. Підтвердженням цього є творчість київських постмодерністів Андрія Александровича-Дочевського та Анатолія Твердого, які у п’ятницю 19 лютого завітали до луцької галереї сучасних мистецтв «Арт-кафедра».

Попри те, що обидва митці мають серйозні доробки живопису, їхній художній талант не обмежується створенням полотен. Андрій Александрович-Дочевський є головним художником Київського національного академічного театру імені Івана Франка, відтак, створює неймовірні сценографії для театральних постановок. Анатолій Твердий керується у житті та роботі принципом: робити те, що відчуваєш, і серед його робіт – надзвичайні інсталяції, в яких модерна скульптура відтворюється у динаміці і несе глядачу глибокий філософський меседж.

[caption] Художник-постмодерніст Андрій Александрович-Дочевський є головним художником Київського національного академічного театру імені Івана Франка[/caption]

Відвідувачі «Арт-кафедри» добре знайомі із живописом Андрія Александровича-Дочевського. Відразу при вході у галерею вже кілька місяців виставлений його триптих «Адам, Ліліт і Єва».

Художник каже, що ця робота – початок біблійного циклу, і наступною планує зобразити історію Каїна та Авеля. Передає Старий завіт постмодерніст у своєрідній манері: хтось би назвав це еротикою, а Александрович-Дочевський каже, що не розуміє, чому люди вирішили прикривати тіло, а, приміром, ніс і вуха лишають голими.

[caption] В луцькій «Арт-кафедрі» виставлений триптих Александровича-Дочевського «Адам, Ліліт і Єва»[/caption]

«Це єврейський апокриф, він не увійшов до Старого заповіту, за яким першою дружиною Адама була не Єва, а Ліліт. Бог створив її так само, як і Адама, а не як Єву – із ребра. Але перша дружина не підкорялася Адамові, точніше – законам, які пропонували на той час… Думаю, характером Ліліт була близькою до українських жінок: вони такі ж вільні, повноцінні люди – не з ребра зроблені», – прокоментував триптих автор.

[caption] Андрій Александрович-Дочевський каже, що любить зображати людське тіло. За спиною – репродукція його картини «Дівчина на кулі», яку художник називає полемікою з Пікассо[/caption]

«Український театр, на жаль, існує в тому просторі, який був років тридцять тому, і не рухається. Я – повністю за реформи, які мають відбутися. А в живописі я – сам собі сценарист і драматург, актор, художник і режисер», – розповів Андрій Александрович-Дочевський.

[caption] Руда натурниця – масажистка. Художник каже, надзвичайно яскрава і незалежна жінка[/caption]

«Я маю цікавість до тіла як до субстанції, ми ж усі народжуємося голими, і не має на нас усіх цих прикрас… Цікаво, чому ми не ховаємо ніс чи вуха, а ховаємо інші речі, це ж трохи абсурд. Мої роботи у стилі ню – це не закоханість у жіноче тіло, це просто портрети тіла», – каже постмодерніст.

[caption] Проект «Стільці» був виставлений у львівській «Дзизі»[/caption]

«Аби заявити про себе у світі дорослих дитина обирає підвищення. Цим підвищенням може бути табурет, а інколи – перегонутий таз, стілець тощо. Звідти – зверху – можна читати вірші або співати, проявляти свою акторську сутність. Таким чином, стілець є першим театральним помостом, тобто – сценою. І це – по-перше. По-друге, одяг та речі, що залишились забутими на стільцях, зберігають дещо від власника. У дитинстві в темній кімнаті ми лякались забутих речей на стільцях, вигадуючи із них цілі образи. Взаємодія речей зі стільцями народжує химери. По-третє, окрім ужиткового значення, стілець етимологічно – стіл, це той же престол, або трон і символізує закон та владу, або владу закону. Влада завжди знаходиться в діалозі з особистістю, або в монолозі. Тож представляючи проект «Стільці», прагнули практичним засобом, кольорово, безкольорово, безпредметно чи химерно студіювати сучасний стан взаємин в різних соціальних ситуаціях», – пояснив митець, чому героєм цілого циклу робіт виступив предмет меблів.

[caption] Картина «Німфа і сатир». На її створення наштовхнуло реальне хутряне крісло, яке викликало думки: «жінка завжди прагне руху, а козел лишається козлом»[/caption]

[caption] Картина «Європейський вибір»[/caption]

[caption] Картина «Маскулізм». «Таке відбувається, коли мужчина знищує жінку», – прокоментував автор[/caption]

Серед портретів Александровича-Дочевського – колега Анатолій Твердий, символічно одягнутий у тілогрійку, яка є частим образом на картинах художника, та іспанське національне вбрання – причиною цього є зовнішня схожість.

[caption] Портрет Анатолія Твердого[/caption]

[caption] Анатолій Твердий[/caption]

Анатолій Твердий розповів, що у мистецтві веде подвійне життя. З одного боку, вчить академічному живопису, а з іншого – творить постмодернізм. Митець продемонстрував свої інсталяції, які викликають захоплення. Окрім неабиякого мистецького таланту для таких робіт необхідно мати ще й інженерну кмітливість та глибокі філософські ідеї.

[caption] На створення інсталяції надихнув Кастанеда. Герой його книг під дією психотропних кактусів «стрибав у себе». У кактусах Анатолія Твердого – дзеркала, які теж створять відвідувачам ефект самопізнання[/caption]

[caption] В цій інсталяції манекен реагує на приближення людей, повертається і націлює дуло пістолета[/caption]

[caption] Для цієї роботи задіяли реальний автомобіль «Москвич»[/caption]

[caption] Робота Анатолія Твердого, виставлена в «Арт-кафедрі»[/caption]

[caption] Зустрічі з художниками-постмодерністами відбуваються в рамках виставки «23+1»[/caption]

Нагадаємо, зустрічі з найвідомішими українськими художниками-постмодерністами відбуваються в рамках виставки «23+1», що триває в галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра».