Бувають такі сім'ї, в яких і чоловік, і дружина мають спільну справу, так би мовити поза сім'єю. У Луцьку таких є багато. І одна з них - Павло та Руслана Порицькі, які виховують сина-першачка Вірослава.

Окрім сімейних справ, їх об'єднує театр "Гармидер". Руслана - режисер, а Павло - актор, декоратор, освітлювач. Також вони одні з засновників цього колективу.

"Таблоїд Волині" розпитав подружжя про те, як театр впливає на їхнє життя, хто миє посуд та чи піде Порицький-менший слідами батьків.
 
Як починається звичайний день сім'ї Порицьких?

Руслана: Почнемо з того, що ми лягаємо дуже пізно. Репетиції закінчують десь в 21:30. Потім хвилин 30 ми добираємося додому. Якщо дитина не вкладена, вкладаємо спати. Зараз це рідше буває, бо наш син першокласник і теж довго займається, ходить в секцію джиу-джитсу.

Прокидаємося між 6:00 і 7:00. Ведемо до школи сина, переважно це робить Павло. Десь в 6:45 я себе зішкрябую з ліжка і до 10:00 складаю до купи, а потім все дуже непередбачувано. Або якість зустрічі, або я закриваюся, щоб щось робити чи мислити, або якась робота вдома.

У нас немає робочого дня з 9:00 до 18:00. І в принципі ні в мене, ні в Павла його ніколи не було. Не знаю, чи змогла б в такому ритмі жити.
 
Театр - це більше, ніж робота. Як він впливає на життя?

Руслана: Театр настільки злився з нашим життям...

Павло: Що він на нього не впливає, а формує його. Ми в житті робили вибір по роботі так, щоб її можна було підлаштувати під театр.
 
Але якщо перед вами постане вибір: зробити щось по господарству чи вирішувати справи театру, ви оберете театр?

Руслана: Не ми його, а він нас вибере. Він нас вже не відпускає. То клініка. Інколи ми дозволяємо собі випади з театрального процесу, щоб лад удома навести. 

"Завдяки" театру ми вісім років зводимо будинок. На жаль, театр - не прибуткова справа. Хоча ми й знаємо, як зробити його більш комерційно привабливим, але тоді він не буде таким, яким його хочемо бачити ми.
 
Існує розподіл обов'язків у родині?

Руслана: Ми намагаємося робити все разом.

Павло: Єдине, що я не вмію, то це готувати їсти. Решту роботи, коли в когось є час і можливість, той і хазяйнує.

Руслана: А я не займаюся купанням хом'ячка, бо боюся його. Павло спокійно може помити посуд.

Павло: Побутових суперечок хто і що робить в нас не виникає точно. Оскільки ми постійно заняті, коли в кого є хвилина навести порядок, той і робить без питань і нагадувань.

[img data=def]19_02_2015_766840936/1-y_klas.jpg[/img] 

Буває таке, що актор так входить в роль, що декілька днів не може вийти з неї. Чи якось це позначалося на родині? Наприклад, Павло грає трагічного персонажа і вдома сумний?

Павло: Бувало таке і не один раз. Є ролі більш драматичні, тоді буває складно, особливо, коли йде підготовка до вистави, коли образ ще незрозумілий для себе і ти переживаєш і живеш з ним. Дуже складно психологічно пережити і це відзначається на стосунках.

Руслана: Ти кажи конкретніше. Я не пам'ятаю плачевних випадків, але таке буває. Напевно, "Портрет" був дуже складний.

Павло: Так. Це вистава за драмою Славоміра Мрожека, де один з головних героїв переживає дуже непрості реалії свого життя.

Руслана: Там два образи, де Павло мав перевтілюватися і в духа, і в живу людину. Режисерам, до речі, теж буває складно, коли вони обрали твір для постановки і починають шукати зв'язок з автором. Особливо важко було з виставою "Віткацій є/Віткація немає".
 
Бували серйозні конфлікти через театр? Наприклад, три дні не розмовляли?

Павло: Такого не було, щоб ми три дні не говорили.

Руслана: Максимум півдня (усміхається). В Павла гірка доля - догравати ролі, якщо з актором щось трапилося. Він в нас "воїн запасу".

Павло: В моєму арсеналі багато різних цікавих ролей, які мені діставалися через непередбачувані обставини. Я ставлюся до цього спокійно і не конфліктую. У нас може бути різне бачення деяких речей, але конфлікту як чоловіка та дружини на цьому грунті не бувало.

Руслана: Ми можемо в театрі вирішити стосунки на рівні актора та режисера. Актори це ж оголений нерв. Інколи я боюся, щоб не сталося сутички під час репетицій (усміхається).
 
[caption][img data=def]19_02_2015_766840936/vostannye_v_ukr_krymu.jpg[/img] В поки українському Криму[/caption]

Як відпочиває сім'я Порицьких?

Руслана: Ми рідко відпочиваємо. Часто це робимо з "Гармидером". Для нас відпочинком бувають поїздки, коли ми виділяємо час для прогулянки новим містом.

Поза тим ми рідко можемо дозволити якийсь відпочинок. Наприклад, минулого року лише влітку ми на декілька днів на Закарпатті відгородилися від цивілізації. Ні з ким фактично не спілкувалися. Ми дуже любимо подалі від людей відпочивати. Замкнутися десь на природі.

Павло: Найкращий відпочинок для нас - витратити час для своєї дитини.
 
Є у вас в Луцьку улюблений заклад для кавування?

Руслана: Мабуть, ні. Ми не світські, не цікаві для вашого видання (усміхається). Такі речі диктує син. Куди він нас скерує. Все відбувається ситуативно.
 
Син стане театралом?

Павло: Основний принцип нашого виховання - не нав'язувати свій спосіб життя. Якщо він захоче стати театралом, то ми йому заважати не будемо.

Руслана: Ми не мріємо, щоб він став театралом і не пхаємо його на сцену, як це часто роблять сучасні батьки. Але йому подобається в театрі.
Інколи це лякає. Коли він обирав для себе з нашого репертуару улюблені вистави, то зупинився на двох філософських драмах - «Сенат шаленців» і «Віткацій…». Але це таке незаангажоване дитяче сприйняття.

Павло: Він дивиться виставу, як на атракціон, як видовище. Йому з цих видовищ саме ці два цікаві.

Руслана: Якось ми під час відпочинку ловили рибу, йому сподобалася дівчина. Взагалі він в нас любить позалицятися до дівчат, проявити симпатію. Він почав ходити навколо неї, налагоджувати контакт. Домовився, що зустрінеться з нею, і на завершення зіграв фрагмент вистави "Сенат шаленців", де речитативом начитується короткий текст (усміхається).

[caption][img data=def]19_02_2015_766840936/lviv.jpg[/img] У Львові[/caption]
 
Доводилося брати дитину в театр на репетиції?

Руслана: Так, часто бувало.

Павло: Син каже, що він "гармидерівець". Вважає всіх друзями. Часто проявляє своє ставлення до вистави чи сцени. І ми поважаємо його думку. Часто його зауваження слушні.

Руслана: Всі з ним няньчаться і ми дуже вдячні їм. А один з його найкращих друзів - це наш актор Дмитро Безвербний. Син запрошує друзів з "Гармидеру" до себе на дні народження.
 
Якою повинна бути жінка театрала і яким має бути чоловік театралки?

Руслана: Чоловік і жінка повинні дивитися в один бік.

Коли  чоловік познайомиться, скажімо, з актрисою, і в нього буде якийсь сплеск пристрасті: "Ох, яка красива жінка!", а розуміння не буде, чим вона займається, бо наша професія дуже специфічна, то стосунки будуть складними.

Наприклад, жінку-актрису можуть ревнувати. Мене питають, чи я не ревную Павла до його партнерок. Скажімо, до Алли Доманської, нашої куми, з якою вони дуже часто працюють у парі. Але треба розуміти суть, розуміти процес. Якщо не буде цього розуміння, то буде зле.

Павло: В стосунках головне - це довіра. Коли в сім'ї є спільне бачення майбутнього. 

Розмовляв Анатолій КОТЛЮК