^{Текст і фото: Наталія СЕНЬ}

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків відбувся концерт «Шедеври української класики».

Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова» під керівництвом диригента Володимира Сивохіпа разом із солістками – сопрано Софією Соловій, скрипалькою Катериною Шалайською та піаністкою Віоліною Петриченко – подарували слухачам вечір, сповнений глибоких емоцій і щирої музики. На заході побувала журналістка Район.Культура.

Концерт зібрав повний аншлаг. Усі були в очікуванні початку. І невдовзі тишу простору наповнила мелодія – твір Максима Березовського «Отче наш», яким розпочали програму. Для оркестру це був перший виступ у такому місці, тож виникали певні вагання: як же звучатиме музика в цих стінах?

«У музиці є таке поняття: коли ми виходимо на сцену, то кажемо – «отут намолене місце». Це наш храм, і ми тут молимося. Музей ніби не був нашим храмом до концерту, але ми спробували взяти кілька звуків і зрозуміли, що це місце вже створене для мистецтва. Нам було дуже комфортно», – зауважив Володимир Сивохіп.

Програма концерту охоплювала різноманітні твори – від мелодій середини XVIII століття до композицій сучасних авторів. У певні моменти залу наповнювала жвава музика, в інші – звучали інтонації смутку й навіть приглушені схлипи. Таку зміну настроїв пан Володимир Сивохіп називає «несподіваною модуляцією» – переходом від гармонії до стрімких темпів.

Звучали й твори, що торкалися теми війни, проте всі вони були органічно вплетені у програму. Вибудувати підбірку виключно з українських творів – завдання нелегке й відповідальне. Музиканти хвилювалися, аби правильно передати всі сенси та емоційну наповненість звуку, але впоралися з цим на відмінно.

Голос Софії Соловій пробирав до мурах. У соло Катерини Шалайської та Віоліни Петриченко відчувалося, наскільки глибоко вони проживають музику: кожен її фрагмент ніс емоцію, яку виконавиці майстерно передали слухачам.

Одна композиція змінювала іншу, а між виконаннями звучали коментарі Володимира Сивохіпа.

«Ось у нас є культура, ми її показали. Чого нам бракує, аби жити цією культурою?», – запитав диригент.

Вечір ще раз нагадав, наскільки важливо плекати й цінувати своє. Берегти культуру та передавати її далі. Українська класика живе і має відгомін у серцях сучасних людей. 

У мистецтві сакральність постає духовною ниткою, а тема молитви – завжди актуальна. Саме тому на завершення оркестр виконав твір, що у час війни став для українців особливо символічним, – «Мелодію» Мирослава Скорика.

Упродовж усього звучання цього твору зал стояв. Спершу – сльози, а потім – гучні овації.