Як добре ви знаєте своїх друзів, близьких та рідних? Чи орієнтуєтесь ви у їхніх смаках та вподобаннях? Чого вони бояться і чим захоплюються, де п’ють ранішню каву і про що мріють?..

А людські цікавинки такі захоплюючі! Ну як же ж їх не вивідати? Саме тому у нас з’явилася новенька рубрика «20х3»! Це 20 питань, на кожне з яких є по три відповіді. Коротко, лаконічно і несподівано! Сьогодні ми розповімо вам про цікавинки волинської журналістки  Наталії Комар.

1.Улюблені місця в Луцьку: Дубовий гай. Коли тато працював на підшипниковому заводі, у нас була традиція зустрічати тата з роботи. Дорога додому пролягала через цей гай. Ми з ним часто там їли морозиво та пили солодку воду, яку мама забороняла мені вживати вдома) У ті роки парк був не у найкращому стані. Згодом його довели до ладу. І тепер Дубовий гай став місцем, де можна подихати свіжим повітрям, очистити голову від настирливих думок.  Старе місто. Обожнюю Луцький замок, вулички, архітектуру. Люблю зануритися в атмосферу минувшини – уявити, як жили люди колись, які проблеми у них були, що вони думали, як одягалися, що їли – пили… Згадати і про тих, хто загинув на цій території, бо був «не угодний» владі… Зоопарк та парк культури та відпочинку імені Лесі Українки. Там просто добре, легко, комфортно, цікаво!

2.Найсмачніший обід: в кафе в місті Косів (назви не пам'ятаю), коли з подругою святкували її день народження і втекли з санаторію в «тиху годину», аби поїсти пельменів і випити вина за її свято. Також люблю деруни у «Льох у свата». А ще смакують страви у «Майдані».

3.Найароматніша кава: та, яку п'ю з друзями) Тоді не важливо в якій кав'ярні вона приготована. Смачнющу каву готує моя подруга Аня, коли я приходжу до неї в гості і ми розповідаємо одна одній наші сокровенні таємниці)

4.Мамині страви: суп з фрикадельками, млинці та котлети. Коли я була зовсім маленькою, мама, аби мене змусити їсти, виліплювала із вареної, товченої картоплі різних казкових персонажів – лисичку, Колобка… Це була найулюбленіша мамина страва.

 5.Зухвалі вчинки в школі: різко «хворіла» в дні контрольних, особливо з алгебри та геометрії; прогулювала школу; гримнула дверима перед відомою журналісткою, факультативні заняття, якої відвідувала у школі, бо вона сказала, що в Луцьку опанувати професію журналіста і працювати за цим фахом неможливо (на момент конфлікту я уже була студенткою факультету журналістики одного із вишів). Проте найбільше запам'ятався момент втечі з випускного. Під час святкування в ресторані я неймовірно натерла ноги, до крові.

Оскільки, мої батьки не змогли бути присутні на гулянці, тому довелося плачучи відпрошуватися у класного керівника та голови батьківського комітету, щоб вони мене відпустили додому. Чи жалію, що не зустрічала світанку? Ні! З багатьма однокласниками спілкуюся донині. Класного керівника ще зі шкільних років вважаю другою мамою. І щиро вдячна Жанні Сіміцькій не тільки за науку на шкільних уроках, але й за чуйне серце, доброту, щиру усмішку. За те, що саме вона дала поштовх до того, щоб я стала тією особистістю, якою є нині.

6.Моменти щастя: Поїздка в Карпати. Обожнюю гори. Це моє місце сили. Люблю їх таємничість, велич, легенди та красу. Зустрічі з друзями. Я залюблена в людей. Отримую насолоду від знайомства з новими, цікавими, товариськими, талановитими, креативними людьми. Мабуть, тому і обрала професію журналіста. Адже, працюючи за цим фахом, маю нагоду відкривати для себе людей. Друзів маю небагато, але всі вони – рідні та особливі. Шкода, що через роботу та певні життєві обставини, не вдається часто зустрічатися з ними. Одні із найщемливіших моментів у моєму житті – це спілкування із татом та рідними, котрі нині спочивають біля Бога. Жаль, що ми не завжди цінуємо розмови, коли наші близькі поряд:  вічно поспішаємо, приділяємо увагу іншим людям, речам, роботі, захопленням… думаючи, що наші рідні будуть з нами завжди… але Життя розпоряджається не так, як ми цього хочемо… На жаль.

7.Страхи: Змії – павуки – ящірки… Дуже милі тваринки, коли вони на картинці, або знаходяться на безпечній відстані від мене.  Боюся висоти та глибини. Чому висоти? Не знаю. Просто боюся. Щодо глибини: в дитячому садочку, де я навчалася, відкрили басейн. І я ледь не потонула в ньому. Відтоді панічний страх глибини супроводжує мене усе життя.  Також я боюся розчарувати людину, яка в мене повірила, або довірилася мені. Не буду лукавити, в житті були різні ситуації. І доводилося розчаровувати і, звісно бути розчарованою у інших людях. Кожну із цих ситуацій пам'ятаю. І намагаюся робити все, аби ніколи такі випадки не повторювалися. Людина може мені пробачити, але я сама себе «гризу», що так відбулося. Такий характер у мене. Так мене виховали і такі цінності вклали в мою голову і серце ще в дитинстві.

8.Книги, які варто почитати:  Петро Троневич «Оповідання з давньої історії Луцька»; Франц Кафка «Перевтілення»; Михайло Укран «Червлене літо»

9.Фільми, які варто подивитись: Серіали «Надприродне»,  «Добрі передвісники»;  «Наталка Полтавка» 1978 року.

10.Улюблені музичні композиції:

«Українська родина» Адама Горбатюка, тому що найбільша цінність у житті для мене є і буде – рідня. Життєвий досвід показав, що ніхто так не підтримає, не змотивує,  і не виручить у скрутний момент, як родичі. Широкий Лан «Татові на небо» (скоро буде 5 років, як я не можу звикнути, що тато у засвітах). Nirvana - Smells Like Teen Spirit – пісня, яка асоціюється з людиною, котра колись повірила в мене як в журналіста і сказала, що «з мене таки будуть люди». І досі вірить) За що йому низький уклін і щира подяка!

11.Відомі особистості, з якими хотів би познайомитись: Принцеса Діана, Опра Вінфрі, Майкл Джексон

12.Мрії, які збулись: Журналістика. Як кажуть мої рідні та друзі: де б ти не працювала, журналістику з тебе навіть екзорцизмом не виженеш.  Познайомилася, потоваришувала, і співпрацюю з людьми, яких в дитинстві та юності бачила лише по телебаченню, або на фото в газетах. В дитинстві я мріяла про ляльку «Барбі». У всіх моїх подруг були лялечки, у яких і руки, і ноги згиналися ( привезені із-за кордону, здебільшого). А я, граючись радянськими великими ляльками, машинками, мріяла про мініатюрну «панянку». На один із моїх днів народжень моя хресна мама подарувала цю американську «леді»: простеньку, без закордонних «понтів». Мої щасливі емоції тоді «летіли до неба і назад». Скільки я тоді одягу їй пошила! Які тільки зачіски їй не робила)))

13.Мрії, які збудуться: поїздка в Лондон (зі школи обожнюю та захоплююся усім, що пов'язано з історією і сучасністю Великобританії);  водійські права; купівля автомобіля.

14.Останні набрані номери: мама, Мирослав Ватащук, Ігор Грушко

15.Курйозні випадки з життя: їх було багато) іноді здається, що моє життя – це один великий курйоз))

16.Риси, якими пишаєтесь: Вміння пробачати, щирість, людяність.

17.Риси, яких би позбувся: Надмірна довіра до людей (часто ця риса дуже «підкошує» і змушує розчаровуватися в друзях, товаришах і знайомих); лінь (борюся з нею, але іноді вона перемагає); відкритість та доброта (чимало людей користується ними, але жити по-іншому я поки не навчилася)

18.Життєві принципи, яких дотримуєшся: Не ображати друзів, близьких та рідних людей; ставити себе на місце інших (думати, якби я вчинила в тій, чи іншій ситуації); бути чесною перед собою.

19.Професії, які спробувала би: Психолог: мені подобається спостерігати за людьми, за їх поведінкою, робити певні висновки, аналізуючи той, чи інший вчинок людини. Фотомодель: в юності обожнювала фотографуватися, однак зараз дуже скептично ставлюся до своїх світлин. Співачка: дівчинка, яка виросла в співочій родині, часто в дитинстві горлала в імпровізований мікрофон ( коли ніхто не бачив, брала до рук все, що віддалено нагадувало мікрофон і співала, уявляючи себе на великій сцені). Проте, насправді, з вокальні дані та слух в мене не дуже, тому професія співачки лишилася мрією дитинства.

20. Побажання собі: Не втратити себе. Жити за принципами і установками, які привили мені батьки, дідусі та бабусі ще з дитинства! Але, найголовніше, що хочу побажати собі і усім громадянам нашої держави – зберегти Україну!

2