Заслужений працівник сільського господарства і багатолітній чиновник Віталій Заремба 2 березня святкує 60-літній ювілей.

Ще у 1982 році Віталій Миколайович очолив колгосп імені Горького у селі Романів Луцького району. Керівництво господарством залишав для чиновницької роботи: був і обласним начальником управління агропромислового комплексу, і двічі першим заступником губернатора.

Зараз іменинник продовжує господарювати у Романові, а також є депутатом в обласній раді.

З нагоди ювілею «Таблоїд Волині» підготував ТОП-5 найцікавіших висловлювань Віталія Заремби.
 
* * *

Мені пропонували кілька посад: очолити головне управління агропромислового розвитку, головне управління статистики і один із районів. Я відмовився, бо влади наївся. Тому й повернувся сюди (у Романів. – Ред.), бо тут потрібно садити капусту і боротися зі шкідниками круглий рік.

* * *

Коло моїх захоплень настільки широке, що я ніде нічого видатного не досяг. Може, це неправильно, але мене на все не вистачило. Покажу вам одну книжку (бере до рук журнал обліку надоїв ТОВ «Романів». – Ред.). У цьому журналі цифри міняються, але тут тільки один почерк. Зафіксовано 365 днів без вихідних: перший день Великодня, 1 січня. Це не просто дати. Вони означають, що я щодня розмовляю із завідувачем ферми. Мені дають не тільки результати надоїв, а обов’язково скажуть і про здоров’я працівників, і про технічний стан механізмів, і про якісь проблеми. Звісно, я користуюся комп’ютером. Але це не живе спілкування. Буває, що в неділю лише на півгодини заходжу в кабінет…

* * *

Є в мене такі життєві недоліки: полювання і рибальство. Я той класичний мисливець, який не полює вночі з приладом нічного бачення чи коли заборонено правилами. Колись дуже любив полювати на качку, мав невидану кількість трофеїв. Нині вже й качок стільки немає. Можливо тому, що повисихало багато лужків, де вони виводилися. Треба їхати на великі водойми. Стосовно полювання на зайчика – мало його зосталося, шкода вухатого. По лису можна вистрелити, бо вважаю його шкідливим. Кабан – бажана здобич для кожного мисливця. Чимало вполював їх за своє життя, але великого не випадало. Під два центнери були, але рекордів не ставив.

Риболовля – це святе. І хоч я виріс на річковій риболовлі, але нині вже більше рибалю на ставках. Ловлю тільки вудками. Є місця, де вудку з голим гачком можна закинути і зловити. Але це виймання риби з води. Та й рибу можна придбати у магазині, а коли сидиш і вдивляєшся у поплавок, оце задоволення! Риболовля – це коли можеш здивувати домашніх.

* * *

Вибори – це коли можна когось «прокотити на вороних». Щоразу чекаю їх, як стихійного лиха, бо вони відволікають від головної роботи.

* * *

Це невдячна справа – давати комусь оцінку. Я краще зішлюсь на рахункову палату України, яка провела моніторинг використання коштів для соціального розвитку села. Отож вона дійшла висновку, що село катастрофічно деградує. Сьогодні в Україні тільки три регіони і Київ, в яких за дев’ять місяців смертність не перевищує народжуваність. Тобто в державі демографічна криза. Щодо Волині, то тільки в Любешівському, Камінь-Каширському, Ратнівському районах, містах Луцьку та Ковелі народжуваність краща. Село деградує не тільки через демографічну ситуацію. Воно найбільше постраждало від безробіття, соціально-економічних негараздів, які країна пережила. Село втомилося від невлаштованості, від того, що держава не змогла підтримати соціальну сферу.
 
^{За матеріалами інтерв’ю у газетах «Волинь-нова», «Вісник»}