Що потрібно вміти, ставши мамою: практичний порадник від відомих волинських мам

^{Текст: Ольга МАГАС}

У другу неділю травня в Україні відзначають День матері. Всі люблячі сини та донечки купують квіти, цукерки та різні приємні дрібнички і вітають мам, бабусь, хресних мам.

Ставши мамою, жінка змінюється. Вона виявляє в собі нові риси та можливості, вчиться робити те, чого ніколи раніше не робила, і задумується над речами, які до материнства й на думку не спадали. Вона вміє витримувати цілодобово крики та плач, зі швидкістю супермена змінити підгузок (особливо у громадському місці), може одночасно однією рукою варити борщ, другою полоскати пляшечку, ногою колихати колиску і при цьому розмовляти по телефону, дивлячись «Холостяка».

Мами – це такі собі скарбнички мудрості, які зберігають силу-силенну різних знань. Тому «Таблоїд Волині» попросив у відомих волинських мам дати кілька практичних порад, які стануть у нагоді тим, хто готується до материнства, і тим, хто вже виховує малюків.

Алла Надточій, депутат Луцької міської ради:

Я стала мамою 13 років тому. Зараз у мене вже, можна сказати, доросле материнство. Ставши мамою, я зрозуміла, що відтепер потрібно ретельно обдумувати кожну свою дію, замислюватись, чим вона може відгукнутись в майбутньому. Ти стаєш більш відповідальною і для себе, і для дитини.

Ми зростали разом із нашою донечкою. І в цьому процесі я виявила, що характер моєї дитини абсолютно протилежний моєму. Я більш швидка, а вона – повільніша. Мені здається, моя донечка взагалі не знає слова «швидко». Коли її підганяєш, вона з подивом запитує: «Ну що ви хочете?». І я привчалася жити з нею, набиралась терпіння...

Кожній мамі важливо пам’ятати, що якщо ти дала життя, потрібно приділяти йому увагу. Коли донечка пішла в перший клас, я зрозуміла, що у неї з’явилася величезна потреба в маминій увазі. І я прийняла кардинальне рішення – лишила роботу і увесь свій час присвятила дитині. Заводила до школи, забирала після уроків. Ми дуже багато розмовляли, обговорювали кожну дію, її наслідки, робили разом висновки. Я завжди розмовляю з нею як з дорослою. Десь погоджуюсь, десь ні.

Загалом, вона у мене гарна, спокійна дитина. Але, як і більшість дітей, пішовши в садочок, думала, що є центром всесвіту. А насправді ж там усі дітки рівні. Я почала їй пояснювати, що якщо ти хочеш бути особливою, то для цього потрібно щось робити. Вона почала вчити вірші, стала виступати. Кого вона тільки не грала: і Оксану, і мишку, і ще багато цікавих ролей!

Я зробила ще один важливий висновок – дитину потрібно водити всюди, все показувати. Уважно слухати все, що вона говорить, навіть якщо це здається неважливим. Наша доня у 5 років захотіла стати баяністкою. Ми завжди ходили в магазин «Артист» і дивилися, чи не привезли, бува, туди маленьких баянів. В другому класі під її наполегливістю я здалася і вона таки пішла вчитися грати на баяні. І її бажання було настільки сильним, що вона стала показувати просто дивовижні результати!

У третьому класі вона вже займалася танцями, баяном, вокалом і ще й малюванням. Тому можу з упевненістю порадити всім мамам дозволяти дітям перепробувати все, що можна. Усі наші діти – талановиті. І завдання батьків – віднайти оту зернинку таланту і дати їй прорости. Зараз є величезна кількість гуртків, і дуже корисно пройтися з дитиною, подивитися, обрати те, що захопить її.

Як кажуть, найкраще капіталовкладення – в свою дитину, бо потім ти матимеш відповідний результат. Тому зичу мамам прислухатися до своїх діток, бути терплячими і розуміючими! Зі святом вас, мами!



Юлія Вусенко, секретар Луцької міської ради:

Маю декілька порад від себе як мами двох діток з маленькою різницею у віці (у нас рік і три місяці між дівчинкою і хлопчиком, а це ще більше ускладнює задіяння їх до спільних справ). Напевне, спочатку діти навчили мене робити спільно речі, які, здавалося мені, їм нецікаві, наприклад, зарядку. Робимо її разом – цікавіше, веселіше і дозволяє провести час до сніданку з користю.

Прибирання – краще виділити зону для них і роздати «відповідальні» завдання, аніж постійно відставляти їх по черзі від себе під час миття підлоги чи збирання іграшок.

Приготування їжі – окремий момент. У мене є навіть ніж, яким вони не пораняться, зате яблука будуть різати довго і з захватом. Крім цього, я навчилася одночасно дивитися новини або читати і паралельно виконувати роль продавця в магазині. Поки я зайнята своїми речами, типу відповідями на мейли, моя малеча постійно купує в мене «віртуальні» памперси для ляльок, чупа-чупси та кіндери, розраховуючись та отримуючи на здачу візитівки замість реальних грошей. Можливо, комусь би це заважало, але для мене нормою є паралельно читанню чи писанню віддати «здачу», побажати гарного дня і запросити ще прийти в «магазин».

Та, напевне, найбільшим вмінням, яке я здобула, отримавши свій скарб, яким для мене є мої дітлахи, - то вміння примирити дітей і навчити їх любові та поваги одне до одного! Бо немає нічого важливішого для брата та сестрички, яким два і три роки відповідно, як одночасно отримати ляльку чи машинки, і байдуже, що для цього потрібно буквально видерти її з рук один в одного. І тут доводиться знову і знову розказувати, наскільки ми є важливими та рідними один для одного і як важливо ділитися.



Ірина Констанкевич, депутат Волинської обласної ради:

Це питання змусило мене іншими очима подивитися на власний досвід мами двох уже майже дорослих дітей. Ото, дійсно, виховували, вчили, ростили..., а що в підсумку може стати корисним іншим? Задумалася і нічого кращого не пригадала, як домашній сирок, який я робила своїм дітям, починаючи з трьох місяців. Мене вчила моя бабуся, як відігріти молоко, змішавши з ложкою кисляку, щоб вийшов дієтичний продукт для малечі. Це було 23 роки тому, але роблю його ще й досі. Тому перша практична порада – намагатися своїм дітям готувати просту, якісну і дієтичну їжу.

Якогось дня, спілкуючись із дітьми і згадуючи комічні ситуації з дитинства, моя Соломія напівжартома сказала: «Щось я, мамусю, мало пригадую тебе у своєму дитинстві». Моя реакція на цю фразу була дуже емоційною і швидко змінювалася: то самовиправдання, то обурення, то дидактичне повчання. А потім я знайшла докази – дитячі фото, зібрані у різні альбоми. Вони, архів світлин, реабілітували мене і розчулили моє дитя. Тому моя друга практична порада – фотографувати, фільмувати, записувати, усіма можливими способами документувати і фіксувати наших дітей у різні періоди їхнього життя. Так можна створити справжню історію своєї родини і законсервувати емоції.

І третє – найголовніше: час стрімко збігає, наші діти ростуть і ми якось одного дня собі кажемо: «Боже, як швидко виросла моя донька, чи мій син уже голиться!». Тому третя практична порада – ловіть кожну мить життя вашої дитини і насолоджуйтеся, тіштеся цим, розкошуйте у своєму батьківстві!



Олександра Борук, маркетолог волинського підприємства «Теремно Хліб», письменниця:

У мене дві дівчинки – мої маленькі копії.

У нашій сім'ї є приказка-жарт: «Чоловік, що виховав двох дівчат, автоматично потрапляє до раю». Адже дівчатка – це не лише бантики.

Ніхто з нас не народжується ідеальною мамою, в собі це потрібно виховувати, над цим потрібно працювати. Кожна дитина, а відтак і стосунки батьків з дітками, у всіх складаються по-різному, але завше є дещо, що можна застосувати у будь-яких випадках: ми завше спілкуємося з дітьми як з дорослими. Якщо хочу, аби котрась із дочок зробила щось, – завше пояснюю. Аргумент «бо так потрібно» у нас недієвий, за ним точно послідує добрий десяток запитань. Дитина повинна розуміти, навіщо вона це робить. Звісно ж, останнє слово завше лишається за нами, але силоміць нічого дітей не примушуємо. Це дає свої плоди, не раз спостерігала, як старша вкотре пояснює меншій якусь річ, часом сердиться, але старається тримати себе в руках.

Мої дівчатка абсолютно різні, у них обох складний характер та тверда вдача, але коли у них сльозливий настрій, то з обома дуже легко владнати: просто кличу їх обійматися і обіймаємося доти, доки не пройде. Цілий тиждень у нас вкладання і підйом за годинником, звісно, не армійська, але дисципліна, зате в неділю ми можемо довго валятися в ліжку, дивитися улюблені кінофільми (вдесяте за рік) і їсти смачненьке. У нас це називається «котячий день».

Як казала моя хороша знайома-психолог: «Розбалуваних діток я зустрічала надзвичайно часто, перелюблених – жодного».



Віра Шевчук, телеведуча:

Перш за все дітей потрібно заводити, коли повністю готові й коли впевнені в людині, що поруч. Але навіть, якщо не так, дитина змушує подорослішати і «впасти в дитинство» одночасно. Спонукає до відповідальності і робить «мультитаскером» – особливо, якщо мати-одиначка (хоча не люблю, коли мене так називають) – треба встигати бути в багатьох місцях одночасно і ретельніше планувати дні.

Дитина вчить помічати прекрасне частіше. Згадувати себе в дитинстві. Коли було ще менше проблем і заморочок всяких, просто радіти життю.
Тепер можна ходити на мультики, в магазини іграшок з дитиною і ніхто не бачитиме в цьому чогось дивного. Правда, вчитесь і переконливості, щоб вміти пояснити, що з покупкою десятої ляльки Монстер Хай можна зачекати.



Олена Кіц, директор творчої агенції «CREAT’IF»:

Чого мене навчило материнство, і які поради я можу дати? Питання риторичне… Бо ж модель мами зазвичай дівчатка, і я не виняток, переймаємо у своїх мам. І я дуже вдячна МАМІ за ту її постійну турботу, за її повчання, за безпідставні переживання, які я не хотіла усвідомлювати… За те «от станеш матір’ю і зрозумієш, як переживати за дітей». І дійсно, не пізнавши того відчуття материнства, не усвідомиш цього.

Материнство навчило мене інших речей, не властивих мені раніше. А деколи я сама собі дивувалася – ніколи не думала, що я здатна на такі реакції і поведінку. Скільки б не читала книг, не слухала порад подруг, бабусь, тіток, виявилось, що підготуватись до материнства неможливо. Перший період – це суцільний стрес, через недосипання, збитий графік, нічні крики і я зрозуміла… що найважливіше в цей період – це відпочинок і сон. Якщо у вас є хвилинка – скористайтесь нею.

Материнство перевертає світ жінки кардинально. Далі ти розумієш, що діти – це особистості з властивими характерами, емоціями, потребами. І тут раджу сприймати дитину такою, якою вона є, але водночас дозволяти їй відкривати нові горизонти для розвитку. Підтримувати та дозволяти їй самостійно приймати рішення. Радити, але не повчати. Я зрозуміла, якщо хочеш навчити щось свою дитину – то мусиш сама так робити!
Зараз, коли мої хлопці, а в мене їх двоє, виросли – я з трепетом згадую ті роки, коли вони маленькими були. І все ж таки раджу насолоджуватись кожною хвилинкою того часу, коли дітки маленькі, бо ж вони так швидко виростають. А усі складнощі та проблеми забуваються, і вони мізерні в порівнянні з тим головним почуттям материнства – любов’ю до дітей.

Це той стан душі, коли попу хочеться цілувати щоразу, як міняєш підгузник, не зважаєш на «слюні, соплі, каки», бо вони такі рідні. Заради щастя отої маленької людинки ти змінюєшся, стаєш сміливішою, відповідальнішою, наполегливішою.

Вітаю усіх МАМУСЬ з святом!



Юля Бортнікова, директор салону краси «Малена»:

Діти навчили чіткому плануванню та організації свого дня.

Навчили, що лягати спати треба «сьогодні», тобто до 00.00 і прокидатись згідно біологічного часу без будильника. Навчили їсти по максимуму здорову їжу. Навчили особливої любові.

Показали, як можна щиро плакати і відверто радіти. Показали, що матеріальні подарунки – ніщо в порівнянні з витворами із панчох, булавок, гудзиків, фарб, папірців тощо.

Найголовніше, що для них я – завжди королева, навіть вранці і без прикрас.



Оксана Романюк, головний методист Волинської обласної бібліотеки для юнацтва:

Не всі ще знають про цілющі властивості маминого молока. Його не тільки варто додавати у купіль дитини, а й добре протирати дитячу шкіру, особливо, коли є діатези. Добре щоранку вмивати дитинку та промивати очі малесеньким дітям. Жіноче молоко – це безцінний косметичний засіб. Якщо жінка протирає своїм молоком обличчя – молодшає на кілька років. Перевірено на практиці!

Коли ще були молодими батьками, то дізнались, що розвиток моторики пальців рук дитини впливає на розвиток мовлення. Після цього відкриття ми всі дружно гралися мозаїкою, кубиками та конструктором. Не знаю, як це допомогло нам із чоловіком, а в дитини прогрес був дуже помітним.
Вдячна вихователям та вчителям, але завжди розвивала дитину, не сподіваючись на садочок та школу.

Спілкуйтесь із своїми дітьми та приділяйте їм увагу в будь-якому віці – це запорука здоров`я та щирих стосунків!



Ірина Осіпова, громадська активістка, волонтерка:

Перше, що я зрозуміла – це власний приклад! Щасливі, успішні мама і тато – це модель поведінки діток у дорослому житті. Я поряд з основною діяльністю (продаж нерухомості) обов'язково займаюсь громадською, волонтерством.

Донечки Маргарита (12 років) крім школи вже 6 років «мучить» скрипку, додаємо інколи флористику або бассейн, а Магдалена (8 років) «мучить» школу та насолоджується малюванням.

Друге – це свобода! Це особливий прояв любові та довіри. Любиш –відпускай... Так діти краще адаптуються в соціумі. А ще, на мою думку, це єдиний варіант для них обрати свій шлях, самостійно визначитись чим займатись у майбутньому. Не буду радити, який обирати ВНЗ і професію. Лише фінансова підтримка від батьків.

А ще не роблю з дітьми уроки, а лише допомагаю в розв'язанні «хитромудрих» завдань.

Третє – це спорт! Велосипеди, скейти, ковзани... Активний спільний відпочинок зближує всіх!

Але давати поради – невдячна справа. Головне – насолоджуватись материнством, обіймати і цілувати своїх малюків. Більше любові всім!)



Оксана Ричук, редактор інтернет-видання «Їсти»:

Поки дитя мале і «несмишльонне», поки воно, як наклейка, причеплене до тебе, сон – це єдина розкіш, яку ти можеш собі дозволити! Ця порада мені дісталася у спадок від мами. І я в цьому переконалася на власній мамській шкурі на всі 100. Сон для мами «спиногриза» – це ВСЕ. Не просто відпочинок, здоров’я, краса, збільшення лактації, а набагато більше і цінніше.

Тож усі кашки, какашки, миття, прання, прибирання іграшок – робимо разом. Як тільки дитина засинає (чи то біля цицьки, чи без неї) – мама клубочком згортається біля неї і обоє сопуть у дві дірки. І, як кажуть у рекламі, – «пусть вєсь мір падаждьот».

Ніколи не викидайте коробок з-під взуття. Так, картону в хаті побільшає. Зате коробки з-під дорослих черевиків – це найкращі контейнери для сортування іграшок. Одна – для великих машинок, друга – для маленьких машинок, третя – для іграшок з «кіндер-сюрпризів»… ну і далі за віком і статусом: конструктори, лего, ляльки, пупсики. Набагато легше знайти якусь конче потрібну дрібничку в маленькій коробці, ніж вигортати посеред кімнати цілий мішок заради отої мацюпусінької синенької модельки, а потім (о жах!) збирати оту кучугуру назад.

Усі іграшки, особливо ті, які трохи приїлися і не користуються ігровим попитом, мають час від часу «їздити у відрядження» – тобто непомітно ховатися у спеціально призначене і дуже секретне місце: у підвал, гараж, на найвищу полицю шафи. Малеча про них забуває, а через певний час, «зустрівши старого друга», радіє йому, як новій цяцьці. Прикольно і економно.

І ще я згадала одну пораду: коли збираєшся щось готувати з тіста (вареники, чебуреки, пісочне печиво), варто замісити на 100-200 грамів більше – тоді спокій та успіх страви гарантований. Бо густе, гарно вимішене тісто – то і екологічно чистий пластилін, і найкращий грунт для позашляховиків.



Ната Толмачова, журналістка, волонтерка:

Ніколи не скажу, що я ідеальна мама. Геть не ідеальна. Але маю дві чудові доньки, і нам ніколи не буває сумно. Сподіваюсь, що я їх чомусь таки навчила, хоча вони мене вчать постійно. Тут кілька вивчених мною уроків:

Діти – дуже емоційні. І ці емоції не варто заганяти глибоко – буде гірше всім. Моя менша – надзвичайно тонкосльоза дитина. І ми вже виробили свій нескладний спосіб вирішення цього питання. Коли я бачу, що в неї починає псуватись настрій, а очі затягуються слізками, то питаю: ти сьогодні ще не плакала? Хочеш поплакати? То давай поплач – скільки тобі треба часу? 5 хвилин вистачить? Ну то домовились, плачеш і повертаєшся до мене. І вона дійсно йде в кімнату, плаче, потім вмивається і приходить як ні в чому не бувало, головне – потім її відразу розсмішити. А можна спробувати і смішити відразу, і лоскотати. Тоді взагалі все відбувається дуже кумедно: вона водночас плаче, викручується від лоскоту і сміється. Чудовий антистрес для всіх: і емоцій зайвих позбавились, і посміялись, і дитина ще раз відчула, що вона потрібна, і її переживання мені не байдужі.

Діти – творці. І щоб вони не «творили» – треба давати їм шанс і можливості. Моя старша донька два роки ходила в художню школу, а потім покинула. Аргументація для десятирічної дитини була нестандартна: вони заставляють мене малювати не так, як я бачу! На тому ми й зупинились. Пройшло кілька років, і вона знову почала малювати: спочатку простим олівцем, потім взялась до фарб. Відкривала собі на ютубі відеоуроки і вчилась. Коли доня вирішила малювати олійними фарбами, то був для мене стрес: вся кімната, диван, штори, стіл і кицька були заляпані в синє – першим досвідом була мариністика. Зате зараз кожна її картина – то моя радість і гордість.

Діти – пошуковці і випробувачі. Вони мусять перепробувати різне й всяке, переходити на десятки гуртків, покинути те все і полежати на дивані, не бажаючи взагалі ніякої діяльності, починати й покидати незавершені проекти. Звісно, майже все відкидається і валяється десь на шафі недоробленим. Але це їхній досвід, і вони вперто його набувають, як би цьому не противились батьки. Дорослі в усьому хочуть стабільності: раз пішов на скрипку – то й ходи, навіщо тобі та гітара! Насправді, ні для кого ж не секрет, що саме в дітях батьки компенсують свої нездійснені мрії, часто не даючи тим дітям жити своїм життям і робити свої помилки.

Мої діти навчили мене, що не варто сподіватись на таку компенсацію, бо вони мають намір пробувати багато що і майже все це покинути. Вони спробували: карате, великий теніс, гімнастику, басейн, альфа-гравіті, скрипку, фортепіано, гітару, літературну студію, художню школу та студії, танці, рукоділля, модельні школи і ще купа чогось, чого я навіть не пам’ятаю. Репетитори та всякі олімпіади сюди не зараховую.

Отак і живу з ними: пес грається гімнастичним м’ячем, фарби та олівці – у всіх шухлядках, папки з малюнками складені на всіх шафах, на гітарі найчастіше сидить папуга, на стінах – власні картини та ватмани з рецептами молекулярної кухні – останнім захопленням найменшої. Все це – страх, як недешево. Зате неймовірно весело!



Марія Адамчук, президент благодійного фонду «СТОПРАК»:

Так сталося, що з першою дитиною – сином Глібом я побула в декреті всього 4 місяці і знову вийшла на роботу. Проект був достатньо важкий і насичений, тому в 7 ранку йшла (коли дитина ще спала) і в 9-10 вечора поверталася (знову таки, малий спав). Сином займалися чоловік Сергій і моя мама. І так продовжувалося близько року до народження Ані.

Вже з донькою (через проблеми зі здоров’ям) я перебувала півтори року в декреті перед тим, як знову піти на роботу. І вже тоді я помітила, що діти, які перші роки постійно біля мами – вони психологічно стійкіші і морально спокійніші.

Гліб до цих пір (зараз йому 7 років) болісно сприймає, коли нас немає поруч. Таке відчуття, що він внутрішньо напружений, що я знову його залишу. Тому, моя порада: хоча б перший рік життя свого «маленького кохання» ви повинні бути біля малечі щохвилини. Ніяка робота, кар’єра, зароблені гроші не вартують того щастя – бачити, як твоя кровинка робить перші кроки, говорить перші звуки і кожного дня змінюється.

Я дуже хочу, щоб мої діти виросли самостійними, вміли самі приймати рішення (бажано, правильні) і були космополітами. Тому я їм багато чого дозволяю (в рамках гуманності і законності або, якщо не можу пояснити, чому «не можна») і намагаюся не «стелити соломку» на кожному їхньому кроці. Ми, люди, так влаштовані, що, на жаль, поки не спробуємо на власній шкурі – не повіримо. Тому, якщо моя дитина хоче вилізти на шафу або на дерево, – я їм не забороняю і не кричу «не лізь, бо впадеш» (все одно вони це зроблять, коли я не бачитиму). Але я пояснюю, які можуть бути наслідки.



Марина Занюк, директор модельного агентства «MZM Models»:

Я можу дати три поради жінкам, які надумали стати мамами:

Запасайтесь терпінням, тому що дитина завжди вимагає уваги і не розуміє, що мамі потрібно готувати їсти, працювати, мити посуд, тощо. Просто хоче маминої уваги і разом проведеного часу! Не розуміє, що маму до сказу доводить розмазане по одягу морозиво, приклеєні до піжами ягоди, і всякі дрібні штуки, до яких потрібно навчитись відноситись по-філософськи.

Розумійте, що ваш час тепер не зовсім ваш.

Найголовніше: коли ви стали мамою – маєте усвідомлювати, що від вас тепер залежить життя, здоров’я і розвиток нової людини!



Ірина Пшенюк, керiвник танцювальної студії «Diva Dance Family»:

Перш за все вважаю, що щаслива мама – щаслива дитина. Оскільки у мене дуже мало вільного часу, стараюсь кожну хвилину проводити з сином продуктивно.

Максу – 10 років, ми давно вийшли з періоду пелюшок та періоду «без мами не обійдеться». В нас попереду підлітковий вік – період максималізму та амбіційності. Тому готуємось до нього (принаймні, я точно). У вільний час читаємо книжки, обнявшись чи валяючись на одному дивані. Хоча література у нас різна, але зате це дає можливість поговорити, проаналізувати та поділитись враженнями від прочитаного.

В основному я приходжу з роботи після 21.00. Але це привід залучити сина до приготування їжі разом, щоб було швидше. Я готую його бути спортсменом, сильним, самостійним та ввічливим. Тому розповідаю про користь продуктів, вчу розбиратись в якісній та здоровій їжі, які речовини необхідні при великих фізичних навантаженнях. Нам обом процес приносить неймовірне задоволення.

Максу – через те, що дізнається нову інфу та бачить мамині щасливі очі. А мені подобається спостерігати, як моя дитина старається та вчиться. За цим процесом ми зазвичай ще обговорюємо, що відбувається в школі, на заняттях з карате або мої робочі моменти чи говоримо «по душам».
Я стараюсь бути другом і зрозуміти сина завжди. Адже для мене дуже важливо, щоб він мені довіряв.



^{​***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}