Тіберій Сільваші – український художник-абстракціоніст, роботи якого зберігаються у музеях Мюнхена, Відня, Нью Джерсі,  Запоріжжя, Харкова, Ужгорода,  Києва, а також у приватних колекціях в Європі та США. У 2013 році став академіком Національної академії мистецтв України.

«Таблоїд Волині» поспілкувався з митцем, який «не малює, а вирощує живопис» перед відкриттям виставки «Живописний заповідник» у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків.

Тіберій Сільваші

Найцікавіші думки Тіберія публікуємо в нашій постійній рубриці «Словопортрет».

***

Не скажу, що багато побачив Луцька. Встиг піднятися до Замку Любарта, обійшов його, а потім почався дощ і я швидко спробував піти сушитися, бо змок.

Дощ у Луцьку залишиться зі мною назавжди. Колись, можливо, повернуся ще, бо є на що подивитися.

***

Перше враження про місто – промислова зона. Але це з того, що я бачив. Потім уже дізнався, що є історична частина, яка вражає.

Коли приїжджаю у нове місто, то я, ніби собака: важливо усе обійти, принюхатися, вигадати якісь свої історії, почути чужі. Тільки тоді місце починає жити.

***

Оскільки найбільше часу я провів тут, у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, то можу казати, що Луцьк для мене – це виставковий зал.

***

МСУМК – це те, що дивує і вражає. Я можу тільки привітати лучан, бо після перших фотографій з відкриття музею були не лише радісні рецензії та коментарі, а й заздрість великих міст, які не мають такої розкоші.

***

Дуже влучно вибрана концепція, бо інші музеї сучасного мистецтва так чи інакше орієнтуються винятково на постмодерні віяння, а в луцького музею інша лінія, одна з найбільш вдалих.

А ще ми маємо розуміти, що це лише початок, потім тут буде все. Сучасне мистецтво у найширших виявах, наповнене і розлоге.  Головне, що є напрям, є матеріальні роботи, які відтворюють атмосферу, архівація важливих етапів мистецтва. Важливо, що така тенденція має вже свій дім і свій прихисток.

***

Щоб зрозуміти сучасне мистецтво треба якомога більше дивитися. Різні музеї, різні напрями, різні роботи… Ти починаєш до кінця усвідомлювати, яке воно різне і таки знаходиш в ньому щось своє! З чого починати? Якщо вчишся читати, то вивчаєш алфавіт. Буква мистецтва – це сам його предмет, сама уже наявність.

Спершу ти думаєш, що ж це таке, починаєш аналізувати, думати, більше читати і помічати. Коли читаєш, то розумієш, що мистецтво має історію, яка не просто закінчується якимось напрямом чи століттям. Тільки тоді, коли ти дізнаєшся, як мистецтво розвивалося, можеш розуміти його.

Об'єкти Тіберія Сільваші

***

Як влучно зауважив мій знайомий художник Саша Ройтбурд, «сучасне мистецтво ніби «Санта Барбара». Знаєте чому? Бо коли ти не знаєш всього від першої серії, то дуже погано орієнтуєшся у подіях зараз, випадаєш з контексту.

***

Період роботи над одним об’єктом майже ніколи не закінчується. На багатьох роботах є декілька дат, це може бути розтягнення навіть на 15-20 років. Спершу  робота на виставці, ти її оглядаєш там, потім вона в майстерні, ти ще там щось додаєш. В будь-який момент я можу знову повернутися до доопрацювання.

Мої колекціонери уже знають схильність до цих речей, і якщо хочуть мати збережену роботу на певному етапі, то фотографують її.

***

Існують стратегіє досвіду і вислову. Для першої розділення на зміст і форму не дуже важливе, а у вислові закладені певні ідеї, які глядач має точно зчитати, тому треба гармонувати ці поняття.

Кожен митець будує це по-різному, опираючись на те, що передує суб’єктивності, передує всьому.

Митець, який «вирощує живопис»

***

У творчості на мене впливає все. Раніше міг працювати під музику, зараз потребую тиші, абсолютної тиші. І звичайно ж працюю наодинці, було б дуже дивно творити у той час, коли на тебе хтось дивиться.

Ще у школі для мене було загадково, як люди можуть малювати на вулиці! Це максимально незатишно, усі ці люди довкола – це щось страшне. Для мене важливе абсолютно спокійне відношення з часом і простором, не ділячись ні з ким.

***

Реакція глядачів на мої роботи для мене не має значення. Я абсолютно індиферентний до глядача. А до критики тим більше, бо сам себе добре критикую.

***

Що буде після постмодерну? Та він вже давно закінчився. Як епоха існує, бо немає нової номінації, щоб якось назвати віяння цього часу. Інша справа, що зараз часто в контексті якихось гострих суспільно-політичних речей формується так званий метамодерн. Це така спроба поєднати критику постмодерну і модернізму у компромісних речах, з’являються уже перші маніфести, але я у цьому не фахівець.

***

Крапка на полотні – це важливо. Бо за Фаворським, дві точки визначають площину, а вже три точки визначають об’єм. Цього досить, аби зрозуміти, що одна точка уже говорить про час і простір, уже характеризує цю дійсність.

Дві точки – це контур, скажімо, руки. А третя пояснює, як усе це працює.

Академік Національної академії мистецтв України.

***

Колись, коли точно знав, що роботу закінчено, то перед тим, як почати наступну,  мив підлогу у майстерні. А тепер я ніколи не закінчую процес, тому майстерня страшенно захаращена.

Але я собі придумав інший ритуал. У нашого «Заповідника» була традиція: раз на рік 27 грудня ми зустрічаємося. Навіть коли ми закінчили своє існування як група, ми ще продовжували зустрічатися. У мене збиралися фотографи, письменники, художники…

***

Не треба звертати увагу на глядача! Людина має сама пробуджувати в собі цікавість, а художник не циркач, який має стояти на голові, щоб закликати когось прийти на виставку.

У мистецтві глядач завжди бачить себе. Залежно від того, лице чи пустоту він бачить, і формується враження.

***

Перформанс – це теж мистецтво, воно стосується правди. Якщо глядач втрачає віру в мистецтво, то останнім аргументом на його користь може стати тіло самого митця. І це виправдано, якщо за тим стоїть щось важливе, що автор не може сказати в інший спосіб.

Про постмодерн і засади творчості

***

Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонений.