^{Текст: Соломія ДОБРОЛЮБОВА}

Відомий луцький політик, радник голови Волинської обласної ради В'ячеслав Рубльов розповів про любов, сім’ю, виховання двох синів.

Інтерв'ю опублікував портал Новини T1.UA.

– Вячеславе Володимировичу, як Ви познайомилися із дружиною?

– На роботі. Тоді я працював в обласному центрі зайнятості. Оксана перейшла до нас на роботу з районного центру зайнятості.

Зауважу, що ніхто ні в кого не був підлеглим. Спочатку придивлялися одне до одного, почали зустрічатися. Через півроку, у 2011-му, запропонував коханій одружитися. А невдовзі й перейшов на нову роботу – у Пенсійний фонд.

– Пам’ятаєте першу зустріч з Оксаною? Чи було це кохання з першого погляду?

– Для мене важливо поспілкуватися з людиною, зрозуміти, що вона має те саме, що й у мене, коло інтересів. Моя дружина надзвичайно красива та чарівна. Але передусім мені сподобалася ерудованість Оксани. Інтелектуальне спілкування переросло в кохання, яке подарувало нам двох прекрасних синів.

– Над освідченням довго міркували?

– Швидко вирішив. Оксана тоді винаймала квартиру. Прийшов туди до неї з її улюбленими квітами, жовтими трояндами, подарував каблучку.

– До слова, багато хто упереджено ставиться до жовтого кольору квітів…

– У забобони не вірю. Завжди на свята дружині дарую лише жовті троянди. Найголовніше – гармонія у стосунках і любов одне до одного.

– Відповідь «так» на пропозицію відразу прозвучала чи все-таки була інтрига?

– Інтриги не було. Оксана відразу погодилася.

– Тобто Ви були впевнені на сто відсотків у позитивному результаті?

– Чесно кажучи, коли ти вже наважився на такий крок, то повинен бути впевненим у собі. Усі рішення в житті приймаю лише після того, як впевнений у них внутрішньо. Й тут іншого варіанту не передбачав.

– Вас можна охарактеризувати як вперту людину?

– Скоріше, як цілеспрямовану. Вперта людина – це та, яка ніколи не змінює і не коригує своє рішення, а я, займаючись тим, чим займаюся ці роки, точно знаю, що треба десь коригувати свої рішення, вміти домовлятися, іти на поступки. Це допомагає вибудовувати стосунки, влагоджувати робочі моменти.

Кажуть, тільки дурень не міняє своєї позиції. Треба завжди враховувати обставини, в яких опиняєшся.

– Весілля довго планували?

– За місяць все організували. Наші друзі, які також мали намір побратися і довго готувалися, навіть жартували з нас, що одружаться першими. А ми їх «обігнали» на день. Наше весілля вдалося. Серед гостей були лише найближчі люди. Після основної частини ще влаштували посиденьки із друзями у готелі.

– У весільну подорож їздили?

– Весільна подорож була динамічна, провели її у Криму. Ми любимо активний відпочинок. Побували в Ялті, Лівадії, бухті з підводними човнами, замках, ботанічному саду. Зараз із дітьми активно подорожувати важче, але ми намагаємося. Минулорічну відпустку провели всі разом у Туреччині.

– Дитину планували?

– Така швидка організація весілля когось може наштовхнути на думку, що ми одружилися, вже чекаючи малюка. Але перший син народився у червні 2012-го, через рік шлюбу. Йому вже 6, першокласник.

Його братикові Владу скоро буде півтора рочку. Я відразу сказав Оксані, що хочу двох синів. Дружина дуже хотіла дівчинку. Але поки ми не плануємо третю дитину. У нинішній ситуації в країні кожна пара повинна задуматися не лише про народження малюка, а й про забезпечення можливостей для його повноцінного виховання та розвитку.

– На пологах були?

– Був, на обох.

– Cвідомість не втрачали?

– Усе набагато простіше, адже моя перша освіта – медична. Тому спокійно ставлюся до цих процесів.

– Так. Під час другої вагітності Оксана, правда, до останнього сподівалася, що буде таки дівчинка… Обоє синів – із сірими очима. Усі кажуть, що більше схожі на мене.

– Дружина не ревнує, коли таке чує?

– Вона й так ревнує. Тому що дійсно дітки подібні на мене. Але певні риси характеру перейняли від дружини.

– Імена синам хто обирав?

– Щодо імені першого сина відразу вирішили, що буде Вадим В'ячеславович. Над іменем другого сина дискутували. Але я зауважив, що у нас є одна хороша традиція – називати Рубльов В. В. І в нас Вадим В'ячеславович і Влад В'ячеславович. Я теж Рубльов В. В.

– Ваш тато при виборі імені Вам теж такими думками керувався?

– Мій брат – Віктор Володимирович, і в нього теж двоє синів, імена яких починаються на літеру В. Таку традицію дійсно започаткував наш тато – Володимир Максимович.

– Яких трьох головних цінностей намагаєтеся навчити синів? 

– Передусім, найважливішої життєвої мудрості – уміння відрізнити істинне від другорядного. Мужності. Старший син ходив на козацький гопак, у клуб «Герц». Зараз відвідує гурток рукопашного бою. Він повинен навчитися постояти за себе, за слабших. Любові. Діти повинні рости в любові, аби уміти любити у своїй сім’ї.

Намагаємося виховувати синів змалечку патріотами. У Вас дуже напружений графік. Та і сфера політики – досить складна, де нерідко виникає багато різних моментів.

– Дружина як сприймає Вашу роботу?

– Напередодні одруження я її відверто запитав: чи розумієш, що виходиш заміж за політика? На той час уже був депутатом облради, правда, не таким досвідченим, як зараз. Тоді займався молодіжною політикою. Дружина навчилася відрізняти робочі моменти від особистих.

Звичайно, й Оксані, і синам хочеться, аби я міг приділяти їм більше часу, спокійної відпустки. Тому Оксана завжди жартує: у відпустку треба їхати кудись далеко від Луцька.

– Так, у нас цим займається Оксана.

– Якщо Ви лишаєтеся дома, як тоді проводите час?

– Обов’язково плануємо прогулянку усі разом. У теплу пору року для старшого сина передбачаємо ролики, самокат чи велосипед. У холодну пору року відвідуємо дитячі розважальні центри. У нашому дитинстві цього не було.

– Як часто Ви готуєте їсти для сім’ї?

– Коли раніше прокидаюся, можу приготувати для всіх вівсянку. Але, якщо відверто, трапляється це рідко.

– Що цінуєте найбільше у дружині?

– Її вміння створити домашній затишок. Ніщо у світі цього не замінить. Яким би втомленим, виснаженим я не повертався додому – це місце, де відновлюються мої сили. Не переказати словами ті емоції, коли ти бачиш рученята синів, які вони простягають до тебе з обіймами. Сім’я – це острівець спокою, який дає наснагу жити.

– Який був найнесподіваніший подарунок від дружини?

– Вона сама вишила бісером мені 4 картини «Пори року». До слова, це хобі з’явилося в неї у декреті. Одну стіну у квартирі спеціально відвели під ці картини.

– А Ви який сюрприз влаштовували?

– Оксана навчалася тоді в Києві. Я купив кулончик і золотий ланцюжок. Подарував їй спочатку лише ланцюжок і отримав на горіхи. Вона не зрозуміла, навіщо їй цей дорогий подарунок. А потім дістав кулончик… Запам’яталася ця історія.

– День Валентина – свято для вас?

– Не вважаю цей день великим святом. Хоча завжди дарую дружині квіти і купую квіти для синів, аби вони також привітали маму. Якщо батьки погоджуються поглядіти дітей, то йдемо з Оксаною в кінотеатр чи на концерт.