Відомі луцькі мами розповіли про вагітність та своїх дітлахів
14 Травня 2017
У День матері, звісно, хочеться говорити про мам: успішних, щасливих, турботливих і з гарним почуттям гумору, яке, власне, частенько дозволяє сучасним матерям виживати без зриву нервової системи ))
Усі мами – прекрасні! Вони наділені якимись невидимими крилами, якими огортають своїх дітлахів. Вони – феї, ангели, чарівниці, войовничі діви. Вони вміють і сльозу витерти з дитячої щоки, і нагримати в разі потреби, і сніданок зготувати, і пап’є-маше в неділю о 23.00 зробити…
«Таблоїд Волині» попросив відомих луцьких мам поринути у спогади і пригадати цікаві моменти з часів вагітності й розповісти про веселі ситуації, що траплялися з їхніми дітками. Тож читайте гарну добірку дуже теплих та ніжних історій:
Телеведуча та журналістка Віра Шевчук:
Дуже щасливим було саме очікування донечки: я робила записи відео і фото УЗД, ходила на всі консультації, скуповувала всі можливі журнали для вагітних ))) Найтривожніше – коли лежала «на збереженні» перед кесарським, давались взнаки усілякі легкі «істерики», але, думаю, і завдяки ним все обійшлось добре.
Радісними, але важкими були і перші місяці після народження Валерії – дякую мамі і бабусі, якої, на жаль, вже немає... Без них я б не впоралась точно!
Кумедні моменти? Їх, правда, надто багато. Лєра рано почала розмовляти, ще до року, і майже одразу видавала «перли», які я записувала в спеціальні блокноти ))) Наприклад, коли Валерія їхала з моєю мамою в потязі з моря, і я просила сфоткати, якщо в потязі є щось «об довбане», доця відповіла: «Тут нема нічого обдовбаного – тільки ми» )))).
Ще вона в мене справжня IT-girl – вміє встановлювати windows (я не вмію), їй не все одно, скажімо, windows vista чи windows xp (добре, що ще не встановлює linuх ))).
А найзворушливішу річ почула від Лєри буквально сьогодні – вона сказала: «Мама, я дуже тебе люблю! Ти в мене найкраща!» От заради цього варто жити...
Керівниця комплексу «Diamond» та лідерка шоу-проекту «Diamond Stars» Анна Рекретюк:
Коли синок був маленький, а часом і зараз у найніжніші моменти, називаю його Ромашка.
А коли у нас серйозна розмова (про уроки, хатні справи, виховні моменти), то і звертаюсь до нього серйозно – Роман. Ну і часом іронічно-серйозно з татом кличемо його – Роман Володимирович!
Вагітною, напевно, всіх шокувала, коли викочувалась на прогулянку з великим пузом і двома стаффордширськими тер'єрами на повідках... Та пси були виховані й дресировані, тож почувались ми такою компанією впевнено.
Ще відтоді в сина зародилась любов до собак та тварин загалом. Від піврічного віку його найкращим та найвірнішим другом був син тих двох стафів, з якими я гуляла вагітною. Вони разом росли, разом бавились та бігали в дворі, тож всі жартували, що Рома швидше навчиться гавкати ніж говорити )))) І перехожих вони обгавкували разом )))
Рома, коли хотів щось дістати і не міг, спокійнесенько ставав на пса, як на підставку, щоб дібратися повище ))
Напевно і любов до подорожей у нього ще з утроби, бо жили ми тоді у Львові, тож часто їздили до Луцька.
Телеведуча Тетяна Іванська-Волошинович:
Я не можу пригадати чогось особливо важкого під час вагітності, з того, про що я можу розповісти. Важкий живіт, розпухлі ноги, все як у всіх. Останні тижні і дні, які тяглися надто довго. Дратувало, коли дзвонили і питали: ну що? А ти сама вже готова народити, а воно все ніяк! Друга вагітність минула легше, звісно. Здивувало, що під час вагітності дуже хотілося морозива і я їла його майже цілодобово, хоча до вагітності дуже не любила цей смаколик.
Старшого сина звати Орест, лагідно називаємо Орчик, Орестику, квятушек ( польською – «квітка»), молодший Гліб – лагідно Глібчику, Глібуня, Буня, Бузька. До обох коли звертаємося кажемо: дітки, соколятка або «шановні» ))))
Дуже багато кумедний випадків траплялося, коли вони були маленькі: кожен рух, кожне нове слово, воно все було кумедно і мило.
Зараз усі ці випадки пов'язані з висловлюваннями їхніми і планами на майбутнє. Наприклад, минулого тижня Орест мене запитав: «Мама, тобто ти жила навіть тоді, коли ще айфонів не було?»..
Або ось: Гліб розповідає нам, що йому наснився страшний сон, каже, що до нас в коридор хотів зайти монстр і нас усіх з’їсти, і він дуже злякався, на що Орест спокійно сказав: «Знаєш Гліб, не переживай, треба було просто сказати тому монстру, що мама щойно помила підлогу в коридорі і він би точно побоявся зайти».
Ще коли Гліб дуже сумує з мною, а я на роботі, він сідає і говорить зі мною по телевізору.
І випадок, цієї зими, забрала Гліба з садочка, Ореста зі школи і їду з ними в магазин. Гліб розповідає про те, що його обраниця в садочку, дівчинка Марина, перестала звертати на нього увагу і обіцяє одружитися не на ньому, а на іншому хлопчику. «Це мене ображає і обурює», – каже Гліб. На що Орест йому спокійним тоном пояснює: «Гліб, я тобі скажу дещо. Мама, ну але ти не ображайся. Ну, Гліб, жінки вони такі! Ну вони так люблять маніпулювати!»..
Депутатка Луцької міськради Юлія Вусенко:
Ви мене трішки озадачили, бо з моїми дітлахами кумедно усе. Без гумору з ними можна просто посивіти за день))), адже вони дууууже активні і цікаві діти, і я дякую Богу, що вони саме такі і користуються періодом свого дитинства наповну.
З останнього кумедного є те, як моя донька готувала сюрприз на свято мами в садку і виступила зі своїм «гуртом» для мене і інших мам. Анонсували гру на музичних інструментах, і я думала, буде щось грандіозне ))) Як виявилося, грали на ложках, бубнах, трикутнику і свистунцях, таких півниках, що свистять, зате, як щиро!!! Це був готовий номер до Євробачення! Передивляюся відео досі, всі хто бачив – у захваті.
А з сином наразі одна проблема, яка додає щоразу гумору у спілкуванні – він не вимовляє половину букв і все починає говорити з «к»… Тобто, як мінімум, у нього не тато, а «кака»)) Далі підставити можна будь-що, тому, його вік наразі, думаю, найвеселіший!
Допомагає донька, бо вона, як на диво, розуміє його, ще встигає перекласти мені його дитячу мову! Тому всі мультфільми ми проговорюємо разом з ними, адже так цікавіше та й для нього корисніше – швидше правильно заговорить!
Останнє з смішного сталося днями: я в іншій кімнаті була, а Тимко почав гукати мене. Відповісти не встигла, як Юстина голосом вихователя йому сказала: «Маму не клич, нема, на роботу пішла, а я тепер маю дивитися за ляльками і за тобою, то й слухай мене, бо я старша!». Ось так дівчата з дитинства дурять хлопців )))
Вагітність завжди згадую позитивно. Мені подобається цей стан. Проблем не було, та й тому з «білими заздрощами» дивлюся на жінок, які носять діток. Перший раз літала на океан на шостому місяці і їздила дивитися китів. Якось для мене це нормально. Вагітна – це ж не хвора ))). Єдине, що другу вагітність я суміщала з першою дитиною маленькою ще, тому, потрібно було лишатися доволі рухливою. А ще знала, що з двома на руках не зможу подорожувати, як люблю, тому під час другої вагітності проїхали майже пів Європи на авто.
Мама, коли дізналася, усе питала, «А як народжувати доведеться?». То я віджартовувалася, що в Польщі – буде Томек, а в Франції – П'єр )). Бо ж пологові будинки у ХХІ столітті усюди є!
А називаю я своїх дітей Юстуська та Тимко. Вони дуже непосидючі, залюблені та неслухняні. Та, напевно, для всього свій вік. А час так швидко летить, тому хочеться аби дитинство у них БУЛО!
Начальниця відділу інформаційної політики Волинської обласної адміністрації Світлана Головачук:
З моїм Рижиком золотеньким щодня курйози. Христинка – шалений непосидько. Зрештою, такою вона була ще в маминому животику. Пам’ятаю, як лікар казала: «Чекайте першого поштовху не раніше 21 тижня, бо у вас же – перша вагітність!». Нас недооцінили? Ще животик у мами не виріс, а доцік (я так на Христю кажу) уже скакав гопки. Мені й не повірили у консультації. Подумали: ще одна навіжена матуся, яка надумала в 30 народжувати. Непосидько мій до дати «Х» не діждався – прийшов у світ значно раніше.
Хресна мама Ольга Булковська «розкусила» наш характер першою. Побачивши мале жабенятко у боксику для недоношених сказала: «А погляд, що треба!». Тепер це погляд хитрої малої лисички. І Рижик видає «на гора» порції позитиву щодня. Наприклад: «Мамоцько, а ти знаєсь, сцьо був такий цас, коли зили одні дінозавї? А потім з неба упала таке виїцезна каменюка і дінозавїв не стало. Помейлі. А наса няня Ананівна ніцього не тямить в дінозявях. Я казю: бйонтозавй. А вона не знає…». До слова, нам 3 роки і 5 місяців.
Що закарбувалося в пам’яті? Та все. Від можливості перший раз потримати на руках своє золото (так склалися обставини, що зробити це дозволили лікарі, коли нам уже було два тижні), до цьомок та обнімашок щодня.
Яка вона у мене? Та золотенька. І направду, і в переносному значенні. Із рудою шевелюрою й кількома ластовинками на носику та подвійним комплектом вреднульок. Каже: «Мамо, ти йозсейдилася? То піду в кутку постою!».
Мене тішить, що мій Христик мегатворчий жучок. Вона рано взяла до рук олівця й стала правильно його тримати. Тепер малює. Навіть портрет мій сотворила. Вставивши «картину» у рамку, подарували з бабусею мені на день народження. Я ж запитую: «Доцю, а що то таке рожеве у мами на голівці?». Вона здивовано так, наче мама геть не тямить: «Цє бантик!». Тепер активно ліпить із тіста-пластеліну. Має купу всіляких причандалів до тієї справи: від станків, якими роблять макарони, до всіляких формочок. Та, коли в хаті творить малий скульптор, мама частіше бере пилососа до рук )))
Вона у мене така дівчинка-дівчинка. Любить грані сукні, сережки, браслетики. Навіть туфельки вибрала сріблясті. Бабуся все каже: «Будеш ти, мамо, бідною, як підросте!». Як стане крутитися перед дзеркалом, то ледь стримуємо сміх. Але отакі «няшні» моменти вмить знімають мамі втому після зазвичай тяжкого робочого дня. Рижик змусив мене переоцінити все: нічого не може бути важливішим за малечині обійми та фрази: «Мамоцько, я тебе так люблю, так люблю!».
Президент благодійного фонду «СТОПРАК» та Консультант з управління субпроектом Світового Банку у Волинській області Марія Адамчук:
Різниця між моїми дітьми – 1,3 роки. Тому, коли принесли Аню з пологового, було дуже цікаво спостерігати за реакцією Гліба: він дуже пильно і серйозно на неї дивився, а коли вона розплакалася, почав плакати і сам.
З маленькими дітьми завжди цікаво і кумедно, тому смішних випадків дуже багато. Цікавим був один момент: Гліб дуже важко засинав, постійно повинні були його заколисувати (великий рушник і дві пари рук теж нам знайомо), неможливо було покласти в ліжечко… Але в першу ж ніч, як принесли Аню, він почав спати спокійно. Аня ж взагалі могла проспати практично усю ніч – це було просто прекрасно!
Найбільш неймовірним було ставлення чоловіка Сергія до мене, коли я була вагітною. Він і в звичайні часи дуже турботливий і уважний, а коли я була при надії, то просто пилинки здував і виконував усі забаганки і побажання. Чим я, звичайно, системно користувалася )))
Ласкавих імен для дітей небагато. Сина я завжди називаю Глєбушка, а доню – Ганнуся або Анютка. Сергій, то більш серйозніший з сином – там майже завжди Гліб. А доню, то завжди балує і ласкавими іменами, і подарунками.
Рідко коли було важко, адже мені, з народження дітей, допомагала моя мама, та й чоловік дуже багато часу приділяє дітям. Тому, час на себе завжди знаходився.
Дуже пишаюся і щаслива з того, що хоч діти вже і дорослі, вони мільйон разів на день говорять, як вони нас люблять і постійно цілують (особливо син). Дуже часто Гліб доганяє мене в школі, коли ми вже попрощалися, щоб ще раз обійняти, поцілувати і побажати гарного дня!
Журналістка та блогерка, вікканка Олена Кузьмич:
Усвідомлення того, що я стала матір’ю, до мене прийшло тільки нещодавно. Чоловік навіть пожартував, що, мовляв, я не хотів тобі казати, але скоро День матері, так що трішки незвично зустрічати це свято у цілком новому для мене статусі.
Я всю вагітність їздила областю у рамках децентралізаційного марафону та навіть на 40-у тижні працювала вночі на сайті (вагітні, не повторюйте моїх вчинків, це просто вагітність у мене, тьху-тьху, протікала легко) і мало хто знав, що я – вагітна. Якщо говорити про кумедні випадки, то найбільше я могла «спалитися» під час манікюру. Моя знайома-майстер чаклує над моїми нігтика і каже: «Мені наснилося, що ти із візочком і дитиною гуляє». Я віджартувалася на тему, мовляв, а риба тобі не снилася. А в цей момент донечка всередині, почувши, що про неї говорять, стрибала так, що я думала, що вона підніме той стіл для манікюру.
Через часті поїдки вона не боїться і любить машини, а ось в Києві в метро мені просто на ескалаторі довелося пояснювати своєму животу, що це за штука така, бо вона шалено обурювалася цьому спуску під землю.
Що було найважче? Найважче було не перетворитися у «вагітну жіночку», а зберегти адекватність і не піддатися гормонам, коли «міс велика корпорація» перетворюється на «міс ми покакали». Звісно, ми із чоловіком багато фотографуємо донечку та дещо викладаємо в Інтернет, але до зелених какульок в Instagram, на щастя, ще не дійшло.
Всі запитають, як ми лагідно чи скорочено називаємо нашу донечку Беллатрису. А ніяк! Жартую (сміється – ред). Ми просто майже завжди називаємо її повним ім’я, іноді Беллатрікс, а ще просто – Зірочка, адже її ім’я – третя зірка у сузір’ї Оріона. Белла чомусь не прижилося.
У маленької зірочки вже навіть була перша справжня фотосесія і нашому сімейному фотографу Олі Урині довелося добряче попотіти, щоб зафіксувати усі найцікавіші моменти із маленькою капризулькою. Це виявилося навіть важче, ніж фотографувати мене у ванній із двома літрами молока та купою квітів.
Поява дитини – це ніби тест, такий собі лакмусовий папірець. Адже саме дитина «висвітлює» наскільки у пари гармонійні стосунки, чи готові вони слухати одне одного та підтримувати, і чи готові рідні, близькі та знайомі допомагати у такий момент.
Співзасновниця БФ «Ефективне суспільство», експерт із продажу нерухомості Ірина Осіпова:
Материнство це справжнє диво! Діти надихають нас і дуже тішать. Перші кроки, перші смішні слова, дитячі витівки!) Життя з дітьми — це велике щастя. А ще – це весело. Всі діти пустують, але роблять вони це щиро і від чистого серця. Навіть коли розфарбовують зеленою фарбою стіну біля балкона, як наша Маргарита. А ще вона витягала з шафи усі речі і по п'ятдесят разів на день переодягалася. Звичайно мамині туфлі та плаття були найулюбленішими )
Пізніше Андрій подарував Марго «Першу кулінарну книжку» і пішла переробка продуктів) Наша менша донечка Магдалена називала ці страви «карміша» )))
Магдалена дуже артистична і ніжна. Пам'ятаю дуже гарні вистави вихователі ставили в дитячому садочку. Але одного разу наша малеча закапризувала і відмовилася розповідати свої слова. В той момент були хвилювання... Зараз такі моменти пригадуємо з усмішкою )
В такий день хочеться привітати усіх матусь! Побажати їм міцного здоров'я та задоволення від цієї надзвичайно хвилюючої та важливої місії!!!
Речниця УСБУ у Волинській області Іванна Поліщук:
Усі мої подружки в дитинстві завжди уявляли, якими будуть їхні весільні сукні, а мене це ніколи особливо не цікавило. Зате я завжди чітко бачила в своїх думках непосидючого русявого хлопчика з вогником в очах та з машинкою в руках. Весілля у мене було гучне, сукня неймовірна, але найважливіше, що через кілька місяців я дізналася про те, що стану мамою. Вагітність і пологи були складними, на певному етапі ніхто з медперсоналу не вірив, що вагітність збережеться. Але якось одна мудра медсестра сказала мені золоті слова, що якщо зорі на небі стануть так, щоб ця дитинка прийшла у цей світ, то так і буде, не зважаючи ні на що. Так і сталося. І я отримала в дарунок найкращого хлопчика на Землі: русявого, непосидючого, з вогником в очах, який дуже полюбляє машинки ) Я його назвала Захар, на честь свого дідуся, якого дуже любила.
З самого його народження я завжди розмовляю з сином на рівних. Коли йому був один місяць, і він ще трохи міг перебувати на одному місці, то я, щоб розважити і його, і себе, читала вголос дорослі книги (чомусь дуже добре пам’ятаю, що читала Ремарка), а він уважно слухав. Коли йому було 2,4 рочки, і я вкотре читала йому його улюблену «Абетку» (видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га»), я на мить відволіклася, а Захар раптом сам продовжив вірш до кінця, так я зрозуміла, що він знає усі 33 віршики з цієї книжки, це при тому, що до двох років він майже не розмовляв. Захар дуже любить англійську мову, спілкується нею майже вільно, коли дивиться іноземні мультики і починає нудьгувати, то починає синхронно дублювати їх англійською.
Захар дуже рано (з років 3-4-х) почав розуміти гумор та іронію. Це робить наше спілкування ще цікавішим.
Захар і нове покоління:
– Захар, не забудь – тобі потрібно підготувати на завтра реферат з природознавства!
Захар здивовано:
– Що-що підготувати?
– Реферат, ну тобто проект.
– Мам, перестань розмовляти своєю мовою 80-х! Так і кажи, що проект, а не якийсь там реферат!
Захар і Євробачення:
– Мам, цей португалець співає французькою? О, це дуже сексуально, дівчата це люблять, він точно пройде у фінал! (У мене шок, звідки моя дитина знає, що означає слово «сексуальний»?)
Наш обов’язковий ритуал: вечірня розмова і читання книжки перед сном. Який би у мене не був настрій, як би я себе не почувала, цей момент я не пропускаю ніколи. Це дуже важливо для нас обох. Я чітко усвідомлюю, що життя збігає надто швидко, мине ще трохи часу, і в сина буде своє життя, тому намагаюся з цього періоду взяти усе можливе та насолоджуюсь цим). Вважаю, що діти – то найбільше щастя, а материнство – то найцінніший дар. Не розумію тих, для кого дитина це тягар чи якась там перепона у кар’єрному зростанні. Для мене син – це безкінечне джерело любові та натхнення. Я дуже вдячна своїй мамі за її любов та постійну підтримку, сподіваюся, що своєму сину зможу дати те ж саме.
Коли я потрапляю у складні ситуації, Захар це завжди інтуїтивно відчуває, тоді він так по-дорослому мене обіймає і завжди каже: «Мам, ти ж не забувай, у тебе є я, а отже все буде добре!».
Люблю тебе, мій заєць!
Волинська народна депутатка Ірина Констанкевич:
Про моїх дітей, як про вогонь, воду... Можу розповідати багато і довго. Дуже вони хороші, добрі, щирі у нас. Велика зараз від них допомога, бо ми з чоловіком завжди в роботі. І діти завжди виручають.
Про вагітність не буду розповідати, бо майже до останнього працювала. А народивши Соломію, через два тижні пішла читати першу лекцію. Епізодів з життя дітей драматичних, і кумедних безліч. Напевно, найчастіше пригадується, як відразу з пологового будинку ми привезли Соломію і поселили в Ореста в кімнаті. «Добрі» батьки мислили собі, що так він її швидше полюбить. Ото ми вночі спали, а він немовля пантрував. А раз посеред ночі приходить до нас дуже сердитий зі словами: «Батьки, вставайте, дитина плаче, їсти хоче...». І так скрушно: «Ото батьки...».
Різниця між Орестом і Соломією – сім років. А глядів він її, як дорослий брат. Навіть життя врятував. Малеча ледь навчилася ходити і активно освоювала простір кімнати. І так швидко це робила, що потягнула на себе телевізор. Ще б мить і він накрив би її своєю вагою. Але Орест миттєво прореагував, підставив руки і, як це не дивно, але втримав телевізор за сантиметр до Соломії. Рятував ще потім не раз... Багато різного було.
Цей рік для нашої сім'ї ювілейний - ми в шлюбі 30 років, Оресту – 25, Соломії – 18. Ось так ми усі разом вийшли на повнолітні рубежі у любові і взаємопідтримці. Завжди згадую Сковороду: «Любов народжується з любові».
Дружина керівника Патрульної поліції Луцька Олександра Вовченка Ірина Вовченко:
«Наш синочок був дуже бажаним та очікуваним. Про те, що я вагітна, дізналася 8 березня (такий собі подарунок). Моя вагітність – це один із найпрекрасніших моментів життя. Настільки все було легко та чудово, навіть токсикоз, який був у мене 5 місяців, з часом став буденною річчю, до якої я звикла. Вагітність протікала без ускладнень, у мене завжди був чудовий настрій, роботу я покинула за тиждень до пологів!
Як тільки вперше побачила народженого сина, ім’я Олександр прийшло само собою, тому що то була маленька копія чоловіка. Олександра-молодшого я завжди ніжно називаю синочок, знайомі кличуть Сан Санич, ну а у бабусь це цілий «зоопарк» – мишка, зайчик, котик…
Саша дуже непосидючий, йому завжди потрібно десь бігти, щось досліджувати... Я дуже сміялася, коли ми перший раз йшли після дощу на вулицю – скакати по калюжах, додому повернулися дуже швидко, оскільки вже у другій калюжі синуля покупався. А ще була така сама ситуація, коли ми були біля озера – додому ми йшли геть мокрі. Саша дуже полюбляє воду: в аквапарку він 4 години не виходив з басейну, а влітку з холодного озера його не можна було витягти.
Також Саша дуже полюбляє музику: одного разу ми пішли на концерт в Замок Любарта й думали, це йому зовсім не буде цікаво, але він як почув живу музику, як побачив музичні інструменти… не розгубився, вийшов на сцену і весь концерт знаходився біля музикантів, ходив по сцені серед тисячного натовпу і нічого не боявся, він був «зіркою» концерту. Ми з чоловіком, звичайно, були в шоці, додому ж їхали зі сльозами, що забрали його звідти.
Я дуже люблю свою дитину і можу говорити про нього довго, тому що він росте, і щодня з ним трапляються смішні ситуації: то він бороду малює фарбами, як у тата, то, поки я не бачу, візьме рідке мило або мій тональний крем і виллє його на простирадло, то він дідові від машини може відірвати бампера або фару поворотника, може взяти татового тримера та брити собі «бороду», може взяти молотка і стукати по бабусиній новій кухні, забивати цвяшки, або відривати листочки від вазонів і давати їх їсти киці – щодня з нами трапляються смішні ситуації, як і з усіма дітьми. Я дуже люблю обох моїх Олександрів!»
Радіо- та фест-ведуча Вікторія Жуковська:
Ми з цим прекрасним Мужчиною вже 10 років живемо «душа в душу». Так, він – найголовніша Людина мого життя, але стараюсь ніколи не робити з того «культ Дитини» і включати режим «#яжемать».
Вагітність була неймовірно легкою і прекрасною. Навіть чотири місяці токсикозу і поїдання усього солодкого в радіусі 200 метрів не зіпсували вражень. Вперше моє Пупсеня почало рухатись в животику під час ефіру на радіо, коли грала пісня Тартака «Чорноморець».
Кумедних історій і не перелічити – ми і стоматолога набили за вирваний зуб, і кнопку тривоги в одному з банків встигли натиснути, і впасти з дуба, зламавши ногу, etc... Люблю його запитання, відповідь на яке й досі не можу дати: «Ти мені Друг чи ти мені Мама?».
Редакторка мережі гіперлокальних сайтів «Район.in.ua» Наталка Пахайчук:
Іноді мені здається, що моя донечка на магніті. Якщо ми разом, вона не віддаляється на відстань витягнутої руки. Постійно наче прилипає: на шиї, на руках, на животі, за ногу. Усе «з мамом». Зараз ми найкращі поруги і дуже хочеться, щоб так було завжди.
Завдяки Марусі, я стала більш організована (треба все встигати), достатньо сплю (дитину треба присипляти два рази на добу щонайменше), регулярно буваю на свіжому повітрі (прогулянки дитині ніхто не відміняв), правильно харчуюся (доїдаю усяке легке, корисне, дієтичне за дитинкою). Вона щодня робить мене кращою, бо є моїм дзеркалом: не пропустить емоції, слова, погляду, щоб не скопіювати якось при нагоді.
А ще я зрозуміла, що таке безумовна любов дитини і безмежно вдячна Марусі, що вона дарує нам стільки щастя і додає життєвої мудрості, розставляє правильні пріоритети. Щодня Маруся дарує безліч подій, що день здається епохою. От сьогодні вона вперше наїлася котячого корму… ))))
Прес-секретар Патрульної поліції Луцька, викладач Ольга Бузулук:
Моїм донькам – Аліні й Діані – 5 і 2 роки відповідно. У хрещенні їхні імена – Ангеліна та Домініка.
Завжди називаю їх лагідно – зіроньки, сонечки, пташенята, красунечки, розумнички, перлинки, серденька мої… або ж лагідні форми від їхніх імен. Вони, відповідно, теж лагідно називають і мене, особливо старша донька – і це дуже приємно. Я розумію, що якщо закладу це розуміння любові зараз, то потім вони ставитимуться з любов’ю і до інших людей: поважатимуть, цінуватимуть інших.
Вагітність… Загалом, все минало дуже добре. Усім бажаю такої вагітності, як була в мене і перший, і другий раз: я мала змогу працювати, бути постійно в русі, в курсі всіх справ. Тому важкого нічого не було, навпаки, все було весело і нормально. Звісно, перша донька була дуже очікувана, ми відповідно готувались. Цікаво, що УЗД показувало, що буде хлопчик, і коли народилась Алінка, мої перші слова були: «Як дівчинка?»
Коли була вагітна вдруге, очікували вже хлопчика, тож ми сідали всі троє і казали Алінці: ось прислухайся до животика, там твій братик, як ми його назвемо?
Але знову була дівчинка – і це неймовірне щастя! Власне, це ми розуміємо щодня, і чим далі, тим більше: дівчатка дуже люблячі, розумні, допитливі, причому Діанка розвивається ще швидше, ніж свого часу Алінка, бо має старшу сестричку.
Кумедні і веселі випадки у нас щодня, але все це я намагаюсь якось влити в єдине русло, в ритм, в режим – і є результат.
Наприклад, їдять вони лише разом і в певний час. Я гукаю їм: «Дівчатка, їсточки!» І вони біжать-тупотять з вигуками: «Я перша! Я перша! Я перша» І це так смішно, коли біжить старша і чітко вимовляє, а за нею хвостиком менша і вигукує зовсім незрозуміло.
Так само, вранці у нас завжди зарядка, і це треба бачити, як вони її роблять (я колись це зніму!): щоразу вмикаю іншу пісню, і 3-4 хвилини ми робимо різні вправи, але як їх роблять маленькі діти – це так кумедно. Потім вони обоє сідають мені на ноги, щоб «мама качала прес», і рахують до 10-20: спочатку по-українськи, потім по-англійськи, - «вимучують» мене, одним словом).
Так же у нас традиція ввечері: обов’язково читаємо якісь нові казки, книжок у нас дуже багато, отже, я читаю казку, Аліна уважно слухає, щось перепитує, уточняє, а Діана збоку з іншою книжкою «читає» по-своєму.
Також вони щодня дають «концерти», в хорошому розумінні: зі «сценою», «мікрофоном», відповідними «образами», оголошують свої виступи… В Аліни є особливість: вона співає пісні і римує вірші на ходу, але все виходить змістовно, ритмічно, на певну тему. Можливо, так впливає театральна студія, яку відвідує. Діана ж, відповідно, вже її наслідує і співає про те, що бачить.
Ще мені імпонує, що вони добре реагують на будь-які іграшки, одяг, взуття. Намагаюсь виховувати їх гендерно правильно: вони розуміють, що вони дівчатка, але вони розуміють і те, що гратись машинками – це круто, бо мама їздить за кермом, і вони, коли виростуть, теж їздитимуть, бо це комфортно. Улюблені іграшки у них – це коники, ляльок не люблять, хоча люблять мультики про принцес.
Взагалі, вони дуже різні, хоч і схожі. Менша більш вередлива, пригадую, старша в такому віці завжди обнімала, цілувала, показувала, як любить, а менша сама ніколи це не зробить, а на питання, чи маму любиш, каже: «Нєа». Звісно, вона ще маленька і проявляє любов, просто по-своєму.
Я ж більше уваги приділяю тому, щоб вони дружили між собою, бо різниця між ними невеличка, тому зараз є певна конкуренція, якісь змагання між ними, де чия іграшка чи хто перший прибіжить. Але це через те, що вони ще маленькі.
Разом з тим я знаю і бачу, що вони жити одна без одної не можуть – так і має бути. У мене є лише менший брат, і завжди трішки заздрила тим, в кого була сестра, особливо старша. Думаю, дві донечки – це ідеальний варіант для мене.
Письменниця та маркетолог волинського підприємства «Теремно Хліб» Олександра Борук:
Бути мамою двох дівчат і легко, і важко водночас. Легко тому що дівчатка ж! Близькі по духу, сукенки, спіднички і мамина косметика. Але і капризи суто дівочі)))
Я народила старшу, Катруся, досить рано – за кілька місяців до 18-тиріччя. Це було справжнє випробування. З нею у бібліотеку і часом на пари, я саме навчалася в університеті. ХарАктерне дівчисько змінило моє життя. Так, звучить банально, але коли тобі 18 і у тебе маля на руках – це час міцно вставати на ноги. Майюша навпаки – дуже м’яка, суцільне мімімімі. Вона сама про себе любить казати: мамо, я твоє сіреньке кошеня.
Найважчим у материнстві для мене стали не безсонні ночі, а постійний баланс між дітьми і роботою. Пам’ятаєте серіал «Секс і місто»? Відчуття провини стали для Міранди таким же атрибутом як ранкова кава, коли вона щоранку залишала сина на няню. Зате велосипеди, ковзани, ролики, верхова їзда – всім цим я завше і залюбки займаюся з дітками, дуже часто на катку я єдина мама))))
У нас вдома табу на фізичні покарання. Я далеко не ідеальна мама, часом я втрачаю терпіння, серджуся, але завжди намагаюся вислухати і стримати язика у складній ситуації, втриматися від «я казала». У нас з дівчатками дуже близькі стосунки. Вірю, вони будуть кращими ніж я, вони вже кращі)))
Речниця прокуратури Волині Наталка Мурахевич:
Обнімаючи сина, відчуваю надійне чоловіче плече. Обнімаючи доньку, відчуваю – набризкалась моїми парфумами ))
У мене зараз саме цей період у житті.
Я доросла до моменту такого собі «камінг-ауту» – визнаю, цей молодий гарний мужчина, з яким мене можна бачити у місті – мій син :))) І одночасно – мій найкращий друг. Моє відображення і мій порадник.
Іноді, щоправда, коли ми з ним розмовляємо на якісь глибоко важливі теми, я починаю підозрювати, що ця дитина – не від мене. Він народився з розумінням речей, яких я можу не осягати досі.
Попри те, що він прийшов мені дуже рано, аби я мала толк до дитини, ми звучимо з ним дуже унісонно в емоціях і враженнях, одними і тими ж послідовностями слів визначаємо людей чи явища, співпадаємо в часі у музиці, яку слухаємо. Багато різних за складністю подій і періодів життя ми переживали РАЗОМ. Я іноді «гружу» його якимись своїми занадто дорослими вже проблемами – і він змушений зі мною бути воїном на Шляху Бездоганності.
Дівчинка ж вчить мене бути Феєю Єдинорогів. То важко пояснити )) То дуже високі дівчачі висоти, про існування яких я і не здогадувалася. Окрім тих висот, вона показала мені ще і дивовижні глибини чогось такого, дуже жіночого. Про наявність чого в собі я теж навіть не підозрювала, у неї ж воно – вроджене. Зараз в нас спільні деякі прикраси, парфуми і пари взуття )) Дівчинка ще й мій співучасник у подорожах.
Я такими їх намріяла – Хлопчика і Дівчинку. І Бог привів їх у цей світ через мене. Вони навдивовижу різні, ніби справді з різних планет. Я люблю з ними розмовляти і сміятися. Навряд чи я їх виховую. Я доростаю до них і намагаюся бути чесною.
Я знаю – вони схожі на мене. Я впевнена – вони мене перевершать.
Йдучи своїм шляхом, роблячи свої помилки і свій вибір, вони стануть не такими, як я «хочу». Вони стануть такими, як я і не мріяла ))
Я ж їх буду любити – ЗАВЖДИ.
…Мабуть, для того і є – МАМА.
Мами, зі святом! ))
Письменниця, голова Волинської організації НСПУ Ольга Ляснюк:
Кумедності з моєю Уляною вистачає завжди. Щодня – непомірними порціями. Колись мені довелося просити, аби священик поцілував мою дитину, бо тільки в такий спосіб можна було її заспокоїти. А пригода була така: вранці ми чимчикували у дитсадок (тоді Улянці було 2,5 роки), священик теж відводив свою доньку в садок і поцілував, прощаючись до вечора. Тут Уляна і зчинила ґвалт: як це так – дівчинку священик цілує, а її – ні. Усі мої пояснення зійшли нанівець. Священику виявилося простіше пояснити, чому моя дитина прагне поцілунку душпастира. Кожен лишився при своєму: хто з поцілунком, а хто – зі щирим сміхом.
Під час вагітності було багато переживань, важко було навчитися пристосовувати своє тіло не тільки «під себе», а ще – ці всі безкінечні аналізи, гормональні збої та тривоги… А веселого теж вистачало: коли ти раптом переключаєшся на дитячі книжки, мульти – і нічого дорослого; коли «накидаєшся» на мариновані помідори; коли з твого живота «вистурбучується» відбиток маленької ніжки… давненько це було, багато чого стерлося з пам’яті.
Доньку ласкаво називаю Лянуся, Уляниця, Уляничка, а ще – Снігурик, Кролик, у ранньому дитинстві було ще Малютушка, Сніжилко (із цим пов’язана теж кумедна історія).
***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].
Усі мами – прекрасні! Вони наділені якимись невидимими крилами, якими огортають своїх дітлахів. Вони – феї, ангели, чарівниці, войовничі діви. Вони вміють і сльозу витерти з дитячої щоки, і нагримати в разі потреби, і сніданок зготувати, і пап’є-маше в неділю о 23.00 зробити…
«Таблоїд Волині» попросив відомих луцьких мам поринути у спогади і пригадати цікаві моменти з часів вагітності й розповісти про веселі ситуації, що траплялися з їхніми дітками. Тож читайте гарну добірку дуже теплих та ніжних історій:
Телеведуча та журналістка Віра Шевчук:
Дуже щасливим було саме очікування донечки: я робила записи відео і фото УЗД, ходила на всі консультації, скуповувала всі можливі журнали для вагітних ))) Найтривожніше – коли лежала «на збереженні» перед кесарським, давались взнаки усілякі легкі «істерики», але, думаю, і завдяки ним все обійшлось добре.
Радісними, але важкими були і перші місяці після народження Валерії – дякую мамі і бабусі, якої, на жаль, вже немає... Без них я б не впоралась точно!
Кумедні моменти? Їх, правда, надто багато. Лєра рано почала розмовляти, ще до року, і майже одразу видавала «перли», які я записувала в спеціальні блокноти ))) Наприклад, коли Валерія їхала з моєю мамою в потязі з моря, і я просила сфоткати, якщо в потязі є щось «об довбане», доця відповіла: «Тут нема нічого обдовбаного – тільки ми» )))).
Ще вона в мене справжня IT-girl – вміє встановлювати windows (я не вмію), їй не все одно, скажімо, windows vista чи windows xp (добре, що ще не встановлює linuх ))).
А найзворушливішу річ почула від Лєри буквально сьогодні – вона сказала: «Мама, я дуже тебе люблю! Ти в мене найкраща!» От заради цього варто жити...
Керівниця комплексу «Diamond» та лідерка шоу-проекту «Diamond Stars» Анна Рекретюк:
Коли синок був маленький, а часом і зараз у найніжніші моменти, називаю його Ромашка.
А коли у нас серйозна розмова (про уроки, хатні справи, виховні моменти), то і звертаюсь до нього серйозно – Роман. Ну і часом іронічно-серйозно з татом кличемо його – Роман Володимирович!
Вагітною, напевно, всіх шокувала, коли викочувалась на прогулянку з великим пузом і двома стаффордширськими тер'єрами на повідках... Та пси були виховані й дресировані, тож почувались ми такою компанією впевнено.
Ще відтоді в сина зародилась любов до собак та тварин загалом. Від піврічного віку його найкращим та найвірнішим другом був син тих двох стафів, з якими я гуляла вагітною. Вони разом росли, разом бавились та бігали в дворі, тож всі жартували, що Рома швидше навчиться гавкати ніж говорити )))) І перехожих вони обгавкували разом )))
Рома, коли хотів щось дістати і не міг, спокійнесенько ставав на пса, як на підставку, щоб дібратися повище ))
Напевно і любов до подорожей у нього ще з утроби, бо жили ми тоді у Львові, тож часто їздили до Луцька.
Телеведуча Тетяна Іванська-Волошинович:
Я не можу пригадати чогось особливо важкого під час вагітності, з того, про що я можу розповісти. Важкий живіт, розпухлі ноги, все як у всіх. Останні тижні і дні, які тяглися надто довго. Дратувало, коли дзвонили і питали: ну що? А ти сама вже готова народити, а воно все ніяк! Друга вагітність минула легше, звісно. Здивувало, що під час вагітності дуже хотілося морозива і я їла його майже цілодобово, хоча до вагітності дуже не любила цей смаколик.
Старшого сина звати Орест, лагідно називаємо Орчик, Орестику, квятушек ( польською – «квітка»), молодший Гліб – лагідно Глібчику, Глібуня, Буня, Бузька. До обох коли звертаємося кажемо: дітки, соколятка або «шановні» ))))
Дуже багато кумедний випадків траплялося, коли вони були маленькі: кожен рух, кожне нове слово, воно все було кумедно і мило.
Зараз усі ці випадки пов'язані з висловлюваннями їхніми і планами на майбутнє. Наприклад, минулого тижня Орест мене запитав: «Мама, тобто ти жила навіть тоді, коли ще айфонів не було?»..
Або ось: Гліб розповідає нам, що йому наснився страшний сон, каже, що до нас в коридор хотів зайти монстр і нас усіх з’їсти, і він дуже злякався, на що Орест спокійно сказав: «Знаєш Гліб, не переживай, треба було просто сказати тому монстру, що мама щойно помила підлогу в коридорі і він би точно побоявся зайти».
Ще коли Гліб дуже сумує з мною, а я на роботі, він сідає і говорить зі мною по телевізору.
І випадок, цієї зими, забрала Гліба з садочка, Ореста зі школи і їду з ними в магазин. Гліб розповідає про те, що його обраниця в садочку, дівчинка Марина, перестала звертати на нього увагу і обіцяє одружитися не на ньому, а на іншому хлопчику. «Це мене ображає і обурює», – каже Гліб. На що Орест йому спокійним тоном пояснює: «Гліб, я тобі скажу дещо. Мама, ну але ти не ображайся. Ну, Гліб, жінки вони такі! Ну вони так люблять маніпулювати!»..
Депутатка Луцької міськради Юлія Вусенко:
Ви мене трішки озадачили, бо з моїми дітлахами кумедно усе. Без гумору з ними можна просто посивіти за день))), адже вони дууууже активні і цікаві діти, і я дякую Богу, що вони саме такі і користуються періодом свого дитинства наповну.
З останнього кумедного є те, як моя донька готувала сюрприз на свято мами в садку і виступила зі своїм «гуртом» для мене і інших мам. Анонсували гру на музичних інструментах, і я думала, буде щось грандіозне ))) Як виявилося, грали на ложках, бубнах, трикутнику і свистунцях, таких півниках, що свистять, зате, як щиро!!! Це був готовий номер до Євробачення! Передивляюся відео досі, всі хто бачив – у захваті.
А з сином наразі одна проблема, яка додає щоразу гумору у спілкуванні – він не вимовляє половину букв і все починає говорити з «к»… Тобто, як мінімум, у нього не тато, а «кака»)) Далі підставити можна будь-що, тому, його вік наразі, думаю, найвеселіший!
Допомагає донька, бо вона, як на диво, розуміє його, ще встигає перекласти мені його дитячу мову! Тому всі мультфільми ми проговорюємо разом з ними, адже так цікавіше та й для нього корисніше – швидше правильно заговорить!
Останнє з смішного сталося днями: я в іншій кімнаті була, а Тимко почав гукати мене. Відповісти не встигла, як Юстина голосом вихователя йому сказала: «Маму не клич, нема, на роботу пішла, а я тепер маю дивитися за ляльками і за тобою, то й слухай мене, бо я старша!». Ось так дівчата з дитинства дурять хлопців )))
Вагітність завжди згадую позитивно. Мені подобається цей стан. Проблем не було, та й тому з «білими заздрощами» дивлюся на жінок, які носять діток. Перший раз літала на океан на шостому місяці і їздила дивитися китів. Якось для мене це нормально. Вагітна – це ж не хвора ))). Єдине, що другу вагітність я суміщала з першою дитиною маленькою ще, тому, потрібно було лишатися доволі рухливою. А ще знала, що з двома на руках не зможу подорожувати, як люблю, тому під час другої вагітності проїхали майже пів Європи на авто.
Мама, коли дізналася, усе питала, «А як народжувати доведеться?». То я віджартовувалася, що в Польщі – буде Томек, а в Франції – П'єр )). Бо ж пологові будинки у ХХІ столітті усюди є!
А називаю я своїх дітей Юстуська та Тимко. Вони дуже непосидючі, залюблені та неслухняні. Та, напевно, для всього свій вік. А час так швидко летить, тому хочеться аби дитинство у них БУЛО!
Начальниця відділу інформаційної політики Волинської обласної адміністрації Світлана Головачук:
З моїм Рижиком золотеньким щодня курйози. Христинка – шалений непосидько. Зрештою, такою вона була ще в маминому животику. Пам’ятаю, як лікар казала: «Чекайте першого поштовху не раніше 21 тижня, бо у вас же – перша вагітність!». Нас недооцінили? Ще животик у мами не виріс, а доцік (я так на Христю кажу) уже скакав гопки. Мені й не повірили у консультації. Подумали: ще одна навіжена матуся, яка надумала в 30 народжувати. Непосидько мій до дати «Х» не діждався – прийшов у світ значно раніше.
Хресна мама Ольга Булковська «розкусила» наш характер першою. Побачивши мале жабенятко у боксику для недоношених сказала: «А погляд, що треба!». Тепер це погляд хитрої малої лисички. І Рижик видає «на гора» порції позитиву щодня. Наприклад: «Мамоцько, а ти знаєсь, сцьо був такий цас, коли зили одні дінозавї? А потім з неба упала таке виїцезна каменюка і дінозавїв не стало. Помейлі. А наса няня Ананівна ніцього не тямить в дінозявях. Я казю: бйонтозавй. А вона не знає…». До слова, нам 3 роки і 5 місяців.
Що закарбувалося в пам’яті? Та все. Від можливості перший раз потримати на руках своє золото (так склалися обставини, що зробити це дозволили лікарі, коли нам уже було два тижні), до цьомок та обнімашок щодня.
Яка вона у мене? Та золотенька. І направду, і в переносному значенні. Із рудою шевелюрою й кількома ластовинками на носику та подвійним комплектом вреднульок. Каже: «Мамо, ти йозсейдилася? То піду в кутку постою!».
Мене тішить, що мій Христик мегатворчий жучок. Вона рано взяла до рук олівця й стала правильно його тримати. Тепер малює. Навіть портрет мій сотворила. Вставивши «картину» у рамку, подарували з бабусею мені на день народження. Я ж запитую: «Доцю, а що то таке рожеве у мами на голівці?». Вона здивовано так, наче мама геть не тямить: «Цє бантик!». Тепер активно ліпить із тіста-пластеліну. Має купу всіляких причандалів до тієї справи: від станків, якими роблять макарони, до всіляких формочок. Та, коли в хаті творить малий скульптор, мама частіше бере пилососа до рук )))
Вона у мене така дівчинка-дівчинка. Любить грані сукні, сережки, браслетики. Навіть туфельки вибрала сріблясті. Бабуся все каже: «Будеш ти, мамо, бідною, як підросте!». Як стане крутитися перед дзеркалом, то ледь стримуємо сміх. Але отакі «няшні» моменти вмить знімають мамі втому після зазвичай тяжкого робочого дня. Рижик змусив мене переоцінити все: нічого не може бути важливішим за малечині обійми та фрази: «Мамоцько, я тебе так люблю, так люблю!».
Президент благодійного фонду «СТОПРАК» та Консультант з управління субпроектом Світового Банку у Волинській області Марія Адамчук:
Різниця між моїми дітьми – 1,3 роки. Тому, коли принесли Аню з пологового, було дуже цікаво спостерігати за реакцією Гліба: він дуже пильно і серйозно на неї дивився, а коли вона розплакалася, почав плакати і сам.
З маленькими дітьми завжди цікаво і кумедно, тому смішних випадків дуже багато. Цікавим був один момент: Гліб дуже важко засинав, постійно повинні були його заколисувати (великий рушник і дві пари рук теж нам знайомо), неможливо було покласти в ліжечко… Але в першу ж ніч, як принесли Аню, він почав спати спокійно. Аня ж взагалі могла проспати практично усю ніч – це було просто прекрасно!
Найбільш неймовірним було ставлення чоловіка Сергія до мене, коли я була вагітною. Він і в звичайні часи дуже турботливий і уважний, а коли я була при надії, то просто пилинки здував і виконував усі забаганки і побажання. Чим я, звичайно, системно користувалася )))
Ласкавих імен для дітей небагато. Сина я завжди називаю Глєбушка, а доню – Ганнуся або Анютка. Сергій, то більш серйозніший з сином – там майже завжди Гліб. А доню, то завжди балує і ласкавими іменами, і подарунками.
Рідко коли було важко, адже мені, з народження дітей, допомагала моя мама, та й чоловік дуже багато часу приділяє дітям. Тому, час на себе завжди знаходився.
Дуже пишаюся і щаслива з того, що хоч діти вже і дорослі, вони мільйон разів на день говорять, як вони нас люблять і постійно цілують (особливо син). Дуже часто Гліб доганяє мене в школі, коли ми вже попрощалися, щоб ще раз обійняти, поцілувати і побажати гарного дня!
Журналістка та блогерка, вікканка Олена Кузьмич:
Усвідомлення того, що я стала матір’ю, до мене прийшло тільки нещодавно. Чоловік навіть пожартував, що, мовляв, я не хотів тобі казати, але скоро День матері, так що трішки незвично зустрічати це свято у цілком новому для мене статусі.
Я всю вагітність їздила областю у рамках децентралізаційного марафону та навіть на 40-у тижні працювала вночі на сайті (вагітні, не повторюйте моїх вчинків, це просто вагітність у мене, тьху-тьху, протікала легко) і мало хто знав, що я – вагітна. Якщо говорити про кумедні випадки, то найбільше я могла «спалитися» під час манікюру. Моя знайома-майстер чаклує над моїми нігтика і каже: «Мені наснилося, що ти із візочком і дитиною гуляє». Я віджартувалася на тему, мовляв, а риба тобі не снилася. А в цей момент донечка всередині, почувши, що про неї говорять, стрибала так, що я думала, що вона підніме той стіл для манікюру.
Через часті поїдки вона не боїться і любить машини, а ось в Києві в метро мені просто на ескалаторі довелося пояснювати своєму животу, що це за штука така, бо вона шалено обурювалася цьому спуску під землю.
Що було найважче? Найважче було не перетворитися у «вагітну жіночку», а зберегти адекватність і не піддатися гормонам, коли «міс велика корпорація» перетворюється на «міс ми покакали». Звісно, ми із чоловіком багато фотографуємо донечку та дещо викладаємо в Інтернет, але до зелених какульок в Instagram, на щастя, ще не дійшло.
Всі запитають, як ми лагідно чи скорочено називаємо нашу донечку Беллатрису. А ніяк! Жартую (сміється – ред). Ми просто майже завжди називаємо її повним ім’я, іноді Беллатрікс, а ще просто – Зірочка, адже її ім’я – третя зірка у сузір’ї Оріона. Белла чомусь не прижилося.
У маленької зірочки вже навіть була перша справжня фотосесія і нашому сімейному фотографу Олі Урині довелося добряче попотіти, щоб зафіксувати усі найцікавіші моменти із маленькою капризулькою. Це виявилося навіть важче, ніж фотографувати мене у ванній із двома літрами молока та купою квітів.
Поява дитини – це ніби тест, такий собі лакмусовий папірець. Адже саме дитина «висвітлює» наскільки у пари гармонійні стосунки, чи готові вони слухати одне одного та підтримувати, і чи готові рідні, близькі та знайомі допомагати у такий момент.
Співзасновниця БФ «Ефективне суспільство», експерт із продажу нерухомості Ірина Осіпова:
Материнство це справжнє диво! Діти надихають нас і дуже тішать. Перші кроки, перші смішні слова, дитячі витівки!) Життя з дітьми — це велике щастя. А ще – це весело. Всі діти пустують, але роблять вони це щиро і від чистого серця. Навіть коли розфарбовують зеленою фарбою стіну біля балкона, як наша Маргарита. А ще вона витягала з шафи усі речі і по п'ятдесят разів на день переодягалася. Звичайно мамині туфлі та плаття були найулюбленішими )
Пізніше Андрій подарував Марго «Першу кулінарну книжку» і пішла переробка продуктів) Наша менша донечка Магдалена називала ці страви «карміша» )))
Магдалена дуже артистична і ніжна. Пам'ятаю дуже гарні вистави вихователі ставили в дитячому садочку. Але одного разу наша малеча закапризувала і відмовилася розповідати свої слова. В той момент були хвилювання... Зараз такі моменти пригадуємо з усмішкою )
В такий день хочеться привітати усіх матусь! Побажати їм міцного здоров'я та задоволення від цієї надзвичайно хвилюючої та важливої місії!!!
Речниця УСБУ у Волинській області Іванна Поліщук:
Усі мої подружки в дитинстві завжди уявляли, якими будуть їхні весільні сукні, а мене це ніколи особливо не цікавило. Зате я завжди чітко бачила в своїх думках непосидючого русявого хлопчика з вогником в очах та з машинкою в руках. Весілля у мене було гучне, сукня неймовірна, але найважливіше, що через кілька місяців я дізналася про те, що стану мамою. Вагітність і пологи були складними, на певному етапі ніхто з медперсоналу не вірив, що вагітність збережеться. Але якось одна мудра медсестра сказала мені золоті слова, що якщо зорі на небі стануть так, щоб ця дитинка прийшла у цей світ, то так і буде, не зважаючи ні на що. Так і сталося. І я отримала в дарунок найкращого хлопчика на Землі: русявого, непосидючого, з вогником в очах, який дуже полюбляє машинки ) Я його назвала Захар, на честь свого дідуся, якого дуже любила.
З самого його народження я завжди розмовляю з сином на рівних. Коли йому був один місяць, і він ще трохи міг перебувати на одному місці, то я, щоб розважити і його, і себе, читала вголос дорослі книги (чомусь дуже добре пам’ятаю, що читала Ремарка), а він уважно слухав. Коли йому було 2,4 рочки, і я вкотре читала йому його улюблену «Абетку» (видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га»), я на мить відволіклася, а Захар раптом сам продовжив вірш до кінця, так я зрозуміла, що він знає усі 33 віршики з цієї книжки, це при тому, що до двох років він майже не розмовляв. Захар дуже любить англійську мову, спілкується нею майже вільно, коли дивиться іноземні мультики і починає нудьгувати, то починає синхронно дублювати їх англійською.
Захар дуже рано (з років 3-4-х) почав розуміти гумор та іронію. Це робить наше спілкування ще цікавішим.
Захар і нове покоління:
– Захар, не забудь – тобі потрібно підготувати на завтра реферат з природознавства!
Захар здивовано:
– Що-що підготувати?
– Реферат, ну тобто проект.
– Мам, перестань розмовляти своєю мовою 80-х! Так і кажи, що проект, а не якийсь там реферат!
Захар і Євробачення:
– Мам, цей португалець співає французькою? О, це дуже сексуально, дівчата це люблять, він точно пройде у фінал! (У мене шок, звідки моя дитина знає, що означає слово «сексуальний»?)
Наш обов’язковий ритуал: вечірня розмова і читання книжки перед сном. Який би у мене не був настрій, як би я себе не почувала, цей момент я не пропускаю ніколи. Це дуже важливо для нас обох. Я чітко усвідомлюю, що життя збігає надто швидко, мине ще трохи часу, і в сина буде своє життя, тому намагаюся з цього періоду взяти усе можливе та насолоджуюсь цим). Вважаю, що діти – то найбільше щастя, а материнство – то найцінніший дар. Не розумію тих, для кого дитина це тягар чи якась там перепона у кар’єрному зростанні. Для мене син – це безкінечне джерело любові та натхнення. Я дуже вдячна своїй мамі за її любов та постійну підтримку, сподіваюся, що своєму сину зможу дати те ж саме.
Коли я потрапляю у складні ситуації, Захар це завжди інтуїтивно відчуває, тоді він так по-дорослому мене обіймає і завжди каже: «Мам, ти ж не забувай, у тебе є я, а отже все буде добре!».
Люблю тебе, мій заєць!
Волинська народна депутатка Ірина Констанкевич:
Про моїх дітей, як про вогонь, воду... Можу розповідати багато і довго. Дуже вони хороші, добрі, щирі у нас. Велика зараз від них допомога, бо ми з чоловіком завжди в роботі. І діти завжди виручають.
Про вагітність не буду розповідати, бо майже до останнього працювала. А народивши Соломію, через два тижні пішла читати першу лекцію. Епізодів з життя дітей драматичних, і кумедних безліч. Напевно, найчастіше пригадується, як відразу з пологового будинку ми привезли Соломію і поселили в Ореста в кімнаті. «Добрі» батьки мислили собі, що так він її швидше полюбить. Ото ми вночі спали, а він немовля пантрував. А раз посеред ночі приходить до нас дуже сердитий зі словами: «Батьки, вставайте, дитина плаче, їсти хоче...». І так скрушно: «Ото батьки...».
Різниця між Орестом і Соломією – сім років. А глядів він її, як дорослий брат. Навіть життя врятував. Малеча ледь навчилася ходити і активно освоювала простір кімнати. І так швидко це робила, що потягнула на себе телевізор. Ще б мить і він накрив би її своєю вагою. Але Орест миттєво прореагував, підставив руки і, як це не дивно, але втримав телевізор за сантиметр до Соломії. Рятував ще потім не раз... Багато різного було.
Цей рік для нашої сім'ї ювілейний - ми в шлюбі 30 років, Оресту – 25, Соломії – 18. Ось так ми усі разом вийшли на повнолітні рубежі у любові і взаємопідтримці. Завжди згадую Сковороду: «Любов народжується з любові».
Дружина керівника Патрульної поліції Луцька Олександра Вовченка Ірина Вовченко:
«Наш синочок був дуже бажаним та очікуваним. Про те, що я вагітна, дізналася 8 березня (такий собі подарунок). Моя вагітність – це один із найпрекрасніших моментів життя. Настільки все було легко та чудово, навіть токсикоз, який був у мене 5 місяців, з часом став буденною річчю, до якої я звикла. Вагітність протікала без ускладнень, у мене завжди був чудовий настрій, роботу я покинула за тиждень до пологів!
Як тільки вперше побачила народженого сина, ім’я Олександр прийшло само собою, тому що то була маленька копія чоловіка. Олександра-молодшого я завжди ніжно називаю синочок, знайомі кличуть Сан Санич, ну а у бабусь це цілий «зоопарк» – мишка, зайчик, котик…
Саша дуже непосидючий, йому завжди потрібно десь бігти, щось досліджувати... Я дуже сміялася, коли ми перший раз йшли після дощу на вулицю – скакати по калюжах, додому повернулися дуже швидко, оскільки вже у другій калюжі синуля покупався. А ще була така сама ситуація, коли ми були біля озера – додому ми йшли геть мокрі. Саша дуже полюбляє воду: в аквапарку він 4 години не виходив з басейну, а влітку з холодного озера його не можна було витягти.
Також Саша дуже полюбляє музику: одного разу ми пішли на концерт в Замок Любарта й думали, це йому зовсім не буде цікаво, але він як почув живу музику, як побачив музичні інструменти… не розгубився, вийшов на сцену і весь концерт знаходився біля музикантів, ходив по сцені серед тисячного натовпу і нічого не боявся, він був «зіркою» концерту. Ми з чоловіком, звичайно, були в шоці, додому ж їхали зі сльозами, що забрали його звідти.
Я дуже люблю свою дитину і можу говорити про нього довго, тому що він росте, і щодня з ним трапляються смішні ситуації: то він бороду малює фарбами, як у тата, то, поки я не бачу, візьме рідке мило або мій тональний крем і виллє його на простирадло, то він дідові від машини може відірвати бампера або фару поворотника, може взяти татового тримера та брити собі «бороду», може взяти молотка і стукати по бабусиній новій кухні, забивати цвяшки, або відривати листочки від вазонів і давати їх їсти киці – щодня з нами трапляються смішні ситуації, як і з усіма дітьми. Я дуже люблю обох моїх Олександрів!»
Радіо- та фест-ведуча Вікторія Жуковська:
Ми з цим прекрасним Мужчиною вже 10 років живемо «душа в душу». Так, він – найголовніша Людина мого життя, але стараюсь ніколи не робити з того «культ Дитини» і включати режим «#яжемать».
Вагітність була неймовірно легкою і прекрасною. Навіть чотири місяці токсикозу і поїдання усього солодкого в радіусі 200 метрів не зіпсували вражень. Вперше моє Пупсеня почало рухатись в животику під час ефіру на радіо, коли грала пісня Тартака «Чорноморець».
Кумедних історій і не перелічити – ми і стоматолога набили за вирваний зуб, і кнопку тривоги в одному з банків встигли натиснути, і впасти з дуба, зламавши ногу, etc... Люблю його запитання, відповідь на яке й досі не можу дати: «Ти мені Друг чи ти мені Мама?».
Редакторка мережі гіперлокальних сайтів «Район.in.ua» Наталка Пахайчук:
Іноді мені здається, що моя донечка на магніті. Якщо ми разом, вона не віддаляється на відстань витягнутої руки. Постійно наче прилипає: на шиї, на руках, на животі, за ногу. Усе «з мамом». Зараз ми найкращі поруги і дуже хочеться, щоб так було завжди.
Завдяки Марусі, я стала більш організована (треба все встигати), достатньо сплю (дитину треба присипляти два рази на добу щонайменше), регулярно буваю на свіжому повітрі (прогулянки дитині ніхто не відміняв), правильно харчуюся (доїдаю усяке легке, корисне, дієтичне за дитинкою). Вона щодня робить мене кращою, бо є моїм дзеркалом: не пропустить емоції, слова, погляду, щоб не скопіювати якось при нагоді.
А ще я зрозуміла, що таке безумовна любов дитини і безмежно вдячна Марусі, що вона дарує нам стільки щастя і додає життєвої мудрості, розставляє правильні пріоритети. Щодня Маруся дарує безліч подій, що день здається епохою. От сьогодні вона вперше наїлася котячого корму… ))))
Прес-секретар Патрульної поліції Луцька, викладач Ольга Бузулук:
Моїм донькам – Аліні й Діані – 5 і 2 роки відповідно. У хрещенні їхні імена – Ангеліна та Домініка.
Завжди називаю їх лагідно – зіроньки, сонечки, пташенята, красунечки, розумнички, перлинки, серденька мої… або ж лагідні форми від їхніх імен. Вони, відповідно, теж лагідно називають і мене, особливо старша донька – і це дуже приємно. Я розумію, що якщо закладу це розуміння любові зараз, то потім вони ставитимуться з любов’ю і до інших людей: поважатимуть, цінуватимуть інших.
Вагітність… Загалом, все минало дуже добре. Усім бажаю такої вагітності, як була в мене і перший, і другий раз: я мала змогу працювати, бути постійно в русі, в курсі всіх справ. Тому важкого нічого не було, навпаки, все було весело і нормально. Звісно, перша донька була дуже очікувана, ми відповідно готувались. Цікаво, що УЗД показувало, що буде хлопчик, і коли народилась Алінка, мої перші слова були: «Як дівчинка?»
Коли була вагітна вдруге, очікували вже хлопчика, тож ми сідали всі троє і казали Алінці: ось прислухайся до животика, там твій братик, як ми його назвемо?
Але знову була дівчинка – і це неймовірне щастя! Власне, це ми розуміємо щодня, і чим далі, тим більше: дівчатка дуже люблячі, розумні, допитливі, причому Діанка розвивається ще швидше, ніж свого часу Алінка, бо має старшу сестричку.
Кумедні і веселі випадки у нас щодня, але все це я намагаюсь якось влити в єдине русло, в ритм, в режим – і є результат.
Наприклад, їдять вони лише разом і в певний час. Я гукаю їм: «Дівчатка, їсточки!» І вони біжать-тупотять з вигуками: «Я перша! Я перша! Я перша» І це так смішно, коли біжить старша і чітко вимовляє, а за нею хвостиком менша і вигукує зовсім незрозуміло.
Так само, вранці у нас завжди зарядка, і це треба бачити, як вони її роблять (я колись це зніму!): щоразу вмикаю іншу пісню, і 3-4 хвилини ми робимо різні вправи, але як їх роблять маленькі діти – це так кумедно. Потім вони обоє сідають мені на ноги, щоб «мама качала прес», і рахують до 10-20: спочатку по-українськи, потім по-англійськи, - «вимучують» мене, одним словом).
Так же у нас традиція ввечері: обов’язково читаємо якісь нові казки, книжок у нас дуже багато, отже, я читаю казку, Аліна уважно слухає, щось перепитує, уточняє, а Діана збоку з іншою книжкою «читає» по-своєму.
Також вони щодня дають «концерти», в хорошому розумінні: зі «сценою», «мікрофоном», відповідними «образами», оголошують свої виступи… В Аліни є особливість: вона співає пісні і римує вірші на ходу, але все виходить змістовно, ритмічно, на певну тему. Можливо, так впливає театральна студія, яку відвідує. Діана ж, відповідно, вже її наслідує і співає про те, що бачить.
Ще мені імпонує, що вони добре реагують на будь-які іграшки, одяг, взуття. Намагаюсь виховувати їх гендерно правильно: вони розуміють, що вони дівчатка, але вони розуміють і те, що гратись машинками – це круто, бо мама їздить за кермом, і вони, коли виростуть, теж їздитимуть, бо це комфортно. Улюблені іграшки у них – це коники, ляльок не люблять, хоча люблять мультики про принцес.
Взагалі, вони дуже різні, хоч і схожі. Менша більш вередлива, пригадую, старша в такому віці завжди обнімала, цілувала, показувала, як любить, а менша сама ніколи це не зробить, а на питання, чи маму любиш, каже: «Нєа». Звісно, вона ще маленька і проявляє любов, просто по-своєму.
Я ж більше уваги приділяю тому, щоб вони дружили між собою, бо різниця між ними невеличка, тому зараз є певна конкуренція, якісь змагання між ними, де чия іграшка чи хто перший прибіжить. Але це через те, що вони ще маленькі.
Разом з тим я знаю і бачу, що вони жити одна без одної не можуть – так і має бути. У мене є лише менший брат, і завжди трішки заздрила тим, в кого була сестра, особливо старша. Думаю, дві донечки – це ідеальний варіант для мене.
Письменниця та маркетолог волинського підприємства «Теремно Хліб» Олександра Борук:
Бути мамою двох дівчат і легко, і важко водночас. Легко тому що дівчатка ж! Близькі по духу, сукенки, спіднички і мамина косметика. Але і капризи суто дівочі)))
Я народила старшу, Катруся, досить рано – за кілька місяців до 18-тиріччя. Це було справжнє випробування. З нею у бібліотеку і часом на пари, я саме навчалася в університеті. ХарАктерне дівчисько змінило моє життя. Так, звучить банально, але коли тобі 18 і у тебе маля на руках – це час міцно вставати на ноги. Майюша навпаки – дуже м’яка, суцільне мімімімі. Вона сама про себе любить казати: мамо, я твоє сіреньке кошеня.
Найважчим у материнстві для мене стали не безсонні ночі, а постійний баланс між дітьми і роботою. Пам’ятаєте серіал «Секс і місто»? Відчуття провини стали для Міранди таким же атрибутом як ранкова кава, коли вона щоранку залишала сина на няню. Зате велосипеди, ковзани, ролики, верхова їзда – всім цим я завше і залюбки займаюся з дітками, дуже часто на катку я єдина мама))))
У нас вдома табу на фізичні покарання. Я далеко не ідеальна мама, часом я втрачаю терпіння, серджуся, але завжди намагаюся вислухати і стримати язика у складній ситуації, втриматися від «я казала». У нас з дівчатками дуже близькі стосунки. Вірю, вони будуть кращими ніж я, вони вже кращі)))
Речниця прокуратури Волині Наталка Мурахевич:
Обнімаючи сина, відчуваю надійне чоловіче плече. Обнімаючи доньку, відчуваю – набризкалась моїми парфумами ))
У мене зараз саме цей період у житті.
Я доросла до моменту такого собі «камінг-ауту» – визнаю, цей молодий гарний мужчина, з яким мене можна бачити у місті – мій син :))) І одночасно – мій найкращий друг. Моє відображення і мій порадник.
Іноді, щоправда, коли ми з ним розмовляємо на якісь глибоко важливі теми, я починаю підозрювати, що ця дитина – не від мене. Він народився з розумінням речей, яких я можу не осягати досі.
Попри те, що він прийшов мені дуже рано, аби я мала толк до дитини, ми звучимо з ним дуже унісонно в емоціях і враженнях, одними і тими ж послідовностями слів визначаємо людей чи явища, співпадаємо в часі у музиці, яку слухаємо. Багато різних за складністю подій і періодів життя ми переживали РАЗОМ. Я іноді «гружу» його якимись своїми занадто дорослими вже проблемами – і він змушений зі мною бути воїном на Шляху Бездоганності.
Дівчинка ж вчить мене бути Феєю Єдинорогів. То важко пояснити )) То дуже високі дівчачі висоти, про існування яких я і не здогадувалася. Окрім тих висот, вона показала мені ще і дивовижні глибини чогось такого, дуже жіночого. Про наявність чого в собі я теж навіть не підозрювала, у неї ж воно – вроджене. Зараз в нас спільні деякі прикраси, парфуми і пари взуття )) Дівчинка ще й мій співучасник у подорожах.
Я такими їх намріяла – Хлопчика і Дівчинку. І Бог привів їх у цей світ через мене. Вони навдивовижу різні, ніби справді з різних планет. Я люблю з ними розмовляти і сміятися. Навряд чи я їх виховую. Я доростаю до них і намагаюся бути чесною.
Я знаю – вони схожі на мене. Я впевнена – вони мене перевершать.
Йдучи своїм шляхом, роблячи свої помилки і свій вибір, вони стануть не такими, як я «хочу». Вони стануть такими, як я і не мріяла ))
Я ж їх буду любити – ЗАВЖДИ.
…Мабуть, для того і є – МАМА.
Мами, зі святом! ))
Письменниця, голова Волинської організації НСПУ Ольга Ляснюк:
Кумедності з моєю Уляною вистачає завжди. Щодня – непомірними порціями. Колись мені довелося просити, аби священик поцілував мою дитину, бо тільки в такий спосіб можна було її заспокоїти. А пригода була така: вранці ми чимчикували у дитсадок (тоді Улянці було 2,5 роки), священик теж відводив свою доньку в садок і поцілував, прощаючись до вечора. Тут Уляна і зчинила ґвалт: як це так – дівчинку священик цілує, а її – ні. Усі мої пояснення зійшли нанівець. Священику виявилося простіше пояснити, чому моя дитина прагне поцілунку душпастира. Кожен лишився при своєму: хто з поцілунком, а хто – зі щирим сміхом.
Під час вагітності було багато переживань, важко було навчитися пристосовувати своє тіло не тільки «під себе», а ще – ці всі безкінечні аналізи, гормональні збої та тривоги… А веселого теж вистачало: коли ти раптом переключаєшся на дитячі книжки, мульти – і нічого дорослого; коли «накидаєшся» на мариновані помідори; коли з твого живота «вистурбучується» відбиток маленької ніжки… давненько це було, багато чого стерлося з пам’яті.
Доньку ласкаво називаю Лянуся, Уляниця, Уляничка, а ще – Снігурик, Кролик, у ранньому дитинстві було ще Малютушка, Сніжилко (із цим пов’язана теж кумедна історія).
***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].
Фотогалерея
Популярне
- Переглядів
- Коментарів
