Макові голівки, лихослів'я та добрі бджоли: прикмети на Маковія
Що забороняється робити у Маковий Спас
01 Серпня 2024
Текст і фото: Наталка ПАХАЙЧУК
Усім, хто особисто знає Сергія Кошарука, відомо, що він хуторянин, хоча народився й живе в Ковелі. Родинне обійстя на околиці Ковеля (8 км) і села Люблинець вистояло радянську владу (комуністи боролися з хуторянами), бо за Польщі потрапляло в межі міста. Сім’я досі береже домову книгу з адресою: місто Ковель, вулиця Желябова, 50.
Зараз на хуторі господарює батько чиновника – Дмитро Кошарук. Пенсіонер уже понад 20 років обробляє 18 гектарів землі, тримає худобу, свиней, птицю. Син у вільний від державних справ час поспішає на хутір допомагати по господарству.
Ялинку розбирають на Колитку
…Під стріхою однієї з багатьох господарських будівель є своєрідна виставка старожитностей. Дмитро Дем’янович охоче демонструє свою колекцію. «З таким знаряддям для заготівлі торфу ще я з таким ходив тутешніми болотами. Заготовляли торф тільки в сухі роки. Тут же у мене зберігається ручна точильня, макогон, гладильна дошка, ночівки для купання дитини, жорновий камінь, – перераховує й показує. – Шкодую, що самі жорна не зберіг, ми ще ними зерно розмелювали. А ось і кухро – маленька скринька для посагу. Таку давали нареченій небагаті батьки».
[img data=wat]25_02_2016_925193279/1.jpg[/img] Дмитро Кошарук має під стріхою «виставку» старожитностей
[img data=wat]25_02_2016_925193279/2.jpg[/img] Таким знаряддям, тільки прилаштованим на дерев'яний держак, копали на Поліссі торф
[img data=wat]25_02_2016_925193279/3.jpg[/img] Є в колекції Кошарука і дерев'яна ступа з макогоном
[img data=wat]25_02_2016_925193279/4.jpg[/img]
[img data=wat]25_02_2016_925193279/5.jpg[/img] Багатим нареченим придане складали у скриню, а бідним – у кухро, тобто таку маленьку скриньку
[img data=wat]25_02_2016_925193279/6.jpg[/img] У доброго господаря мусила бути своя точилка для ножів
[img data=wat]25_02_2016_925193279/7.jpg[/img] Жорновий камінь для розмелу зерна. Дмитро Кошарук зараз шкодує, що не зберіг ті жорна, що були на батьківському господарстві
[img data=wat]25_02_2016_925193279/8.jpg[/img] У таких маленьких ночовках купали немовлят
Серед «музейних» експонатів є й уламки 250-кілограмової авіабомби, яку скинули німці в роки Другої світової при бомбардуванні Ковельського залізичного моста. Не зрозуміло, як вона не розірвалася. Уже в двохтисячних боєприпас знайшли на дні річки Турія і за допомогою працівників МНС підняли з води. Батько Сергія Кошарука керував процесом транспортування бомби з міста на полігон, де її знешкодили. Уламок від бомби чоловік узяв собі на згадку.
[img data=wat]25_02_2016_925193279/9.jpg[/img] Серед експонатів домашнього музею – уламок німецької авіабомби, яку знайши в наші дні у Турії і знешкодили неподалік Ковеля
[img data=wat]25_02_2016_925193279/10.jpg[/img]
[img data=wat]25_02_2016_925193279/11.jpg[/img]
На подвір’ї ще стоїть прикрашена жива ялинка. Але розбирати її не поспішають, бо здавна на Поліссі зимові свята закінчуються наприкінці лютого, коли святкують Колитку, або, як іще кажуть, Колодку, – тоді і планують іграшки з ялинки знімати. Взагалі хутір обсаджений деревами – вони захищають обійстя від протягів. Найстаріші тут п’ять могутніх дубів: «Ці дуби всю родину нашу знають! А я їх пам’ятаю ще пужалками (батогами, – авт.), – починає Дмитро Кошарук розповідати родинну історію».
[img data=wat]25_02_2016_925193279/15.jpg[/img] Кошаруки старші з онуками щороку прикрашають живу ялинку
Від колективізації врятувала міська прописка хутора
Першу хату на хуторі збудував дід Сергія Кошарука Дем’ян у 1934 році на наділі, який йому виділив батько Тимофій (прадід Сергія Кошарука - ред). Дем’ян, маючи батьківську десятину, докупив ще землі, збудував хату і привів у неї молоду дружину Афанасію. Тут народилося у них шестеро дітей, серед яких був і Дмитро. Відтоді рід Кошаруків прив’язаний до хутора.
«У війну наша хата горіла, після війни розібрали солдати на бліндажі, як німця гнали. Потім батько знову зліпив нове житло уже з чого було. Пережили тоді таке лихоліття, навіть не думав я, що ми із Сергієм знову щось подібне застанемо», – замислюється Дмитро Кошарук і продовжує розповідати родинну історію.
Дем’ян Кошарук, хоч і мав землю, працював залізничником. Пішки добирався на роботу до Ковельського вокзалу. Пізніше ця робота стала одним з аргументів, коли сім’ю Кошаруків звільнили від вступу до колгоспу.
«Ми в колгоспі не були, хоча нас дуже «запрошували». Активісти-комуністи мали безвідмовні методи. Вилазили на хату і здирали снопики соломи зі стріхи, а час для цього вибирали післяобідній, бажано перед дощем. Але ми опиралися. До того ж батько – залізничник, хата в міських межах, і нас пронесло. Та й бо було ще багато кому стріхи розбирати», – пригадує Дмитро Кошарук.
Після короткого екскурсу в історію продовжуємо екскурсію хутором. Навколо хати численні господарські будівлі: гаражі, навіси, шопки, хліви, стодоли, скотний двір, загорожа для домашньої птиці, банька, теплиця. Є навіть свій ставок, у якому, крім риби, й видру побачити іноді можна. Та й інша звірина на хутір учащає. Повно білок, лисиць, які курей рахують, зайців, чиї ще свіжі сліди ми знайшли на молодих фруктових деревцях.
[img data=wat]25_02_2016_925193279/13.jpg[/img] Спортиний інвентар у господарстві має практичне застосування – підпитає ворота
[img data=wat]25_02_2016_925193279/14.jpg[/img] Охоронець хутора – Дружок
[img data=wat]25_02_2016_925193279/16.jpg[/img] Серед численних господарських будівель обійстя є і банька
[img data=wat]25_02_2016_925193279/27.jpg[/img] У стодолі зберігається потіюкована солома для худоби
[img data=wat]25_02_2016_925193279/28.jpg[/img]
[img data=wat]25_02_2016_925193279/29.jpg[/img] Хлів для птиці
[img data=wat]25_02_2016_925193279/30.jpg[/img] Трактор за 5 мільйонів служить уже більше 20 років
[img data=wat]25_02_2016_682016094/31.jpg[/img] Худоба мешкає у старожитному хліві
[img data=wat]25_02_2016_925193279/18.jpg[/img] За городом є і власний ставочок, де можна порибалити
[img data=wat]25_02_2016_925193279/19.jpg[/img] Дмитро Кошарук розповідає, що хутір навіть в 1970-ті роки не був електрифікований
[img data=wat]25_02_2016_925193279/20.jpg[/img] Молоді фруктові деревця, які посадили троє онуків, до смаку місцевим зайцям
[img data=wat]25_02_2016_925193279/21.jpg[/img]
[img data=wat]25_02_2016_925193279/22.jpg[/img] У цьому році чекають перший урожай персиків
[img data=wat]25_02_2016_925193279/23.jpg[/img] Кошаруки планують цієї весни знову омолодити садок
[img data=wat]25_02_2016_925193279/24.jpg[/img] Дерево, у яке влучила блискавка
[img data=wat]25_02_2016_925193279/25.jpg[/img]
[img data=wat]25_02_2016_925193279/26.jpg[/img] Навколо хутора росте багато могутніх дерев, які захищають від вітрів і блискавок
До речі, новий садок закладали вже трійко дітей Сергія Кошарука. Крім того, дід зробив кожному діляночки на городі й обіцяє провести конкурс, кому яка дістанеться. Так у сім’ї змалку привчають дітей до праці. Поки що найбільший інтерес до роботи на землі проявляє 12-річний син Богдан. До того ж бабуся Раїса, мати Сергія Кошарука, помітила, що там, де сіє-садить внук, усе сходить краще, ніж у неї.
Подружжя Дмитра і Раїси Кошаруків мешкало на хуторі до народження старшої доньки Олени. Після цього отримали квартиру у Ковелі, де народився майбутній міський голова (Сергій Кошарук був мером Ковеля у 2006–2010 роках, – ред.). Згодом, на початку 1990-х, Дмитро Кошарук зрозумів, що хоче повернутися на хутір і господарювати на своїй землі, хоча й працював ще директором Ковельського дорожнього експлуатаційного управління № 866, узяв землю в оренду і кредит у банку на трактор – цілих 5 мільйонів карбованців. Тим трактором обробляє землю й досі. Поки не вийшов на пенсію, їздив в обідню перерву і ввечері після роботи на хутір. А згодом і зовсім повернувся в рідну оселю, залишивши житло в місті синові.
[img data=wat]25_02_2016_682016094/34.jpg[/img] Хуторяни завжди для гостей мають в запасі делікатеси власного виробництва
[img data=wat]25_02_2016_682016094/35.jpg[/img] Заступник голови Волинської облдержадміністрації вправно готує бутерброди
Столична невістка вміла доїти корову
«Коли я був школярем, то не дуже хотілося працювати по господарству. Та коли дорослішав, то приходило розуміння, що таки треба допомагати. Якось так пристосувався, що порав тут худобу, їхав у школу, після уроків знову допомагав, після чого ще встигав із хлопцями десь поганяти», – розповідає Сергій Кошарук про юнацькі будні на хуторі.
Та найбільш пам’ятною подією тут стало весілля майбутнього політика.
«Привіз свою киянку Ларису на хутір на оглядини. Зібралася вся найближча родина. Жартома запитали її, чи вміє доїти корову, а вона відповіла, що вміє. Не повірили, довелося доводити вміння в хліві! Усі були вражені, що дівчина зі столиці знає, з якої боку до корови підійти», – пригадує Кошарук-молодший, а пані Раїса додає, що пощастило їм із невісткою, бо добра й роботяща.
«У нас було аж три весілля! У Києві – для родини молодої, для друзів – у студентському гуртожитку. Але вінчання й перша гостина була на хуторі. Тут був шалаш на більш як двісті гостей, жива музика, бочка з квасом – все як годиться, – розповідає Сергій Кошарук. – І сталася в цей день особлива подія: після кількамісячної засухи над нашим подвір’ям з’явилася хмаринка, з якої пішов рясний дощ. Усі з радості повибігали, намокли під тим дощем. Ми прийняли це як добрий знак!».
Зараз він із сім’єю мріє звести на хуторі власний дім. Планує втілити затію в життя, як відійде від чиновницьких справ, бо посади вважає за тимчасовість. Поки що усім є місце у дідівській хаті. Найгарніший куточок у донечки Іванки. П’ятирічна дівчинка часто гостює у дідуся з бабусею, поки тато на роботі. Іванка так сумує за найріднішим, що повісила над своїм диваном… передвиборчий плакат із портретом батька.
[img data=wat]25_02_2016_682016094/32.jpg[/img] Найменша внучка Іванка часто гостює у дідуся і бабусі, облаштувала собі в хаті куточок з іграшками і татом
[img data=wat]25_02_2016_682016094/36.jpg[/img] 5-річна Іванка привозить у подарунок дідові з бабою свої малюнки
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).
Усім, хто особисто знає Сергія Кошарука, відомо, що він хуторянин, хоча народився й живе в Ковелі. Родинне обійстя на околиці Ковеля (8 км) і села Люблинець вистояло радянську владу (комуністи боролися з хуторянами), бо за Польщі потрапляло в межі міста. Сім’я досі береже домову книгу з адресою: місто Ковель, вулиця Желябова, 50.
Зараз на хуторі господарює батько чиновника – Дмитро Кошарук. Пенсіонер уже понад 20 років обробляє 18 гектарів землі, тримає худобу, свиней, птицю. Син у вільний від державних справ час поспішає на хутір допомагати по господарству.
Ялинку розбирають на Колитку
…Під стріхою однієї з багатьох господарських будівель є своєрідна виставка старожитностей. Дмитро Дем’янович охоче демонструє свою колекцію. «З таким знаряддям для заготівлі торфу ще я з таким ходив тутешніми болотами. Заготовляли торф тільки в сухі роки. Тут же у мене зберігається ручна точильня, макогон, гладильна дошка, ночівки для купання дитини, жорновий камінь, – перераховує й показує. – Шкодую, що самі жорна не зберіг, ми ще ними зерно розмелювали. А ось і кухро – маленька скринька для посагу. Таку давали нареченій небагаті батьки».
[img data=wat]25_02_2016_925193279/1.jpg[/img] Дмитро Кошарук має під стріхою «виставку» старожитностей
[img data=wat]25_02_2016_925193279/2.jpg[/img] Таким знаряддям, тільки прилаштованим на дерев'яний держак, копали на Поліссі торф
[img data=wat]25_02_2016_925193279/3.jpg[/img] Є в колекції Кошарука і дерев'яна ступа з макогоном
[img data=wat]25_02_2016_925193279/4.jpg[/img]
[img data=wat]25_02_2016_925193279/5.jpg[/img] Багатим нареченим придане складали у скриню, а бідним – у кухро, тобто таку маленьку скриньку
[img data=wat]25_02_2016_925193279/6.jpg[/img] У доброго господаря мусила бути своя точилка для ножів
[img data=wat]25_02_2016_925193279/7.jpg[/img] Жорновий камінь для розмелу зерна. Дмитро Кошарук зараз шкодує, що не зберіг ті жорна, що були на батьківському господарстві
[img data=wat]25_02_2016_925193279/8.jpg[/img] У таких маленьких ночовках купали немовлят
Серед «музейних» експонатів є й уламки 250-кілограмової авіабомби, яку скинули німці в роки Другої світової при бомбардуванні Ковельського залізичного моста. Не зрозуміло, як вона не розірвалася. Уже в двохтисячних боєприпас знайшли на дні річки Турія і за допомогою працівників МНС підняли з води. Батько Сергія Кошарука керував процесом транспортування бомби з міста на полігон, де її знешкодили. Уламок від бомби чоловік узяв собі на згадку.
[img data=wat]25_02_2016_925193279/9.jpg[/img] Серед експонатів домашнього музею – уламок німецької авіабомби, яку знайши в наші дні у Турії і знешкодили неподалік Ковеля
[img data=wat]25_02_2016_925193279/10.jpg[/img]
[img data=wat]25_02_2016_925193279/11.jpg[/img]
На подвір’ї ще стоїть прикрашена жива ялинка. Але розбирати її не поспішають, бо здавна на Поліссі зимові свята закінчуються наприкінці лютого, коли святкують Колитку, або, як іще кажуть, Колодку, – тоді і планують іграшки з ялинки знімати. Взагалі хутір обсаджений деревами – вони захищають обійстя від протягів. Найстаріші тут п’ять могутніх дубів: «Ці дуби всю родину нашу знають! А я їх пам’ятаю ще пужалками (батогами, – авт.), – починає Дмитро Кошарук розповідати родинну історію».
[img data=wat]25_02_2016_925193279/15.jpg[/img] Кошаруки старші з онуками щороку прикрашають живу ялинку
Від колективізації врятувала міська прописка хутора
Першу хату на хуторі збудував дід Сергія Кошарука Дем’ян у 1934 році на наділі, який йому виділив батько Тимофій (прадід Сергія Кошарука - ред). Дем’ян, маючи батьківську десятину, докупив ще землі, збудував хату і привів у неї молоду дружину Афанасію. Тут народилося у них шестеро дітей, серед яких був і Дмитро. Відтоді рід Кошаруків прив’язаний до хутора.
«У війну наша хата горіла, після війни розібрали солдати на бліндажі, як німця гнали. Потім батько знову зліпив нове житло уже з чого було. Пережили тоді таке лихоліття, навіть не думав я, що ми із Сергієм знову щось подібне застанемо», – замислюється Дмитро Кошарук і продовжує розповідати родинну історію.
Дем’ян Кошарук, хоч і мав землю, працював залізничником. Пішки добирався на роботу до Ковельського вокзалу. Пізніше ця робота стала одним з аргументів, коли сім’ю Кошаруків звільнили від вступу до колгоспу.
«Ми в колгоспі не були, хоча нас дуже «запрошували». Активісти-комуністи мали безвідмовні методи. Вилазили на хату і здирали снопики соломи зі стріхи, а час для цього вибирали післяобідній, бажано перед дощем. Але ми опиралися. До того ж батько – залізничник, хата в міських межах, і нас пронесло. Та й бо було ще багато кому стріхи розбирати», – пригадує Дмитро Кошарук.
Після короткого екскурсу в історію продовжуємо екскурсію хутором. Навколо хати численні господарські будівлі: гаражі, навіси, шопки, хліви, стодоли, скотний двір, загорожа для домашньої птиці, банька, теплиця. Є навіть свій ставок, у якому, крім риби, й видру побачити іноді можна. Та й інша звірина на хутір учащає. Повно білок, лисиць, які курей рахують, зайців, чиї ще свіжі сліди ми знайшли на молодих фруктових деревцях.
[img data=wat]25_02_2016_925193279/13.jpg[/img] Спортиний інвентар у господарстві має практичне застосування – підпитає ворота
[img data=wat]25_02_2016_925193279/14.jpg[/img] Охоронець хутора – Дружок
[img data=wat]25_02_2016_925193279/16.jpg[/img] Серед численних господарських будівель обійстя є і банька
[img data=wat]25_02_2016_925193279/27.jpg[/img] У стодолі зберігається потіюкована солома для худоби
[img data=wat]25_02_2016_925193279/28.jpg[/img]
[img data=wat]25_02_2016_925193279/29.jpg[/img] Хлів для птиці
[img data=wat]25_02_2016_925193279/30.jpg[/img] Трактор за 5 мільйонів служить уже більше 20 років
[img data=wat]25_02_2016_682016094/31.jpg[/img] Худоба мешкає у старожитному хліві
[img data=wat]25_02_2016_925193279/18.jpg[/img] За городом є і власний ставочок, де можна порибалити
[img data=wat]25_02_2016_925193279/19.jpg[/img] Дмитро Кошарук розповідає, що хутір навіть в 1970-ті роки не був електрифікований
[img data=wat]25_02_2016_925193279/20.jpg[/img] Молоді фруктові деревця, які посадили троє онуків, до смаку місцевим зайцям
[img data=wat]25_02_2016_925193279/21.jpg[/img]
[img data=wat]25_02_2016_925193279/22.jpg[/img] У цьому році чекають перший урожай персиків
[img data=wat]25_02_2016_925193279/23.jpg[/img] Кошаруки планують цієї весни знову омолодити садок
[img data=wat]25_02_2016_925193279/24.jpg[/img] Дерево, у яке влучила блискавка
[img data=wat]25_02_2016_925193279/25.jpg[/img]
[img data=wat]25_02_2016_925193279/26.jpg[/img] Навколо хутора росте багато могутніх дерев, які захищають від вітрів і блискавок
До речі, новий садок закладали вже трійко дітей Сергія Кошарука. Крім того, дід зробив кожному діляночки на городі й обіцяє провести конкурс, кому яка дістанеться. Так у сім’ї змалку привчають дітей до праці. Поки що найбільший інтерес до роботи на землі проявляє 12-річний син Богдан. До того ж бабуся Раїса, мати Сергія Кошарука, помітила, що там, де сіє-садить внук, усе сходить краще, ніж у неї.
Подружжя Дмитра і Раїси Кошаруків мешкало на хуторі до народження старшої доньки Олени. Після цього отримали квартиру у Ковелі, де народився майбутній міський голова (Сергій Кошарук був мером Ковеля у 2006–2010 роках, – ред.). Згодом, на початку 1990-х, Дмитро Кошарук зрозумів, що хоче повернутися на хутір і господарювати на своїй землі, хоча й працював ще директором Ковельського дорожнього експлуатаційного управління № 866, узяв землю в оренду і кредит у банку на трактор – цілих 5 мільйонів карбованців. Тим трактором обробляє землю й досі. Поки не вийшов на пенсію, їздив в обідню перерву і ввечері після роботи на хутір. А згодом і зовсім повернувся в рідну оселю, залишивши житло в місті синові.
[img data=wat]25_02_2016_682016094/34.jpg[/img] Хуторяни завжди для гостей мають в запасі делікатеси власного виробництва
[img data=wat]25_02_2016_682016094/35.jpg[/img] Заступник голови Волинської облдержадміністрації вправно готує бутерброди
Столична невістка вміла доїти корову
«Коли я був школярем, то не дуже хотілося працювати по господарству. Та коли дорослішав, то приходило розуміння, що таки треба допомагати. Якось так пристосувався, що порав тут худобу, їхав у школу, після уроків знову допомагав, після чого ще встигав із хлопцями десь поганяти», – розповідає Сергій Кошарук про юнацькі будні на хуторі.
Та найбільш пам’ятною подією тут стало весілля майбутнього політика.
«Привіз свою киянку Ларису на хутір на оглядини. Зібралася вся найближча родина. Жартома запитали її, чи вміє доїти корову, а вона відповіла, що вміє. Не повірили, довелося доводити вміння в хліві! Усі були вражені, що дівчина зі столиці знає, з якої боку до корови підійти», – пригадує Кошарук-молодший, а пані Раїса додає, що пощастило їм із невісткою, бо добра й роботяща.
«У нас було аж три весілля! У Києві – для родини молодої, для друзів – у студентському гуртожитку. Але вінчання й перша гостина була на хуторі. Тут був шалаш на більш як двісті гостей, жива музика, бочка з квасом – все як годиться, – розповідає Сергій Кошарук. – І сталася в цей день особлива подія: після кількамісячної засухи над нашим подвір’ям з’явилася хмаринка, з якої пішов рясний дощ. Усі з радості повибігали, намокли під тим дощем. Ми прийняли це як добрий знак!».
Зараз він із сім’єю мріє звести на хуторі власний дім. Планує втілити затію в життя, як відійде від чиновницьких справ, бо посади вважає за тимчасовість. Поки що усім є місце у дідівській хаті. Найгарніший куточок у донечки Іванки. П’ятирічна дівчинка часто гостює у дідуся з бабусею, поки тато на роботі. Іванка так сумує за найріднішим, що повісила над своїм диваном… передвиборчий плакат із портретом батька.
[img data=wat]25_02_2016_682016094/32.jpg[/img] Найменша внучка Іванка часто гостює у дідуся і бабусі, облаштувала собі в хаті куточок з іграшками і татом
[img data=wat]25_02_2016_682016094/36.jpg[/img] 5-річна Іванка привозить у подарунок дідові з бабою свої малюнки
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).