Стриптиз-клуб, Дзідзьо та польський митник: кумедні історій з життя відомих волинян

24 Січня 2021

24 січня світова спільнота відзначає День сміху, або Global Belly Laugh Day. Користуючись нагодою, ми зібрали шість кумедних історій від відомих волинян.

Про невдалий перетин кордону, Дзідзьо, несподіваний бенкет та інші смішні епізоди – читайте далі.

***

Компанія подруг та польський митник – історія Юлії Євпак:

«Найсмішнішою історію, яку ми з подругами згадуємо на кожній нашій зустрічі та час від часу у своїх соцмережах, то це як нас не пустили в Польщу.

Нашою дівочою компанією зібралися їхати на вихідні в Казімеж Дольний, що недалеко від Любліна. Аби ніхто не був за кермом, вирішили найняти водія. Знайомий держслужбовець порадив звернутися до одного перевіреного перевізника. Ми зробили аванси за перевезення, повну оплату житла. І увісьмох зібралися на довгоочікуваний дівич-вечір.

У день відправлення ніщо не натякало на пригоди, поки ми не потрапили на митницю. Якщо українську сторону ми пройшли майже без стресу, то на польській почалася історія з найнятим транспортним засобом та документами водія. Ну, і за компанію перевірили всіх нас – документи, готівка, броні, страхування...

Після години неспокою нас відпускають зі словами "їдьте за мною". Польський митник йде поряд з нашим автобусом, тримає наші паспорти. Ми подумали, що нас ще на "яму" закинуть перевірити. Але він доводить до кінця забору і показує направо, на розворот в бік України, віддає паспорти й закриває шлагбаум.

І в цей момент в нашого водія грає рінгтон на телефоні "нікагда мнє так нє фартіло". Ми починаємо сміятися, розуміючи весь абсурд ситуації.

Але ми вернулись в Україну. Зрозуміли, що у нашого водія не було довіреності на машину. За три години знайшли іншого і відправились в подорож. Далі все було як по маслу».

Корпоратив і стриптиз-клуб – історія Анжеліки Арутюнян:

«Смішних історій у мене багато, і майже всі вони пов‘язані зі сценічною діяльністю. Бувало, що костюм розстібався під час номеру, або виступивши в одному залі ресторану, запрошували й в іншому виступити, бо вони підгледіти мій виступ і собі теж захотіли.

А от – з останніх цікавих приколів, хоча все могло закінчитися не надто смішно. Написав мені адміністратор одного закладу в Рівному, що хочуть, щоб я виступила у них на річниці закладу. Я розписала свій прайс, а на виїзд він значно дорожчий. Вони погодилися без будь-яких сумнівів і одразу. Ніби нічого дивного, але чомусь у мене була "чуйка", що щось не так. Я ніколи не перевіряю заклади, в яких танцюю. Чомусь навіть про це не задумувалася, а цього разу вирішила глянути, що то за заклад. І на моє здивування, це виявися стриптиз-клуб.

Найцікавіше те, що ми вже й домовилися про афіші і я мала надіслати своє фото. Я вже уявила себе на афіші посередині між двома оголеними топлес дівчатами. Я подзвонила і чесно відмовилася, аргументуючи це тим, що я не маю нічого проти закладів такого типу, але я ще і викладач, навчаю діток, і з моєї сторони морально і педагогічно неправильно виступати на такій події. Мене зрозуміли та все закінчилося добре».

Гучне весілля – історія Сергія Скулинця:

«Колись на весіллі, коли почав виступати гурт, один дідок став перед самими колонками, звідки дуже голосно звучать інструменти та вокальні голоси (до речі, це було на вулиці). Він постояв буквально три пісні! Потім підходить і каже: «Зробіть тихіше! Бо дуже голосно!». Тоді я поради йому просто відійти в сторону! От і все!».

Несподіваний бенкет – історія Богдана Коваля:

«Найкумедніша історія, яка одразу виринає із пам'яті, – про те, як пішли ми з друзями в один луцький заклад, аби випити пива за розмовою. Попри популярність цього місця, тоді там нікого не було, і власник ресторану вирішив, що лише напоїв та закусок нам буде мало. Тому вже за декілька хвилин ми помітили, як офіціантка чомусь почала до замовлених нами горішків просто накривати стіл. Ми вже в той момент були спантеличені, допоки господар не вийшов до нас із величезною тарілкою м'яса, закусками та чачею, яку вирішив випити з нами. За цей бенкет нас, звісно, ніхто не просив платити, але ми вирішили залишити на чайові всю готівку, яку мали».

Мама Санти – історія Олени Балабаш:

«Цьогоріч ми з меншим сином Назаром, проводили новорічне свято у резиденції Санта Клауса. Він був Сантою, а я в образі Сантанели йому допомагала в організації всього заходу. В якийсь момент він голосно на весь зал мене запитує: «Мама, яку гру зараз проведемо для наших діток?». І діти починають сміятися, що він мене назвав мамою, бо для них я казковий персонаж. Я відповіла, що хіба вони не знають, що у Санти теж є мама, яка допомагає йому з розвагами так, як і їхні мами їм з навчанням. Друзі, які були на святі тепер постійно над нами жартують з цього приводу».

Таксист і Дзідзьо – історія Тетяни Власової:

– А ви думаєте, я Дзідзьо не возив? Я возив! – хвалиться мені таксист і, не чекаючи моєї відповіді, шукає в телефоні відео.
– От бачите, ця сама машина, а це ми з Дзідзьо! – показує півхвилинний ролик, де на задньому сидінні дійсно той самий впізнаваний бородань.
– Круто, – кажу. – То у вас зірковий автомобіль.
Таксист вдоволено всміхається:
– А ви як думали?
Трохи мовчить і додає:
– То, правда, пародист. Але він дуже на Дзідзьо схожий.
Ну що ж.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

7

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter