Луцьк став першим з п'яти міст в Україні, який прийняв фестиваль 59 Seconds Video Festival. Це міжнародний артпроєкт, до якого увійшли мініфільми, тривалістю не більше й не менше 59 секунд.

13 липня у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК) засновниця та директорка фестивалю Ірина Данілова презентувала напрацювання фестивалю. На заході побувала журналістка Район.Культура.

Project 59 виник у 2005 році в Нью-Йорку у результаті співпраці Ірини Данілової з митцем Гайрам Леві й тривав до 2008 року. За цей час роботи митців показували 59 разів у різних куточках світу, де їх оцінювали місцеві глядачі. З нагоди 20-річчя ініціативи мистецька платформа організовує серію міжнародних показів. 

Ірина Данілова

Відвідувачі МСУМК могли побачити підбірку 41 відео з колекції фестивалю, які найбільше сподобалися публіці попередніх показів. Також до програми увійшло 18 нових робіт, створені цьогоріч з використанням штучного інтелекту (ШІ).

«2005 рік – це час, коли програми для монтажу стали доступними. А зараз ситуація ще змінилася, до створення відео залучається ШІ. Так можна порівняти роботи різних поколінь», – розповіла Ірина Данілова.

Презентовані фільми створені у жанрах документалістики, політичної сатири, у форматах наративного й експериментального відео, візуальної поезії.

«Унікальність цього проєкту полягає у його тривалості. Це досвід порівняння наскільки довгими або короткими можуть для вас виявитися ці 59 секунд під час перегляду робіт. Також я розпочала це як дослідження, як одне відео може по різному сприйматися аудиторією», – зауважила засновниця фестивалю.

Відвідувачі фестивалю 59 Seconds Video Festival у Луцьку

За її словами, показовим у цьому став фестиваль у Польщі, коли у різних містах один фільм займав найнижчу та найвищу позиції в рейтингу. Оцінити ролики мали нагоду й жителі та гості Луцька. Кожен отримав бланк з програмою фестивалю та міг позначити відео, які сподобалися або не сподобалися плюсом чи мінусом. Якщо ж він викликав нейтральне відчуття, глядачі залишали порожнє поле навпроти назви.

«Було цікаво, але не всі відео були зрозумілі», – згодом поділився емоціями один з глядачів. 

Зоя Навроцька

Сама директорка фестивалю не зазначила, які відеороботи їй подобаються найбільше, адже це забороняє політика фестивалю.

«Я не роблю вибір, не афішую свої уподобання та рішення, не оцінюю, тому що тут все залежить від аудиторії. До того ж я дивилася їх багато разів, не враховуючи нових фільмів, тож вони мені тепер як діти, я не можу виділити одне найулюбленіше», – пояснила Ірина Данілова.

Ірина Данілова

Коротка форма робіт змушувала їх творців вибирати найголовніше, найемоційніші, на їхню думку, кадри, що увійдуть у фінальний проєкт. Тривалість вплинула й на звуження фокуса сюжетної лінії та візуалу. Часто головними героями стрічок ставали предмети, наприклад, переміщення меблів у кімнаті, допоки не наведеться лад, окремі частини тіла, уривки «The end» з фільмів, знятих під час Золотої ери Голлівуду 1950-х років.

На фестивалі можна побачити історію стосунків між чоловіком та жінкою показані на пальцях у прямому значенні цього слова, як ноги крокують до водойми, як посміхаються мешканці словенсько-італійського села. Почути «Ti amo» від кількох людей та як звучить симфонія Бетховена, пришвидшена у кількадесят разів.

Відвідувачі фестивалю 59 Seconds Video Festival у Луцьку

Є місце і для фільмів з більш динамічною структурою драматургії. Зокрема, у роботі annche la parola uccide показано, як голови людей покривають сміттєвими пакетами, а інший чоловік сідає за друкарську машинку й починає вистукувати по клавішах. Полонені здригаються, наче від пострілів, і падають на підлогу. В останній сцені друкар кладе на одне з тіл записку зі словами «Слова можуть вбити».

Відвідувачі фестивалю 59 Seconds Video Festival у Луцьку

Відвідувачі фестивалю 59 Seconds Video Festival у Луцьку

Довідково: Ірина Данілова – перформанс-художниця, кураторка, засновниця серії Brural та виконавча директорка Project 59. Народилася й зростала у Харкові, де навчалася у місцевому мистецькому училищі та починала будувати кар'єру у творчості. У 1984 році виїхала з України й нині живе у Нью-Йорку. Має ступінь магістра образотворчих мистецтв Школи візуальних мистецтв.

Обрала некомерційне мистецтво, співпрацює з неприбутковими організаціями й музеями. Викладає в Кінгсборо-коледжі CUNY на художньому факультеті.