_{Текст: Мар’яна ХАЙБА}

Гармонійні сімейні стосунки – запорука щастя. Є так званий коефіцієнт щастя, за яким визначають в якій країні живуть найщасливіші люди.  На перших місцях – країни заходу, але поряд із ними в рейтингу дуже бідні держави – країни Карибського басейну, Куба, Венесуела. Чому такий парадокс? У них зовсім інші уявлення про світ і головне – ставлення до нього. Для них бідність – не причина плакати і засмучуватись. Головне – родинний добробут.

Саме через розлучення і проблеми у сім’ї діти найбільше ображаються на своїх батьків. Дитина може звинувачувати себе у всіх бідах  і потім живе з цим болем  та переживаннями. Якщо стосунки між мамою і татом  не склалися, дитина підсвідомо вважає, що у майбутньому  в неї теж може не бути щасливої сім’ї.

Сьогодні про відносини між батьками та дітьми говоримо з доцентом, кандидатом психологічних наук, викладачем кафедри практичної психології та безпеки життєдіяльності Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Антонієм Мельником.

–  Доброго дня,  Антонію Петровичу,  які основні причини непорозуміння і сварок між батьками та дітьми ?

– З точки зору психології конфлікт між батьками та дітьми –  це закономірне явище і воно обумовлене, в першу чергу, індивідуально-психологічними і віковими особливостями . Є певні вікові періоди, коли взаємини між дитиною і  дорослими  в цілому, зокрема з батьками, загострюються внаслідок індивідуально - типологічних особливостей, які з’являються в певному віці, тобто це закономірні явища, які є в поведінці і психіці дитини, це її реакція в цьому віці на певні стосунки з дорослими. Це внутрішні причини. А є також і зовнішні. Це стиль взаємин, який існує в сім’ї, традиції, ставлення дорослих до дитини і в цілому тип спілкування між батьками і дітьми , який вироблений в сім’ї

– Як стосунки між мамою  і татом впливають на дитину?

– Математики кажуть: « Тут пряма кореляція» . Тобто – прямий зв’язок. Це тому що дитина на рівні підсвідомого закладає модель стосунків, модель поведінки, яку вона спостерігала. Відбувається так званий «трансфер» , переноска на свої взаємини того стилю, який дитина увібрала в себе ще з раннього дитинства.

– Ні для кого не секрет, що майбутнє дитини, її характер та світосприйняття будується з самого дитинства. Як виховати успішну, впевнену у собі дитину?

– Взагалі успішна особистість не вимірюється еквівалентом якогось фінансового благополуччя. Можна мати величезні кошти, але для цього віддати все своє життя і не бачити білого світу, тільки ціль – заробляти гроші. Чи можна назвати таку людину успішною? Мабуть, ні. А також можна володіти незначною сумою, але бути щасливим, тому що поруч кохана людина, є цікава і корисна справа, якою займаєшся і захоплюєшся, є коло близького оточення, з яким хочеться бути і з ними як кажуть: « душа співає». Тобто успіх людини – це певне внутрішнє задоволення тим, хто тебе оточує, що ти отримуєш від світу і що ти даєш світу.

З таких основних моментів – це навчити  дитину розпоряджатись власними фінансами і навчити дитину в майбутньому бути толерантною до інших , розуміти інший людей. Якщо ці два фактори (повага до інших людей і вміння розпоряджатись коштами) будуть присутні, фактично це відобразиться на певній внутрішній гармонії уже дорослої особистості , вона буде від цього отримувати задоволення. Тоді ці зовнішні умови переходять у внутрішній світ, « інтеграція» відбувається, і людина буде отримувати задоволення від життя. Оце і є напевно та успішність, яку потрібно готувати з дитинства . На жаль,  на сьогоднішній день, у нас відбувся в цьому алгоритмі формування успішності деякий збій, адже діти часто стають свідками неправильного добування коштів дорослими, і з дитинства вони звикають до того, що гроші можна добувати нечесним шляхом, і кількість фінансів може визначати статус людини, що її матеріальне благополуччя впливає на авторитет, рейтинг в суспільстві.  Це залишилось ще з часів Радянського Союзу, через ментальність передалось дорослим , і моделюється дітьми. І нам ще певно не одне покоління треба виховувати тих громадян України, які вже по-іншому будуть дивитись на життя , на себе , на оточуючих.

– Чого ні в якому разі не можна допускати у відносинах з дитиною та яких найчастіше помилок допускаються батьки у вихованні дітей?

– В першу чергу, фізичне покарання, погрози, приниження гідності дитини. На жаль, батьки дуже часто забувають, що вони теж були дітьми. І от неправильні стосунки з своїми дітьми – це часто проєкція тих взаємин, які були з батьками, коли ті були дітьми. І треба пам’ятати , що які стосунки  ви побудуєте з своєю дитиною зараз – такі вона продублює в майбутньому вже зі своїми дітьми.

– Як у дітей зароджуються комплекси?

– Комплекси це не вроджене явище, а набуте, і дуже часто набувається воно в глибокому дитинстві і стає стереотипом поведінки в дорослому віці. Як правило – це результат взаємин дорослих з дітьми або особистісних відносин дітей між собою.

– У якому віці з дітьми потрібно бути особливо обережними , щоб не розірвати довіру?

– Мабуть немає такого конкретного віку. Особливо обережним потрібно бути з народження дитини і закінчуючи перехідним періодом (підлітковим). Кожен віковий період має свої особливості, де є свої стратегії і тактики щодо взаємовідносин і поведінки. В будь якому віці потрібно поводитись з дітками , як з дітьми , а не готувати їх до дорослості, коли вони ще до цього самі не готові, а от в юнацькому віці не потрібно сприймати юнаків як дітей,  тому що вони вже визнають себе дорослими і це часто стає причиною сварок у сім’ї

– У різних сім’ях різні методи покарання . З якими ви найчастіше стикалися ? Які з них зовсім неприпустимі і які можуть бути наслідки таких покарань?

– У своїй практиці я можу пригадати досить неприємні ситуації, коли неправильна поведінка батьків призводила до втрати фізичного і психічного здоров’я дитини , і до формування комплексів. У мене був випадок, коли мама перед 1 дзвоником, у серпні, набила дитину для того, щоб добре вчився в школі. От налупила його, щоб краще вчився. Такий от стимул. Звичайно, це неправильний підхід, який може сформувати на все життя певний антагонізм, протест проти навчання. І не дитина в цьому винна, а мати. Як кажуть : «За що боролись, на те і напоролись».

– Які поради ви можете дати батькам, щодо виховання діток?

– Ну зараз дуже багато літератури з цього приводу і невдячна справа давати батькам якісь поради, тому що у кожного є власний досвід, рівень освіти, мудрість. Але я хотів би закликати до того, що ми – дорослі, ніколи не повинні забувати, що теж були дітьми, ми все це пройшли, пережили, і коли  ми починаємо це усвідомлювати , то зовсім по іншому дивимось на дітей. Ми починаємо рефлексувати їх, починаємо ставити себе на їхнє місце і більш тонко відчувати те, до чого прагне дитина, тому що ми знаходимось тоді на рівних площинах бачення життя . В дітей – дитяче сприйняття світу, у нас – відповідно доросле. Якщо ми прагнемо їх підтягнути до дорослості, коли в них немає ще соціальної і фізіологічної зрілості , то нічого з цього не вийде. Вони не здатні сприймати світ, так як його сприймаємо ми, а нам так хочеться , щоб дітки нас розуміли з пів слова. Тому ми повинні враховувати вік дитини , психологію дитини у, соціальний досвід, який вона мала, ну і звісно згадати себе у цьому віці, і що було би, якби до мене тоді, в дитинстві, мали такі самі вимоги , претензії дорослі. Тоді більше розуміння наступить у взаєминах з дітьми.

Основою побудови сприятливих дитячих та батьківських  взаємовідносин є правильне виховання  дитини з перших років її життя.  Спілкуванню і поведінці з близькими людьми потрібно вчити і вчитись . Важливим для побудови стосунків є вміння щиро похвалити, бачити усе добре, що роблять ваші діти , тоді і вони будуть вдячні вам за все те, що ви для них робите . А найважливіше – навчитися  любити.  Нам часто бракує уваги одне до одного. Діти не знають чим живуть їхні батьки, а ті  - не знаходять часу поцікавитися життям своїх найрідніших, які насправді так потребують уваги. Із такого незнання і відчувається тягар відносин, розвиваються конфлікти.